Поняття та особливості проблемних регіонів

Територіальні диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів існують майже у всіх країнах, незалежно від розмірів, економічного потенціалу, державного устрою і політичної системи. Вони виявляються на всіх рівнях світового господарства і впливають на економічний, соціальний, екологічний клімат в усьому світі і в окремих державах. У зв’язку з цим пошук шляхів мінімізації негативних наслідків територіальних нерівномірностей розвитку, розробка ефективної регіональної політики посідає одне з центральних місць у країнах світу, особливо в країнах з високорозвинутою економікою.

Сутність поняття “проблемний регіон” полягає в тому, що ця територія

(район, область), самостійно не може розв’язати свої соціально-економічні проблеми чи реалізувати свій високий потенціал і потребує активної підтримки зі сторони держави. Основними якісними показниками проблемних регіонів є:

1) особлива кризова ситуація, що визначає основну проблему держави і створює загрозу соціально-економічному розвитку країни, політичній стабільності, екологічній рівновазі. До кризових належать території, які постраждали від впливу природних і техногенних катастроф, регіональних широкомасштабних суспільно-політичних конфліктів;

2) наявність ресурсного потенціалу;

3) геополітичне та геоекономічне розміщення регіону, яке має особливе значення для стратегічних цілей країни;

4) недостатність власних фінансових ресурсів для розв’язання проблем загальнодержавного або міжнародного значення.

З точки зору регіональної економічної політики головними типами проблемних регіонів є:

– відсталі (слаборозвинуті);

– депресивні;

– прикордонні.

Відсталі регіони традиційно мають низький рівень життя порівняно з більшістю регіонів країни. Регіони цієї групи знаходяться в стані застою, для них характерна слаборозвинена галузева структура, науково-технічний потенціал, соціальна сфера, а також переважають політичні, етнічні, кримінальні, екологічні проблеми. Розмір ВВП на душу населення менший 50 % від середнього по країні, а розмір грошових доходів на душу населення становить менше 50 % від середнього по країні. Слаборозвинуті регіони ніколи не впливали на економіку країни. В більшості випадків такі регіони розмішуються на периферії.

Депресивні регіони – це такі просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку, отже, немає підстав розраховувати на самостійний вихід з кризової ситуації. Депресивними слід вважати регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, екології, соціальних послуг і т.ін. вищі за макрорегіональні, загальнодержавні. Депресивні регіони мали достатньо високий рівень виробничо-

технічного потенціалу, значну частку промислового виробництва в структурі господарства країни, але через різні причини ці райони втратили своє економічне значення і відносні переваги.

З погляду тривалості депресивного стану виділяють дві групи регіонів:

- дореформені депресивні регіони, регрес яких почався до реформ, а в процесі реформи їх стан ще більше погіршився;

- нові депресивні регіони, які до реформ мали відносно високий рівень розвитку.

Тривалість і масштаб (глибина) регіональної депресії визначаються, як правило, структурою галузей виробництва, де криза стала основною причиною розповсюдження депресії на всю економіку регіону. За цією ознакою депресивні регіони поділяються на:

- старопромислові - сформували свою структуру з кінця XIX ст. до 1960-70 р. р. XX ст. і найбільше постраждали від розриву економічних зв’язків;

- аграрні - населені пункти з високою часткою зайнятих у сільському господарстві, низьким рівнем доходів населення, негативною динамікою його чисельності;

- добувні – регіони з вичерпаними природними ресурсами.

Більшість проблем має розв’язуватися на рівні регіону та підприємства шляхом диверсифікації, конверсії, модернізації, реорганізації, реструктуризації, стимулювання розвитку малого бізнесу, поліпшення місцевого клімату, пошуку нових ринків збуту.

Прикордонні регіони відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки і

міжнародного співробітництва. Прикордонні регіони мають потенціал для активного залучення до інтеграційних процесів, які охоплюють на сьогоднішній день увесь континент. Поняття “прикордонний регіон” означає, що територія, яка до нього відноситься, перебуває під впливом державного кордону. Основними функціями такого регіону є бар’єрна, фільтруюча, контактна. Проблемність або перспективність прикордонних регіонів визначається в основному характером сусідства: якщо немає можливостей для масштабного співробітництва, то ці райони стають периферійними і, відповідно, відстають від інших територій в економічному розвитку.