Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та механізм регулювання природоохоронної діяльності.

ПЛАН

Вступ

Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та механізм регулювання природоохоронної діяльності.

Обмеженість пропозиції земельних ресурсів. Диференціальна земельна рента.

Ціна землі як капітального активу.

Висновки

Вступ

Важливою умовою при поясненні категорії земельної ренти являється факт обмеженості пропозиції землі. Кількість землі – фіксована величина. Це відноситься і до землі, що застосовується для вирощування сільськогосподарської продукції, і до земельних ділянок в добувній промисловості, і в будівництві.

Саме обмеженість, абсолютна нееластичність пропозиції землі являється найважливішою причиною особливостей ціноутворення в сільському господарстві.

Другою особливістю земельних ресурсів являється їх нерухомий характер.

Земельну ренту як факторний доход може бути розглянемо на основі концепції граничних продуктів.

Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та механізм регулювання природоохоронної діяльності.

Минуле століття характеризується небувалими темпами зрос­тання світової економіки. В кінці XX ст. щоденне виробництво товарів і послуг дорівнювало річному на початку століття. Відбу­лися величезні зміни в чисельності населення планети — воно зросло з 1, 6 млрд осіб на початку до понад 6 млрд в кінці століт­тя. Таке економічне зростання і збільшення чисельності населен­ня призводило до безжалісного використання природно-ресурсно­го потенціалу планети.

Однак загальновідомо, що всі виробничі ресурси є обмежени­ми і рідкісними. Особливо гостро ця економічна проблема стоїть перед природними ресурсами — землею, лісами, родовищами корисних копалин, водними ресурсами, тваринним світом, які людина використовує у процесі виробництва різноманітних благ і без яких неможлива господарська діяльність.

Наслідки економічної діяльності призвели до забруднення жит­тєво важливих видів ресурсів, деградації навколишнього сере­довища.

Настав час нового розуміння розвитку, пошуку нових підходів до використання природно-ресурсного потенціалу, які забезпечать збалансований техногенний вплив на природне середовище з мож­ливостями відтворення первинних властивостей елементів при­роди.

Україна має різноманітний і потужний природно-ресурсний по­тенціал — мінеральні, земельні та рекреаційні ресурси. Досі най­повніше використовувалися мінеральні та земельні ресурси, що проявлялося у формуванні промислових агломератів з виробниц­тва продуктів паливно-енергетичного, металургійного, хімічного, будівельного та інших комплексів.

Нерівномірний розподіл ресур­сів по території спричинив відповідну галузево-територіальну структуру виробництва у регіонах, що в сукупності з недосконали­ми технологіями виробництва негативно вплинуло на довкілля.

Природно-ресурсний потенціал території характеризується су­купною продуктивністю її природних ресурсів як засобів вироб­ництва і предметів споживання. Розрізняють сучасну і потенцій­ну продуктивність природних ресурсів.

Потенційна продук­тивність характеризує максимально можливу віддачу ресурсів у господарстві за умови оптимальної відповідності структури природокористування сформованій специфіці місцевих природно-економічних, соціальних та інших умов.

Сучасна продуктивність досягається в результаті існуючих умов використання природних ресурсів відповідно до ситуації в економіці країни та напрямів розвитку народного господарства.

До основних компонентів природних ресурсів належать міне­ральні, земельні, водні, лісові ресурси.

З метою формування основ­них напрямів регулювання природокористування проводиться кіль­кісна оцінка запасів ресурсів, їх якості, умов освоєння, витрат на освоєння, забезпеченості території та населення основними компо­нентами ресурсів навколишнього природного середовища.

За оцінками фахівців, Україна має значно нижчі за світові рівні лісистості, забезпеченості водними ресурсами та захищеними те­риторіями.

Частка лісів та вкритих лісом територій у загальній площі України складає 17, 4 % (середньосвітовий рівень — 31, 83 %; євро­пейський — 33, 45 %). Захищені території (природно-заповідний фонд) займають 3, 9 % території, що в 5 разів менше середньосві-тового рівня.

Україна характеризується низьким рівнем забезпе­ченості водними ресурсами — обсяг місцевого річкового стоку в 4 рази менший, ніж у світі, та в 5, 7 раза менший, ніж у Європі.

Густота населення в Україні становить 85 осіб/км², світовий показник — 43 особи/км². Це свідчить, що рівень забезпеченості населення ресурсами території в Україні є вдвічі нижчим від сві­тового.

В Україні виявлено близько 20 000 родовищ 97 видів корисних копалин, з яких понад 9200 врахову­ються Державним балансом запасів. На базі цих родовищ працює понад 2000 гірничодобувних та переробних підприємств вугіль­ної, нафтодобувної, газової, сланцевої, марганцеворудної, гірни­чо-хімічної та інших галузей.

Паливно-енергетичні ресурси України складають нафта, газ, кам'яне та буре вугілля, торф. Незважаючи на наявність у надрах їх значної кількості, видобуток не задовольняє потреби країни.

В Україні зосереджено великі запаси залізних руд, руд ко­льорових, рідкісних та дорогоцінних металів. Є значні поклади нерудних мінеральних ресурсів — апатиту, карбонату, сірки, фос­фориту, бурштину, графіту, озокериту, вапняків, глини, піску, бітуму, будівельного каменю тощо.

Отже, наша держава забезпечена дуже широким спектром ко­рисних копалин, які можуть відігравати важливу роль на вну­трішньому та світовому ринках. Однак через зростання цін на енергоносії, транспортні послуги, обсяги видобутку цих ресурсів дуже скоротилися.

За умов проведення ефективної політики осво­єння природних ресурсів Україна найближчим часом зможе на 80 % задовольнити себе власною мінеральною сировиною.

У матеріальному виробництві важлива роль відводиться зе­мельним ресурсам. Основним їх користувачем в Україні є сільсько­господарські підприємства та громадяни (71, 2 % загального зе­мельного фонду). Такої високої розораності земель не має в жодній з економічно розвинутих країн світу — США і Велика Британія — від 16 до 19 %, Німеччина та Франція — 33 %, Італія — 31 %.

Незважаючи на досить низький рівень забезпеченості країни окремими видами природних ресурсів, вони впродовж багатьох років зазнавали масштабного екстенсивного використання, що при­звело до їх виснаження, втрати можливостей відтворення та від­новлення.

Техногенний тип економічного розвитку змінюється стратегією сталого розвитку, який передбачає раціональне ви­користання наявних природних ресурсів країни.

Наявність і ба­гатство окремих видів природних ресурсів, значний трудовий і на­уковий потенціал, сприятливе географічне розміщення країни, спроможність окремих регіонів до інновацій, розвиненість промис­лового комплексу створюють сприятливі умови для сталого зро­стання економіки України.

В основі державного регулювання природоохоронної діяльності лежать принципи екологічної безпеки, основними з яких є:

— пріоритетність вимог екологічної безпеки при здійсненні гос­подарської, управлінської та іншої діяльності;

— гарантування державою екологічно безпечного середовищ; і для життя та здоров'я людей;

— запобіжний характер заходів з охорони навколишнього при­родного середовища;

— забезпечення екологізації матеріального виробництва на основі широкого використання новітніх технологій, відтворення природних ресурсів, комплексного вирішення питань охорони довкілля;

— збереження різноманітності та цілісності природних об'єктів і комплексів;

— науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства, визначення впливу гос­подарської діяльності на довкілля;

— підвищення відповідальності за негативний вплив на навко­лишнє середовище;

— широке міжнародне співробітництво в питаннях охорони навколишнього природного середовища.

Чинним природоохоронним законодавством передбачені пріоритетні напрями відтворення та раціонального використання природних ресурсів. їх реалізація повинна здійснюватися на націо­нальному, регіональному та об'єктному рівнях шляхом постійно­го й послідовного вирішення поточних і перспективних питань екологічної безпеки, охорони довкілля, розвитку та вдосконален­ня відповідно до стандартів ЄС законодавчої бази, застосування дієвих економічних інструментів.

До пріоритетних напрямів належать:

— гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, мінімізація вплину наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

— поліпшення екологічного стану річок та якості питної води;

— стабілізація і поліпшення екологічної ситуації в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

— запобігання забруднення Чорного та Азовського морів, поліпшення їх екологічного стану;

— формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці. Будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

— будівництво нових та реконструкції діючих потужностей очисних каналізаційних споруд;

— підвищення безпеки проживання населення в сейсмонебез­печних районах;

— збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розвиток природно-заповідної справи.

Об'єктами охорони навколишнього природного середовища є:

— природні ресурси (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс, тваринний світ тощо);

— ландшафти та інші природні комплекси;

— території та об'єкти природно-заповідного фонду;

— здоров'я і життя людей;

— природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів.

Державне регулювання охорони довкілля та раціонального ви­користання природних ресурсів в Україні здійснюється комплек­сом заходів правового, адміністративного та економічного харак­теру, сукупність яких формує екологічну політику держави.

Екологічна політика — це сукупність заходів держави, спрямованих на збереження безпечного навколишнього середо­вища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу забруднення, досягнення гармонії у взаємодії суспільства і при­роди, охорону і раціональне використання природних ресурсів.

Розрізняють два типи екологічної політики — пасивну та ак­тивну.

Суть пасивної політики полягає у впровадженні заходів щодо стримування негативних впливів на природу. Вона ґрунту­ється на застосуванні адміністративних інструментів регулюван­ня: екологічних норм і нормативів, дозволів, штрафних стягнень.

Активна екологічна політика орієнтується на екологічний моні­торинг, на послідовне зменшення негативних впливів на природу в результаті змін у свідомості громадян і товаровиробників.

Екологічний моніторинг — це систематичний збір, обробка та аналіз даних про негативні впливи на довкілля, прогнозування та формування політики щодо захисту природного середовища.

Основні нормативно-правові акти екологічного регулювання в Україні ухвалені впродовж 1991 —1995 рр.

" Про природно-заповідний фонд" (1992), " Про охорону атмосфер­ного повітря" (1992), " Про тваринний світ" (1993), " Про ви­користання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995), " Про екологічну експертизу" (1995); Кодекси України — земельний, лісовий, про надра, водний; ратифіковані міжнародні екологічні угоди тощо.

Ці нормативно-правові акти визначають засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, використання різ­номанітних природних ресурсів, підтримання екологічної безпе­ки, збереження унікальних територій та природних об'єктів, які є частиною історико-культурної спадщини України.

Міжнародні екологічні угоди стосуються глобальних питань за­хисту довкілля, захисту і збереження біологічного різноманіття та природних екосистем.

Заходи адміністративного характеру щодо охорони навколиш­нього середовища об'єднують державні стандарти, екологічні нормативи, екологічний моніторинг, екологічну експертизу, держав­ну екологічну інспекцію, екологічне лімітування.

Важливим інструментом регулювання охорони навколишньо­го природного середовища є стандартизація.

Державні екологічні стандарти є обов'язковими для виконання і містять вимоги та режим використання та охорони природних ресурсів, методи конт­ролю за станом навколишнього середовища.

Регулювання охоро­ни навколишнього природного середовища забезпечується сис­темою екологічних нормативів, яка включає:

— нормативи екологічної безпеки — гранично допустимі кон­центрації забруднювальних речовин у природному середо­вищі; граничнодопустимі рівні акустичного, електромагніт­ного, радіаційного та інших шкідливих впливів; гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчу­вання;

— гранично допустимі норми викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднювальних речовин і матеріалів, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

Екологічні нормативи мають відповідати вимогам охорони здо­ров'я людей і навколишнього природного середовища. В окремих регіонах можуть встановлюватися більш жорсткі нормативи гра­нично допустимих концентрацій та інших шкідливих впливів на довкілля.

Міністерство екології та природних ресурсів разом із Міністер­ством охорони здоров'я України та іншими уповноваженими у цій сфері органами здійснюють постійний екологічний моніторинг — контроль за станом та рівнем забрудненості середовища життє­діяльності людини — повітря, води, ґрунту, шумом, вібрацією, електромагнітними коливаннями, радіацією тощо.

В межах екологічного моніторингу проводиться державна еко­логічна інспекція, яка здійснює контроль за дотриманням еколо­гічного законодавства, екологічних нормативів, встановлює рівень відхилень від встановлених норм, визначає штрафні санкції за допущені відхилення.

Для запобігання шкоді навколишньому середовищу, нераціо­нальному використанню природних ресурсів в Україні проводить­ся екологічна експертиза, якій підлягають:

- проекти схем розвит­ку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів та інша передпланова та передпроектна документація;

- техніко-економічні обґрунтування та розрахунки, проекти будівництва та реконструкції суб'єктів господарювання;

- документація зі створення нової техніки, техно­логії, матеріалів;

- проекти інструктивно-методичних і технічних актів з регламентації господарської діяльності;

- техніко-технологічні рішення, впровадження яких може призвести до порушен­ня екологічної рівноваги та безпеки.

В Україні здійснюється державна, громадська та інші види еко­логічної експертизи. її проведення є обов'язковим у процесі зако­нотворчої, управлінської, інвестиційної, господарської діяльності.

Адміністративним важелем регулювання оптимального вико­ристання природних ресурсів виступають ліміти. Вони визнача­ють норму використання мінеральних ресурсів, лісів, води, землі, яка не призводить до порушення екологічної рівноваги.

Важливим інструментом регулювання природоохоронної діяль­ності виступає фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища.

Воно здійснюється за рахунок коштів дер­жавного бюджету, бюджету АР Крим, місцевих бюджетів, поза­бюджетних фондів охорони довкілля, добровільних внесків. Фі­нансування заходів природоохоронного характеру здійснюють під­приємства, організації та установи з прибутку, отримуючи певні пільги в його оподаткуванні.

Формування коштів на охорону природного середовища відбу­вається за рахунок плати за спеціальне використання природних ресурсів, забруднення довкілля, погіршення характеристик при­родних ресурсів.

Основним джерелом надходжень до бюджетів вважається пла­та за спеціальне використання природних ресурсів. Вона визна­чається на основі диференційованих нормативів плати за кожний вид ресурсу та лімітів їх використання. Витрати за цими плате­жами в межах лімітів відносяться на операційні витрати підпри­ємства, а позалімітні витрати — на його прибуток.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у природне середовище, захоронення відходів та інших шкідливих виливів. Ці платежі здійснюються за рахунок прибут­ку підприємств, організацій чи окремих громадян.

Платежі за погіршення характеристик природних ресурсів в результаті їх господарського використання — зниження родю­чості ґрунтів, продуктивності лісів тощо.

Вищезазначені платежі надходять до державного та місцевого бюджетів і спрямовуються на заходи з відтворення природних ре­сурсів, підтримання їх у належному стані.

Важливим засобом вирішення багатьох екологічних проблем є програмно-цільове планування заходів, яке виражається у фор­муванні екологічних цільових комплексних програм.

Відомості про наявність та стан природних ресурсів містяться у кадастрах природних ресурсів. В Україні оприлюднений Ка­дастр земельних ресурсів, ведеться робота зі складання лісового кадастру. Земельний кадастр містить інформацію про правовий режим земель, їх розподіл між власниками та землекористувача­ми, якісну характеристику земельного фонду тощо. Він сформо­ваний в результаті геодезичних, картографічних обстежень та розвідок, бонітування та економічної оцінки землі.

Органи державного управління здійснюють облік об'єктів, які мають шкідливий вплив на стан навколишнього середовища. Під­приємства та організації проводять первинний облік у галузі охо­рони довкілля і передають інформацію державним органам у цій сфері.