Що є об’єктом РЕ?

Об’єктом вивчення даної дисципліни виступають всі елементи просторової організації продуктивних сил: природо і працересурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми організації продуктивних сил (територіально-виробничі комплекси, промислові вузли, центри, технополіси тощо).

Отже, об'єктом регіональної економіки є територія, регіон як цілісна суспільно-географічна система зі своїм природно-ресурсним, демографічним, економічним потенціалом та властивою лише йому територіальною організацією господарства

Суб’єктами РЕ є:

- різні юридичні особи (підприємства, організації);

- фізичні особи, окремо взята людина.

Метою функціонування РЕ є забезпечення достатньо високого рівня якості життя відповідного регіону. Досягнення цієї цілі передбачає розв’язання таких основних задач.

1. Економічні завдання:

- оптимальне поєднання інтересів держави і регіонів, різних видів економічної діяльності з урахуванням природних і трудових ресурсів, науково-технічного потенціалу та їх ефективного використання;

- удосконалення розміщення продуктивних сил;

- зміцнення фінансової самостійності регіонів на основі формування місцевих бюджетів;

- використання переваг територіального поділу праці.

2. Соціальний аспект:

- прискорений розвиток соціальної та виробничої інфраструктури, особливо на селі;

- стирання міжрегіональних відмінностей у рівнях соціально-економічного розвитку з використанням централізованої фінансової підтримки;

- підвищення зайнятості населення, зниження безробіття;

3. Екологічний аспект:

- регулювання природно-господарської збалансованості, збереження навколишнього середовища, створення сприятливих умов для раціонального природокористування і охорони довкілля;

- підтримка регіонів економічного лиха, із складними екологічними проблемами (наприклад м. Калуша Івано-Франківської обл..);

- оздоровлення екологічної ситуації, створення умов для життєдіяльності населення.

4. Демографічний аспект:

- створення умов для зниження смертності, росту народжуваності, оздоровлення населення.

5. Науково-технічний аспект:

- розвиток пріоритетних напрямків наукових досліджень з питань розвитку новітніх технологій, широке використання нових машин, впровадження енерго і ресурсозберігаючих технологій, розвиток наукоємних виробництв.

Важливою складовою РЕ є раціональне розміщення продуктивних сил (РПС). Раціональне РПС є одним із основних умов для економічного росту регіонів, веде до зменшення витрат на виробництво одиниці продукції, значно сприяє росту прибутку.

Наука про РПС вивчає соціально-економічні і природно-екологічні фактори і явища, які обумовлюють характер територіального поділу праці і їх сучасний стан. Вона вивчає також закономірності, принципи і фактори розміщення підприємств. РПС охоплює три великих блока:

- розміщення населення і трудових ресурсів;

- розміщення природних ресурсів;

- розміщення виробництва і невиробничої сфери.

Наука про РПС вивчає територіальну організацію виробництва, яка обіймає не просто розміщення виробництва, але й елементи управління.

Таким чином предметом РЕ у широкому значенні є складним, багатогранним. Його головними складовими є:

1. Економіка окремого регіону.

2. Економічні зв’язки між регіонами.

3. Регіональні аспекти (національна економіка як система взаємодіючих регіонів).

4. Розміщення продуктивних сил.

Предмет РЕ неможливо зв’язувати без визначення поняття «регіон». У будь якої науці, як показує історія наукових знань, писав відомий географ М. Колосовський, найважливішим ділом є вихідні поняття та положення. У математиці таким поняття є число, у фізиці - поняття про матерію, енергію, у біології вчення про клітину. У РЕ вчення про регіон.

Регіон (“регіон” – латинського походження (від кореню regio), в перекладі означає країна, край, область) це територія у адміністративних кордонах України, яка характеризується комплексністю, цілісністю, спеціалізацією і керованістю тобто має політико адміністративні органи управління. У цьому розумінні регіон має виборчу владу, юридичну незалежність та власний бюджет. В умовах України це рівень областей (24) і АР Крим. Для економіки найбільш важливе значення має виділення регіонів з позицій адміністративного та економічного управління, місця в територіальному розподілі праці, функціонуванні ринків праці, товарів та послуг, типовості соціально-економічних проблем и т. і.

Регіон як господарська підсистема народного господарства –більш складне утворення, чим галузь. Якщо галузь – сукупність підприємстві виробництв, однотипних у технологічному відношенні, регіон це сукупність самих різних галузей, які охоплюють виробництво, розподіл, обмін та споживання благ та послуг.

У світовій економіці регіони - це групи близько розташованих країн, що являють собою окремий економіко-географічний або близький за національним складом і культурою, або однотипний за суспільно-політичним ладом район світу.

Синонімом поняття “регіон” є “район”. Район- це територія, що відрізняється своїми специфічними особливостями природного або історичного характеру. Наприклад, Донецький економічний район, Карпатський економічний район, Причорморський економічний район. Райони виділяються по адміністративно-територіальному показнику (одиниця у середині області або великого міста), економічному (промисловий, сільськогосподарський) фізико-географічному (Полісся). за масштабом проектування (планувальний район) та ін.

Для того, щоб виділити будь який «регіон» «на підставі певних ознак» не треба всю країну ділити на регіони, як це не6обхідно при районуванні. Наприклад, відокремлення високо урбанізованих регіонів (Донецька, Дніпропетровська обл.). У даному випадку достатньо виділити певні території з певними ознаками.

Для позначення комплексу знань про регіони використовуються також терміни регіонознавство, регіонологія, регіоналістика.
Відповідно до типового визначення регіонології, її об'єктом є регіон як відносно самостійне цілісне природно-соціальне явище. Термін " регіоналістика" звичайно розуміється як синтез підходів різних наук до регіональних досліджень; сукупність дисциплін і наукових напрямків, що досліджують різноманітні регіональні проблеми: внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, економічні, соціальні, військові та ін. Зазначені проблеми є об'єктивними проявами регіоналізму у внутрішньому та міжнародному житті. При цьому під регіоналізмом розуміється та частина суспільних відносин, яка у центр уваги ставить відносини регіонів з державою, або регіонів держави між собою і відносини між різними системами усередині них. Регіоналістика, як міждисциплінарна наука, має наступну структуру:

Структура регіоналістики.

Регіоналістика: наука про різноманітні регіональні проблеми

• Теорія фізико-географічного районування (частина географії)

• Регіонологія (дослідження закономірностей розвитку і функціонування конкретних регіонів, включаючи їхню інфраструктуру) • Регіональна економіка (вивчення економічних районів і регіонів), включаючи теорію виробничої інфраструктури

• Регіональна соціологія, включаючи теорію соціальної інфраструктури Концепцію єдиної науки про регіони підтримує і розвиває організована в 1995 р. Міжнародна академія регіонального розвитку і співробітництва (МАРРС), що поєднує вчених і фахівців із країн Європи, Північної Америки, Азії.

Кластер – це група географічно близьких взаємозалежних підприємств і організацій, які характеризуються спільністю діяльності і доповнюють одне одного.

Невід'ємною частиною загальної науки про регіони є вчення про розміщення продуктивних сил. Важливо відзначити, що регіональна економіка торкається областей інших наук про регіон: економічні аспекти регіональної демографії, соціології, культурології, політології та інших наук про людину і суспільство (соціуми), а також геології, біології, екології і т. і. Таким чином, регіональна економіка – це географічний (регіональний) напрямок в економіці, наукова дисципліна, що вивчає в інтересах народногосподарського планування особливості і закономірності розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.

Важливим поняттям РЕ є продуктивні сили. Продуктивні сили це система суб’єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення до природи.

Загальна структура продуктивних сил може бути відображена наступним чином.

Головною складовою продуктивних сил є робоча сила. Саме робоча сила створює матеріальні і духовні блага. Робоча сила характеризується кількістю (чисельність працівників) і якістю (статевовіковій склад, рівень освіти і кваліфікації, традиції і навички.) Ринкові відносини, швидкі темпи НТП, розширення міжнародних економічних і торгових відносин нашої країни особливо підвищують значення якісних характеристик робочої сили.

До основних чинників, які стримують ефективне використання кваліфікаційного і наукового потенціалу робочої сили на сучасному етапі можна віднести:

1. Постаріння наукових кадрів. Так середній вік у 2001-2002 рр. робітників у сфері науково-дослідних робіт склав 49 років. Докторів наук – 61 рік., а кандидатів наук наближається 53 до років. Майже половина докторів наук і п’ята частина кандидатів наук – старіше за 60 років.

2. Відтік кваліфікованих робітників і науковців з виробництв наукоємних галузей. Це суттєво стримує впровадження у виробництво попередніх і проведення нових наукових досягнень, які відповідають сучасним потребам науково-технічних прогресу.

Закони Кураїни про освіту і науково-технічної політики чітко визначають відсоток від ВВП, який повинен надходити на освіту -10 і науку -2, 7 %. У дійсності ці цифри відповідно дорівнюють 6% і 0, 5%.

Поєднання засобів виробництва і робочої сили відбувається на первинному структурному підрозділі народного господарства підприємстві. Успіх його роботибагато у чому залежить не тільки від раціонального розташування підприємства щодо джерел сировини, енергії, робочої сили тощо, не тільки від рівня фондоозброєності, фондовіддачі, організації маркетингу і менеджменту але і від умом ведення бізнесу. Позитивний приклад по цьому показнику подає Грузія. У 2009 р. вона піднялась на 11-е місце у світі випереджав Японію, Фінляндію і Швецію. По спрощеності уплати податків Грузія стала першою у Європі і четвертою у світі. Грузини знищили 85% ліцензій і дозволу для ведення бізнесу і як результат значно полегшали рух капіталу, знань і технологій. Проте Україна у рейтингу умов для ведення бізнесу зайняла 142 місце, для порівняння Білорусь - 58, Естонія -24.

Вихідним поняттям РЕ є «територія». Це обмежена частина твердої поверхні Землі, яка характеризується певною площею, географічним положенням та іншими показниками. Поняття, які доповнюють територію є акваторія і аероторія.

Акваторія обмежена частина водної поверхні Землі.

Аероторія частина повітряної оболонки Землі, яка співвідноситься з певною територією (акваторією).

Поняттямяке поєднує зміст понять«територія», «акваторія», «аероторія» є геоторія.

Поняттям, яке розвиває вихідні уявлення про територію та одним із основних понять РЕ є економічний простір.

Економічний простір це насичена територія, яка вміщує багато об’єктів та зв’язків між ними, населенні пункти, промислові підприємства, рекреаційні площі, транспорт та інженерні мережі тощо.

Якість економічного простору визначається багатьма характеристиками:

1. Щільність (чисельність населення, об’єм валового регіонального продукту, основний капітал на од. площі простору).

2. Розміщення (показники рівномірності, диференціації, розподілу населення і їх господарської діяльності).

3. Зв’язаність (інтенсивність економічних зв’язків між частинами і елементами простору, умови мобільності капіталу, товарів, людей, які визначаються розвитком транспортних шляхів).

Для функціонування економічного простору важливе значення має відстань між його елементами.

Економічна відстань, на відміну від фізичної, яка вимірюється кілометрами, милями (1) характеризується перш за все транспортними витратами на подолання фізичної відстані.

Тому економічна відстань муж однаковими географічними точками виявляється неоднаковою для різних товарів, послуг.

__________________

(1) У Великобританії 1 міля (морська) дорівнює 1.853 м., 1 міля сухопутна - 1.609 м.)

Важливим поняттям, яке доповнює (економічний простір» є поняття «єдиний економічний простір» Необхідними ознаками і умовами єдиного економічного простору є: 1) загальне економічне законодавство; 2) єдність грошово-кредитної системи; 3) єдність митної території та функціонування загальних інфраструктурних систем (енергетики, транспорту, зв’язку тощо).

Важливими складовими єдиного економічного простору є національні (українські) ринки товарів, послуг, робочої сили, капіталів.

Слід мати на увазі, що єдиний економічний простір охоплює не тільки всю територію країни, але і їх економічну морську акваторію (територіальні води, виключно економічну зону із національними правами на судноплавство, видобуток корисних копалин із морського дна) і акваторію (з національними правами на діяльність повітряного транспорту, екологічний захист та екологічні квоти повітряного басейну).

У межах єдиного економічного простору виділяються особливі частини – анклави і ексклави.

Анклав відокремлена частина території, яка по відношенню до оточеної її території відрізняється специфічними умовами (економічними, фінансовими, національно-культурними тощо). Типовим прикладом анклавів є офшорні зони. Офшорні центри (від анг. - поза берега) невеликі держави або території, які притягують іноземні капітали шляхом надання податкових та інших пільг при проведенні фінансово-кредитних операцій у іноземній валюті з іноземними резидентами.

Найбільш популярні 100 % безподаткові офшорні зони та офшори. Офшори на Сейшельських островах (Індійський океан, північ. о. Мадагаскар), Віргінські острови (Атлантичний океан, схід Карибського моря).

Вільні економічні (ВЕЗ) мають особливі режими і фінансової та зовнішньоекономічної діяльності. ВЕЗ мають вигідне економічно - географічне положення, та є безмитний або пільговий режим і досягається його деяка торговельна і валютно-фінансова відокремленість від інших регіонів країни.

Ексклав це відокремлена від основної території країни її частина. Наприклад, у Російської Федерації усіма прикметами ексклаву має Калінінградська обл., яка оточена територіями Польщі і Литві У певному розумінні ексклавами є об’єкти за кордоном, які знаходяться у власності, у оренді або під юрисденцією держави (території посольств).