Тема 3. Економічне районування та регіональний розвиток країни

Адміністративно-територіальний устрій. Сутність та значення економічного районування. Завдання та наслідки економічного районування. Класифікація економічних районів України. Піонерні, планові (програмні), стагнуючі регіони. Вільні економічні зони. Структура національного господарства регіонів. Функціональна та галузева структура національного господарства. Поняття кластерів. Фактори, які впливають на розвиток кластерів

Література:

основна: 2, 4, 7, 10, 22-24, 34

додаткова: 3, 4, 6, 10, 18

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність адміністративно-територіального устрою України.

2. Що таке економічне районування? Назвіть позитивні та негативні його наслідки.

3. Які існують підходи до класифікації території України на економічні райони?

4. Охарактеризуйте економічне районування України на сучасному етапі.

5. Що таке проблемні регіони? Назвіть їх основні ознаки та види.

6. Вільні економічні зони як вид проблемних регіонів.

7. Що являє собою функціональна структура народного господарства регіонів?

8. Чим представлена галузева структура народного господарства регіонів?

9. Розкрийте сутність виробничої сфери, наведіть її структуру.

10. Поняття та структура невиробничої сфери.

11. Класифікація галузей економіки.

12. Сутність кластерного підходу до розвитку економіки регіонів.

Теми рефератів:

1. Економічне районування зарубіжних країн

2. Кластерні системи зарубіжних країн та України

3. Вільні економічні зони в регіональній економіці України

4. Вільні економічні зони в регіональній економіці зарубіжних країн

Тести

1. Адміністративно-територіальний устрій – це:

а) класифікація території, на підставі якої встановлюється її різнома­ніт­тя і приводиться національне господарство в певну систему;

б) розподіл території держави на певні частини з метою раціональної організації управління національним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях;

в) більша частина території України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади і управління, які перебувають в обласному центрі;

г) поділ території на райони з цільовими установками для вирішення локальних (місцевих) економічних і соціальних проблем регіону.

2. Адміністративна область – це:

а) більша частина території України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади і управління, які перебувають в обласному центрі;

б) територія, що самостійно не може вирішити свої соціально-еконо­міч­ні проблеми і тому вимагає підтримки держави;

в) частина території держави, у межах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності;

г) регіон, що має тра­диційно низький рівень життя у порівнянні з основною масою регіонів.

3. Класифікація території, на підставі якої встановлюється її різноманіття і приводиться національне господарство в певну систему, – це:

а) територіальний устрій;

б) соціально-економічне районування;

в) проблемне економічне районування;

г) районування.

4. Науково обґрунтований розподіл країни на економічні райони, які склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного розподілу праці, – це:

а) політико-географічне районування;

б) природничо-господарське районування;

в) економічне районування;

г) адміністративно-територіальний поділ країни.

5. Економічний район – це:

а) територіальна частина національного господарства країни, якій органічно притаманні географічна цілісність та економічна спільність;

б) комплекс галузей по виробництву товарів і наданню послуг;

в) система виробничих відносин, форм і методів організації виробництва;

г) територія, що самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми.

6. Основною метою економічного районування є:

а) забезпечення екологічної безпеки, високого економічного рівня розвитку, високої продуктивності праці;

б) поєднання територіального та галузевого управління об’єктами, під­вищення рівня життя населення, покращення соціально-побутових умов;

в) удосконалення стратегії соціально-економічного розвитку, поліп­шен­­ня адміністративно-територіального поділу держави, поліпшення розміщення продуктивних сил території, її господарської спеціалізації, структури господарства;

г) вироблення зразків і норм діяльності, поведінки, спілкування та взаємодії із природним, культурним і соціальним оточенням.

7. Основним завданням економічного районування є:

а) поділ території на райони з цільовими установками для вирішення місцевих економічних і соціальних проблем регіону;

б) забезпечення раціонального використання природних ресурсів;

в) формування раціональної системи розселення, розширення товарів народного споживання;

г) підтримка районів екологічного лиха, використання переваг територіального поділу праці.

8. Напрямки реалізації районування зводяться до вирішення:

а) законодавчих, соціокультурних та екологічних проблем;

б) демографічних, політичних, індустріальних проблем;

в) економічних, політико-правових, міждержавних проблем;

г) економічних, соціальних та екологічних проблем.

9. До економічних районів України за класифікацією М.Д. Пістуна відносяться:

а) Столичний, Центральний, Північно-Східний, Донецький, Придніп­ро­в­­ський, Причорноморський, Подільський, Прикарпатський, Північно-Західний;

б) Луцький, Центральний, Північно-Східний, Донецький, Придніпров­сь­кий, Причорноморський, Подільський, Маріупольський;

в) Північно-Східний, Донецький, Придніпровський, Причорно­морсь­кий, Подільський, Прикарпатський, Північно-Східний, Український;

г) Харківський, Полтавський, Столичний, Центральний, Причорномор­ський, Подільський, Прикарпатський, Північно-Західний.

10. До економічних районів України за класифікацією Шаблія О.І. відносяться:

а) Центрально-Західний, Північно-Східний, Центрально-Південний, Донбаський, Західно-Карпатський;

б) Центральний, Західний, Північно-Східний, Східний, Центрально-Східний, Південний;

в) Північно-Східний, Донецький, Придніпровський, Причорномор­ський, Центрально-Західний, Північно-Східний, Північно-Кримський;

г) Центральний, Західний, Південний, Північний, Східний.

11. Заставний Ф.Д. виділив такі макрорайони:

а) Поліський, Карпатський, Донецько-Придніпровський;

б) Центральний, Західний, Південний, Подільський;

в) Центрально-Західний, Північно-Східний, Центрально-Південний;

г) Східний, Західний, Південний.

12. До макрорегіонів України за В.О. Поповкіним відносяться:

а) Донбас та Нижнє Придніпров’я, Слобідська Україна, Центрально­український, Причорноморський, Західноукраїнський;

б) Центральний, Західний, Південний, Подільський;

в) Центрально-Західний, Північно-Східний, Центрально-Південний;

г) Східний, Західний, Південний, Кримський.

13. Проблемний регіон – це:

а) територія з особливим геополітичним і геоекономічним положенням;

б) територіальна частина національного господарства країни, якій органічно притаманні географічна цілісність та економічна спільність;

в) територія, що самостійно не може вирішити свої соціально-економічні проблеми і вимагає підтримки держави;

г) це більша частина території України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади.

14. Вільні економічні зони – це:

а) це більша частина території України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади;

б) частина території держави, у межах якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності;

в) поділ території на райони з цільовими установками;

г) система життєзабезпечення, що впливає на соціально-відтворюваль­ний процес, забезпечує умови життєдіяльності.

15. Сфери, які включає національний господарський комплекс країни:

а) виробнича та сфера послуг;

б) соціальна та екологічна;

в) господарська та рекреаційна;

г) державна і локальна.

16. Сукупність підприємств, пов’язаних виконанням постійної функції в системі суспільного відтворення, – це:

а) національне господарство;

б) вільні економічні зони;

в) галузь;

г) регіональні утворення.

17. Промисловість, будівництво, сільське господарство і лісове господарство, транспорт і зв’язок, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівля і збут – це:

а) галузі сфери послуг;

б) галузі невиробничої сфери;

в) функціонально-галузева структура національного господарства;

г) національне господарство.

18. Структура сфери послуг включає:

а) галузі, які надають матеріальні і нематеріальні послуги населенню;

б) галузі, які обслуговують суспільство в цілому;

в) варіанти а) і б);

г) заготівлю і збут.

19. Господарська спеціалізація регіону – це:

а) переважний розвиток в регіоні певних галузей виробництва, які най­більш ефективно використовують місцеві природні і економічні ресурси;

б) сукупність якісно однорідних господарських одиниць;

в) певний вид господарської діяльності;

г) виробнича сфера національного господарства певного регіону.

20. Виробництва, які відіграють провідну роль в економіці регіону – це:

а) супутні галузі;

б) додаткові галузі;

в) обслуговуючі галузі;

г) галузі спеціалізації (головні галузі).

21. Галузі, призначені для досягнення технологічної завершеності та повноти основних циклів виробництва і послуг, – це:

а) супутні галузі;

б) головні галузі;

в) галузі спеціалізації;

г) міське господарство.

22. Галузі, які не пов’язані технологічно з головними галузями і вирішують місцеві соціально-економічні завдання, – це:

а) додаткові галузі;

б) головні галузі;

в) галузі спеціалізації;

г) проміжні галузі.

23. Галузі, які поставляють господарству регіону воду, електроенергію, будівельні матеріали, забезпечують потреби в ремонті, транспортно-комунікаційних засобах тощо, – це:

а) супутні галузі;

б) додаткові галузі;

в) обслуговуючі галузі;

г) галузі спеціалізації.

24. Випуск продукції або надання послуг, які споживаються переважно всередині міста, – це:

а) супутні галузі;

б) головні галузі;

в) галузі спеціалізації;

г) міське господарство.

25. Галузі спеціалізації в промисловості поділяються на:

а) видобувну та обробну;

б) перспективні та безперспективні;

в) міське та сільське господарство;

г) головні та другорядні.

26. Група взаємопов’язаних компаній та відповідних інституцій, розташованих неподалік одна від одної, які спеціалізуються у конкретній галузі, пов’язаних між собою спільними і доповнюючими чинниками, – це:

а) галузь;

б) кластер;

в) вільні економічні зони;

г) міське господарство.