Методи наукового обґрунтування розміщення продуктивних сил 14 страница

Щодо кількісних показників, то за кіотськими домовленостями на 2008-2012 pp. держави повинні скоротити викиди в атмосферу парникових газів у середньому на 5, 2 %. Індивідуальні цілі для держав було встановлено таким чином: країни ЄС − 8 %, СПІА − 7 %, Канада, Японія, країни Східної Європи, Угорщина та Польща − 6 %, Хорватія − 5 %. Для таких країн, як Нова Зеландія, Росія та Україна, було поставлено питання про стабілізацію викидів на існуючому рівні. Для багатьох розвинутих країн ці завдання є досить складними, тому що вимагають перебудови національних виробництв.

Основні механізми реалізації Кіотських домовленостей є наступними:

-Joint Implementation (JI) − спільне здійснення. В основі механізму лежить положення протоколу про те, що будь-яка розвинута країна може передавати будь-якій іншій стороні або купувати в неї одиниці скорочення викидів. Ці скорочення викидів мають бути отримані в результаті конкретних проектів, спрямованих на скорочення антропогенних викидів або на збільшення абсорбції поглиначами парникових газів у будь-якому секторі економіки;

-Joint Implementation (JI) − спільне впровадження. В основі цього механізму лежить положення протоколу про те, що будь-яка розвинута країна може передавати будь-якій іншій стороні або купувати в неї одиниці скорочення викидів − квоти. Ці скорочення викидів мають бути отримані в результаті конкретних проектів, спрямованих на зменшення антропогенних викидів або на збільшення абсорбції поглиначами парникових газів у будь-якому секторі економіки. Якщо максимально спростити схему, то фактично мова йде про можливість держав ділити отриманий від спільного впровадження проектів ефект передавати своїм партнерам отримані одиниці викидів;

-Clean Development Mechanism (CDM) − механізм чистого розвитку. Мета механізму полягає в тому, щоб допомогти країнам, що розвиваються, забезпечити стійкий розвиток і досягнення кінцевої мети конвенції. Передбачається, що розвиток цього механізму буде сприяти впровадженню більш ефективних шляхів розвитку таких секторів країн Півдня, як енергетика, промисловість і сільське господарство;

-International Emission Trading (ІЕТ) − міжнародна торгівля викидами парникових газів. Країни, які включено в Додаток Кіотського протоколу, можуть брати участь у торгівлі квотами з метою виконання своїх зобов’язань.

Хоча на сьогоднішній день найбільш ясним та розробленим є механізм спільного впровадження, питання торгівлі квотами на викиди парникових газів викликає широкий інтерес. Розвиток та впровадження в життя цього механізму має реальні вигоди внаслідок ефективних економічних стимулів. Ідея полягає в тому, що країни, які не вичерпують свої квоти, можуть продавати їх тим країнам, яким цих квот не вистачає. Головним принципом реалізації торгівлі квотами викидів парникових газів в межах Кіотського протоколу є те, щоб загальний баланс квот не перевищував встановлений світовим товариством рівень. Загалом цей підхід є досить гнучким і виражає глобальні інтереси всього людства в збереженні клімату нашої планети. Він відкриває для держав два шляхи: перший і більш дорогий − це скорочувати національне виробництво до розмірів встановленої квоти, другий і більш дешевий − докупати надлишкові квоти в інших країнах, щоб покрити об’єм своїх викидів в атмосферу, суттєво не скорочуючи національне виробництво. Торгівля квотами на викиди парникових газів має ряд позитивних моментів. Вона сприяє впровадженню нових технологій (підприємцям вигідно економити на квотах викидів, щоб потім продавати їх іншим). Фактично кожне джерело забруднення має свій узгоджений резерв, тому що загальний обсяг емісій є нижчим, ніж міг би бути у випадку нульового контролю. Тому в змагання за зменшення емісій починають втягуватися технології та відповідний контроль. Головними принципами механізму торгівлі квотами є: підзвітність, відповідальність, точність вимірювань і моніторинг, відповідність інтересам здоров’я населення.

У міжнародних документах виписані умови для країн, які бажають взяти участь у механізмах передачі або торгівлі квотами, їх усього 4. По-перше, країна повинна ратифікувати Кіотський протокол. По-друге, у державі має працювати система інвентаризації викидів, яка відповідає міжнародним вимогам. По-третє, повинен бути розробленим національний реєстр належності та руху квот. По-четверте, країна зобов’язана у строк і в обумовленому обсязі направляти до секретаріату відповідну звітність.

Внаслідок структурних змін, що відбулися в національній економіці упродовж останніх 10-15 років, викиди всіх парникових газів і, зокрема, „енергетичного” СО2 істотно скоротилися. Виходячи з прогнозних сценаріїв економічного зростання на найближчі 10-15 років можна стверджувати, що за будь-якого вірогідного сценарію розвитку Україна матиме надлишок дозволів на викиди парникових газів (ПГ) принаймні до 2020 р. За оцінками, що наведені в Національній стратегії України щодо спільного впровадження та торгівлі викидами, протягом першого звітного періоду (2008-2012 рр.) фінансові надходження від використання гнучких механізмів можуть дорівнювати прямим іноземним інвестиціям, необхідним для забезпечення зростання ВВП у 2, 3-2, 4 рази. Згідно з наведеними у стратегії оцінками, протягом першого звітного періоду Кіотського протоколу (2008-2012рр.) національний надлишок прав на викиди становитиме близько 1, 5 млрд. т СО2-еквіваленту, а потенціал для подальшого скорочення викидів ПГ протягом цього періоду становитиме близько 750 млн. т СО2.

Однак, яким би великим не був надлишок українських дозволів на викиди, Україні все одно доведеться проводити внутрішні заходи щодо скорочення викидів. Подальше скорочення викидів є особливо актуальним через невизначеність щодо цільових квот на викиди країн Додатку 1 Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН) у наступних звітних періодах Кіотського протоколу. У разі введення, як неодноразово пропонувалося на неофіційних консультаціях сторін Кіотського протоколу, показника інтенсивності викидів парникових газів на одиницю ВВП чи показника викидів на одну особу населення, Україна втратить свої стратегічні переваги продавця на ринку викидів. Так, у разі введення показника викидів на одну особу населення у 2013-2017 рр. Україна повинна буде скоротити свої викиди на 47%.

Поряд з розробкою спеціальних міжнародних механізмів вирішення глобальних екологічних проблем, як це має місце у рамках Протоколу Кіото, природоохоронна проблематика інтегрується також у діяльність та політичні інструменти міжнародних організацій та інститутів, серед яких важливі позиції посідає Світова організація торгівлі (СОТ). Аналіз застосовуваних у рамках СОТ екологічних інструментів має принципове значення для України.

При розгляді взаємозв’язку екологічної політики та розвитку міжнародної торгівлі, зазвичай аналізуються: розвиток і лібералізація міжнародної торгівлі; світові тенденції іноземного інвестування; посилення ролі міжнародної конкурентної боротьби; ріст попиту на міжнародні перевезення та транспортні послуги.

Можна очікувати поступового зростання екологічного фактора на подальше формування міжнародних економічних відносин. При цьому центральну роль у цьому процесі буде відігравати міжнародний бізнес. На думку Всесвітньої комісії зі сталого розвитку, саме бізнес стоїть у центрі здійснення стратегії сталого розвитку.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте процес зростання активності світового співтовариства у сфері охорони навколишнього середовища.

2. Які рамкові міжнародні документи регламентують охорону довкілля?

3. Охарактеризуйте зміст і послідовність реалізації Кіотського протоколу.

4. У чому полягає сутність та призначення торгівлі квотами в межах Кіотського протоколу?

5. Якими є основні механізми реалізації Кіотського протоколу?

6. Якими є основні відмінності між Кіотським та Монреальським протоколами?

Тестове завдання 16

1. Мета цього механізму Кіотського протоколу полягає в тому, щоб допомогти країнам, що розвиваються, забезпечити стійкий розвиток і досягнення кінцевої мети конвенції:

а) Joint Implementation (спільне впровадження);

б) International Emission Trading (міжнародна торгівля викидами парникових газів);

в) Clean Development Mechanism (механізм чистого розвитку);

г) Joint Implementation (спільне здійснення).

2. Якою повинна бути зміна викидів (%) парникових газів в порівнянні з базовим 1990 р. для України:

а) 10 %;

б) 100 %;

в) 50 %;

г) 80 %.

3. Міжнародна організація, діяльність якої сконцентрована на охороні навколишнього середовища:

а) організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО);

б) Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів (МСОП);

в) Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП);

г) міжнародна Червона книга.

4. Країни-учасники Монреальського протоколу поділяються на групи за рівнем:

а) викидів в атмосферу парникових газів;

б) викидів в атмосферу отруйних газів;

в) вичерпаності мінерально-сировинних ресурсів;

г) викидів в атмосферу галогеноводнів.

5. Відповідно до даного механізму, країни, які включено в Додаток Кіотського протоколу, можуть брати участь у торгівлі квотами з метою виконання своїх зобов’язань:

а) Joint Implementation (спільне впровадження);

б) International Emission Trading (міжнародна торгівля викидами парникових газів);

в) Joint Implementation (спільне здійснення);

г) Clean Development Mechanism (механізм чистого розвитку).

6. Додатковим механізмом, що сприяє доповненню екологічних механізмів Кіотського протоколу є:

а) екологічні механізми СОТ;

б) Joint Implementation;

в) International Emission Trading;

г) Clean Development Mechanism.

7. Основний принцип торгівлі квотами викидів парникових газів в межах Кіотського протоколу:

а) загальний баланс квот не повинен перевищувати встановлений світовим товариством рівень;

б) необхідним є скорочувати національне виробництво до розмірів встановленої квоти;

в) країна, що перевищує квоту своїх викидів може докупати надлишкові квоти в інших країнах;

г) країни, які не вичерпують свої квоти, можуть продавати їх тим країнам, яким цих квот не вистачає.

8. В основі цього механізму Кіотського протоколу лежить положення протоколу про те, що будь-яка розвинута країна може передавати будь-якій іншій стороні або купувати в неї одиниці скорочення викидів − квоти:

а) Joint Implementation (спільне впровадження);

б) International Emission Trading (міжнародна торгівля викидами парникових газів);

в) Joint Implementation (спільне здійснення);

г) Clean Development Mechanism (механізм чистого розвитку).

9. Міжнародна спілка охорони природи і природних ресурсів (МСОП) виникла у:

а) 1977 р.;

б) 1946 р;

в) 1966 р.;

г) 1948 р.

10. Принцип міжнародного екологічного права щодо захисту екологічних систем Світового океану регламентується:

а) Лондонською конвенцією про запобігання забрудненню моря скидами відходів і інших матеріалів;

б) Всесвітньою хартією природи;

в) Рамсарською конвенцією про водно-болотяні угіддя;

г) Конвенцією про біологічну різноманітність.

11. В основі даного механізму лежить положення Кіотського протоколу про те, що будь-яка розвинута країна може передавати будь-якій іншій стороні або купувати в неї одиниці скорочення викидів:

а) Joint Implementation (спільне впровадження);

б) Clean Development Mechanism (механізм чистого розвитку);

в) Joint Implementation (спільне здійснення);

г) International Emission Trading (міжнародна торгівля викидами парникових газів).

12. До складу умов торгівлі квотами викидів парникових газів не входить умова, відповідно до якої:

а) країна повинна ратифікувати Кіотський протокол;

б) у державі має працювати система інвентаризації викидів, яка відповідає міжнародним вимогам;

в) в країні повинен бути розробленим національний реєстр належності та руху квот;

г) повинна проводитись інвентаризація викидів галогеноводнів.

13. Перший міжнародний нормативний акт, згідно якого національна політика країн, що підписали його, повинна бути спрямована на зниження негативних впливів на озоновий шар планети:

а) Віденська конвенція;

б) Монреальський протокол;

в) Рамкова конвенція ООН по змінах клімату Землі (;

г) Всесвітня хартія природи.

14. Принцип міжнародного екологічного права щодо неприпустимості нанесення трансграничного збитку регламентується:

а) Лондонською конвенцією про запобігання забрудненню моря скидами відходів і інших матеріалів;

б) Паризькою конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини;

в) Конвенцією про трансграничне забруднення повітря на великі відстані;

г) Конвенцією про охорону дикої фауни і флори і природних незаселених середовищ в Європі.

15. Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) виникла у:

а) 1946 р.;

б) 1948 р.;

в) 1977 р;

г) 1956 р..

ІНДИВІДУАЛЬНІ СЕМЕСТРОВІ ЗАВДАННЯ

1. Рекомендації до структури, змісту і оформлення індивідуальних семестрових завдань

2. Тематика індивідуальних семестрових завдань

1. Рекомендації до структури, змісту і оформлення індивідуальних семестрових завдань

Зміст та структура завдання. Оскільки робота є кваліфікаційною працею, її оцінюють за рівнем загальнометодичної підготовки, що передусім знаходить відображення в її композиції.

Композиція самостійної роботи містить такі основні елементи: титульна сторінка, зміст, вступ, основна частина, висновки, список використаної літератури, додатки.

Першою розміщують титульну сторінку (на українській мові), що має містити наступні відомості: місце написання роботи, назву, ПІБ студента, шифр групи. Рубрикація тексту кваліфікаційної роботи – це поділ її на складові частини. Найпростішою рубрикою є абзац – відступ управо на початковому рядку кожної частини тексту. Абзаци роблять для увиразнення думки і надання їй довершеного характеру. Логічна цілісність виразу, притаманна абзацу, полегшує сприйняття тексту. Абзаци одного підрозділу або розділу за змістом послідовно пов’язують один з одним.

Що стосується поділу на більші частини, то цього не можна робити шляхом механічного розчленування тексту. Заголовки пунктів і підпунктів роботи повинні точно відбивати зміст викладеного в них тексту. Вони не можуть скорочувати або розширювані обсяг наведеної інформації. Кожен заголовок у тексті має бути якомога коротшим.

Вступ розкриває сутність і стан вивчення основного питання роботи підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності вивчення питання. У вступі подають загальну характеристику роботи в такій послідовності. Загальний обсяг вступу – 1 сторінка.

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями проблеми (задачі) чітко, аргументовано обґрунтовують актуальність і доцільність роботи. Обсяг тексту актуалізації не повинен перевищувати ¼ частину вступу.

Мета і завдання роботи. Формулюють мету роботи і завдання, які потрібно вирішити для її досягнення. Не слід формулювати мету як «Дослідження...», «Вивчення...», тому що ці слова вказують на спосіб досягнення мети, а не на неї саму. Мета роботи звичайно тісно переплітається з назвою роботи і повинна чітко вказувати, яке питання розв’язується в роботі.

Надалі формулюють об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт – це процес або явище, що породжують проблемну ситуацію і обрані для вивчення. Предмет – це те, що міститься в межах об’єкта. Об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне і часткове.

Основна частина роботи складається з пунктів та підпунктів. Кожен пункт починають із нової сторінки. Основному тексту кожного пункту може передувати передмова зі стислим описом обраного напрямку. Наприкінці кожного пункту формулюють висновки із лаконічним викладом наведених у розділі результатів. Рекомендований обсяг основної частини роботи - 10-12 сторінок.

У висновках викладають найважливіші результати, отримані в роботи, з формулюванням розв’язаного завдання. Далі подають висновки і рекомендації щодо практичного використання здобутих результатів. По–перше, висновки мають представити стислу оцінку стану питання. Потім у висновках розкривають методи вирішення поставленого в роботі завдання (завдань), основні результати аналізу, стисло наводять шляхи вирішення питання та результати їх застосування. Рекомендований обсяг висновків - 1-2 сторінки.

Список використаної літератури слід укладати в порядку згадування їх у тексті за наскрізною нумерацією чи в алфавітному порядку. Законодавчі та нормативні акти зазначаються на загальних підставах. Для магістерських робіт обов’язковою є хоч одна публікація за темою роботи. Така публікація розміщується у списку використаних джерел за загальними підставами. Список використаної літератури повинен нараховувати не менш як 10 джерел.

Додатки є обов’язковим елементом роботи. В Додатках розміщують ілюстративні статистичні дані, використані при написанні даної роботи.

Оформлення завдання. Текст роботи друкують машинописним способом або на комп’ютері з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210x297 мм) через 1, 5 міжрядкових інтервали (до тридцяти рядків на сторінці). Мінімальна висота шрифту 1, 8 мм. Текст роботи друкують, залишаючи береги таких розмірів: лівий – не менше 20 мм, правий – не менше 10 мм, верхній – не менше 20 мм, нижній – не менше 20 мм. Шрифт друку повинен бути чітким з однаковою щільністю тексту, стрічка – чорного кольору середньої жирності. Робота має бути переплетеною.

Вписувати в текст роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту.

Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту без врахування відступу абзацу. Крапку після слів ЗМІСТ, ВСТУП і т.д. не ставлять. Заголовки пунктів і підпунктів – маленькими літерами (крім першої великої) також симетрично до тексту. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Кожну структурну частину роботи (ЗМІСТ, ВСТУП і т.д.) починають з нової сторінки. Після заголовка тест починають друкувати через два рядки.

Нумерацію сторінок, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.. Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не проставляючи його номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту. Номер підпункту складається з номера пункту і порядкового номера підпункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера підпункту крапку не ставлять, наприклад: «2.3 «(третій підпункт другого пункту). Потім у тому ж рядку йде заголовок підпункту.

Ілюстрації і таблиці слід подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більші від формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або додатках. Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації складається з номера пункту і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Після номеру рисунка ставлять тире і зазначають його назву. Наприклад: Рис. 1.2 -(другий рисунок першого пункту). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера пункту і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Якщо в роботі є одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовження табл. 1.2».

Кожна таблиця повинна мати назву, котру розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють. Заголовки граф пишуть з великої літери, підзаголовки – з малої, якщо вони становлять одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони є самостійними. Заголовки (як підпорядковані, так і головні) мають бути максимально точними і простими. В них не повинно бути слів або розмірностей, що повторюються. Висота рядків – не менша ніж 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. У даному разі назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну над одною в межах тієї самої сторінки. Заголовок таблиці не повторюють.

Формули в роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах пункту. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в пункті, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого берега аркуша в одному рядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього пункту).

2. Тематика індивідуальних семестрових завдань

1. Хорологічна концепція А. Гетнера.

2. Категоріальний апарат регіональної економіки.

3. Розвиток регіональної економіки як науки на території України.

4. Проблеми розміщення продуктивних сил України у сучасний період.

5. Механізм реалізації принципів наукових досліджень у регіональній економіці.

6. Закон вертикальної інтеграції продуктивних сил.

7. Методичне забезпечення оцінки соціально-економічного розвитку регіону.

8. Методичне забезпечення оцінки інвестиційного потенціалу регіону.

9. Методичне забезпечення оцінки депресивності регіонів.

10. Вплив сировинного фактора на розміщення продуктивних сил на території України.

11. Вплив енергетичного фактора на розміщення продуктивних сил на території України.

12. Вплив водного фактора на розміщення продуктивних сил на території України.

13. Принципи побудови земельного кадастру.

14. Основні енерговиробничі цикли промисловості України.

15. Роль територіально-виробничих комплексів в утворенні економічних районів.

16. Євро регіони на території України.

17. Еволюція мережі економічних районів в Україні.

18. Простір як фактор економічного розвитку.

19. Сучасні теорії економічного районування.

20. Інституційне забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів.

21. Регіональна економіка як об’єкт державного управління.

22. Розвиток регіонального та місцевого самоврядування в Україні.

23. Законодавче забезпечення реалізації державної регіональної економічної політики.

24. Фінансові інструменти державної регіональної економічної політики.

25. Екологічна парадигма у державній регіональній економічній політиці.

26. Зарубіжний досвід програмування соціально-економічного розвитку регіонів.

27. Сучасний стан розвитку нафтогазового комплексу України.

28. Концентрація кольорової металургії на території України.

29. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку чорної металургії.

30. Напрями посилення конкурентоспроможності продукції машинобудування України.

31. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку агропромислового комплексу України.

32. Аграрні революції в Україні.

33. Розміщення і перспективи розвитку газотранспортної мережі України.

34. Перспективи розвитку рекреації і туризму в Україні.

35. Мінерально-сировинні ресурси України.

36. Річкова та озерна мережа України.

37. Шляхи розв’язання проблеми вододефіцитності економіки України.

38. Методичне забезпечення економічної оцінки земельних ресурсів.

39. Проблеми та перспективи створення земельного кадастру.

40. Трудоресурсний потенціал України.

41. Сучасний стан ринку праці в Україні.

42. Регіональні відмінності природного руху населення України.

43. Територіальна сегментація ринку праці в Україні.

44. Державне регулювання формування трудового потенціалу в Україні.

45. Вікова структура населення України.

46. Зміст і види діагностики економіки регіону.

47. Методичне забезпечення оцінки природно-ресурсного потенціалу.

48. Сучасні теорії просторової економіки.

49. Основні картографічні моделі природно-ресурсного потенціалу України.

50. Поняття людського капіталу.

51. Соціально-трудові відносини як чинник розвитку продуктивних сил.

52. Компетенції владних інститутів України у сфері державної регіональної соціальної політики.

53. Розвиток соціальної сфери у регіонах України.

54. Природо ресурсний потенціал Прикарпатського економічного регіону.

55. Проблеми та перспективи розвитку рекреаційного комплексу Причорноморського економічного регіону.

56. Причини та наслідки спеціалізації господарства Донецького економічного регіону.

57. Перспективні напрями розвитку господарства Поліського економічного регіону.

58. Еколого економічний потенціал Придніпровського економічного регіону.

59. Соціально-економічна типологізація країн.

60. Сучасні форми світогосподарчих зв’язків.

61. Чинники і наслідки сучасної глобалізації.

62. Участь України у міжнародному поділі праці.

63. Стан охорони навколишнього середовища в Україні.

64. Зони екологічних уражень на території України.

65. Структурна організація природокористування як галузі виробничої діяльності.

66. Економічні методи раціонального природокористування.

67. Державна еколого-економічна політика в Україні.

68. Інституційне забезпечення раціонального природокористування в Україні.

69. Зміст і механізми домовленостей Кіотського протоколу.

70. Екологічні принципи у діяльності СОТ і в міжнародній торгівлі.