Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методи наукового обґрунтування розміщення продуктивних сил 12 страница






Для забезпечення дотримання нормативів якості навколишнього природного середовища законодавство формулює екологічні вимоги, які пропонуються усім господарським структурам. З урахуванням переходу до ринкової економіки законодавство встановлює екологічні вимоги на трьох рівнях: до господарських суб'єктів; до стадій господарського процесу: (планування, проектування, розміщення, будівництво, введення в експлуатацію й експлуатація об’єкта), а також до видів господарського впливу (сільське господарство, енергетика і т.д.).

Нормативами якості навколишнього середовища у межах діючого законодавства є гранично допустимі норми впливу на навколишнє природне середовище з боку діяльності людини (господарської, рекреаційної й іншої діяльності). У свою чергу нормативи якості навколишнього природного середовища можна розділити на три групи:

- санітарно-гігієнічні – гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин – хімічних, біологічних, фізичних впливів. Їх мета – визначення показників відносно здоров’я людини;

- екологічні – нормативи викидів, скидів шкідливих речовин (ГДВ, ГДС) та інших шкідливих впливів на навколишнє середовище. Вони встановлюють вимоги до джерел забруднення, шкідливого впливу. До них також відносяться технологічні, будівельні і містобудівні правила, що містять вимоги охорони навколишнього середовища;

- у третю групу нормативів входять так звані допоміжні нормативи. Для господарських комплексів їхня сума повинна бути меншою ГДК.

Варто враховувати, що крім нормативів якості навколишнього середовища діють також гранично допустимі норми навантаження на природне середовище (ГДЕН) – антропогенні впливи на природні ресурси чи природні комплекси, що не призводять до порушення екологічних функцій природного середовища (кількість людей у лісі, кількість мисливців, щільність забудови території і т.д.).

Одним з нових інструментів, що дозволяють ефективно регулювати еколого-економічні відносини з дотримання вимог екологічної безпеки, є екологічний аудит. В цілому аудит, як елемент системи забезпечення прав власності, надзвичайно важливий для економіки, тому що дозволяє зменшити інформаційний і комерційний ризики, пов’язані із прийняттям управлінських рішень.

Екологічна експертиза буде ефективною тоді, коли її зміст буде пов’язаний з науково обґрунтованими висновками. Різний режим природокористування, безпосередньо пов’язаний з екологічною специфікою конкретної території, дозволяє розробляти спеціальні екологічні карти. На основі них виділяються спеціальні зони, у рамках яких і здійснюється екологічна експертиза проектованих об’єктів.

В останні роки в багатьох країнах як фундаментальний критерій вибирається такий, котрий пов’язаний зі ступенем ризику щодо завданого збитку навколишньому середовищу.

Важливе місце в системі природокористування належить моніторингові. Моніторинг природокористування – це комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденцією розвитку природних і техногенних процесів. Він передбачає реєстрацію метеорологічних та інших природних явищ, видів забруднень та їхніх джерел, контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм, створення та здійснення коротко- й довгострокових технічних, екологічних та інших заходів, визначення оптимальної кількості викидів, прогноз потенціалу й джерел забруднення. В процесі видобутку корисних копалин він покликаний забезпечити економічно доцільний видобуток із надр Землі їхніх запасів, не допускати при експлуатації родовищ заподіяння збитків навколишній земній поверхні, водам, повітрю, людині тощо. Головне завдання моніторингу природних вод – раціональне використання їх для потреб населення, виробничих процесів і сільського господарства, вироблення рекомендацій щодо охорони ресурсів річок, озер, боліт, морів з урахуванням джерел і видів забруднення, витрат води на різні потреби, об’єму вод та інших умов, організація мережі спостереження й реєстрації характеру та швидкості забруднення водних басейнів з метою здійснення низки необхідних заходів для зменшення забруднення й очищення вод від екологічно шкідливих речовин.

Особливою є проблема моніторингу вод Світового океану. До основних завдань моніторингу природного середовища Світового океану слід віднести контроль за: суворим дотриманням міжнародних договірних зобов’язань про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою; розміщенням на дні морів та океанів засобів масового знищення; виконанням міжнародної конвенції щодо боротьби із забрудненням морів та океанів нафтопродуктами при їх перевезенні й очищенні танкерів; виконанням технічних заходів безпеки при видобутку мінеральних ресурсів; ліквідацією стоків забруднених вод у морські басейни.

Моніторинг атмосфери передбачає визначення основних джерел і форм забруднення атмосфери, можливих природних й техногенних факторів порушення газової рівноваги в ній, впливу забруднень та хімічних змін в атмосфері на енергетичні процеси руху повітряних мас, прогнозування можливих змін клімату на планеті і в окремих регіонах.

Особлива роль належить медико-санітарному моніторингові, який передбачає: попередження небезпечних захворювань людини й тварин унаслідок забруднення повітря, води і продуктів харчування; використання сучасних досягнень науки в діагностиці захворювань; визначення спеціальних гігієнічних нормативів допустимих концентрацій хімічних речовин у повітрі, воді, ґрунті й продуктах харчування.

 

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягають основні відмінності між індустріальною і екологічною парадигмою розвитку суспільства?

2. Які існують природно-екологічні обмеження суспільного розвитку?

3. Які інструменти регулювання природокористування використовують в різних групах країн?

4. Які елементи входять до складу механізму раціонального природокористування?

5. Охарактеризуйте світову практику правового регулювання природокористування.

6. Які існують економічні методи раціонального природокористування?

7. Що являє собою моніторинг навколишнього середовища?

8. Які показники характеризують стан навколишнього середовища?

 

Тестове завдання 14

1. Регулювання природокористування у розвинутих країнах відбувається за допомогою:

а) істотної технічної і фінансової підтримки з боку міжнародних організацій та урядів індустріальне розвинених держав;

б) субсидій, податкових пільг, позик, кредитів за низькими відсотками, режиму прискореної амортизації природоохоронного устаткування, купівлі-продажу прав на забруднення;

в) мобілізації коштів населення і організацій через громадські комітети для виконання місцевих екологічних проектів;

г) прийняття нових природозберігаючих технологій з розвинутих країн.

 

2. До складу організаційно-економічного механізму раціонального природокористування входить:

а) контроль за використанням ресурсів і кінцевою продукцією;

б) екологічні платежі та плата за використання природних ресурсів, оподаткування;

в) екологічне страхування;

г) штрафи і санкції за забруднення природного середовища.

 

3. Даний принцип правового регулювання раціонального природокористування передбачає заборону таких дій держав в межах своєї юрисдикції і контролю, які завдавали б збитку іноземним системам навколишнього середовища, районам спільного користування:

а) принцип екологічно обґрунтованого раціонального використання природних ресурсів;

б) принцип неприпустимості нанесення трансграничного збитку;

в) принцип неприпустимості радіаційного забруднення навколишнього середовища;

г) принцип забезпечення екологічної безпеки.

 

4. Комплекс наукових, технічних, технологічних, організаційних та інших заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденцією розвитку природних і техногенних процесів:

а) раціональне природокористування;

б) екологічна експертиза;

в) моніторинг природокористування;

г) нормативи якості навколишнього середовища.

 

5. Рівень антропогенного впливу на природні ресурси чи природні комплекси, що не призводять до порушення екологічних функцій природного середовища регламентують:

а) гранично допустимі концентрації шкідливих речовин;

б) нормативи якості навколишнього середовища;

в) нормативи викидів, скидів шкідливих речовин;

г) гранично допустимі норми навантаження на природне середовище.

 

6. Регулювання природокористування у країнах з перехідною економікою відбувається за допомогою:

а) запровадження глобального податку па емісії парникових газів і використання частини цих коштів для реалізації програм екологічної допомоги країнам, що розвиваються;

б) інвестиції приватному сектору для придбання та освоєння технічно досконалого, екологічно безпечного устаткування цінове стимулювання виробництва екологічно чистої продукції та забезпечення їй пільгових умов на ринку;

в) істотної технічної і фінансової підтримки з боку міжнародних організацій та урядів індустріальне розвинених держав;

г) регуляторів, що примушують забруднювачів обмежувати свою екологодеструктивну діяльність, та регуляторів, що спонукають природокористувачів до поліпшення стану навколишнього середовища.

 

7. До складу економічно-правового механізму раціонального природокористування входить:

а) організація управління природоохоронними структурами;

б) екологічний моніторинг;

в) екологічні платежі та плата за використання природних ресурсів, оподаткування;

г) планування і прогнозування природокористування.

 

8. Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин є нормативами:

а) санітарно-гігієнічними;

б) екологічними;

в) допоміжними;

г) навантаження на природне середовище.

 

9. Даний принцип правового регулювання раціонального природокористування передбачає прийняття державою зобов’язань вживати всі необхідні заходи по запобіганню, скороченню і збереженню під контролем забруднення морського середовища зі всіх можливих джерел:

а) принцип захисту екологічних систем Світового океану;

б) принцип забезпечення екологічної безпеки;

в) принцип неприпустимості нанесення трансграничного збитку;

г) принцип екологічно обґрунтованого раціонального використання природних ресурсів.

 

10. Регулювання природокористування у країнах «третього світу» відбувається за допомогою:

а) прийняття нових природозберігаючих технологій з розвинутих країн;

б) субсидій, податкових пільг, позик, кредитів за низькими відсотками, режиму прискореної амортизації природоохоронного устаткування, купівлі-продажу прав на забруднення;

в) інвестицій приватному сектору для придбання та освоєння технічно досконалого, екологічно безпечного устаткування, цінового стимулювання виробництва екологічно чистої продукції та забезпечення їй пільгових умов на ринку;

г) виконання місцевих екологічних програм та проектів.

 

11. До природно-екологічних обмежень соціально-економічного розвитку людського суспільства не належить:

а) домінування великого промислового капіталу у розвитку світової економіки, що обумовлює екстенсивний характер використання природних ресурсів;

б) зменшення рівня можливостей з боку держави щодо підтримки роботи вітчизняного промислового комплексу та скорочення обсяги державного фінансування програм розвитку галузей виробництва;

в) виснаження природно-ресурсних потенціалів внаслідок багаторічного екстенсивного використання природних ресурсів;

г) відсутність інфраструктурного забезпечення реалізації світових екологічних програм.

 

12. Головний напрям впровадження комплексного природокористування полягає у:

а) впорядкуванні міжбюджетних відносин у природно-ресурсному секторі;

б) структурній перебудові регіональної системи управління використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища;

в) впровадженні нових форм підприємницької діяльності у сфері природокористування;

г) досягненні найбільших результатів природокористування за оптимальних витрат і сталому підтриманні екологічної безпеки.

 

13. До групи нормативів якості навколишнього середовища не входять:

а) екологічні нормативи;

б) гранично допустимі норми навантаження на природне середовище;

в) допоміжні нормативи;

г) санітарно-гігієнічні нормативи.

 

14. Зростання виробництва і споживання є пріоритетом:

а) індустріальної парадигми розвитку суспільства;

б) цивілізаційної концепції розвитку суспільства;

в) екологічної парадигми розвитку суспільства;

г) економічного механізму природокористування.

 

15. Даний принцип правового регулювання раціонального природокористування передбачає створення розгалуженої системи міжнародного контролю і моніторингу якості навколишнього середовища:

а) принцип міжнародно-правової відповідальності держав за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу;

б) принцип забезпечення екологічної безпеки;

в) принцип захисту екологічних систем Світового океану;

г) принцип контролю за дотриманням міжнародних договорів з довкілля охорони.


ТЕМА 15

Економічна і соціальна ефективність природоохоронної діяльності

 

15.1. Напрями здійснення природоохоронної діяльності.

15.2. Характеристики економічної і соціальної ефективності природоохоронної діяльності.

15.3. Управління еколого-економічною політикою в Україні.

15.1. Напрями здійснення природоохоронної діяльності

Нині в Україні законодавчо-адміністративна система охорони й захисту навколишнього середовища та раціонального природокористування вже пройшла етап свого становлення та інституціалізації. На національному рівні сформовано відповідні міністерства та відомства, інші центральні та регіональні органи влади, що діють у галузі охорони довкілля та екологічної безпеки, розвивається громадський екологічний рух. Важливими етапами у становленні природоохоронної сфери в Україні стали формування національного законодавства, розробка та реалізація екологічної політики держави.

У загальному вигляді сучасна екологічна політика держави представлена в «Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затверджених Постановою Верховної Ради України від 05.03.98 №188/98-ВР. Цей документ визначає комплекс організаційних, наукових, технічних, економічних та інших заходів, спрямованих на сприяння гармонійному розвитку виробництва та природоресурсного потенціалу України і забезпечення необхідного рівня екологічної безпеки в Україні. Так, „Основними напрямами...” визначено, що розв’язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує здійснення заходів, спрямованих на технічне переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлювальних джерел енергії, розв’язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів; налагодження екологічного контролю за процесом і наслідками використання природних ресурсів; проведення еколого-економічної класифікації районів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень; розробку методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, зумовленого техногенними об’єктами; створення системи моніторингового контролю.

Основними національними та регіональними пріоритетами в сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів в Україні визначено:

- розробку і реалізацію державних програм використання і охорони природно-ресурсного потенціалу території України;

- формування раціональної територіальної системи природокористування, структурну перебудову та екологізацію технологій у виробничому секторі економіки;

- гарантування екологічної безпеки з метою створення належних умов проживання населення;

- екологічну реабілітацію території України, зокрема, індустріально розвинених регіонів;

- збереження біологічного та ландшафтного різноманіття;

- поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

- удосконалення законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища;

- забезпечення державного контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства;

- удосконалення механізму управління охороною, відтворенням та використанням природних ресурсів;

- розробка та реалізація державних, регіональних та галузевих програм; здійснення практичних заходів щодо реалізації державної політики.

На даний час відбувається розробка Екологічного кодексу України. Триває розробка систем екологічного аудиту та екологічного страхування, здійснюються заходи, спрямовані на забезпечення доступу громадськості до інформації, що стосується стану навколишнього природного середовища та сприяння участі громадян у прийнятті екологічних рішень. З метою реалізації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату Україна розробила та забезпечила ратифікацію відповідного протоколу (Закон України від 4 лютого 2004 р. №1430). Ратифікація та подальша імплементація положень Кіотського протоколу відкривають для України нові можливості отримання іноземних інвестицій задля розвитку екологічно безпечних технологій та раціонального використання природних ресурсів, зокрема, в енергетичному секторі.

В рамках реалізації завдань підрозділу «Охорона довкілля, раціональне використання та відтворення природних ресурсів» Програми діяльності Кабінету Міністрів України та з метою забезпечення розробки проекту Екологічного кодексу країни здійснено аналіз національного природоохоронного законодавства та опрацьовано проект Екологічного кодексу України. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.04 №666 утворено спеціалізований Державний фонд стимулювання і фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища. Функціонування Фонду дасть можливість застосовувати ринкові механізми при фінансуванні природоохоронних заходів і, таким чином, збільшити обсяги фінансових ресурсів у природоохоронній діяльності.

Особливої ваги завдання дотримання екологічного законодавства, забезпечення раціонального природокористування та збереження природних ресурсів набуває у світлі проголошеного Україною євроінтеграційного курсу. Зокрема, у природоохоронній сфері для України встановлено завдання гармонізації національного екологічного законодавства із законодавством ЄС, впровадження відповідних стандартів управління навколишнім природним середовищем, застосування ефективних економічних інструментів для раціонального використання і відтворення природних ресурсів.

Гармонізація національного екологічного законодавства з міжнародними нормами відбувається не лише за допомогою введення в Україні європейських стандартів у сфері охорони і захисту навколишнього природного середовища, але й шляхом приєднання країни до відповідних конвенцій та міжнародних договорів. Так, Верховна Рада України прийняла Закони „Про ратифікацію поправки до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар”, „Про ратифікацію Конвенції щодо співробітництва по охороні та сталому використанні ріки Дунай”, „Про приєднання України до Картахенського протоколу про біологічну безпеку до Конвенції про біологічне різноманіття”, „Про ратифікацію Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат”. Водночас з метою вдосконалення вітчизняної системи охорони і захисту навколишнього природного середовища та забезпечення ефективного використання природно-ресурсного потенціалу в галузі природоохоронного законодавства необхідно розробити і прийняти закони України „Про сталий розвиток України та її регіонів”, „Про водно-болотяні угіддя”, кодекс законів „Про біотичні ресурси”; внести поправки до законів України „Про рослинний світ”, „Про тваринний світ”, „Про природно-заповідний фонд України”, до Лісового кодексу України.

Розвиток екологічно безпечного виробництва та раціональне використання природних ресурсів залежить не лише від ефективності діючих економічних механізмів, але й від рівня інноваційного розвитку екологічного виробництва, стабільності попиту на екологічну продукцію та формування у населення належних ціннісних орієнтацій. Діяльність органів державної влади, громадських організацій, закладів освіти та науки щодо вирішення екологічних проблем суспільства має передбачати заходи з формування екологічно свідомого ставлення населення до проблем довкілля. Тому основними напрямами діяльності органів державної влади є забезпечення доступу громадськості до екологічної інформації, врахування думки населення при прийнятті важливих рішень у сфері охорони та захисту довкілля, забезпечення участі громадян у реалізації екологічних рішень.

 

15.2. Характеристики економічної і соціальної ефективності природоохоронної діяльності

Економічна ефективність заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища в першу чергу оцінюється за критерієм підвищення ефективності суспільного виробництва.

Проектований і планований комплекс природоохоронних заходів повинен забезпечувати досягнення двох цілей: дотримання нормативних вимог до якості навколишнього середовища, що відповідають інтересам здоров’я людей і охорони середовища з урахуванням перспективних змін, обумовлених розвитком виробництва і демографічних зрушень; одержання максимального економічного ефекту від поліпшення стану навколишнього середовища, заощадження і більш повного використання природних ресурсів.

Ступінь досягнення вищезгаданих цілей визначається за допомогою показників загального екологічного і соціально-економічного результатів чи ефектів природоохоронних заходів.

Загальний екологічний результат полягає у: зменшенні негативного впливу на навколишнє середовище, поліпшенні його стану; зниженні обсягів забруднень, що надходять у середовище; збільшенні кількості і поліпшенні якості придатних до використання земельних, лісових і водних ресурсів.

Загальний соціально-економічний результат полягає в підвищенні рівня життя населення, ефективності суспільного виробництва і збільшенні національного багатства країни. Він визначається рядом конкретних соціальних і економічних результатів.

Соціальні результати полягають у: поліпшенні фізичного розвитку населення; скороченні захворюваності; збільшенні тривалості життя і періоду активної діяльності; поліпшенні умов праці і відпочинку; підтримці екологічної рівноваги, включаючи збереження генетичного фонду; збереженні естетичної цінності природних і антропогенних ландшафтів, пам’яток природи, заповідних зон і інших охоронних територій.

Екологічні результати полягають у: зменшенні обсягів забруднення довкілля; поліпшенні якості довкілля.

Економічні результати природоохоронних заходів полягають у: економії чи запобіганні втрат природних ресурсів; живої й уречевленої праці у виробничій і невиробничій сферах народного господарства, а також у сфері особистого споживання, що досягаються завдяки їхньому здійсненню.

Іншими словами можна сказати, що економічним результатом природоохоронних заходів є сума таких величин:

- відверненого економічного збитку від забруднення навколишнього середовища, тобто не виробничих, завдяки зменшенню забруднення навколишнього середовища, витрат у матеріальному виробництві, невиробничій сфері і витрат населення;

- приросту економічної (грошової) оцінки природних ресурсів, що заощаджуються за рахунок реалізації природоохоронних заходів;

- приросту грошової оцінки реалізованої продукції, одержаного за рахунок повної утилізації сировинних, паливно-енергетичних і інших матеріальних ресурсів в результаті здійснення природоохоронних заходів.

Гармонійний та збалансований розвиток регіону – це розвиток, що забезпечує певний тип рівноваги, тобто баланс між соціально-економічними та природними його складовими. Рівновага і збалансованість повинні бути закладені в основу названого розвитку регіонів. Для дослідження такого розвитку використовують наукову концепцію еколого-економічного потенціалу території України. Названий потенціал – це можливість інтегративної геосистеми „суспільство-природа” виконувати виробничу, антропоекологічну, естетичну та інші функції в умовах нинішнього техногенного навантаження. Низький еколого-економічний потенціал створює погіршені екологічні умови життєдіяльності населення.

Для оцінки еколого-економічного потенціалу впроваджено поняття еколого-економічної зони. Еколого-економічна зона – це територія, для якої характерний приблизно однаковий рівень перетворення природного середовища внаслідок техногенного впливу, що зумовлює певну гостроту екоситуації, ступінь раціонального природокористування, охорони природи і здоров’я населення. Для кожної еколого-економічної зони існують специфічні екологічні обмеження виробництва, шкідливого для навколишнього середовища і населення. Зокрема для зони, що має низький еколого-економічний потенціал – це максимальне обмеження (лімітує в цілому розвиток такого виробництва); нижче середнього значення потенціалу – часткове (доцільність розміщення окремих виробництв); середнього – помірне (вибіркові вимоги до поліпшення виробничих технологій); вище середнього і високого – практично без обмежень (у межах потенціалу стійкості природних ландшафтів).

При еколого-економічному підході до територіальної організації суспільства з’являється можливість комплексного розв’язання завдань подальшого розвитку суспільного виробництва і збереження природного середовища, що забезпечує цей розвиток. Основою еколого-економічного підходу є еколого-економічне зонування і районування території. Його виконання – це тільки початкова стадія процесу вдосконалення територіальної організації суспільства, хоча і це районування і зонування ще перебувають на початковому етапі свого становлення.

 

15.3. Управління еколого-економічною політикою в Україні

Основи державної і регіональної екологічної політики закладені в «Основних напрямах державної політики України у області охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки». Система організаційно-економічних інструментів, які відображені в даному документі, не охоплює весь спектр інструментів, пропонованих вітчизняною наукою на сучасному етапі. Поряд із державними і регіональними органами влади до рішення екологічних задач на регіональному рівні повинні притягуватися як суб’єкти бізнесу, так і представники громадськості. Максимально інтенсивне впровадження у вітчизняну практику останніх досягнень науки сприятиме отриманню максимального ефекту при реалізації екологічної політики на регіональному рівні.

Успішне впровадження національної екологічної політики в Україні залежить від її здійснення на регіональному рівні. Регіональна екополітика повинна ґрунтуватися на наступних принципах: дотримання загальнонаціональних пріоритетів; забезпечення розмежувань повноважень між органами виконавчої влади; урахування екологічних інтересів інших регіонів (в т.ч. суміжних з Україною); формування механізму фінансового забезпечення розвитку системи екологічного управління регіонами; розширення повноважень органів місцевого самоуправління у вирішенні екологічних задач.

Як пріоритетні завдання, що стоять перед регіональними органами влади, слід визначити наступні:

- визначення найбільш гострих ресурсно-екологічних проблем регіонів, ранжирування їх по ступеню небезпеки з врахуванням специфіки і особливостей регіонального розвитку; вироблення системи інвестиційних заходів, спрямованих на вирішення цих проблем;

- диверсифікація можливих джерел фінансування екологічної сфери регіону;

- створення екологічної інфраструктури, що сприятиме залученню бізнес-структур до рішення екологічних задач;

- контроль за фінансуванням і реалізацією екологічно орієнтованих регіональних інвестиційних програм;

- стимулювання науково-дослідних робіт, спрямованих на розробку теоретико-методологічної і методичної бази по поглибленню тих, що вже існують, а також розробка нових організаційно-економічних механізмів екологічного управління як на регіональному рівні, так і на рівні конкретного суб’єкта господарювання.

Зростаючий рівень забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів зумовлюють важливість вирішення проблем захисту й охорони довкілля, збереження та раціонального використання природних ресурсів. Це знаходить своє відображення у змінах, що поступово відбуваються у системі ведення й управління народним господарством та в національному законодавстві.

Природоохоронне законодавство регулює відносини в галузі охорони, використання, відтворення всіх природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, життя і здоров’я людей від негативного впливу забрудненого навколишнього середовища. Комплексний характер екологічного права полягає в тому, що воно об’єднує земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, флористичне, атмосфероохоронне, заповідне законодавство, яке в свою чергу складається з норм, що регулюють використання природних ресурсів, та норм, спрямованих на охорону довкілля в цілому.

Особливістю сучасного процесу формування екологічного законодавства є збільшення в ньому норм, що забезпечують безперервне функціонування всієї системи управління охороною навколишнього природного середовища, важливими елементами якої є нормативно-правове регулювання екологічного моніторингу, розробка екологічних програм, економічне забезпечення природоохоронної діяльності та ін. У центрі правового регулювання охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів є сфера матеріального виробництва (індустріального і сільськогосподарського) і забезпечення дотримання пов'язаних з ним нормативів екологічної безпеки. Наприклад, Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” регулює порядок застосування засобів захисту рослин та мінеральних добрив у процесі сільськогосподарського виробництва та біологічний вплив останнього на навколишнє природне середовище.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.