Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методи наукового обґрунтування розміщення продуктивних сил 7 страница






У структурі валової продукції сільського господарства Хмельницької області з кожним роком збільшується частка рослинницької продукції, й у 2007 році вона становила в сільськогосподарських підприємствах 72 %, що свідчить про її пріоритетний розвиток. Виробництво продукції тваринництва, навпаки, має негативну тенденцію через суттєве зменшення поголів’я великої рогатої худоби, в тому числі корів, як у сільськогосподарських підприємствах, так і в господарствах населення. Станом на 1 січня 2008 року в області утримували великої рогатої худоби 347 тис. голів(на 1.01.1990 року – 1166 тис.), у тому числі корів – 183 тис. (392 тис.), свиней – 78 тис. голів (269 тис.), що відповідно на 17, 13 та 45 тис. голів менше, ніж на 1 січня 2007 року. В сільськогосподарських підприємствах, зокрема, поголів’я великої рогатої худоби зменшилося за 2008 рік на 26 тис. голів (19 %), у тому числі корів – на 7 тис. (18 %), свиней – на 30 тис. голів (28 %).

 

11.8. Стан економіки і перспективи розвитку Поліського економічного району

До Поліського економічного району входять Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області. Площа - 101, 9 тис. км2. Населення - 4661, 4 тис. чол. (табл. 11.8).

Розміщений він на прикордонному північному заході країни. Проживає 93-94 % етнічних українців. Природнокліматичні умови сприятливі для ведення як сільського господарства, так і лісівництва. Один із найкраще водозабезпечених районів України.

 

Таблиця 11.8. Географічна та адміністративна характеристика Поліського економічного району

Адміністративно-територіальна одиниця Площа, тис. км2 Населення, тис. осіб Адміністративний поділ
кількість районів кількість міст обласного підпорядкування
Волинська область 20, 1      
Житомирська область 29, 8 1317, 1    
Рівненська область 20, 1 1154, 4    
Чернігівська область 31, 9 1151, 9    
За районом 101, 9 4661, 4    

 

Рівнинність, переважання опадів над випаровуванням призводять до заболоченості значної території. Ґрунти переважно малородючі, дерново-підзолисті, на півдні Рівненської області є чорноземи на твердих карбонатних породах. Тут значні водні ресурси, густа річкова мережа, багато озер, особливо на крайньому північному заході. За лісосировинними ресурсами район поступається тільки Карпатському. Лісами вкрито близько 40 % його території. Переважають дубово-соснові ліси, у лісостепу поширені грабово-дубові, дубові ліси.

Із паливних ресурсів є кам’яне вугілля і торф. З Дніпровське-Донецькою западиною пов’язані родовища нафти (Леляківське, Гнідинцівське) та газу (Талалаївське) в Чернігівській області. Вугілля належить до Львівсько-Волинського басейну. Основні запаси кам’яного вугілля у Нововолинську майже вичерпано. Великі родовища торфу – Турське, Цирське, Морочне, Семерне тощо. Останнім часом у Волинській області відкрито невеликі запаси природного газу біля селища Локачі (96, 5 млрд м3) та значні запаси уранової руди (поблизу м. Рівне).

В районі великі поклади базальту (в Івановій Долині, Берестовці) і граніту (у Вирах, Осницьку, Клесові), є також гнейси, діабази, вапняки, глина, пісок, крейда, а також сировина для скляної промисловості –. каолін. У Рівненській області розробляють поклади бурштину, трапляється й інше коштовне каміння. В різних частинах району виявлено мінеральні води.

Загальний рівень економічного розвитку Північного Заходу найнижчий у країні. Переважають галузі АПК. Окрім харчової і легкої промисловості, розвинуті машинобудування і металообробка, лісова, деревообробна, порцеляно-фаянсова галузі промисловості. Машинобудування спеціалізується на виробництві сільськогосподарських машин (Ковель, Рівне), приладів (Луцьк, Рівне), устаткування для залізничного транспорту (Ковель), будівельних інструментів (Костопіль), обладнання для тваринництва і кормо виробництва. Луцький автомобільний завод виробляє легкові автомобілі підвищеної прохідності.

Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на скотарстві, вирощуванні льону-довгунцю, хмелю, зерна, льону й картоплі. За виробництвом картоплі Чернігівська область посідає перше місце серед областей України. Орні землі займають майже 70 % сільськогосподарських угідь. Значні площі зайняті сіножатями та пасовищами. Важливими зерновими культурами району є озима пшениця (на півдні) і жито (на півночі). Провідна галузь тваринництва – скотарство, яке на Поліссі має молочно-м’ясний напрям, у лісостепових районах – м’ясо-молочний. Розвинуті свинарство, вівчарство, птахівництво.

У районі розвинуті харчова та легка промисловості, машинобудування, металообробна та хімічна промисловість, район характеризується сільськогосподарським машинобудуванням, електроенергетикою, видобутком вугілля, виробництвом мінеральних добрив.

Щодо галузей легкої та харчової промисловостей, в районі наявні: м’ясна, молочна, спиртова, пивоварна, крохмале-патокова, овочево-консервна галузі, підприємства швейної, трикотажної, паперової та деревообробної галузей.

Шкіряно-взуттєва і лляна галузі використовують місцеву сировину. Льон надходить на заводи первинної обробки у Бережному, Володимирі, Сарнах, Дубровиці, Зарічному. У Рівному на льонокомбінаті виробляють тканини, діють меланжева фабрика в Луцьку та фабрика нетканих матеріалів у Рівному. Виробництво штучної шкіри знаходиться у Нововолинську і Ковелі. Працюють підприємства швейної та панчішно-шкарпеткової промисловості.

Транспортне забезпечення Північного Заходу недостатнє. Довжина залізниць становить 1109 км, автошляхів з твердим покриттям – понад 8, 5 тис. км. Найбільшими залізничними вузлами в районі є Ковель, Сарни, Рівне, Здолбунів; судноплавними річками – Прип’ять, Горинь, Стир. У Луцьку та Рівному функціонують добре обладнані аеропорти.

У Луцьку розміщений завод електроапаратури, приладобудування, автомобільний завод; у Рівному - завод приладобудування, високовольтної апаратури, торговельного устаткування, завод з виготовлення запасних частин для тракторів, виробниче об’єднання «Азот». Найголовнішими транспортними вузлами є Ковель, Здолбунів, Рівне, Житомир. На експорт в основному ідуть будівельні матеріали, цукор, консерви, а імпортуються паливо, чорні метали, прокат.

Прикордонне положення економічного району створює сприятливі умови для організації в ньому виробництв, які працювали б у кооперації з фірмами зарубіжних країн, особливо у малих прикордонних містах.

Йдеться передусім про поглиблення економічних зв’язків з Польщею та Білоруссю. Важливе значення мають меліорація заболочених земель і використання торфовищ, розширення матеріальної бази санаторно-курортного господарства Шацького поозер’я. Актуальною є також дезактивація забруднених радіоактивними речовинами північно-східних територій Рівненщини тощо.

Чернігівська область суттєво не впливає на зовнішньоторговельний баланс України (питома вага експорту області у загальній структурі експорту держави становила у 2008 р. 0, 7 %, аналогічні показники щодо імпорту становлять 0, 65 %). Враховуючи сільськогосподарську спеціалізацію Чернігівщини, необхідно і надалі розвивати експорт продукції рослинництва. Вкрай небажаним є імпорт готових харчових продуктів, питома вага якого становить близько 26, 2 % від загального обсягу імпортованої продукції. Тому за наявності виробництва аналогічної продукції в області (на території України) потрібно стимулювати споживання товарів саме вітчизняного виробництва.

Вищезгадані фактори зумовлюють необхідність проведення структурної перебудови господарського комплексу Чернігівщини, чіткого визначення системи пріоритетів. Пріоритетами розвитку промисловості Чернігівщини, відповідно до спеціалізації області, має бути не харчова промисловість, а легка, хімічна промисловість,

Особливість аграрного сектора полягає в тому, що у його складі перебуває відносно самостійна демографічна, трудова база соціальної сфери, розвиток якої залежить від стану сільського господарства як галузі економіки. Водночас рівень: надання соціальних послуг визначає економічне положення аграрного секторі. Розвиток соціальної інфраструктури дає можливість покращити якість життя підвищити продуктивність праці, збільшити зайнятість та соціальні виплати. Нарощування випуску сільськогосподарської продукції, відновлення роботі діючих підприємств на більш інтенсивній основі, створення нових, у свою чергу дасть поштовх вирішенню соціальних проблем у сільській місцевості.

Нині аграрний сектор є найбільш проблемним у частині функціонуванню соціальної сфери, об’єкти якої потребують капітального та поточного ремонту Загальний рівень безробіття у селах Чернігівщини зростає, у той час як промисловості – зменшується. Зернові культури традиційно не були притаманні спеціалізації Чернігівщини. Основою багатогалузевого агропромислового комплексу області є вирощування картоплі. Чернігівщина посідає перше місце в Україні з валового збору картоплі, незважаючи на зменшення обсягів посівних площ під цю культуру та зменшення питомої ваги Чернігівщини у валовому зборі картоплі в Україні.

Чернігівська область має один з найзначніших сільськогосподарських потенціалів України. Загальний спад виробництва в Україні не міг не відобразитись і на обсягах посівних площ Чернігівщини. З 1990 р. по 2007 р. відбувається неухильні зменшення всіх посівних площ – з 1542, 3 тис. га у 1990 р. до 986, 8 тис. га у 2007 р. (на 36, 01 %).

В Україні посіви льону-довгунця зменшились з 172 тис. га у 1990 р. до 36, 5 тис. га у 2007 р. – у 4, 7 рази. У 2007 р. льоном-довгунцем на Чернігівщині було засіяно лише 15, 2 тис. га. Дані свідчать, що до 2007 р. відбувалося не тільки зменшення посівної площі даної культури, але й зниження урожайності. Вищезгадані фактори вплинули і на валовий збір культури. З 1990 р. по 2007 р. валовий збір льону-довгунця в області зменшився у 6, 8 рази. Валовий збір даної культури у Чернігівській області становить близько 50 % від показників у цілому в Україні.

Волинська область відноситься до групи найбільш заліснених районів України. Загальна площа земель лісового фонду області складає 691, 8 тис. га, рівень лісистості – 34, 3 %. Це становить третину території області і 6 % площі лісів України. 62, 8 % лісів перебуває в підпорядкуванні держлісгоспів обласного Управління лісового господарства, 27, 3 % лісів перебувають у користуванні міжгосподарських лісгоспів, підпорядкованих обласному Управлінню агропромислового розвитку, а решта 9, 9 % лісів – у користуванні інших відомств.

Площа природно-заповідного фонду Волинської області дорівнює 166, 5 тис. га, в тому числі Шацького національного природного парку – близько 49 тис. га, Черемського природного заповідника – майже 3 тис. га.

Основними галузями спеціалізації Рівненської області є сільське господарство, промисловість і будівництво. Основою промислової спеціалізації області є: електроенергетика і саме виробництво атомної енергії, яка має загальнонаціональне значення, хоч і представлена лише одним підприємством – Рівненською АЕС. Хімічна промисловість продукує майже 10 % усіх мінеральних добрив виготовлених в Україні. Корецький завод і Здолбунівський завод «Іскра» виготовляють близько 4 % від пластмасових товарів українського виробництва. В даному районі достатньо розвинена легка, лісова і деревообробна, харчова промисловості, а також промисловість будівельних матеріалів, дещо слабше – машинобудування і металообробка. Промисловий потенціал сконцентрований в містах Рівному, Дубно, Кузнєцовське, що виготовляють близько 70 % усієї промислової продукції району (зокрема Рівне – понад 45 %).

 

 

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте найбільш характерні риси природно ресурсного потенціалу кожного економічного району?

2. Назвіть найбільш характерні риси економіки Прикарпатського економічного району.

3. У чому полягають конкурентні переваги економіки Причорноморського економічного району?

4. Основні галузі спеціалізації промислового виробництва Причорноморського економічного району.

5. Визначте проблемні аспекти соціально-економічного розвитку Придніпровського економічного району.

6. Який район України містить найбільші рекреаційні ресурси? Чому?

7. Вплив природно-ресурсного потенціалу Донецького економічного району на спеціалізацію його господарчого комплексу.

8. Галузева структура господарства Східного економічного району.

9. Специфічні риси розвитку господарства Поліського економічного району.

10. Перспективні напрями розвитку господарства Подільського економічного району.

 

Тестове завдання 11

1. Домінуючу частину продуктивності природно-ресурсного потенціалу Прикарпатського економічного району формують:

а) мінеральні ресурси;

б) біотичні ресурси;

в) лісові ресурси;

г) земельні ресурси.

 

2. Які фактори негативно впливають на економічний розвиток Донецького економічного району:

а) несприятливе економіко-географічне положення;

б) низький рівень розвитку транспортної інфраструктури;

в) низький рівень забезпечення трудовими ресурсами;

г) високий рівень спеціалізації промислового виробництва.

 

3. Серед мінерально-сировинних ресурсів Подільського економічного району найбільш представлені:

а) паливо-енергетичні ресурси;

б) будівельні ресурси;

в) ресурси для хімічної промисловості;

г) поклади кольорових металів.

 

4. Для якого економічного району України є характерним найнижчий рівень економічного розвитку:

а) Центрального;

б) Донецького;

в) Поліського;

г) Прикарпатського.

 

5. Який з видів промислового виробництва є найменш розвинутим у Причорноморському економічному районі:

а) електротехнічна промисловість;

б) суднобудування;

в) сільськогосподарське машинобудування;

г) виробництво будівельних матеріалів.

 

6. Який вид економічної діяльності домінує у господарському комплексі Центрального економічного району:

а) рекреаційний комплекс;

б) виробництво будівельних матеріалів;

в) металургія чорних металів;

г) машинобудування.

 

7. Домінуючим видом промислового виробництва у Донецькому економічному районі є:

а) хімічна промисловість;

б) гірничо-металургійна промисловість;

в) машинобудування;

г) харчова промисловість.

 

8. Яка адміністративно-територіальна одиниця домінує у економічному розвитку Центрального економічного району:

а) Київська область;

б) м. Київ;

в) Черкаська область;

г) Чернігівська область.

 

9. Найвищим є рівень залісненості у …… економічному районі:

а) Поліському;

б) Подільському;

в) Центральному;

г) Східному.

 

10. Енергетичні ресурси Поліського економічного району формує:

а) атомна енергетика;

б) паливо-енергетичний комплекс;

в) гідроенергетика;

г) альтернативні джерела енергетичних ресурсів.

 

11. Основні проблеми соціально-економічного розвитку Східного економічного району пов’язані з:

а) незначним природно-ресурсним потенціалом;

б) низьким рівнем розвитку соціальної інфраструктури;

в) станом навколишнього середовища;

г) нерівномірністю розвитку.

 

12. Який з названих нижче економічних районів України має найбільшу територію:

а) Прикарпатський;

б) Причорноморський;

в) Донецький;

г) Придніпровський.

 

13. Яка адміністративно-територіальна одиниця домінує у Причорноморському економічному районі за економічним розвитком:

а) Одеська область;

б) Херсонська область;

в) Миколаївська область;

г) АР Крим.

 

14. Який з названих нижче районів має найбільшу чисельність населення:

а) Поліський;

б) Східний;

в) Придніпровський;

г) Донецький.

 

15. У рослинництві Прикарпатського економічного району домінує вирощування:

а) зернових культур;

б) цукрових буряків;

в) льону;

г) садових культур.

 

16. Специфічні риси господарства Причорноморського економічного району обумовлюються переважно:

а) сприятливим економіко-географічним розташуванням і відповідними природними умовами;

б) багатими земельними ресурсами;

в) високим рівнем водозабезпечення району;

г) великим обсягом мінеральної сировини гірничо-металургійного використання.

 

17. Які проблеми є найбільш характерними для соціально-економічного розвитку Придніпровського економічного району:

а) низький рівень водозабезпеченості;

б) екологічні;

в) високий рівень концентрації промислового виробництва;

г) значна диференціація території за рівнем економічного розвитку.

 

18. У сільському господарстві Поліського економічного району переважає:

а) вівчарництво;

б) картоплярство;

в) садівництво;

г) скотарство.

 

19. Яка адміністративно-територіальна одиниця домінує у Прикарпатському економічному районі за економічним розвитком:

а) Львівська область;

б) Закарпатська область;

в) Чернівецька область;

г) Івано-Франківська область.

 

20. Який економічний район країни є найбільш урбанізованим:

а) Східний;

б) Поліський;

в) Донецький;

г) Центральний.

 


ТЕМА 12

Міжнародні економічні зв’язки України

та її інтеграція в європейські та інші світові структури

 

12.1. Міжнародний територіальний поділ праці.

12.2. Соціально-економічна типологія країн.

12.3. Глобалізація у сучасних світових інтеграційних процесах.

12.4. Зовнішньоекономічна діяльність України.

12.5. Участь України у міжнародних регіональних організаціях

12.6. Вплив світової фінансової кризи на продуктивні сили України.

 

12.1. Міжнародний територіальний поділ праці

Територіальний поділ праці – це об’єктивне явище, що виникає внаслідок інтенсивного розвитку господарства окремих територій. Економічною підвалиною територіального поділу праці є економічна доцільність галузевої спеціалізації території, що виражається формулою:

(12.1)

де

– вартість виробництва товару галузі спеціалізації на території споживання,

– вартість виробництва товару галузі спеціалізації на території виробництва,

– транспортні витрати.

Територіальний поділ праці – це закріплення певних галузей виробництва за певними територіями. Він реалізує себе за допомогою: абсолютних переваг, тобто переваг виробництва товару спеціалізації, створених самою природою; відносних переваг, тобто переваг виробництва товару спеціалізації, створених внаслідок розвитку виробничої системи суспільства.

Територіальний поділ праці класифікують за ознаками:

- наявності ресурсу. Вирізняють територіальний поділ праці абсолютний (виробництво товару неможливе) та відносний (виробництво товару економічно невигідне);

- за масштабом території, яка охоплена поділом праці. Вирізняють територіальний поділ праці міжрайонний (всередині країни) та міжнародний (виходить за межі країни).

До територіального поділу праці приводять: особливості природно-ресурсного потенціалу території, рівень розвитку продуктивних сил, стан ринку праці та кваліфікації трудових ресурсів, стан розвитку науково-технічного потенціалу території, рівень розвитку інфраструктури, ін.

Водночас територіальний поділ праці спричиняє вплив на розвиток продуктивних сил національних господарств, який виражає себе як обмеження розвитку галузевої інфраструктури, розвиток територіальної спеціалізації та кооперації, розвиток нових форм міжтериторіальних зв`язків, розвиток процесу глобалізації.

Територіальний поділ праці може виявлятися у формах:

- одиничний. Виникає у випадках, коли територія спеціалізується на виробництві товарів певної групи, пов`язаному з функціонуванням однієї чи групи галузей. Ця форма територіального поділу праці виникає, коли на території будуються в основному підприємства однієї галузі чи групи галузей. Такий поділ праці пов`язаний, як правило, з природними особливостями території. Інші виробництва забезпечують внутрішні потреби території і мають характер обслуговуючих. Виникає певна нерівномірність розвитку галузевої структури господарства території, яка компенсується фінансовою доцільністю розвитку галузі спеціалізації;

- частковий. Виникає всередині галузі спеціалізації. У цьому випадку продукція обробляється до певного рівня на одній території і доводиться до рівня споживання на іншій території. Як правило, процес супроводжується створенням консорціумів та асоціацій, коли товарно-фінансові зв`язки, характерні для одиничного поділу праці, заміщуються на товарні зв`язки. Нерівномірність галузевої структури господарства території компенсується для двох територій спеціалізації неоднаково: в меншій мірі для території, що стоїть на перших етапах виробництва;

- повний. Виникає всередині одного виробництва (підприємства). Декілька територій поділяють між собою технологічний ланцюжок виробництва продукції таким чином, щоб на кожному його етапі зменшити собівартість продукції. У процес поділу праці залучаються не тільки виробництва певної продукції, а й суміжні з ним виробництва, що можуть належати до інших галузей. У цьому випадку фінансові переваги поділу праці отримує в основному та територія, на якій продукція набуває споживчої форми.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві окремих видів товарів, для виготовлення яких в країні існують особливо сприятливі умови та/чи більш дешева робоча сила. При існуванні такої спеціалізації інші потреби країни задовольняються не лише за рахунок власного виробництва, а й за рахунок міжнародної торгівлі.

Однією з найбільш важливих форм міжнародного поділу праці є розширення міжнародної спеціалізації різних країн, галузей, фірм на виготовленні часткових продуктів. В умовах НТП відбувається ускладнення технологічної структури виробництва, яке обумовило значне збільшення кількості вузлів і деталей у готових виробах, що виражається у десятках, а то і в сотнях тисяч одиниць комплектуючих деталей. На зміну предметній спеціалізації приходить технологічний поділ праці, тобто подетальна і поопераційна спеціалізація підприємств різних держав. Відбувається і трансформація сучасної міжнародної торгівлі, яка сприяє встановленню довгострокових і стійких відносин між постачальниками та споживачами. В основі цих відносин лежить розвиток міжнародних зв’язків за технологічним типом виробництва.

Міжнародний поділ праці та міжнародна спеціалізація виробництва діалектичне пов’язані з кооперуванням (кооперацією) виробництва, яке є зворотнім боком поділу праці. Об’єктивною особливістю розширення міжнародної кооперації виробництва є розвиток продуктивних сил, а отже, посилення процесу розчленування їх на виробництва, підприємства, галузі. Більш інтенсивне та послідовне відокремлення зі складу підприємств послідовних технологічних стадій випуску окремих частин кінцевого продукту і передача його «частковим» підприємствам призводить до поглиблення поділу праці, що, у свою чергу, призводить до посилення об'єднувальних коопераційних процесів.

Слід особливо підкреслити, що така спільна коопераційна діяльність додатково вимагає від країн-партнерів дотримання впорядкованості господарських заходів, забезпечення ритмічності і синхронізації випуску часткової та кінцевої продукції у передбачених обсягах, номенклатурі, якості, строках. Не обхідним засобом активізації такого співробітництва стає удосконалення розробки коопераційних договорів, спільних програм, методів договірної спеціалізації.

Об’єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці, світових інтеграційних процесів, треба враховувати усі вихідні, визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі:

- по-перше, вона дедалі більше стає глобальною цілісністю, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транс націоналізації виробництва та обігу, всього господарського життя;

- по-друге, зростає і інтенсивність регіональних інтеграційних процесів, що веде, з одного боку, до виникнення великих економічних просторів та вилучення відповідного ефекту за рахунок зростання масштабів виробництва, а з іншого – до сегментації світового ринку, до секторизації єдиного світового господарства внаслідок створення відносно замкнутих торгово-економічних блоків та інтеграційних угрупувань.

- по-третє, глобальна економіка як міжнародна господарська система характеризується циклічністю розвитку, яка впливає на динаміку, темпи та пропорції економічного поступу окремих країн як її елементів та ланок.

- по-четверте, домінуючими факторами і світового, і національного економічного розвитку стають інтелектуально-інформаційні складові, які отримують могутній поштовх внаслідок науково-технологічної революції.

- по-п’яте, поступово змінюється економічна основа сучасної цивілізації. Індустріальна модель розвитку визначається пріоритетом знань, людського капіталу.

НТР привела до якісної зміни в системі міжнародних перевезень і комунікацій, що дозволило різко скоротити відстань між країнами і континентами, спростити і здешевити транспортування вантажів і пасажирів, в багато разів полегшити міжнародну кооперацію у виробництві товарів та послуг. Активно розвивається інтернаціоналізація виробництва, встановлюються глибокі й стійкі виробничо-технологічні зв’язки між фірмами різних країн. Усе більш значна частина товарів, що поступають в міжнародний обіг, являє собою не кінцеві вироби, а проміжні продукти. Прискорення зростання міжнародного товарного обігу пояснюється структурними зсувами у світогосподарській сфері, зближенням господарських механізмів, подальшим поглибленням міжнародної спеціалізації, пов’язаним з виходом за національні кордони спочатку часткового.(внутрішньогалузевого), а надалі (з 1970-х рр.) і одиничного (повузлового та технологічного) поділу праці.

Міжнародний поділ праці здійснюється не тільки у формі загального (за галузями і сферами суспільного виробництва), але й у формі часткового (внутрішньогалузевого, предметного) і одиничного (подетального, повузлового) поділу праці. У процесі глобалізації світової економіки фірми різних країн перетворюються ніби в ланцюги одного і того виробничо-технологічного процесу з випуску кінцевої продукції. Такого роду виробнича кооперація передбачає попереднє узгодження між партнерами не тільки обсягів і термінів постачання кожного напівпродукту, але й всі його основні параметри аж до технології виробництва. Щоб додати стійкості і надійності цим відносинам, застосовуються різні заходи – укладення контрактів, спільні капіталовкладення, змішане керівництво спільними проектами та ін.

Якісно новий, більш високий рівень міжнародного усуспільнення виробництва виявився на мікроекономічному рівні в діяльності багатонаціональних або транснаціональних компаній (ТНК). Окремі приклади такого роду компаній зустрічалися ще в XIX ст. Але достовірно масовим явищем і вирішальною силою вони стали саме у 1950-1960-х рр. ТНК використовують у своїй господарській діяльності практично всі доступні форми міжнародного бізнесу. При цьому міжнародні операції включають більш широкий, ніж раніше, спектр взаємодії: торговому обміну передує і/або супроводжує його науково-технічна та інвестиційна, виробнича співпраця.

Активне функціонування ТНК пов’язане з інтернаціоналізацією виробництва, яке передбачає встановлення стійких виробничих зв’язків між фірмами різних країн на основі поглиблення спеціалізації та кооперування. На даному етапі інтернаціоналізація виробничо-комерційної діяльності призвела не тільки до звуження природної економічної компетенції окремої держави, а й до того, що первинною географічною одиницею світового господарства стають регіони-держави. Ці регіони-держави є високо інтегрованими економічними зонами, межі яких не збігаються з державними кордонами.

Посилення діяльності ТНК пов’язане також з інтернаціоналізацією капіталу, що проявляється у посиленні міжнародного руху капіталу, переливанні капіталу за національні межі країни, зміцненні контактів між великими банками різних країн, контролі за рухом капіталу з боку транснаціональних банків, формуванні великих ринків і центрів операцій з валютою.

Транснаціональні корпорації, розміщуючи свої філії по всьому світу, виносять процес створення продукту за межі національної держави. В такий спосіб явище транснаціоналізації сприяє залученню все більшої кількості країн до інтернаціоналізації виробництва та загальної глобалізації світової економіки. На початку XXI століття практично не залишилось жодної країни у світі, не охопленої виробничо-інвестиційними операціями ТНК. Формуючи тісні коопераційні взаємозв’язки між підконтрольними підприємствами на базі одиничного поділу праці, ТНК закладають міцний фундамент цілісності та взаємозалежності глобальної економіки.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.