У той-таки день страждання святих мучеників Євстатія, Теспесія та Анатолія

Ці мученики, Євстатій, Теспесій та Анатолій, брати були по плоті, народились у місті Никомидії від батька Філотея та матері Євсевії. Батько їхній був родом із Галат, із міста Гагра, він покинув вітчизну свою і прийшов у Никомидію та й узяв там у подружжя Євсевію, народив із нею цих блаженних небесного града жителів. Був же Філотей спершу еллінського нечестя із дружиною своєю та з дітьми і віддав старшого свого сина Євстатія у науку еллінської філософії, Теспесія ж та Анатолія до купецтва навернув, бо й сам був купцем, і вельми багатим. Якось узяв молодшого сина свого Анатолія й рушив у Галатійську землю куплю чинити. Коли ж поверталися звідтіля до Никомидії, трапився їм дорогою святий Лукіян, пресвітер антіохійський. З ним пішли і навчилися від нього православної християнської віри, і хрестились у якійсь ріці, що трапилася по дорозі. Прийшовши додому, розшукував Філотей Антима, єпископа Никомидійського, що ховався від нечестивих: у ті ж бо часи царювали Максиміян та Диоклитіян, і піднялося велике гоніння на християн, і багато з вірних через страх ховалося. Знайшов, отож, Філотей святого Антима в одному таємному місці, привів його вночі до свого дому, і хрещений був увесь Філотеєвий дім єпископом Антимом. Звершив відтак єпископ Божественну літургію у Філотеєвому домі, дав усім новоохрещеним причастя Божественних Таїн, освятив Філотея пресвітером, а старшого сина його Євстатія поставив дияконом та й відійшов, ховаючись од рук нечестивих. Філотей же із домом своїм таємно служив Богові, віруючи в Нього доброчесно, і, поживши трохи літ, перейшов до Господа, також і чесна його дружина Євсевія невдовзі померла, і залишилося троє благочестивих юнаків: Євстатій-диякон і Теспесій із Анатолієм — брати за плоттю і за духом, — єдинодушно служачи Богові, духом палаючи й досягаючи успіхів у чеснотах.

Одного дня якийсь царський дворянин, на ймення Акилин, послав раба свого купити собі певні речі; раб же той, знаючи цих благочестивих юнаків, що купці вони і мають усілякі багатоцінні куплі, пішов відтак до їхньої купильниці і знайшов її незачинену, і, не бачачи нікого, рушив сходами на тридашник, і тут почув блаженного Євстатія, який читав Давидові псалми. Тихо, отож, той раб піднявся сходами, прийшов мовчки й уздрів Євстатія, який тримав у руках Псалтиря й читав таке: " Нехай посоромлені будуть усі, хто ідолам служить, хто божками вихвалюється. Поклоніться Йому всі ангели Його". Побачив на стінах хоромини й чесні хрести і святі ікони і, нічого не сказавши, повернув мовчки до свого пана й розповів йому про все, що бачив і чув. Пан же його Акилин скоро встав і подався до царя Максиміяна та й звістив йому про те, що сказав йому раб, і тоді послані були воїни схопити Євстатія та братів його. Прийшли воїни із рабом Акилиновим і знайшли комору зачинену: в той-бо час святі були у великому мовчанні, причащаючись Христових таїн, бо той день був неділя. Стукали воїни у двері, гукаючи, але не було відповіді. Збагнув же духом святий Євстатій, що воїни для того послані, щоб схопити їх на мучення, і почав говорити до братів своїх: " Дерзайте, брати, і не бійтеся, до вінця-бо кличе нас Владика наш". І почав оповідати їм своє видіння. " Я, — каже, — цієї ночі бачив, що ми ведені були на нечестиве судилище перед Максиміяна, і один великий та страшний мурин ступав слідом за нами, плачучи й ридаючи і б'ючи себе в лице, та й казав: " Горе мені, перемагаюся! " Перед нами ж ішов якийсь вельми світлий юнак, тримаючи в руці своїй три вінці й три книги, та й сказав до мене: " Євстатію, дияконе Христовий, це уготував вам Бог усілякі втіхи щедрот, не лякайтеся-бо мучителів, як не пострашився був перший мученик Стефан". Це мовив світлий юнак і зійшов на небо, а мурин, ридаючи, пішов на захід".

Оповів це видіння Євстатій братам своїм і сказав, укріплюючи їх: " Не відкинемося, улюблені, Христа, Бога нашого, щоб Він нас не відкинувся перед Отцем Своїм і перед святими ангелами Його". Відповіли ж Теспесій та Анатолій: " Брате наш, і пане, і отче, готові відтак ми померти за Творця нашого і ніщо нас не відкине від любові Його". Коли це вони між собою говорили, воїни міцно вдаряли у двері, голосно горлаючи: " Відчиніть ворота, відчиніть! " І вийшов Теспесій із Анатолієм та й відчинили. Ті ж, ускочивши досередини, запитали: " Хто є тут із вами? " — і пішли сходами на тридашник, вів їх раб Акилиновий. Зайшовши ж у двері молитовного їхнього храму, уздріли Євстатія, який тримав у руках святе Євангеліє, яке він раптово розгорнув і знайшов написане: " І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може". Закричав на нього старшина воїнів: " Поклади, що маєш у руках своїх! " — не смів-бо сам торкнутися до святого Євангелія, був-бо сином християнських батьків. Святий же диякон Євстатій обійняв святе Євангеліє, поцілував його і поклав на столі. Один із посланих воїнів сказав: " Глянь, як християни люблять книги свої, у них-бо їхні волхвування написані". І, взявши Євстатія, повели із горниці. Він-бо, виходячи із хоромини, озирнувся і, бачачи святі книги, рече: " Обіцяємося вам! " — а уздрівши багато вельми коштовних товарів, сказав: " Відкидаємося вас і всього тлінного, а підемо за Христом! " — і вийшов геть. Воїни ж зачинили двері й запечатали, а святих трьох братів, докупи зв'язавши, повели до нечестивого царя.

Коли ж їх привели перед царя, побачив їх цар і, трохи посміявшись, рече: " Хто повелів зв'язати юнаків цих? Знаю-бо, що вони є друзі богам нашим" І тоді повелів розв'язати їх та й почав казати до них: " Перш ніж багато говорити й багато опитувати, скажіте кожен із вас, які імена ваші і якого ви роду? " Святий же Євстатій, як старший брат, відповів: " Люб'язне й славне ім'я в нас є, християнами звемося, а від батьків імена в нас такі: я звуся Євстатій, брат же мій, котрий справоруч, зветься Теспесій, а з лівої руки — Анатолій, є ми брати за плоттю і тут народилися від одного батька й матері. Батько наш родом був із Галат, саном же пресвітер християнський". Спитав же Максиміян: " Хто батька вашого учинив пресвітером? " Відповів Євстатій: " Той, якого ти недавно неправедно забив, Антим святий, єпископ цього міста, той і мене в диякони поставив, щоб служив єреєм Божим, здійснюючи пресвяті й пречесні Христові таїни". Цар же рече: " Перестань казати непотрібне, поклонись із братами своїми нашим богам, і я вас учиню чесними і славними у моєму палаці; коли ж ні, то мечем вас погублю". Святі одноголосно відповіли: " Роби, що хочеш, християни ми є і поклоняємося єдиному тільки Богові, Який створив небо і землю, і Його Синові, Господу нашому Ісусу Христу, і Святому Животворящому Духові. Ідолам же вашим поганим та бридким не поклонимося ніколи". Тоді розгнівався Максиміян, повелів простягти їх на землі й кілками бити. Бито ж святих довгий час, піднімали вони голоса свого, ніби єдиними вустами говорячи до Бога: " Слава Тобі, Господи, що сподобилися ми за ім'я Твоє святе биті бути! " Святий же Євстатій мовив, додавши: " Багато боролися зі мною від юнацтва мого, та мене не подужали, будували на хребті моїм грішники, чинили далі беззаконне своє, поможи нам, Боже, Спасителю наш". Биті були святі міцно; відтак повелів мучитель гнобителям перестати бити і сказав до мучеників: " О безбожні, доки так будете страждати в мученні? Принесіть жертви богам і не губіть себе марно, віруючи в якогось чоловіка, котрий також битий був і помер насильницькою смертю". Відповіли святі: " Не будемо ми відкидатися Спаса Христа. Його-бо пізнали як істинного Бога, Котрий і на хресті постраждав заради нашого спасіння". Тоді мучитель повелів вести їх у темницю і ноги міцно забити в колоди і не давати їм ані їжі, ані пиття, щоб були зморені й вузами, і голодом, і спрагою. Коли сиділи святі в темниці, опівночі світло їх осяяло і явився ангел Господній, із вуз звільнив, і здоровими їх учинив, і подав їм манну їсти та й каже: " Змагайтеся добрим подвигом за Христа, я ж не відступлю від вас, але в усіх стражданнях ваших буду з вами, посланий-бо від Ісуса Христа берегти вас", — те сказав ангел і невидимий став. А святі невимовної радості наповнилися, дякували Богові, і сказав Євстатій у подяці: " Господь розв'язує зв'язаних, Господь умудряє сліпих, Господь підводить повалених, Господь любить праведних, Господь береже убогих".

Минув якийсь час, сів мучитель на судищі й послав воїнів у темницю, щоб вивели в'язнів Христових на друге спитування. Пішли воїни і знайшли святих, звільнених од вуз і здорових, — спочивали в мирі; і почали воїни кричати, дорікаючи сторожі й запитуючи: " Хто звільнив в'язнів? " Сторож же під клятвою звістив їм, що ніхто їх не звільняв, ніхто у темницю не входив, ані їжі, ні пиття їм не давав. Тоді знову зв'язали святих і повели до свого царя. Побачив їх цар здорових та лицем світлих і почудувався, що ані ранами, ані вузами, ані голодом, ані спрагою не зморилися, і почав казати, їм: " О окаянні, роздивітеся корисне вам, а переконавшись, принесіть жертви богам, щоб відпустив вас із честю". Святий же Євстатій мовив: " Не сподівайся доброго нашого наміра змінити ані лестивими словами, ані грізними страханнями та муками, ні про що ми не дбаємо, знаючи, що голі вийшли із черева матері нашої і голим нам належить відійти від марнотного цього життя". Цар же тоді повелів їх віддати звірам на зї'жу, і поведені були святі на арену, де мали бути з їдені від звірів. Пішов за ними й весь народ міста Никомидійського, серед нього було багато потаємних вірних, і рушили всі, бажаючи бачити їхню кончину. Коли ж поставили святих посеред арени, випустили на них два леви й три ведмеді, і всі, що дивилися, жахнулися від звіриного рикання. Святий же Євстатій співав, мовлячи: Спаси мене від пащі лев'ячої, А від рогу однорожця смирення наше, Я звіщатиму ймення Твоє своїм браттям, Буду хвалити Тебе серед церкви! Теспесій та Анатолій злякалися звіриного скреготу зубів; побачив Євстатій, що вони перестрашилися, і сказав до них: " Пощо жахаєтеся, брати мої, цих звірів? Чи ж бо не знаєте, що сильний Владика наш прискоромить звірину ярість, як прискоромив у рові Даниловім? Чи ж не пам'ятаєте слів ангелових, що обіцяв бути із нами в усіх стражданнях наших, оберігаючи нас? " Коли казав це святий Євстатій, кинулись леви і, прискочивши близько, стали, махаючи хвостами своїми, як пси, котрі знають пана свого. Євстатій-бо поклав руки свої на голови левів, погладжуючи їх, наче псів, і впокорив їх. Ведмеді ж схопилися з-поміж себе, один другого на землю кидали, а до святих мучеників ані не наблизилися. Люд же, який зібрався на видовище, побачивши те, закричав по-різному. Невірні казали: " Чародії це і волхвуванням усмирили звірів! ", — а вірні волали: " Великий Бог християнський, Який загородив вуста звірам, щоб не шкодили святим рабам Його". Цар же повелів знову, схопивши святих мучеників, кинути їх у темницю, де святі знову ангельським відвідуванням були втішені, а манною укріплені.

У той час розболівся царевий син Максентій, і печальний був через те цар. Віддав мучеників комиту никейському, сказавши: " Веди цих християн у своє місто і принудь до поклоніння богам. І коли послухають, пришлеш їх до нас із честю, коли ж ні, то після багатьох мук заколи їх, як диких звірів. Узяв їх комит, повів зв'язаних у Никею, прийшов туди і знайшов жінку свою у хворобі — святих же мучеників повелів зачинити в темниці.

На ранок сів на судищі комит і вивів мучеників допитувати та й почав говорити до них: " Турбуюся щодо вас вельми, о люди, і хочу помилувати вас та й відпустити до царя, щоб прийняли від нього честь. Йміте мені віру, як своєму другові, і, послухавши мене, принесіть богам жертви". Відповіли святі: " Молимося Господу нашому Ісусові Христу, щоб зберіг нас непорочних у вірі, яку подав нам, у ній-бо готові ми померти, і хай не попустить нам відступити від Нього і впасти у погибель, у якій ви гинете". Ті слова почув комит, збісився від ярості і повелів повісити їх за ноги стрімголов і залізними кігтями шарпати, а коли шарпали їх довго, і кров їхня, як потік, лилася, і плоть розривалася, а кістки оголилися, зняли святі свої голоси до Бога, кажучи: " Царю і Боже віків, поглянь од святого житла Свого на нас, недостойних рабів Своїх, які страждають заради імені Твого святого". Так святі до Бога волали, і подавалася їм невидима поміч із висоти, щоб мужньо могли терпіти такі люті муки. Беззаконний же мучитель, бачачи страждальців непереможних у терпінні, повелів зняти їх із дерева і вести до темниці. Не могли, однак, святі іти самі через люті рани та болі, тож несли їх, неначе колоди, і до темниці кинули. І тут явився їм ангел Господній, як і вперше, і вдруге у великому світлі і, втішивши їх радісними словами, зцілив їх од ран, і славили Бога святі, кажучи: " Слава Тобі, Господи, що не неважиш тих, котрі уповають на Тебе і страждають задля Тебе. " Чим відплачу Господеві за все, що Він дав мені? " " Хто Бог великий, як Бог наш? Ти той Бог, що чуда творить".

Невдовзі мучитель знову вивів із темниці святих мучеників і віддав судові своєму. Поставив перед ними й ідолів своїх і примушував страстотерпців, щоб поклонилися їм, і загрожував їм, кажучи: " Коли не учините царського повеління і богам нашим не поклонитеся, то мечем вас розсічу, а тіла ваші віддам на зїжу небесним птахам та земним звірам". Святі ж єдиними вустами відповіли: " Не відступимо від Христа, Бога нашого, ані не поклонимося ідолам поганим, німим та глухим, " очі мають вони і не бачать, мають уші — і не чують, мають вуста — і не говорять, мають ноги — і не ходять... Нехай стануть такі, як вони, ті, що їх виробляють, усі, хто надію на них покладає". Почувши це, мучитель рикнув, як лев, од великого гніву і повелів вивести їх за місто і мечем заколоти, як диких звірів, тіла ж їхні кинути непоховані на розтерзання звірам і птицям. І поведені були святі на місце кончини своєї; був-бо на тому місці оливковий сад, і прив'язали святих до дерев на заколення. Прийшли туди і двоє знайомих святим друзів, християн вірою, Палладій та Акакій; вони припали до слуг, які хотіли святих заколоти, давши їм достатньо золота, і молили їх, кажучи: " Панове, зачекайте трохи, доки побесідуємо з тими засудженими християнами, маємо ж до них якесь сказати слово, тож коли скажемо його, то й заколете їх". Слуги, взявши золото, дещо відступили. Вони ж наблизилися до святих мучеників, поцілували їх люб'язно із плачем та численними слізьми і молили їх, щоб помолилися за них. Коли молилися святі мученики, почувся голос із небес, що закликав їх у вічний покій, і тоді святі з радістю віддали душі свої в руки Божі. Слуги ж мучителеві, хоча й побачили святих уже померлих, одначе, боячись мучителя, здійснили над мертвими повелене: Євстатія і Теспесія в горло закололи, а Анатолію ребро пробили. По тому тілам їхнім, що лежали на землі, голови відсікли й покинули їх непохованих, та й відійшли. Зійшло із небес шість ангелів в орлинім вигляді й літали над тілами святих, доки Палладій та Акакій не поховали їх чесно. Антоній же, комит, того ж дня, коли заходило сонце, впав у хворобу: на ранок спершу жінка його померла, тоді й сам, над мертвою жінкою своєю впавши, зле виверг душу свою. Тобто мучиться у пеклі, а святі страстотерпці радіють у царстві Христа, Бога нашого, Йому ж слава навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять святого мученика єпископа Дасія, що родом був із Родостола, міста Мисійського, котре стояло поблизу річки Істру, убитого в час правління царя Максиміяна за Христа від антипата Васси. І святих священномучеників — єпископа Нирси та Йосипа, учня його, посічених мечем у Персиді.

І святих священномучеників Івана, Саверія, Ісакія та Іпатія, єпископів персидських, побитих камінням. І святих мучеників Азата-скопця та Сасонія, і Теклі, і Анни та інших багатьох мужів та жінок, які постраждали від перського царя Саворія за сповідання пресвятого імені Ісуса Христа. Тоді ж такі собі три діви правовірні були порізані ножами, і де пролилася кров їхня, там виросли смоківниці, що зцілювали всілякі людські хвороби, — згодом погублені були від злочестивих та заздрісних маніхейців.