У той-таки день страждання святого мученика Романа і хлопця Варула

Святий мученик Роман був із Палестини, диякон церкви Кесарійської, у час же гоніння нечестивих на християн пробував ув Антіохії, проповідуючи слово й утверджуючи вірних, щоб були непохитні в Христовому сповіданні. Коли ж нечестивий єпарх Асклипіяд хотів до основи зруйнувати християнську Церкву, підняв Роман вірних людей супротивитися єпархові і не дати йому руйнувати храма, кажучи до одновірців: " Бран тепер нам має бути за олтарі Божі. Асклипіяд-бо ворог є вітчизні, бажає Бога в нас відняти. Добре, отож, учинимо, коли, захищаючи олтарі Божі, впадемо побиті на порозі святого храму, бо хоча б на який бік не випала війна, ми, християни, переможцями явимося, коли не дамо розорити дому Божого, та у воюючій Церкві торжествувати будемо. Коли ж упадемо при своєму олтарі побиті, то в торжествуючій Церкві, котра є на небесах, переможну пісню заспіваємо". Так кажучи, збудив усіх стати до крові при святому храмі і не попустив єпархові ввійти до храму й розорити його.

Трапився на той час якийсь ідольський празник, і зійшлося багато невірного люду в ідольське капище із жінками та дітьми. Святий-бо Роман, розпалившись божественною ревністю, замішався поміж той нечестивий люд і велеголосно почав викривати їхній блуд. А ще й самого Асклипіяда, єпарха, який заходив до ідольського храму, притримав, кажучи: " Звабився ти, єпарше, йдучи до ідолів, не є бо ідоли богами, але один є Бог істинний Ісус Христос". І тоді повелів єпарх схопити його і вельми бити в уста. Відтак сів на судищі, дуже принуджуючи його відректися від Христа. Бачачи, що не покоряється тому злу, повелів мучити його: підвішений-бо був і всіляким знаряддям битий і кігтями залізними шарпаний. Він-бо, в тих муках висячи й доблесно терплячи, сповідував єдиного Бога, всіх Сотворителя, докоряючи єпархові за безум'я, бо не хоче пізнати істини. Так святий страждав і мужньо у муках віщав, а численний люд невірних та вірних там стояв, дивлячись на подвига Христового страждальця.

Стояло там неподалік одне християнське хлопча, на ймення Варул, на нього-бо зирнув мученик і сказав мучителю: " Це хлоп'я мале розумніше є за тебе, старого, хоча й малолітнє, одначе знає істинного Бога, ти ж бо, маючи повні літа, не пізнав його". Єпарх же покликав до себе хлопчика і запитав його: " Якого Бога пошановуєш? " Хлопчик відповів: " Христа пошановую". Знову запитав єпарх: " Що є ліпше: чи єдиного Бога пошановувати, чи багатьох? " Відповіло хлопча: " Ліпше пошановувати єдиного Бога Ісуса Христа". Знову єпарх рече: " Чим ліпший є Ісус Христос над усіх богів? " Малий відповів: " Тим ліпший Христос, що істинним є Богом, і Він створив усіх нас, ваші ж боги біси є і не створили нічого". І на інше численне той малий переконливо говорив, нібито був премудрим богословом, — Дух-бо Святий, у ньому діючи, чинив із вуст його хвалу, щоб був посоромлений нечестивий єпарх та всі ідолопоклонники. Здивувався мучитель і всі, що з ним були, розумному хлопцю та премудрим словам його і, наповнившись великого сорому, що не може його слів пересилити, повелів відтак того малого бити без милості різками. Били довго, і почав знемагати й пити попросив. Мати ж його, яка там стояла поміж людей і дивилася з радістю на страждання сина свого, бачачи його, що знемагає і пити просить, підняла голоса свого із гнівом, сварячись на нього й велячи, щоб терпів мужньо до кінця. Повелів відтак мучитель мечем посікти малого. Взяла його мати на руки свої і понесла на місце усічення, обіймаючи його й цілуючи, утішаючи його й укріплюючи, щоб не боявся, бачачи меча над головою своєю. Сказала: " Не бійся, солодке моє дитя, не страшись смерті, бо не вмреш, а живий будеш навіки. Не жахайся, квіте мій, бо по тому перенесений будеш у райські сади. Не бійся меча, бо, посічений бувши, підеш відтак до Христа і уздриш славу Його, Він-бо тебе прийме й обійме люб'язно, і житимеш із Ним у невимовній радості, співаючи із Його святими ангелами". Так благочестива мати ота свою дитину втішала і донесла її на місце усічення, а коли усікли малого, зібрала мати кров його до чистої посудини і прийняла тіло його, омиваючи його радісними слізьми. І солодко цілувала, веселячись, що дитина її кров, од неї прийняту, за Христа пролила, і поховала чесно синове тіло.

Після усічення тієї дитини святий Роман був засуджений на спалення. Зв'язали його й довкола багатьма дровама обклали, і коли слуги не швидко підкладали вогонь і не підпалювали дров, чекаючи останнього від судді наказу, тоді святий ізсередини дров велеголосно заволав до тих, що мучили: " Де це вогонь? Пощо не запалюєте? Дайте мені вогню, полум'ям мене довкола обійміте! " Коли ж запалили вогонь і дрова вельми запалали звідусюди, раптово дощ великий пролився і вогонь загасив, а святий Роман залишився живий і нітрохи від вогню не був пошкоджений. По тому через дерзновенне його промовляння, бо глузував із нечестивих, і докоряв у безум'ї їхньому, і богів їхніх проклинав, а прославляв Христа, єдиного Бога, повелів мучитель відрізати йому язика. Він-бо сам послужливо слугам, котрі мучили його, язика свого із вуст висунув на відрізання. Коли ж відрізали богомовного язика, не замовк Христовий ісповідник, але понад єство і без язика говорив ясно, як і раніше, прославляючи єдиного Бога. Тоді в темницю вкинули його, і пробув у ній довгий час, маючи ноги в колоди забиті. Сповіщено про нього цареві Максиміяну, що після відрізання язика говорить добре. Цар же повелів задушити його, і зайшли воїни до темниці, наклали шнура на шию його і зачавили його. Так святий мученик Роман закінчив подвига страждання свого за Христа, в Його ж Царстві тепер прославляється, хвалячи Святу Тройцю навіки віків.

У той-таки день святого мученика Закхея, диякона Гадаринської церкви, і з ним святого Алфея, які прийняли кончину мечем по численних муках за Христа.