Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Страждання святого великомученика Мини






Святий мученик Мина єгиптянин був родом, вірою ж християнин і саном воїн під владою трибуна Фирмиліяна пробув у Котуанській митрополії. Царювали тоді Диоклитіян та Максиміян, нечестиві царі. Коли ж од них вийшло повеління в усі країни, щоб були мучені та вбивані всі християни, які не поклоняються ідолам, і коли були вірні всюди принуджувані до ідольських жертов, тоді блаженний Мина, не терплячи бачити такої біди й не бажаючи зріти пошанованих бездушних ідолів, покинув воїнство своє й рушив у гори в пустелю, ліпше зволяючи жити зі звірами, аніж із людьми, що не відають Бога. І пробував, блукаючи по горах та пустелях, повчаючись у законі Господньому, постом та молитвами очищаючи свою душу і день та ніч служачи єдиному істинному Богові.

Минуло багато часу, відправлявся якийсь празник великий бісівський у місті Котуанському, на який багато язичницького люду зібралося. Чинили всілякі ігри, видовиська, кінські перегони та боріння свої на честь нечестивих богів — на ці видовища все місто з високих місць захоплене дивилося. Того празника духом провидів святий Мина, розпалився ревністю по Бозі і, покинувши гори й пустелі, прийшов до міста і зайшов у середину арени. Став на високу місці, на якому його всі могли б побачити, і велеголосно закричав: " Знайшли мене ті, що мене не шукали, явився я тим, що мене не питали! " Коли це святий зголосив, усі на арені повернули очі свої на нього і, замовкши, подивувалися дерзновенню його. Був там і князь міста того, на ймення Пиррос, той відтак повелів схопити святого і запитав його: " Хто ти є? " Святий Мина на прослух усьому народові загорлав, кажучи: " Я є раб Ісуса Христа, Котрий царює на небі та землі". Знову запитав князь святого: " Чи мандрівний ти, чи тутешній мешканець, і звідкіля в тебе таке дерзновення, що осмілився так посеред арени горлати? " Коли це сказав князь, а святий на слова його ще не відповів, один із наближених воїнів пізнав його і вигукнув: " Це воістину є Мина-воїн, котрий був під владою трибуна Фирмиліяна". Князь же рече: " Чи ж був ти воїном, як ці про тебе говорять? " Відказав святий: " Так є, був воїном і в цьому місті пробував, але, бачачи беззаконне людей зваблення від бісів, які поклоняються ідолам, а не Богові, то й скинув сан воїнський та й вийшов із міста, щоб не бути причасником беззаконня та їхньої пагуби, і блукав досі в порожніх місцях, втікаючи від співперебування нечистих людей — ворогів Бога мого. Тепер же, почувши про ваш богомерзький празник, возревнував по Бозі моєму і прийшов викрити сліпоту вашу, а проповідати єдиного істинного Бога, який створив небо й землю словом і який утримує весь усесвіт". Почувши те, князь повелів повести святого у темницю і стерегти його до завтра, а сам увесь той день вправлявся у празникуванні та глядалищах.

На завтрішній день сів князь на суді й вивів із темниці святого Мину, у різні способи схиляючи його до ідолопоклонства: і дари обіцяючи, і муками загрожуючи. Коли ж не схилив його до злочестя своїми словами, почав принуджувати ділом, бо оголеного і чотирма воїнами розтягненого повелів худоб'ячим жиллям нещадно бити, і текла ріка крові від ран його. Один із наближених тамтешніх, на ім'я Пигасій, сказав до святого: " Помилуй себе, о чоловіче, і повинися повелінню князевому, перш як буде до кінця плоть твоя ранами вбита. Я тобі раджу: приступи тільки тимчасово до богів, щоб збавитися від цієї муки, по тому знову служитимеш своєму Богові, і не буде за це гніватися на тебе Бог твій, бо тільки раз принесеш жертву ідолам і на малий час до них приступишся через принуку таку, щоб збутися лютих мук". Святий же на це із праведним гнівом відповів: " Відійди від мене, ділателю беззаконня, бо принесу і ще раз принесу жертву хвали Богові моєму, Котрий дає мені поміч Свою і так мене в терпінні укріплює, що та мука більше чується мені солодкою відрадою, аніж гіркою мукою". Здивувався мучитель такому терпінню, повелів більші на нього накласти муки. Підвішений був святий на дереві і кігтями залізними шарпаний, а мучитель ще й знущався зі святого, кажучи: " Чи ж бо відчуваєш якийсь біль, о Мино? Чи ж солодкі тобі є муки? Чи ж не хочеш примножити собі тієї солодкості? " Мученик же, хоча й вельми страждав, одначе відповів князю: " Не здолаєш мене, мучителю, дочасними муками, стоять біля мене помічники, яких ти не бачиш, воїни Царя Небесного". Князь же повелів воїнам жорстокіше мучити святого й казати: " Не сповідуй тут іншого царя, окрім царів римських! " Мученик же відповів: " Коли б відали ви істинного Царя, то не огуджували б Того, Котрого я проповідую, той-бо є істинний неба і землі Цар, і немає іншого, окрім Нього. Ви ж, не знаючи, Його гудите і прирівнюєте до Нього своїх царів тлінних, від тліну створених та короткочасних, їм-бо Той дав царську честь і владу, котрий Сам є Господь усього живого". Рече ж йому князь: " Хто ж є Той, Котрий дає владу царям і володіє всіма? " Відповів мученик: " Ісус Христос, Син Божий, завше живий, Йому ж бо все, що на небесах і що на землі, підлягає, Той-бо садить на престоли царів і царює, даючи владу й володарям". Мучитель же мовить: " Чи ж не знаєш, що римські царі гніваються на всіх, котрі ісповідують ім'я Христове, і велять убивати їх? " Відповідає мученик: " Господь мій воцариться, нехай гніваються люди". Коли царі ваші гніваються на Христа і на християн, котрі сповідують ім'я Христове, як і я, я ж про той гнів не дбаю, бувши рабом Христа мого. Про те є мені лишень єдина турбота: щоб пробути у сповіданні всесвятого імені Його до смерті і щоб насолодився всесолодкою любов'ю Його, від якої хто мене розлучить?

Ніщо мене не розлучить від любові Христової! " По цьому повелів мучитель волосяними шматками рани його вельми терти, і, коли це сталося, сказав мученик: " Тепер стягую шкіряні одежі й одягаюсь у ризу спасіння". Тоді свічками запаленими повелів мучитель палити святого, і палили вельми тіло його, він-бо мовчав. Спитав його князь: " Чи ж не відчуваєш вогню, Мино? " Відповів Мина: " Бо наш Бог — як вогонь, що пожирає! ", за Нього страждаю, допомагає мені, і через те не дбаю про той вогонь, яким мене обпаляєте, і не боюся різноманітних ваших мучень, згадую-бо євангельські Господа мого слова: " І не лякайся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може". Каже йому князь: " Звідкіля в тебе велемовство це? Всі-бо літа ти у воїнстві прожив і як навчився книг? " Відповідає йому мученик: " Господь наш, Ісус Христос, рече нам: " І до правителів та до царів поведуть вас за мене... не журіться, як або що говорити; тієї години буде вам дане, що маєте ви говорити". Запитав князь: " Чи відав ваш Христос, що так за Нього маєте страждати? " Відповів мученик: " Оскільки є істинний, то й Провидець майбутнього: відав і знає все, що має бути, також і те навіть, що не створено буде, — все явлено Йому є, і помисли наші розуміє здаля". Князь же, не знаючи, що казати супроти цього, мовив до святого: " Покинь, Мино, численне своє марнословство і з двох вибери собі одне: чи нашим будь, щоб тебе більше не мучили, чи Христовий будь, нехай тебе до кінця погубимо". Відповів святий велеголосно: " Христовий був, є, і буду! " Князь же рече: " Коли хочеш, відпущу тебе на два чи три дні, щоб розмислив добре і крайнє нам вирік про себе слово". Відповів святий: " Не два ані три дні, а численні літа минули, відколи я християнином є, і завжди гадав ніколи не відкидатися Бога мого; не подобає мені більше розмірковувати, і не сподівайся, княже, інше щось від мене почути, тільки це крайнє слово: " Бога мого не відкинуся і бісам вашим жертов не принесу, не схилю коліна мого бездушним ідолам". Тоді князь більше розгнівався, повелів постелити на землі гаки, та тризубці, та всілякі цвяхи залізні і по них волочити зв'язаного святого Мину. Він-бо, ніби по м'яких квітах волочений, дерзновенно викривав язичеське багатобожжя і лаяв безумство людей, зваблених од бісів. Князь же повелів волоченого святого пруттям олив'яним бити, і мучений був так довго. Один же із воїнів, котрі там були, на ймення Іліодор, сказав до мучителя: " Пане князю, не сховане є світлості твоїй, що християнський рід незмисленний є, не дбає про муки, як камінь бездушний, а чи дерево, а смерть бере за солодке пиття. Не труди-бо себе більше, але повели швидко докінчати цього запеклого християнина". І тоді князь дав вирока на святого, який такий у собі присуд мав: " Мину, злого воїна, що впав у християнське безчестя, не захотів повеління царського послухати і богам принести жертви, повеліваємо мечем забити, і тіло його вогнем хай буде спалене перед усіма".

Взяли-бо воїни святого мученика Мину, повели за місто й відсікли йому голову і, розпаливши великий вогонь, укинули в нього святе мучениче тіло. Коли ж загас вогонь, деякі із вірних, прийшовши на попелище, зібрали деякі частини мощей святого, які залишились од вогню, і, в чисту плащаницю вклавши, ароматами змастили. По малому часі принесли їх у батьківщину його і на чесному місці поклали, на ньому ж згодом і церква була, збудована в ім'я його, і численні в ній діялися чудеса молитвами святого.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.