Перехід від зовні зумовленої моральної поведінки до свідомої.

Етичні норми спочатку представлені у свідомості дитини як когнітивні утворення (уявлення) і не виступають у ролі мотиву їх поведінки: малюк знає, як потрібно, але не завжди чинить саме так. Спочатку виконання моральних норм має зовнішню зумовленість: вимоги дорослого. У 5–7 р. дошкільники переходять від зовні зумовленої моральності до свідомої. Етична норма стає регулятором взаємовідносин між людьми, усвідомлюється як умова колективної діяльності. Зовнішній контроль з боку дорослого знижується. Поведінка дитини стає етичною навіть за відсутності дорослого і у випадку, якщо дитина впевнена в безкарності свого вчинку і не бачить вигоди для себе. Етична норма стає мотивом поведінки. Зв’язок між етичною свідомістю і етичною поведінкою – мета і найголовніший показник морального розвитку дошкільника. Для подолання конфлікту між етичними нормами як зовнішніми вимогами і спонуками самої дитини, вирішальне значення має формування у дошкільника відповідних переживань, що поступово складаються у стійкі його ставлення до оточуючих та виступають мотивами його поведінки. Таке ставлення зароджується у дошкільному віці як здатність сприймати та розуміти емоційні стани інших людей, приходити їм на допомогу, рахуватись із їх інтересами при постановці та досягненні своїх цілей. Умовами формування гуманного ставлення до інших є демократичний стиль виховання, побудований на емоційно-позитивному й виразному ставленні дорослого до дитини; організація спільної діяльності дітей на засадах співпраці. Формуванню взаємозв’язку етичної свідомості і поведінки сприяють ситуації морального вибору, коли дошкільник сам вирішує, як вчинити: піти на цікаву прогулянку, або допомогти дорослому; з’їсти цукерку самому або віднести мамі; погратись з новою іграшкою, або поступитися нею молодшому. Роблячи вибір на користь дотримання норми, дитина одержує задоволення. Поступово така поведінка стає звичкою і з’являється потреба дотримуватись норми. У молодших дошкільників відзначається байдуже ставлення до ровесників та до оцінок, що ровесники отримували від дорослих. У середньому дошкільному віці різко зростає увага до ровесника. Спілкування дітей опосередковується предметною чи ігровою діяльністю. Діти ревниво спостерігають за діями ровесників, їх успіхами. Співпереживання ровесникам часто проявляється неадекватно: успіхи товариша можуть засмучувати, а невдачі радувати. Різко зростає кількість та гострота конфліктів між дітьми. Ровесник виступає предметом постійного порівняння з собою, спрямованого на протиставлення, відокремлення себе із колективу дітей. Таким чином дитина завойовує визнання та повагу з боку ровесників. До 6 років значно зростає емоційне залучення у дії ровесника, характерним є адекватне співпереживання.