Передумови етичного розвитку у немовлячому віці.

Дитина від свого народження стає членом суспільства. Її вроджені потреби задовольняються соціально зумовленими способами, вона включається у спілкування з оточуючими людьми – носіями суспільно вироблених зразків поведінки, які передають малюкові свій досвід, що акумулює надбання всіх попередніх поколінь людства.

У немовлячому віці закладаються передумови засвоєння етичних норм дитиною. Першою школою таких норм виступає спілкування з близьким дорослим. Дорослий висловлює дитині свою любов, піклується про неї. З перших днів життя дитина переживає свій зв’язок із дорослим, залежність від нього у задоволенні своїх життєво важливих потреб. На цій основі в першому півріччі у дитини розвивається потреба в спілкуванні з дорослим, в отриманні позитивних переживань під впливом його ласкавих звертань. При задоволенні потреби малюка у безпосередньо-емоційних контактах з дорослим в нього виникає веселий і бадьорий настрій, підвищується психічна активність у формі допитливості, уваги, зосередження.

Поступово дитині відкривається певна динаміка емоційних контактів у ході спілкування з дорослим. Вона чутливо реагує на зміни у настрої дорослого, виражені емоційним тоном його мовлення, мімікою та жестами. У ситуаціях, коли догляд за малюком відбувається належним чином, дорослий радіє, схвалює дії дитини. Якщо під час купання чи одягання малюк поводиться спокійно, не кричить, не плаче, це викликає ласкаві й схвальні слова дорослого. Якщо дитина вередує, крутиться, то у дорослого виникає незадоволений вираз обличчя, емоційний тон мовлення змінюється на строгий і вимогливий. Так дитина починає реагувати на вимоги дорослого, прагнучи подовжити період гарного настрою дорослого, ще й ще раз викликати його ласкаве схвалення та уникати моментів, коли дорослий сердиться, має похмурий настрій.

З другого півріччя малюк починає розуміти слова дорослого. Він реагує на заборони, супроводжувані строгим тоном і мімікою дорослого відмовою від дій, що не отримали схвалення. Дитина тягнеться до скляної вази, але дорослий каже «Не можна» – і вона забирає ручки. А ось вазу у руках мами можна розглянути, доторкнутись до її поверхні пальчиками. Крок за кроком з поведінки дитини відсіюються дії, що викликають невдоволення дорослого, виробляються соціально схвалювані способи дій. Значно розширює можливості засвоєння таких способів здатність дитини наприкінці немовлячого віку виконувати дії під впливом прохання дорослого: «Нахили головку» (щоб легше одягнути шапочку) Так закладаються основи подальшого формування слухняності у дітей, як їх здатності приймати та виконувати вимоги дорослих, що відображають етичні норми людського співжиття.