Розвиток мислення у немовлячому віці.

Мислення – це процес пізнавальної діяльності людини, що харак- теризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. Основою для розвитку мислення у ранньому віці стає та система досягнень, яка формується на першому році життя дитини, насамперед у сфері сенсорно-перцептивних, комунікативних, моторних процесів. Першим видом мислення в онтогенезі є наочно-дійове, що спирається на предметну діяльність дитини. С. Л. Новосьолова і М. Ю. Кістяковська виділили етапи процесу, що поступово виявляється як здатність дитини мислити:

1. Неспецифічна психічна активність, в якій злиті воєдино всі психічні функції (1-й місяць).

2. Сенсорна активність (1–3-й місяць) – роздивляння, прислухо- вування.

3. «Переддія» (3–4, 5 місяців) – дитина обмацує і оглядає випадково захоплений предмет, поплескує його без зорового контролю, утримує, наближає до рота, «куштує». Тобто виникає дія хапання і предметність сприймання – дитина виділяє предмет як комплекс його властивостей.

4. У 4–7 місяців з’являється «проста» і «результативна» дія. Малюк передбачає властивості, які виявляться в результаті певних дій з предметом: папір можна зім’яти, коробочку можна відкрити. Малюк досліджує нові предмети однаково, без врахування їх особливостей: розгойдує, стукає, трясе, куштує на смак, тобто дії виступають як спосіб вивчення об’єктів.

5. Для дитини 7–10 місяців характерними є елементарні дії співвіднесення. Спочатку вони стосуються двох однотипних предметів, або предмету та місця його розташування, або частини предмету та цілого. Малюк починає співвідносити свої дії зі змінами у предметах: машинка може поїхати або зупинитись залежно від того, як на неї подіяти – штовхнути чи виставити рукою бар’єр на її шляху. Дитина за зразком дорослого справляється із розбірними іграшками, за власною ініціативою складає мілкі предмети у коробочку. На основі виділення частини і цілого засвоює такі властивості, як роз’єднання і з’єднання.

У віці 8–9 місяців спостерігається певна диференціація дій дитини у зв’язку з його властивостями: брязкальце потрібно потрясти, щоб почути звук, а гумову іграшки для цього потрібно стиснути. За допомогою предметних дій дитина вирішує певні задачі, проявляю- чи певну наполегливість та чималу кмітливість. Так, щоб дістати менший предмет з більшого, вона починає з хаотичних спроб і помилок: крутить, трясе, б’є об стіл більшим предметом. Потім намагається дістати іграшку рукою. Через деякий час увага малюка переключається на оточення, помічаючи паличку, він успішно її використовує.

На кінець 1го року життя та 3 місяці другого з’являється функціональна дія. Дитина вже не просто задовольняється діями з предметами, що є безпосередньо в її оточенні, але й орієнтується на дії з предмета- ми, відсутніми у полі її сприймання. Така здатність свідчить про появу у дитини уявлень про предмет та його властивості, про розкриття дитиною зв’язку між властивостями предмету та вимогами задачі. Виникають перші уявлення про зникнення предмету, якщо дорослий заховує його. Виникають прояви переносу певних способів дій на нові ситуації. Наприклад, дитина вміє штовхати дерев’яні кульки, щоб вони котились. Коли батьки принесли їй великий гумовий м’ячик, вона вико- нала з ним таку ж дію, що викликало в неї бурхливу радість.