Засвоєння нових форм та функцій мовлення.

Дитина раннього віку набагато більш самостійна за немовля. Зростання її активності призводить до появи складних видів діяльності – насамперед, предметної гри, що має спільний з дорослим характер; виникає ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим; самосвідомість дитини досягає якісно нового рівня. Всі ці обставини створюють необхідні зовнішні та внутрішні умови для особливо інтенсивного розвитку мовлення.

У ранньому віці виникають ситуативна та описова форми мовлення. Особливо помітного розвитку досягають такі функції мовлення, як комунікативна, пізнавальна, узагальнююча, регулююча. У спілкуванні дитини переважає ситуативне мовлення, що приходить на зміну жестикуляторному.

Ситуативне мовлення водночас є діалогічним, утворюється з взаємопов’язаних реплік малюка й дорослого. Характерна структура мовленнєвої взаємодії – питання-відповідь; пропозиція-виконання; прохання-реалізація тощо. Зміцнюється зв’язок мовлення із іншими пізнавальними процесами. У 2-3 роки зароджується описове мовлення. Провідною функцією мовлення дитини виступає комунікативна, що змінюється за такими етапами:

1. Звертання до дорослого заради оволодіння предметом;

2. Прагнення привернути увагу дорослого до своїх дій з предметами;

3. Центр ситуації переноситься на володіння словом як засобом звертання до дорослого.

Узагальнююча функція мовлення розвивається у такій послідовності:

1. Дитина позначає словом групи предметів на основі зовнішніх, виразних, але не суттєвих ознак. Так, словом «ляля» вона називає дівчинку, ляльку, своє платтячко.

2. Після 2, 5 років дитина відносить слово до групи схожих предметів, незалежно від деяких зовнішніх відмінностей (черевики гумові й шкіряні, червоні й зелені, великі й маленькі).

3. До кінця раннього віку з’являються слова на позначення груп предметів, які цілком не співвідносяться із жодним одиничним об’єктом: кубики, цукерки, одяг.

Регулююча функція зароджується ще у немовлячому віці, а у дитини раннього віку відіграє важливу роль у засвоєнні соціального досвіду, особливо правил поведінки. Дитина спроможна виконувати складніші інструкції дорослого, з 2–3 дій, що передбачають її запам’ятовування: поклади ляльку і принеси чашку. Дитина розуміє

пояснення дорослого: «як мити руки», «як одягати черевики», «як причісуватись». Спостерігається так зване автономне мовлення, яке є перехідним між зовнішнім та внутрішнім (Л.С.Виготський)(дитина, називаючи себе у 3-й особі, сама собі дає настанови: «Костик вимиє руки»). Дитина реагує на «можна» і «не можна» дорослого.