Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Плоскі та круглі черви- паразити людини






Тип Плоскі Черви (Plathelmintes)

 

Гельмінт (грецьке helminos (helminthos), scolecida — черв, глиста).

Захворювання, що зумовлюються гельмінтами, або паразитичними червами, називаються гельмінтозами, а наука, яка вивчає ці захворювання, а також засоби і способи боротьби з гельмінтами й гельмінтозами, називається гельмінтологією.

Черви — надзвичайно різноманітна група первинноротих, тришарових, білатеральносиметричних тварин, більшість яких мають шкірно-м'язовий мішок. Розміри червів варіюють від кількох часток міліметра до 2-3 сантиметрів і навіть декількох метрів. Серед плоских червів зустрічаються як вільноживучі, так і паразитичні форми. Тіло їх сплющене в спинно-черевному напрямку. Вони мають первинну порожнину, заповнену паренхімою. В первинній порожнині розташовані всі внутрішні органи. Але існують і інші погляди. В зв'язку з сильним розвитком паренхіми в плоских червів немає порожнини тіла і вони називаються безпорожнинними або паренхіматозними.

Шкірно-м'язовий мішок складається з шкіри і системи кільцевих, повздовжніх і косих м'язів. Кишка представляє собою пряму або розгалужену трубку, яка завершується сліпо, без анального отвору. У деяких паразитичних форм кишка відсутня. Кровоносна і дихальна система також відсутні. Видільна система протонефридіального типу; статева система — гермафродитна. Нервова система централізована, її центральний відділ звичайно складається з парного нервового вузла (ганглія), що лежить у більшості на передньому кінці тіла, і зв'язаних з нервовим ганглієм нервових стовбурів. У гангліях і стовбурах зосереджені нервові клітини. Від нервового ганглія і нервових стовбурів відходять периферичні нерви до всіх частин тіла, зокрема до органів чуттів. Біологічний цикл розвитку плоских червів дуже складний, так як він проходить із зміною господарів (основного і проміжного), і тому їх відносять до біогельмінтів.

Тип Плоских червів поділяють на три класа:

1.Війчасті черви (Тurbellаrіа).

2.Сисуни (Тrеmatoda).

3.Стьожкові (Cestoidea).

Війчасті черви — це невеликих розмірів вільноживучі морські тварини;

Сисуни і стьожкові черви — паразити, які зумовлюють захворювання трематодози і цестодози.

 

Клас Трематоди /Тгеmatoda/

Ф а с ц і о л а /Fasciola hepatica/ (печінковий сисун) паразитує в жовчних протоках печінки та жовчному міхурі великих і дрібних жуйних тварин /кролів та ін./зустрічається також і у людини, спричинює захворювання - фасціольоз. Фасціола поширена на всій земній кулі. В нашій країні випадки цього захворювання описано в деяких районах європейської частини, у Середній Азії, на Кавказі, в Сибіру.

Печінковий сисун має плоске, листовидної форми тіло довжиною 3...6 см., передній кінець якого має вигляд конуса, вкритого шипами. Колір сисуна жовтувато-білий з більш темною смужкою по краях тіла. На передньому кінці тіла розміщений ротовий присосок, трохи позаду від нього - черевний. Зверху тіло паразита вкрите кутикулою з шипами. Шкірно-м'язовий мішок складається з епітелію і трьох шарів м'язів. Всі внутрішні органи гельмінта розташовані в паренхімі і мають будову розгалужену. Травна система складається з ротового отвору, розташованого в глибині ротового присоска, мускулистої глотки /виконує роль насоса/, вузенького короткого стравоходу і двох гілок кишки, кожна з яких має велику кількість відгалужень. Анального отвору нема, гілочки кишки закінчуються сліпо.Видільна система паразита протинефридіального типу. В паренхімі знаходиться багато так званих термінальних клітин з миготливими війками. Від цих клітин починаються тоненькі канальці; зливаючись вони утворюють великі канали, які впадають у центральний видільний канал, що відкривається назовні екскреторною порою. Виділені продукти обміну речовин надходять до цитоплазми термінальних клітин, а звідти - в канали протонефридія і виводяться з тіла паразита назовні.

Кровоносної і дихальної систем немає. Дихання анаеробне, тобто відбувається за рахунок розщеплення глікогену: в процесі бродіння. При цьому утворюються деякі органічні сполуки, які обумовлюють токсичну дію на організм хозяїна. Нервова система складається в навкологлоткового кільця і нервових тяжів, а яких найбільш розвинена пара черевних, а також периферичних нервів. У зв'язку з паразитичним способом життя органи чуття розвинені слабо і представлені чуйними закінченнями в шкірі та присосках.

Статева система сисуна - гермафродитного типу і дуже складна. Чоловіча статева система складається з двох деревовидно розгалужених сім'яників з сім'япроводами, які звужуючись, утворюють сім'явипорскувальний канал, що має розширення - сім'яний міхурець, і закінчується копулятивним органом - цирусом. Цирус лежить в цирусній сумі, яка міститься над черевним присоском. Жіноча статева система складається з непарного гіллястого яєчника і короткого яйцепроводу, який розширюючись, утворює невеликий мішечок - оотип. В нього відкриваються протоки жовтівників; тут починається матка, яка відкривається створом назовні. Оотип оточений шкарлупоподібними залозами, так званими тільцями Меліса. Запліднення відбувається у оотипі, куди сперматозоони з цируса потрапляють через матку. Запліднене яйце в оотипі вкривається жовтковими клітинами і шкарлупою, після чого прямує у матку, де відбувається дозрівання яйця. Яйця сисунів великі, овальної форми, світло-коричневого кольору, мають кришечку і бугорок по полюсах довжиною 130...150 мкм. і шириною 70...90 мкм.

Розвиток фасціоли складний, з перетвореннями,..відбувається зі зміною живителів - остаточного і проміжного. Через отвір матки паразита яйця виводяться в жовчні протоки живителя. Звідти потрапляють в кишки, а потім разом з фекаліями - назовні. Для свого подальшого розвитку яйця повинні потрапити у воду. В воді кришечка яйця розкривається, і в нього виходить личинка м і р а ц и д і й.

Для розвитку мірацидія в яйці необхідна температура зовнішнього середовища 20...25 С. Мірацидій виходить з яйця при освітленні. Він вкритий війчастим епітелієм, має непарне хрестоподібне вічко, пару протонефридіїв, нервовий ганглій. У деяких мірацидіїв є зачаток травної системи. На передньому кінці тіла мірацидія розташований буравоподібний стилет. Мірацидій деякий час вільно плаває у воді, а потім активно проникає в тіло черевоногого малюска - малого п'явушника Limnela truncatula /, у внутрішніх органах якого / печінка, статева залоза / він скидає війки і перетворюється на спороцисту / малорухливу, мішкоподібну личинку /.

Спороциста росте, і в ній з клітин формується нове покоління зародків - р е д і ї. Редії мають кишку і отвір для виходу церкаріїв- покоління, які в них розвиваються. Церкарії своєю будовою нагадують печінкового сисуна: вони мають дві присоски, вилкоподібну кишку, протонефридії. Проте в них ще нема статевої системи. На задньому кінці тіла церкарія знаходиться довгий хвіст, а на передньому - пара очок та гострий стилет, яким він пробуравлює стінку тіла молюска і виходить у воду. Деякий час церкарій активно плаває у воді, потім осідає на прибережних рослинах втрачаючи хвіст, вкривається оболонкою і перетворюється на інцистовану стадію - адолескарій, яка довгий час зберігає свою життєздатність. Адолескарій є інвазійною стадією. Зараження людини відбувається тільки тоді, коли вона п`є воду зі стоячої водойми, де є адолескарії, або коли вживає в їжу немиті овочі, які росли на городах, зрошуваних такою водою. Коли адолескарій потрапляє у шлунок остаточного хазяїна, його оболонка під впливом шлункового соку хазяїна розчиняється, і молодий сисун просовується у кишку, а потім у жовчні протоки печінки, де й паразитує.

Основне значення в патогенезі фасціольозу належить алерго-токсичній дії особин, що ростуть, а також продуктів обміну статевозрілих фасціол. Лабораторна діагностика фасціольозу заснована на виявленні яєць фасціол у фекаліях та в дуоденальному вмісту. Внаслідок великої питомої ваги яєць фасціол при їх дослідженні краще застосовувати метод послідовних вливів, ніж метод спливання / флотації /. У ранніх стадіях захворювання застосовують імунологічні методи. Виявлення яєць у калі і дуоденальному вмісті ще не є доказом зараження людини. Яйця можуть бути " транзитними ", потрапивши в організм людини при вживанні печінки хворих тварин. В таких випадках необхідно наступне дослідження через 5...7 днів. На цей час забороняється вживати в їжу печінку тварин, уражених фасціольозом. Боротьба з цим паразитом полягає в проведенні ряду профілактичних заходів. Необхідно уникати вживання немитих овочів з городів, що зрошуються водою стоячих водойм, а також пити з них сиру воду. В цілях попередження забруднення зовнішнього середовища необхідно проводити дигельмінтивацію уражених фасціольозом тварин, очищати водойми від малих ставковиків, випасати худобу на сухих пасовищах, де цей молюск не живе. Боротьба с фасціользом людини зумовлюється успіхом з фасціользом тварин.

Опісторх /Opisthorchis felineus/ котячий або сибірський сисун / паразитує в печінці в жовчному міхурі, підшлунковій залозі кішки, собаки, лисиці, соболя та інших тварин, а також людини, спричиняючи захворювання опісторхоз. Збудник опісторхозу - паразит невеликих розмірів ланцетовидної форми, довжиною 8... 18 мм, шириною 2... 12 мм.

 

На тотальних препаратах опісторха, на відміну від більшості трематод, паразитуючих у дюдини, добре помітний екскреторний - подібної форми міхур, розташований між сім'яниками в задній частині тіла. Яйця паразита трематодного типу грібні, овальної форми, сірувато-жовтого кольору. Кришечка яйця міститься на злегка звуженому кінці, а на протилежному боці помітне дрібне конусоподібне потовщення оболонки, різко переломлююча світло під мікроскопом. Оболонка яйця по боках кришечки утворюють легко підвишення. Розміри яєць/26...З0 х 11... 15 мкгл/.Розвиток паразита відбувається за участю двох проміжних живителів прісноводного червоного молюска бітинії / Bithynia leachi / і риби Яйця паразита разом з екскрементами основного хазяїна виводяться назовні. Для подальшого розвитку необхідно, шоб ВОНИ потрапили у воду, а далі - у тіло бітинії.

В кишці молюска кришечка яйця розкривається виходить мірацідій, який проникає в печінку молюска, де відбуваються стадії перетворень мірацидія в спороцисту, ридію і церкарій. Церкарії активно виходять з тіла молюска, деякий час плавають у воді, потім заглиблюються через шкіру у м'язи риби там інкапсулюються і перетворюються на інвазійну стадію - Метацеркарії.

Людина заражається опісторхозом, вживаючи в їжу погано варену, недостатньо прожарену або просолену рибу, у м'язах якої зберігають свою життєдіяльність метацеркарії. У людей і тварин котячий сисун зумовлює тяжке захворювання - опісторохоза осередки якого розповсюджені по річках Сибіру, в Прибалтиці, по берегах Волги і в Україні. Патогенез в ранній стадії характеризується алергічними явищами у відповідь на потрапляння продуктів життєдіяльності паразита. Лабораторна діагностика засновується на виявленні яєць гельмінтів у фекаліях.

Опісторхозна інвазія у людей і тварин зустрічається значно частіше, ніж фасціольозна. Щоб попередити захворювання, треба вживати тільки добре прожарену, проварену, прокопчену або добре просолену рибу. Собак і котів також не слід годувати сирою рибою. Необхідно слідкувати за тим, щоб каналізаційні води не забруднювали водойми. Туалети біля річок, ставків, повинні бути обладнані з розрахунком санітарних правил.

Шистосома /Shistosoma mansoni/ кров'яний сисун/паразитує у кровоносних судинах сечового міхура кишок, печінки і селезінки. Спричинює захворювання шистосомоз /більгарціоз/, поширений в Африці, Азії, Центральній Америці. Характерною особливістю цього паразита є те, що він роздільностатевий. Самець коротший, але ширший за самку, довжина його тіла 10... 15мм, ширина близько 1мм. Присоски розташовані у передній циліндричній частині тіла, черевний присосок більший за ротовий. Назад від черевного присоска тіло розширене і його бокові кінці зближені так, що утворюють своєрідний вентральний жолоб. Самка ниткоподібна, довжиною 20 мм, шириною 0, 25 мм; більша частина її тіла розміщується у вентральному жолобі самця. Яйця гельмінтів крупні, безбарвні, веретеноподібної, без кришечки, з наявністю на одному з кінців шипа, розташованого вздовж поздовжньої осі яйця. Розміри яєць 120... 160 х 40...60 мкм. Розвиток кров'яного сисуна відбувається також зі зміною живителів. Оновний живитель - людина, а проміжний - різні види прісноводних молюсків. /Bullinus truncatug, Physopsis africanus globosa, Planorbis meditjensis/. Самки відкладають яйця в дрібних венозних судинах. Для подальшого розвитку яєць повинно потрапити у воду, де з нього виходить мірацидій, який активно проникає в організм проміжного хазяїна. В печінці молюска проходить стадія спороцисти, ридії та ішазійної стадії- церкарія.

Зараження відбувається внаслідок активного заглиблення церкарія в шкіру людини під час купання. В тілі людини циркарії проникають у кровоносні та лімфатичні судини, по яких мігрують у легені, і через велике коло кровообігу потрапляють у ворітну вену печінки. Через три три тижні вони досягають статеої зрілості і проникають у венозні судини сечостатевої системи, де і відкладають яйця. Нарівні з зазначеними змінами відзначаються і ураження очей, які бувають дуже різноманітні в залежності від форми і стадії патологічного процесу.При цьому очні ураження зазоплюють кон`юктиву, виявляються у вигляді гранульоми, кон`юктевіту, абсцесу сосочків, ксерозу. Уражується кон`юктива звичайно одного ока, частіше у чоловіків: при цьому на різноманітних ділянках слизової оболонки нижнього повіка або півмісячної складки, у зведеннях на дорзальній або бульбарній конюктиві.

Патологічний процес кон`юктиви. наприклад, можуть супроводжуватися вираженою капілярною реакцією і утворенням поліпів. При ураженні повій виникає гранульома, дерматит, уртикарний висип. Перебіг шистосомозного процесу захоплює також сітківку і судинну оболонку. При цьому описані геморагія сіткіки, емболія центральної артерії сітківки. Зареєстровані гельмінти в передній камері ока, ретробульбарні гематоми, атрофія зорового Нерва, втрата зору. Описані випадки заносу яєць в кон'юктиву, очну ямку, з утворенням гранульом і псевдотумора.

Лабораторна діагаостика шистосоми відбуається по знаходженню яєць в сечі /при сечостатевій формі/ і в калі /при кишковій формі/. Найбільш ефективним є дослідження сечі, яку хворий виділяє в період з 10 до 14 г /період максимальної екскреції яєць шистосом/. Для діагностики шістосомозів в останній час широко застосовуються імулогічні методи дослідження. Профілактика.

Парагонім /Paragonimus ringeri/ /легеневий сисун/ паразитує у легенях. Іноді в яких вони розвиваються. В організмі основного живителя, у дванадцятипалій кішці, метацеркарії виходять з цисти, проникаючи крізь стінку та черевну порожнину і пробуравлюючи діафрагму, потрапляють у легені, де досягають статевої зрілості.

Паразитування легеневого сисуна в організмі людини спричинює хронічний кашель і виділення харкотиння з домішкою крові. Може також симулювати туберкульоз. Яйця легеневого сисуна можуть бути проковтнуті, отже нерідко виявляються у випорожненнях Тому для міроскопічної діагностики використовують харкотиння і фекалії хворого, у ранній стадії захворювання використовують імунологічні методи діагностики. Профілактика полягає в тому, щоб в місцях розповсюдження парагонімоза вживати у їжу тільки добре термічно оброблених крабів, раків і не пити сирої неофільтрованої води.

Клас Цестоди /Cestoidea/

Ціп'як озброєний /Taenia solium/ паразитує у тонкій кишці людини, спричиняючи захворювання - теніоз. Поширений повсюди, частіше там, де вживають сиру або напівсиру свинину. Довжина ціп`яка озброєного 2…5см, зрідка може досягати 6…8см, кількість проглотид у сиро білі до 900. Сколекс невеликий за розміром/1мм в діаметрі/, озброєний напівкулястими присосками і хоботком з двома рядами гачків, шийка довга /до 1 см/. У стробілі незрілі, гермафродитні і зрілі проглотиди. Молоді незрілі проглотиди тонкі, ніжні, але чим далі від шийки, тим більш вони в розмірі, останні проглотиди мають видовжену форму / ширина у два рази менша за довжину /. Повного розвитку статева система досягає у члениках на віддалі 1м від сколекса.

Статева система озброєного ціп'яка своєю будовою нагадує статеву систему стьожака широкого, відрізряючись лише розташуванням. Наприклад, статева клоака розташована на бічних гранях члеників, праворуч або ліворуч, без правильного чергування. Велика кількість сім'яних міхурців у гермафродитному членику міститься по боках проглотид, ближче до ії спиної поверхні. Сім'явиносні канали впадають у сім'япровід, який йде впоперек членика у вигляді покрученої трубки і закінчується сім'явипорскувальним каналом. Цирус міститься у цирусній сумці, а остання - у статевій клоаці. Жіноча статева система представлена яєчником з трьома лопатями, розташованими в задній частині проглотиди. Яйцепровід, розширюючись, утворює оотип, куди впадають протоки шкарлупових залоз /тілець Меліса/ і жовтівника, розташованого в задній частині проглотиди. Від оотипу починається піхва. Розширюючись на внутрішньому кінці, вона утворює сім'яприймач. Матка починається від оотипу у вигляді сліпо замкненої трубки, яка перетинає членик уздовж серединної лінії. Запліднення відбувається в оотипі. Запліднені яйця вкриваються жовтковими клітинами, оболонкою і переходять у матку. Заповнюючись яйцями, матка розростається, на ній утворюються по 7... 12 виростів з кожного боку, зрілі членики з маткою, заповненою яйцями, відриваються і з фекаліями хворого виводяться назовні.

Яйця свинячого ціп'яка мають тонку прозору оболонку, з двома ниткоподібними придатками /філаментами/. Всередині яйця знаходиться зародок /онкосфера/, оточений власною товстою двоконтурною радіальнопокресленою оболонкою з жовтовато-коричневим відтінком і має шість гачків. Розмір онкосфери З0...40 х 20...З0 мкм. Проміжний живитель ціп'яка озброєного - свиня. Яйця ціп'яка потрапляють у кишки свині, де з яйця виходить личинка /онкосфера/, яка проникає у капіляри і течією крові заноситься в різні органи. Осідає вона, головним чином, у м'язах і сполучній тканині свині, де перетворюється на личинкову стадію - фіну /цистоцерк/, що має форму міхурця, заповненого рідиною, довжиною до 15 мм і шириною 7...8 мм. Всередині цистоцерка утворюється головка з присосками і гачками, і коли людина з'їдає термічно погано оброблене м'ясо, то в дванадцятипалій кишці під впливом жовчі головка паразита вивертається і прикріплюється до стінки кишки. Ціп'як озброєний починає живитися, росте і утворює від шийки нові членики, а задні - зрілі членики відпадають.

Людина може бути не тільки остаточним живителем свинячого ціп'яка, коли його стьожкова статевозріла форма паразитує в кишках /теніоз/, але і проміжним живителем, коли в різних внутрішніх органах людини розвивається личинкова стадія паразита - цистицерк. В останьому випадку яйця свинячого ціп'яка повинні потрапити у шлунок людини, що буває при блюванні у хворих цим видом ціп'яка, після чого цикл розвитку паразита триває аналогічно вищеописаному циклу у проміжного живителя. Цистицеркоз мозку - дуже тяжке захворювання, що потребує хірургічного втручання.

Розвивається також цистицеркоз ока. Клінічна картина цистицеркозу мозку, ока визначається масивністю інвазії і локалізацією цистицерків. Останні чинять механічний, а також токсичний місцевий і загальний вплив. Загиблий цистицерк стає стороннім тілом, зумовлюючи тканинну реакцію. Цистицеркоз центральної нервової системи спостерігається у 41-82 хворих, а ураження очей приблизно у 502. При розвитку цистицеркозу ока може бути уражена кожна частина ока або його придатків. Однак більш часто /73, 2%/ описана локалізація цистицерка у задньому відділі ока. Лабораторна діагностика теніозу засновується на виявленні зрілих проглотид у випорожненнях, а цистицеркозу -шляхом проведення імунологічних досліджень. РЗК з антигеном з цистицерків, більш спеціфічна РПГИ і РФА з сироваткою крові і ліквором.

Ціп'як неозброєний /Taenarhynchus saginatus/ також паразиnує в тонкій кишці людини, спричиняючи поширене в твариницьких районах захворювання т е н і а р и н х о з. За будовою ціп'як неозброєний дуже нагадує ціп'яка озброєнного. Довжина бичачого ціп'яка 4…8 м /іноді значно більше/, кількість члеників в стробіті близько 1000. Сколекс грушоподібної форми, і... 2мм в діаметрі, на ньому міститься тільки 4 присоски еліпсовидної форми, гачків немає. Незрілі членики паразита короткі і широкі, гермафродитні – майже квадратні, зрілі – витягнуті/ ширина 5... мм, довжина 16...30мм/. Яєчник дволопатевий. У зрілих члениках матка деревдгодібно розгалужена, з кожної сторони в ній утворюється по 17…35 загострених на кінцях гілочок. Зрілі проглотиди відкриваються поодиноко. Внаслідок скорочення м'язів вони можуть активно виповзати через анальний отвір на тіло і білизну хворого. При цьому може відбуватися видавлювання яєць із члеників. Яйця бичачого ціп'яка мають таку ж будову, як і свинячого. Проміжним живителем бичачого ціп'яка є велика рогата худоба, в м'язах якої утворюються фіни розміром з горошину Ціп'яки дуже ослаблюють організм людини. Крім того, ціп'як озброєний може спричинити цистицеркоз, при якому фіни оселюються в різних органах людини, зокрема в головному мозку, гладких м'язах та ін.

Лабораторна копрологічна діагностика, яка застосовується для виявлення яєць інших гельмінтів при теніарінхозі, малоефективна, тому що яйця і онкосфери ціп'яка рідко зустрічаються в екскрементах хворого. Діагноз ставиться на основі макроскопічного дослідження фекалій шляхом виявлення члеників. Виявити збудника теніарінхозу можна також за допомогою ректального або періанального зіскобу, тому що при активному виповзанні члеників бичачого ціп'яка з заднього проходу відбувається видавлювання яєць, які залишаються на стінках прямої кишки і на періанальних складках. Диференціальний діагноз між теніозом і теніарінхозом на основі виявлення яєць у фекаліях практично не здійснюється, тому що яйця бичачого і свинячого ціп'яків, як згадувалось вище, аналогічні за своєю морфологією. Диференціально-діагностичною ознакою може бути біологічна особливість члеників свинячого ціп'яка, які не здатні до активного виповзання. Розпізнавання чле­ників свинячого та бичачого ціп'яків проводиться за будовою матки в зрілих члениках і додаткової частки яєчника в гермафродитному членику. Профілактика теніозного і теніарінхозного захворювання полягає в додержуванні цілого комплексу ветеринарно-санітарних заходів: перевірка свинячих і гов'яжих туш, що вживають в іжу, ізоляція нечистот і дотримання суворої особистої гігієни, особливо в цілях запобігання зараженню людини цистицеркозом..

Ехінокок /Echinococcus granulosus/ у статевозрілій формі паразитує в тонкому відділі кишечника собаки, вовка, шакала, лисиці і деяких інших хижих ссавців, зрідка кішок /основні живителі/. Ехінокок довжиною всього 2...6 мм, стробіла складаться з сколекса, шийки та 3 - 4 проглотид. Останній членик займає половину довжини всього тіла паразита. На сколексі містяться чотири присоски та хоботок з двома рядами гачків. Передостанній членик стробіли гермафродитний, в останньому, зрілому, розміщена матка, що має вигляд трубки з боковими дивертикулами, в яких утворюються близько 400…800 яєць, в кожному з яких розвивається личинка-онкосфера. Проміжними живителями ехінокока можуть бути велика і дрібна рогата худоба, свині, верблюди, кролі та інші. Людина також проміжний хазяїн, але значно рідше, ніж тварини. З фекаліями собак яйця попадають на траву і можуть бути проковтнутими травоїдними тваринами.

Зрілі членики ехінокока здатні активно виповзати з анального отвору собаки, рухаючись, видавлюють яйця, що прилипають до шерсті. Собака, облизуючи свою шерсть, переносить яйця на інші частини тіла та морду. При контакті з собаками і недодер­жуванні правил особистої гігієни люди заражуються ехінококозом. В шлунку проміжного живителя оболонка яйця розчиняється, онкосфера потрапляє у кишки, проникає у кровоносні судани, стінки кишки і течією крові заноситься у різні органи. Онкосфери локалізуються головним чином у печінці, легенях, рідше у головному мозку, трубчастих кістках та ін. Тут вони ростуть і перетворюються на личинкову стадію типу ехінокока, спричинюючи захворювання ехінококоз. Однокамерний ехінококовий міхур має складну будову. Зверху він вкритий багатошаровою кутикулою, під якою лежіть гермінативна, або зародкова оболонка.

Кутикулярна оболонка складається з багатьох концентричних круглих пластинок, які мають молочно-білий опалесцуючий відтінок. Ця будова добре помітна під мікроскопом, на розривах оболонки і служить діагностичною ознакою. Гермінативна оболонка вистелює порожнину міхура дуже тонким шаром. Фрагменти гермінативної оболонки та окремі ії клітини здатні утворювати нові міхури, наявність яких має велике значення в клініці ехінококозу людини. Гермінативна оболонка утворює безліч так званих виводкових капсул, на стінках яких розвиваються сколекси. В одній з виводкових капсул може утворитися до 100 сколексів. Крім того, в міхурах на гермінативній оболонці розвиваються дочірні міхури, які мають виводкові капсули зі сколексами, і внучаті міхури. В останніх утворюються тільки виводкові капсули зі сколексами. Міхур, в якому розвиваються всі ці утворення, називається материнським. Цикл розвитку паразита продовжується, якщо собака, вовк або лисиця поїдають органи тварин з ехінококозними міхурами. Ехінококовий міхур росте повільно, може досягти великих розмірів /від курячого яйця до дитячоі голівки і більше/, руйнуючи при цьому орган, в якому локалізується. Розвиваючись у печінці, міхур закупорює жовчні шляхи, спричиняючи жовтяницю, а іноді водянку черевноі порожнини /асцид/. Ехінококоз легенів супроводжується кашлем, болем у грудях, задишкою та іншими симптомами. Іноді міхури лопаються, що призводить до розвитку анафілактичних реакцій, а також до обсіменіння і виникнення в органах нових міхурів.

Спостерігається також ураження очей, які можна поділити на три групи: 1. Найбільш часто зустрічається форма -ураження очноі ямки; 2. Дуже рідка локалізація - підкон'юктивальний і внутрішньоочний ехінокок; 3. Очна симптоматика зумовлена локалізацією ехінококозної кисти у мозку. В цілому до очних уражень залучаються: віі /набряк, гранулома, киста/; очне яблуко /зміщення, порушення руху, біль, випадення/, очна ямка /киста, абсцес, порушення кісткової стінки/; сітківка/розширення вен, кровозливи, відшарування, киста/; зоровий нерв /гіперемія, застій, атрофія/; кон'юктива /гіперемія, гранулема, киста/; роговиця /сухість, виразка/. Спостерігаються зміни, які характеризуються зниженням зору майже до сліпоти, розвиток ехінококової кисти у віях, сльозовій залозі, передній камері, склоподібному тілі та ін.

Віковий склад уражених ехінококозом різноманітний. Наприклад, у хворих ехінококозом очної ямки, переважно ураження спостерігається у людей молодого віку - до 20 років / 24, 6 - 30, ЇХ ураження/.

Діагностують рентгенологічне /при наявності міхурів/, а також за допомогою інших специфічних методів: серологічних реакцій - гемаглютинації, латексаглютинаціі, сколексопреципітаціі. Ряд авторів зазначають, що РИГА має найбільшу чутливість /86%/, але одночасно зумовлює невірнопозитивні результати/102/. В зв'язку з цим виникає необхідність проведення досліджень за допомогою й інших реакцій. Для діагностики ехінококозу /і альвеококозу/ використовують також метод спленопортографіі і метод ізотопного дослідження печінки. Ехінококові міхури вилучають хірургічним шляхом. Профілактичні заходи засновані головним чином на особистій гігієні, тому що зараження людини відбувається лише в тому випадку, якщо яйця від зараженого собаки, або інших остаточних живителів потрапляють до рота. Уражені органи тварин ні в якому разі не можна згодовувати остаточним хазяям. Необхідно проводити планову дегільментизацію тварин, а також знищувати бродячих собак, дотримуватись правил особистої гігієни.

Альвеокок /Alveococcus multilocularis/ називають ще багакамерним, або альвеолярним, ехінококом, на відміну від описаного вище однокамерного ехінокока, остаточними живителями альвеокока є лисиці, песці; факультативними остаточними живителями – є собаки та кішки. Проміжними живителями - полівки, ондатри та інші дрібні гризуни, а також людина. В організмі описаних проміжних живителів личинкова стадія цього паразита спричинює
захворювання альвеококоз. Зустрічається паразит всюди. На території нашої країни, в основному, в північних та північно-східних районах. Альвеококовий вузел за своєю будовою відрізняється від ехінококозного міхура, його внутрішня порожнина не містить рідини і вся заповнена великою кількістю дрібних, неправильної форми, здавлених міхурців, з'єднаних сполучною тканиною. Дочірні міхурці при розвитку цього паразита не утворюються. На розрізі личинкова стадія паразита має пористу будову. Всередині пор знаходиться колоїдна маса, в якій при мікроскопічному дослідженні можна знайти виводкові капсули, сколекси та гачки. Розвиток альвеококових вузлів у проміжних живителів /гризунів/ настає протягом 5...6 місяців. Остаточні живителі заражаються з'їдаючи проміжних живителів. Статеве дозрівання паразита відбувається на протязі 35... 47 днів; життєдіяльність його зберігається декілька місяців.

 

Для діагностування альвеококозу застосовують ті ж методи, що і при ехінококозі. Попередження альвеококозу, як і ехінококозу, засновується на дотриманні особистої гігієни.

Ціп'як карликовий /Hymenolepis nana/ паразитує в тонкій кишці людини, спричинюючи захворювання гіменолепідоз. Поширений у різних географічних районах. Це типовий дитячий паразит, у дорослих зустрічається рідко. Довжина його 1...4см, кількість члеників у стробілі 100...200, на сколексі розміщені 4 присоски і втяжний хоботок з гачками. Шийка тонка і дуже довга. Проглотиди в стробілі гермафродитні, умовно іх можна поділити на незрілі і зрілі. Спочатку в членику з'являється чоловіча статева система, потім жіноча. Чоловіча статева система складається з трьох неправильної форми сім'яників, розташованих в задній частині членика. Біля переднього його краю, зліва, лежить булавовидний мішок копулятивного органа, а за ним сім'яприймач. Посередині членика розташований витягнутий упоперек парний яєчник, за яким лежить жовтівник. Н зрілих члеників залишається цирусна сумка, сім'яприймач та матка, заповнена яйцями /близько 140 штук у кожно­му членику/, яка набуває форму неправильного мішка. Яйця карликового ціп'яка еліпсоідної форми, прозорі, безбарвні, злегка опалесцують. Оболонка іх тонка, двоконтурна. Всередині яйця проглядається онкосфера з шістьма гачками. Від полюсів онкосфери відходять тонкі, різко переломлюючи світло нитки – фііламенти. Розміри яєць 40...50, а онкосфери 28...З0 мкм. Особливістю розвитку карликового ціп'яка є відсутність проміжного живителя. Таким чином, весь цикл розвитку паразит проходить в організмі живителя - людини. Зрілі членики паразита відриваються від стробіли і тут же, у кишці, розпадаються. Яйця для подальшого розвитку повинні знову потрапити у кишку людини, що можливо при недотриманні загально-гігієнічних правил, під час антиперистальтичних рухів кишок у хворих на гіменолепідоз. З яйця в кишці людини виходить онкосфера, яка проникає у ворсинку кишки і там перетворюється на фіну /цистіциркоід/- міхурець з ввернутою всередину головкою і хвостовим придатком. Через 5...8 днів ворсинка руйнується, і цистеркоід виходить у просвіт кишки. Він прикріплюється до стінки кишки, росте, і вже на 13-й день після зараження у фекаліях хворого з'являються яйця. Отже, людина є послідовно проміжним і остаточним живителем карликового ціп'яка. Хворий на гіменоліпедоз є джерелом розповсюдження паразита, але ряд літературних джерел вказує на можливість розвитку карликового ціп'яка в деяких випадках за участю проміжного живителя - комах /гусениця хлібної молі, борошняний черв'як та ін. У організмі яких відбувається розвиток личинкової стадії. При зараженні карликовим ціп'яком у людини порушується функція кишок, а також нервовоі системи.

Матеріалом для мікроскопічної діагностики є фекалії хворого, в яких знаходяться яйця карликового ціп'яка. Враховуючи швидке розрушення останніх у зовнішньому середовищі, слід мікроскопувати тільки свіжовиділені фекалії /бажано протягом 3 г після іх виділення/. Основою профілактики є особиста гігієна, в особливості серед дітей.

Стьожак широкий /Diphyllobothrium latum/ паразитує в тонких кишках лю­дини, а також кішок, собак, лисиць, спричиняючи захворювання дифілоботріоз. Поширений стьожак широкий по берегах річок та озер в різних районах Європи, Японії, Китаю, Північної Америки. В СНД зустрічається в Карелії, басейнах Обі. Єнісея, Лени, Індігірки Амура та інших містах. Тіло паразита – с т р о б і л а - має вигляд довгої сіруватої стьожки, довжина стробіли 2...10 м і більше. Тіло складається з трьох відділів: головки /сколекса/, шийки і члеників / п р о г л о т и д /. Сколекс у стьожака широкого нагадує сплющений овал, величина його 1, 5 мм. На ньому розташовані органи фіксаціі у вигляді двох присисних щілин, або б о т р і й. Шийка являє собою зону росту, від неі відшнуровуваються нові членики /проготиди/, однак довжина стробіли залишається більш або менш постійною, тому що задні членики відриваються. Кількість проглотид у стробілі досягає 4000. Передні членики дуже короткі й широкі, поступово довжина іх збільшується, максимальна ширина членика 1, 5см. Шкірно-м'язовий мішок складається з кутикули, підшкірного шару, повздовжніх та кільцевих м'язів. Всі внутрішні органи занурені в паренхіму.

Органів травлення у паразитів немає, їжа всмоктується всією поверхнею тіла. Кровоносної та дихальноі систем також немає, дихання відбувається анаеробним шляхом. Видільна система протонефридіального типу. По боках тіла тягнуться парні видільні канали, які в останьому членику зливаються і утворюють сечовий міхур. Проте останній членик через короткий час відокремлюється, і тоді канали самостійно відкриваються назовні видільними порами. Бічні канали в кожному членику сполу­чаються поперечними перемичками. Нервова система складається з головного ганглія, розташованого в сколексі, і десяти пар нервових тяжів, з яких найбільш розвиненими є два бічних. Поздовжні стовбури об'єднуються кільцевими комісурами в задній частині коашоі проглотиди. За винятком органів дотику, інших органів чуття немає.

Статева система стьожака дуже розвинута. В залежності від ступеня її розвитку членики стробіли можна поділити на незрілі, гермафродитні і зрілі. Молоді незрілі проглотиди розташовані поблизу шийки, в них статева система ще не сформована; тільки починаючи приблизно з шестидесятого розташовуються гермафродитні членики. Спочатку формується чоловіча статева система, а потім жіноча. Чоловіча статева система складається з численних сім'яних міхурців, розташованих по боках члеників ближче до спинного боку. Від сім'яних міхурців відходять сім'явиносні канальці, які впадають у довгий сім'япровід. Останній іде в передній частині і там переходить у сім'явипорскувальний канал, який лежить всередині копулятивного органа - цируса. Цирус розташований в цирусній сумці, яка знаходиться у статевій клоаці - невеликій ямці на черевній стороні передньої частини членика. Жіноча статева система представлена дволопатевим яєчником, розташованим в задній частині членика; яйцепровід впадає в оотип, оточений тільцем Меліса. Численні жовткові фолікули містяться по боках члеників з черевної сторони: жовткові протоки також впадають в оотип. Від оотипу беруть початок матка і піхва, яка проходить в середній лінії членика і відкривається назовні в статевій клоаці, позаду чоловічого статевого отвору. Матка - різного діаметра трубка, петлі якої розташовані всередині членика; вивідний отвір матки розташований недалеко від статевоі клоаки. Сперматозоони потрапляють в оотип через піхву, де відбувається запліднення, після чого яйця вкриваються жовтковими клітинами, шкарлупою і прямують у матку. Заповнюючись яйцями, матка розростається, а інші відділи гермафродитної статевоі системи редукуються. Й останніх зрілих члениках залишається тільки матка, яка має розеткоподібну форму і заповнена яйцями, статева клоака і залишки чоловічої статевої системи. Зрілі членики відриваються від стробіли по кілька штук і разом з екскрементами виводяться назовні. Зрілі яйця також потрапляють у фекалії через вивідний отвір матки.

Яйця паразита великі, сірого кольору, на одному полюсі кришечка, на іншому- виступ злегка здвинутий з поздовжньої осі яйця. Розмір яйця 70...83 х 30...54 мкм.

Цикл розвитку паразита складний. Проміжних живителів два: прісноводні рачки і риба. Для подальшого розвитку яйце
повинно потрапитиу воду, де кришечка його відкривається, і з нього виходить личинка – к о р а ц и д і й. вкритий війками. Деякий час корацидій плаває у воді, поки не буде проковтнутим першим проміжним живителем - прісноводним
васлоногим ракоподібним, в кишках якого корацидій скидає війки, і з нього виходить черв, який являє собою дальшу
личинкову стадію – о н к ос ф е р у /личинка характерна для стьожкових червів/. Вона має форму міхурця з трьома парами гачків. Онкосфера проникає крізь стінку кишки першого проміжного живителя і потрапляє в порожнину його тіла, де
перетворюється на п р о ц е р к о ї д - зародок червоподіоноі форми, з невеликим округлим шестигачковим придатком на
задньому кінці тіла. Процеркоїд далі потрапляє до другого живителя – риби, коли вона поїдає циклопів. У кишках риби циклоп перетравлюється, а процеркоід проникає крізь стінку кишки у м'язи риби, де перетворюється на плецеркоід /інвазійна стадія/. Якщо хижі риби поїдають риб з плецеркоідами, то останні приживаються в іх организмі. Плероцеркоід має вигляд невеликого стрижня довжиною близько 6мм, який складається з головки, озброєноі ботріями, та вузького тіла.

Людина заражається стьожаком широким при вживанні в їжу не досить проварену, прожарену, просолену рибу, в м'язах якої плероцеркоіди залишаються життєздатними. Хворі на дифілоботріоз відчувають біль в животі, у них спостерігається розлад нервовоі системи, слабість, виснаження. Патогенез дифілоботріозноі інвазії зумовлюється механічним, токсо-алергічним впливом. Внаслідок фіксації до стінки кишечника паразит за допомогою ботрій защемляє слизову оболонку, спричинюючи при цьому атрофію і некротизацію. Розвивається сенсибілізація організму продуктами обміну паразита. Відрізняється ендогенний гіпо- та авітаміноз В12 і фолієвої кислоти, що призводить до розвитку дифілоботріозноі анеміі. Діагноз ставлять на підставі виявлення яєць і зрілих проглотид стьожака в екскрементах хворого. Профілактичні заходи передумовлюють вплив на джерело інвазії і механізм передачі. Ліквідація джерела відбувається плановим виявленням уражених осіб, іх лікуванням і обеззараженням випорожнень та паразитів. В осередках захворювання необхідно виконувати заходи по звільненню від цієї інвазії інших остаточних живителів /собак, котів та ін./. Розрив механізму передачі інвазіі спрямований на попередження забруднення зовнішнього середовища і виключення використання з іжею знешкоджених від плероцеркоідів рибних продуктів, сирої риби та ікри.

№2

Тип Круглі, або первиннопорожнинні черви.

/ Nemathelminthes /

Тип Круглі черви становить велику групу тварин, що пристосувалися до різних умов життя. Вони живуть у морській і прісній воді, у грунті, значна їх частина паразитує у тваринних і рослинних організмах. Представники цього типу є також паразитами людини і належать до класу, власне круглих червів. Паразитичні форми спричинюють захворювання нематодози. Тіло нематод веретеноподібне, несегментоване, зовні вкрито кутикулою, під якою знаходиться гіподерма. Потім мускулатура, яка складається з одного шару повздовжніх волокон. Первинна порожнина тіла /п с е в д о ц і л ь/ заповнена рідиною, що створює значний тиск у порожнині. Кишка має вигляд прямої трубки. Починається вона ротовим отвором, закінчується анальним і поділяється на три відділи: передню /ектодермальну/, середню /ендодермальну/ і задню /ектодермальну/ кишки. Кровоносна і дихальна системи відсутні. Видільна система представлена бічними каналами та фагоцитарними клітинами, які відкриваються назовні за допомогою черевної пори. Нервова система і органи чуття розвинені слабо. Круглі черви роздільностатеві. Біологічний цикл у більшості з них простий - без проміжних живителів /геогельмінти/. Розвиток деяких паразитичних форм круглих червів відбувається з зміною живителів / біогельмінти. Більшість нематод розмножується за допомогою яєць. Характерною особливістю для багатьох нематод є те, що яйця паразита виводяться з організму живителя незрілими і повинні деякий час пробути у зовшішньому середовищі для дозрівання. При наявності кисню, вологості, оптимальної температури іхній розвиток у зовнішньому середовищі закінчується, і яйця стають інвазійними. Серед нематод зустрічаються також живородящі форми.

Клас Нематоди /Nematoda/

Аскарида /Ascaris lumbricoides/ паразитує в тонкій кишці людини, спричиняючи захворювання аскаридоз, яке поширене на всій земній кулі. Самки паразита досягають 20...40см, а самці-15...25см. Аскарида має веретеноподібну, загострену з обох кінців, форму. Тіло аскариди вкрите кутикулою, під якою залягає гіподерма, що містить у собі численні ядра, під гіподермою лежить мускулатура, яка складається з одного шару поздовжніх волокон. Гіподерма утворює чотири валики: спинний, черевний, два бічних, а м'язовий відповідно - шар-чотири • стьожки. Травна система являє собою трубку, яка складається з трьох відділів. Передня кишка починається ротовим отвором, оточеним трьома губами. Задня кишка відкривається назовні анальним. отвором. Живиться аскарида змістом тонкої кишки живителя, або за рахунок його тканин.

Кровоносної та дихальної систем немає. Дихання анаеробне. Видільна система складається з двох бічних каналів. Канали починаються сліпо біля заднього кінця тіла, в передній частині тіла вони сполучаються і відкриваються назовні за допомогою черевноі пори. Деякі автори вважають, що видільні канали утворені однією клітиною. У передній чверті тіла містяться фагоцитарні клітини /4...6/, здатні вбирати нерозчинні продукти обміну та сторонні тверді часточки. Нервова система складається з навкологлоткового кільця, яке охоплює стравохід і дає ряд стовбурів, в сторони. Від нервових стовбурів відходять комісури, які сполучають нервові стовбури між собою. Органи чуттів розвинені слабо, є лише органи дотику, представлені щетинками та сосочками. Аскариди ­роздільностатеві тварини з яскраво виявленим статевим деморфізмом; самці менші за самок, у них задній кінець тіла закруглений, із клоаки стирчать дві спікули /кутикулярні голки/. Анальний отвір самця оточений сосочками. Статеві органи самок складаються з двох яєчників, двох яйцепроводів, двох маток і піхви, яка відкривається назовні статевим отвором, що лежить на черевній стороні тіла. Статеві органи самця - сім'яник, сім'япровід і сім'явипорскувальний канал, що відкривається в задню кишку, яка виконує у самця функцію клоаки. Запліднення внутрішнє. Аскарида надзвичайно плодюча, протягом доби вона відкладає 100...200 тис. яєць. Яйця аскарид мають овальну форму, вкриті багатошаровою оболонкою, завдяки чому вони дуже стійкі до впливу зовнішніх умов. Зовнішня товста фестончаста оболонка внаслідок впливу пігментів фекалій фарбується в коричневий колір. Однак можуть зустрічатися яйця без зовнішньоі оболонки. Зародкова маса яйця концентрується в центрі, а полюси залишаються вільними. Розміри яєць 50...70*40...50мкм. Можуть бути у фекаліях хворого і незапліднені яйця /яйцеклітини/ більш великих розмірів /50...100*40...50мкм/. Вони мають неправильну форму /від шароподібноі до грушоподібної/, в них відсутня зародкова маса, замість неї вся порожнина тіла заповнена жовточними клітинами. Запліднені яйця для подальшого свого розвитку повинні потрапити в багате на кисень вологе середовище, де при відповідній температурі /12... З7~С/ в них розвивається личинка /10... 15 днів/. Такі яйця стають інвазійними. З іжею або водою інвазійне яйце потрапляє до шлунка живителя. Звільнившись від оболонки, личинка проникає в кровоносні судини кишки і течією крові заноситься в печінку, серце, легені, трахею і рот. З рота личинки потрапляють у кишки, де досягають статевоі зрілості. Тривалість міграції 2... 2, 5 місяці.

В період ранньої міграційної стадії відбувається сенсибілізація організму продуктами життєдіяльності аскарид. Внаслідок цього у хворого спостерігається кропивниця, нежить, кашель та ін. В період міграційного аскаридозу в легенях з'являються осередки інфільтрації, а при проковтуванні великої кількості яєць виникають запальні процеси в легенях, бронхах. При кишковій стадії аскаридозу триває інтоксикація організму продуктами життєдіяльності паразита. Інтоксикація зумовлює вплив насамперед на нервову систему. Більш тяжкий перебіг інвазії спостерігається у дітей, викликаючи збоку травної системи, які супроводжуються нудотою, слиновиділеннями, зникненням апетиту, іноді блюванням. Аскариди ускладнюють течію вагітності, родів і післяродового періоду. При інтенсивному ступені Інвазії клубки аскарид можуть спричинити механічну закупорку. Дуже тяжкі ускладнення спостерігаються при проникненні аскарид у печінку, підшлункову залозу, червоподібний відросток, органи дихання та інші органи. Поруч з тим спостерігаються і ураження очей. При аскаридозі вони не є характерними клінічними симптомами і зустрічаються нечасто, хоча роль аскаридозу у очній патології дуже велика. В основі симптомів,, які більш часто спостерігаються, лежить алергічна реакція на продукти обміну або розпаду гельмінтів. Це стосується не тільки набряклості вій і конюнктиви, кон'юнктивіті, кератиту, які нерідко зустрічаються, але й внутріочних уражень. Клінічні зміни ока при експериментальному аскаридозі показали, що у тварин, які проковтнули яйця аскарид з Іжею, в настутші дні були відзначені підвищення температури тіла, пневмонія, а на очному дні виявлено кровозливи. При гістологічному дослідженні виявлено екстравазати гніздового характеру у райдужному та війчастому тілі, набряк всіх шарів сітківки і осередкова клітинна інфільтрація в ній.

У клінічній практиці траплялись випадки виявлення аскарид в періорбітальній тканині та в середині ока. При цьому встановлюють діагноз відшарування сітківки і атрофії очного яблука, яка починається.

Молоді невеликі гельмінти /преімагінальні форми/, які потрапляють через стравохід у глотку і далі в дихальні шляхи, можуть проникнути по нососльозному протоку у сльозний міхурець, а через сльозну точку в кон'юнктивальний міхурець.

Із очних уражень при аскаридозі найбільш часто відзначаються кератити, рідше - гіпермія дисків зорових нервів, хронічні кон'юнктиві, набряк вій та ін.

Слід відзначити ще одну важливу патогенетичну роль масивної інвазіі аскарид - порушення харчування хворих. Відбувається збіднення іх організму на білки, вуглеводи, жири, вітаміни, мікроелементи, які вбираються і утилізуються аскаридами. Опірність організму зменьшуеться також у зв'язку з інтоксикацією і алергізащею продуктів обміну аскарид, особливо загиблих в організмі. Все це зумовлює більш тяжкий перебіг очних інфекцій таких як трахома, герпетичний кератит, туберкульозні ураження очей, тривкі кон'юнктивіти, кератокон'юнктивіти.

Роль кишкових гельмінтозів у погіршенні перебігу трахоми відома давно. Було відзначено, що при супутньому аскаридозі перебіг трахоми частіше тривкий, рецидивний. Відомо, що в розвитку таких ускладнень трахоми, як заворот вій і тріхіоз, провідну роль відіграють алергія і аутосенсибілізація. При супутньому аскаридозі ці ускладнення зустрічаються частіше і скоріше призводять до втрати зору. Саме у зв'язку з тяжким перебігом і розвитком ускладнень, які призводять до втрати зору, трахома є однією з головних причин сліпоти у багатьох районах Африки і Азії. Зона розповсюдження тяжкої перебігаючої трахоми, яка призводить до сліпоти, в багатьох районах світу збігається з зоною масивної інвазіі аскаридами.

Лабораторна діагностика аскаридозу в ранній /легеневій/ стадії здійснюється шляхом мікроскопії харкотиння, де виявляють личинки. Спостерігаються зміни збоку білої крові. При кишковій стадії виконують мікроскопію випорожнення з метою виявлення яєць аскарид. А іноді неозброєним оком вияляються самі аскариди. Яйця аскарид відсутні у фекаліях, якщо в кишках знаходяться самці або юні, нестатевозрілі /преімагінальні форми/ аскариди. Через два тижні після лікування проводять контрольний аналіз випорожнень. При невиразних клінічних ознаках і негативних копрологічних данних застосовується рентгендіатностика. Запропановано імунологічні реакціі. Використовують також метод визначення в сечі легких жирних кислот, які виділяються аскаридами в процесі іхньої життєдіяльності. Профілактика аскаридозу відбувається шляхом санітарного благоустрою населених місць, виявлення і оздоровлення осередків аскаридозу, а також дотримання правил особистої гігієни.

Гострик /Enterobius vermicularis/ паразитує в тонкій і товстій кишках kюдини. частіше у дітей, спричиняє захворювання ентеробіоз. Поширений у різних географічних iиротах. Самка довжиною 9...12мм, самець 2...5 мм. Тіло гострика веретеноподібне. Задній ганець самця спірально закручений, у самки він шилоподібно видовжений і загострений. Головний кінець тіла має кутикулярне розширення -в е з и к у л у. Рот оточений трьома губами, веде до стравоходу, який в задній частині переходить в розширення - б у л ь б у с. Пряма кишка відкривається анальним отвором. Кровоносна та дихальна системи відсутні. У самок матка сильно розтягнута і заповнює майже всю порожнину тіла, набита яйцями. Піхва відкривається в передній чверті тіла. Нервова та видільна система побудовані так само, як у аскариди. Гострики роздільностатеві. Після процесу запліднення самці гинуть, а самки спускаються до анального отвору. Потім вони виповзають з анального отвору і відкладають на шкіру періанальних складок яйця близько 12 тис. штук/, які швидко /за 4... 6г./ дозрівають, бо для цього є сприятливі умови: температура, доступ кисню, вологість/. Яйця гострика безбарвні, прозорі, з тонкою контурною оболонкою, трохи асиметричні за формою. Всередині яйця міститься, як правило, майже сформована личинка. Розмір яєць 50...60x20...30 мкм. З яєць, що потрапляють до організму людини внаслідок недотримання правил особистої гігієни, вилуплюються личинки.

Гострик завдає великої шкоди здоров'ю дітей. Токсини, які виділяють паразити, всмоктуються тканинами кишок і негативно апливають на весь організм. Вихід паразитів з анального отвору спричиняє свербіння, що не дає хворому спокою. При сильному зараженні велика кількість самок, що виповзають з ануса, може потрапити у зовнішний жіночий статевий отвір, спричинюючи запальний процес статевої системи. Діагноз ставлять на підставі дослідження зіскобу з періанальних складок. Зіскоб проводять три рази з перервами в 2 - 3 дні. Краще зіскоб робити вранці після сну і ввечері, через 1-2г після засинання. При інтенсивному стулені інвазії, як показали наші спостереження, яйця гостриків виявляються й у фекаліях. Велике значення в боротьбі з цим паразитом має особиста гігієна.

Трихінела/Trichinella spirali/ паразитує у людини, свиней, пацюків, собак, ведмедів, лисиць та інших тварин. Цей паразит є збудником трихінельозноі інвазіі. Довжина тіла самки З...4мм, самця 1, 5...2 мм. Передній кінець тіла поступово звужується. Спікул немає. Самки живородящі, народжують личинок.

Біологічний цикл розвитку трихінел проходить такі фази: статевозрілу - в кишках живителя; личинкову /юну/ - народжен­ня личинок в стінці кишки і провадження у просвіт лімфатичних судин, потім у кровоносне русло, личинкову /м'язову/ - розта­шовану під сарколемою поперечносмугастого м'яза. До людини і до інших живителів трихінели потрапляють у фазі зрілої інкапсульованоі личинки при з'іданні трихінельозного м'яса, з якого інкапсульовані личинки звільняються і впроводжуються у ворсинки тонкоі кишки. По закінченню 76 г в матці самки розвиваються живі личинки, а через 86 г під мікроскопом спостерігається їхне відродження. Тривалість життя кишкової трихінели досягає 42...55 днів, а м'язові /інкапсульовані/ живуть дуже довго - до 40... 50 років. Сажа народжує більше 1 тис. личинок. Величина досягає 0, 1 мм в довжину 6 мкм у діаметрі. Зі стінки кишки личинки проникають по лімфатичних шляхах у кровоносну систему. Потрапивши у м'язи, личинки проникають під сарколему первинних м'язових волокон. У гладку мускулатуру личинки не впроваджуються, а в серцевому м'язі швидко гинуть. Впроваджуючись у смугасті м'язові волокна, личинки розвиваються, як кишкові трихінели, де ростуть, згортаються у спіраль і поступово інкапсулюються.

Утворення капсули відбувається, починаючи з 17 дня, а розглядаються вони за допомогою мікроскопа в компресоріумі на 30 день. Капсули поступово ущільнюються, робляться двома контурами, досягаючи 0, 4 мм довжиною і 0, 25 мкм ширини. Починаючи з полюсів, у капсулі відкладається вапно. В таких капсулах личинки зберігаються довгий час /роками/, але не досягають статевозрілості. Утворення статевозрілих форм відбувається після з'їдання інвазійного м'яса людиною або тваринами, в кишках яких личинки звільняються від капсул. Отже при розвитку трихінельозної інвазії один і той же організм є послідовно спочатку остаточним, а потім проміжним живителем. Личинки в м'язах людини приречені на загибель, тому що людина по відношенню до трихінели є біологічним тупиком.

Прояв трихінельозу зумовлюється алергією до продуктів обміну речовин і розпадом трихінел. Через 10... 25 діб /іноді 30...45/ виникає пропасниця з температурою до 39*С і вище, набряк вій, обличчя, біль у м'язах, нерідко шкірний висип, кишкові розлади, головний біль. По закінченні 1 - 2 тижнів спостерігається покращення, але іноді захворювання перебігає більш тяжко і закінчується смертю. Діагноз трихінельозу ставлять на підставі ряду клінічних симптомів. Паразитоло-гічний спосіб діагностики - біопсія /вирізування у хворих шматочков м'язів та іх мікроскошчне дослідження/. Виявивши личинки трихінели, необхідно установити чи стосуються вони до свіжоі інвазіі, або збереглися від попереднього зараження. При свіжій інвазіі капсула тонка, тоді як давня форма інвазіі зумовлює товщину капсули до 4...10 мм. За останього часу широко застосовують імунологічні методи діагностики.

Профілактика трихінельозу полягає в тому, щоб не вживати м'ясних продуктів, які не пройшли ветеринарносанітарного кон­тролю, і знищувати виявлене трихінельозне свиняче м'ясо. Слід додержувати чистоту у свинарниках і запобігати поїданню пацюків свинями, постійно вести боротьбу з гризунами, які можуть бути носіями личинок трихінел, отже є джерелом зараження свиней трихінельозом. Важливе значення в профілактичних заходах належить запобіганню заносу трихінельозу з природних осередків, які мають широке розповсюдження. За нашого часу встановлено інвазування трихінельозом 57 видів тварин. Найбільш високий процент ураженності на території нашоі країни виявлено у вовків /512/, шакалів /36, 52/, диких лісових котів /36, 22/, єнотовидних собак /23, 72/, лисиць /18, 42/. Уражені трихінельозною інвазією також ведмеді, дикі кабани, барсуки та ін. Тому м'ясо цих тварин на бійнях і ринках підлягає обов'язковій трихінельоскопії. Успіх суспільної профілактики зумовлюється координацією робіт медичних і ветеринарних заходів і широкої санітарно-освітньої роботи.

Волосоголовец /Тгісhocephalus trichiurus/. Доросла форма живе в кишках, переважно у сліпій кишці людини, рідше при інтенсивному ступені інвазії, може паразитувати і в тонкій кишці, спричиняючи захюрювання трихоцефальоз. Розмір самки 3, 5...5, 5см, самця 3...4, 4 см. Передній кінець тіла тонкий, як волосок. Цим кінцем паразит заглиблюється в слизову оболонку кишки і живиться кров'ю. У товстішій, задній частині тіла волосоголовця розташовані кишечник та статева система. Статеві органи самки - яєчник, яйцепровід, матка, піхва. Статеві органи самця - сім'яник, сім'япровід, сім'я-випорскувальний канат, яйця волосоголовця мають форму лимону або бочонка з пробочками на полюсах Оточені яйця товстою оболонкою, яка складається з кількох шарів золотистого або жовто-коричневого кольору. Пробочки безбарвні, являють собою вип'ячування внутршньої оболонки яйця. Розміри яєць 47... 52x22...23 мкм.

 

Розвиток волосоголовця відбувається за типом геогельмінтів. Яйця для подальшого розвитку повинні потрапити у вологу землю або у воду. В залежності від температури /15... 37*С/ протягом від 2 тижнів до 3...4 місяців з яйця розвивається інвазійна личинка. Життєдіяльність яйця зберігається 1...2 роки. Далі яйце повинно потрапити у шлунок і кишки людини, де личинка звільняється від оболонки яйця і перетворюється на статевозрілу форму. Людина заражується через забруднену яйцями волосоголовця їжу або питну воду. Волосоголовець може жити в організмі людини на протязі декількох років /до 5/. У зв'язку з впровадженням головного кінця паразита у слизову оболонку виникає її гіперемія і набрякання. При інтенсивній інвазіі внаслідок механічного і алергізуючого впливу волосоголовця з'являються кровозливи, некрози, інфільтрати та ін. При цьому паразит сприяє впровадженню в кишкову стінку бак­теріальної флори.

Лабораторну діагностику проводять шляхом виявлення яєць у фекаліях / гельмінтоовоскопія /. Джерелом розповсюдження трихоцефальозу є хвора людина, яка разом з фекаліями розсіває яйця волосоголовця. В боротьбі з цим паразитом людини велике значення мають профілактичні заходи / особиста ппєна / і саносвітробота серед населення.

Анкілостома /Ancylostoma duodenale/ /кривоголовка/ паразитує у дванадцятипалій кишці людини, спричиняючи захворювання анкілостомоз, поширена у жаркому і помірному поясах земноі кулі /Латинська Америка, південь СВІА, Індонезія та інші країни. В нашій країні анкілостомоз трапляється в Закавказзі та Середній Азії, на Далекому Сході та інших зонах Згідно з даними ЮЗ анкшостомідозами у світі вражено близько 450 млн. людей, тобто близько 102 всього населення земної кулі. Паразит червонуватого кольору. Довжина тіла самки 10...13 мм. Хвостовий кінець її різко звужений і має гострий штифт. Довжина самця 8...11 мм, хвостовий кінець самця закінчується копулятивною сумкою – б у р с о ю. Головний кінець загнутий на спині, а ротова порожнина оточена хітиновими зубцями. Паразит сосе кров, руйнуючи слизову оболонку кишки зубцями. Стравохід займає одну п'яту частину його тіла. У самки товста кишка відкривається анальним отвором. У самця вона разом з сім'явипорскувальним каналом впадає у копулятивну сумку, де відкривається отвір цементних залоз. Статева система самця і самки парна. Яйця кривоголовки безбарвні, прозорі, овальної форми, з тупозаокрутленими полюсами та тонкою оболонкою. Всередині яйця, яке тільки вийшло з матки, помітно 2... 4 шари роздріблення. Розмір яєць 56...60 х34...40 мкм.

Некатор /Necator spiralis/ локалізується в тонких кишках людини та горил, спричинюючи захворення некатороз. Немтор зустрічається в південній частині Азіі, на Філіппінах, у Полінезії, Південній Африці, Південній Америці і т. п. В нашій країні - в Грузіі, Азербайджані, в окремих селищах Киргизії, Казахстані. Некатор за своєю будовою дуже нагадує анкілостому. Ротова капсула менших розмірів, ніж у анкілостом, озброєна двома ріжучими пластинками, котрим з дорсальної сторони протилежать дві пари зубців. З дна ротової капсули піднімаються три кутикулярні виступи у вигляді зубців. Самець досягає 7...9 мм, самка 9... 11 мм при ширині, відповідно, 0, 3... 0, 4 мм. Дорсальне ребро статевої бурси самця розщеплене на два ребра, з яких кожне розщеплено на дві маленькі частки. Дві рівні ниткоподібні спікули закінчуються крючкоподібно. У самки хвостовий кінець, на відміну від анкілостоми, на вершині хвостової частини немає штифтика. Яйця довші від яєць анкілостом. Розміри яєць 64... 6 х 36...40 мкм. Один з полюсів яйця гостріший за другий, більш заокруглений.

Анкілостоміди /Ancylostoma duodenale / /анкілостома, некатор/ належать до групи Іеи-гельмінтів. їхнім живителем є людина. Є повідомлення про випадки природного інвазування свиней, котів, собак, тигрів, і львів анкілостомами, а шимпанзе і горил - некаторами. В умовах експерименту спостерігалось зараження молодих собак обома видами. Запліднені самки виділяють яйця /від 6 до 10 тис. кожний день/на стадії 2-3 бластомерів. Подальший їх розвиток відбувається у зовнішньому середовищі при наявності сприятливих умов, температура для розвитку яєць 15...35~С /оптимально 30...32-С/. При такому температурному режимі через 1...2 дні з яйця виходить рабдитовидна личижа, яка характеризується подвійним роздуванням стравоходу. Після кількох линянь личинка перетворюється на інвазійну філярієподібну личинку з наявністю циліндричного стравоходу.

Останнім часом встановлено, що зараження анкілостомами відбувається, в основному, через рот. Інвазійні личинки заков­туються, потрапляють в кишки без попередньої гематогенної міграції і там розвиваються до імагінальних форм. Тривалість розвитку біля одного місяця. Личинки некатора потрапляють в організм людини через шкіру або слизову рота, мігруючи по кров'яному руслу. Патологічний вплив характеризується крововтратою організму внаслідок травмування хітиновим озброєнням слизової оболонки кишок, збіднення організму на залізо та білки, тому що паразити живляться кров'ю. Розвиваються токсико-алергічні реакції, інокуляція мікробної флори в місцях механічних впливів, нервоворефлекторний вплив. Разом з тим при анкілостомідозах спостерігається ураження очей, частота їх, за даними різних авторів коливається від 10 до 70-80%. Можливо найбільш характерним ураженням очей слід вважати ретинальні кровозливи.

Часто виявляють двобічний набряк вій, переважно верхніх, нерідко сукупно з набряком обличчя. На шкірі вій іноді бувають уртикарні висипання або у зв'язку з явищами склерозу вона може стати блискучою.

Часто виявляються збліднення диску зоряного нерва у зв'язку з анемією.

Спостерігаються зорові розлади внаслідок церебральних та судинних змін. Лабораторна діагностика відбувається шляхом виявлення яєць анкілостомід у фекаліях методом Фюллеборна або Калантаряна. Враховуючи невелику питому вагу яєць анкілостомід, суміш фекалій з флотаційним розчином, можна відстоювати не більш 10... 15 хв.- Для визначення виду паразитів рекомендується метод культивування личинок на смужці Фільтрувального паперу з послідовним розглядом за допомогою стереомікроскопа.

Профілактичні заходи при анкілостомідозах спрямовані на знищення існуючих і попередження виникнення нових осередків. Проводиться дегільментизащя ураженого населення в поєднанні з дезінвазіею і охороною зовнішнього середовища від фекального забруднення. Додержання правил особистої гігієни рук, фруктів, овочів, носіння взуття, користування рукавицями при виконанні земляних робіт, застосування підстилок, лежачи і сидячи на землі. В осередках анкілостомідозів проводять санітарний благоустрій населених пунктів та санітарно-просвітительну роботу.

 

Р и ш т а /Dracunculus medinensis/ -паразитниткоподібної форми.. Довжина тіла самки 30...120см, самця 12...29 мм. Паразитує в підшкірній клітковині людини, рідше собак і деяких інших тварин які є остаточними живителями. Спричинює захворювання дракункульоз. Цей паразит поширений у долині річки Ніл, деяких місцевостях Центральної та Східної Африки, Аравії, Ірану, у Північній та Південній Америці, а також в Китаї. В СНД великим осередком дракункульозу була стара Бухара. Завдяки роботам О.П.Федченка, який описав цикл розвитку ришти, а також заходам боротьби з нею, розробленим М.Л.Ісаєвим з співробітниками, осередки дракункульозу в СНД ліквідовано повністю. Це яскравий приклад девастації за К. І. Скрябіним.

Ришта, як і трихінелла живородяща нематода. Розвиток її відбувається за типом біогельмінтів - зі зміною живителів. Проміжними живителями є різні види циклопів. Перед народженням личинок головний кінець самки наближається до шкіри. Протягом доби тут утворюється пухир діаметром 2...7 см. Він лопається зразу або протягом 4-5 діб. В місці розриву шкіри частина паразитів виходить назовні. При стиканні самки з водою матка її розривається, і численні рухомі личинки потрапляють у воду. Подальший їхній розвиток можливий при попаданні і в організм циклопа. В його порожнині личинки двічі линяють, виростають до 1 мм і стають інвазійними. Зараження остаточного живителя відбувається, коли п'ють воду, в якій знаходяться циклопи, інвазовані личинками. В кишках остаточного живителя личинки виходять з циклопів, мігрують у підшкірну клітковину, де і досягають-статевої зрілості. Захворювання нерідко супроводиться нудотою, блюванням,






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.