XVI. Caius Iulius Caesar 1 страница

Caesar, postquam quinque annis in Italia, Graecia, Asia, Afrĭ ca, Hispania omnes adversarios prostrā vit, principā tum totī us imperii Romā ni obtinuit. Tum se clementem praestĭ tit erga omnes, quibuscum antea ei pugnandum fuĕ rat. Nemo vinctus, nemo supplicio multā tus est, sed beneficiis et munerĭ bus omnes sibi devincī re voluit. Multis praeterea et optĭ mis legĭ bus rem publĭ cam tot bellis paene exhaustam sanā vit plurimosque reppĕ rit ad auxiliandum parā tos. Ipse ius severissĭ me dicē bat et sanxit, uti poenae facinŏ rum augerentur. Divĭ tes nimis luxuriō se vivĕ re vetuit, paupĕ res iuvit. Cum vastitā tem Italiae periculō sam rei publĭ cae esse sensisset, magnam partem plebis in agros coloniasque deduxit. Ită que plerī que consentiē bant nemĭ nem umquam tantopĕ re rei publĭ cae profuisse.

Tamen evē nit, ut anno quadragesĭ mo quarto contra Caesă rem coniuratio fiĕ ret sexaginta nobilium, cuī us princĭ pes erant M.Brutus et C.Casius. Qui a cetĕ ris dissentientes Caesă rem regnum appetĕ re dicē bant. Inter coniurā tos convē nit, uti Caesar in curia Pompei interficerē tur. Eo enim Caesar Idĭ bus Martiis, quamquam pericŭ lum imminē re comperĕ rat, sese contŭ lit, ut senā tum habē ret. Ibi in sella sedentem coniurā ti circumvenē runt et tam celerĭ ter perfodē runt.

Coniurā ti autem imprudentiam suam paulo post ipsi aperuē runt. Nam quid faciendum esset, nesciē bant, atque universus fere popŭ lus ab iis dissensit Ită que, priusquam Caesar sepelirē tur, fugĕ re coacti sunt.

ЛАТИНСЬКІ ПРИСЛІВ’Я ТА ВИСЛОВИ

Фразеологічний фонд латинської мови містить численні прислів’я та приказки, що увійшли до складу багатьох мов світу не тільки у перекладній формі, а й як прямі запозичення із збереженням графіки та орфографії, властивих мові-джерелу. Ці влучні й дотепні вислови нерідко образно узагальнюють багатовіковий суспільно-історичний досвід народу, його культурну і мовну самобутність. Латинські афоризми – це і своєрідні слушні поради, і філософські міркування та судження щодо людського буття. Вони виразно і лаконічно відображають основи світогляду народу, його непохитні моральні та етичні приписи. Сконденсована в прислів’ях і приказках народна мудрість передає безмежне розмаїття людських взаємин. Тому деякі з них заперечують одні одних, інколи у них відображено протилежні життєві ситуації або суперечливі погляди на них.

У щоденному спілкуванні ми намагаємося чітко і дотепно висловлювати свої думки, уживаючи слова, вислови і фразеологізми, що у сукупності становлять наш ідіолект. Як приємно, легко і цікаво спілкуватися з людиною, у якої багата й колоритна мова! Почувши лише декілька перших речень, ми вмить розпізнаємо високоерудовану, інтелектуально і духовно багату людину. Іноді ми навіть не зауважуємо, як мова і стиль співрозмовника, який дотепно та вміло вплітає у свою мовленнєву канву «золоті класичні скарби», захоплює нас, створює в нашій уяві адекватні ситуації, заставляє аналізувати, думати, хвилюватися. Звичайно, цього можна досягти, лише працюючи над своєю мовою, вникаючи у глибинний зміст кожного слова, зокрема прислів’їв та приказок, які припали до серця. В українській та інших слов’янських мовах чимало засвоєних (з латинської мови) скалькованих висловів не видаються запозиченнями, оскільки процес асиміляції на всіх рівнях мови відбувся у повному обсязі, спричинивши навіть виникнення паремічних варіантів, наприклад: лат. De gustibus et coloribus non est disputandum; укр. Про смаки не сперечаються; англ. Every man to his taste / There is no accounting for taste / Tastes differ; нім. Ü ber (den) Geschmack lä sst sich nicht streiten / Die Geschmä cke sind verschieden; фр. Des goû ts et des couleurs il ne faut pas disputer; ісп. Sobre gustos, no hay nada escrito.

Чітку межу між прислів’ями та приказками провести важко. Прислів’я здебільшого виражені повним реченням, висловлюють окрему закінчену думку, судження і мають повчальний характер, тоді як приказки – це неповні речення, що містять лише натяк на якийсь висновок або судження і не мають чітко вираженого повчального значення. На увагу заслуговують відповідники латинських прислів’їв та висловів в інших мовах.

1. A capillo usque ad ungues. – Від волосся до пальців на ногах.

2. Ad praesens ova cras pullis sunt meliō ra. – Краще яйця сьогодні, ніж курчата завтра.

3. Aetas senī lis mala merx. – Старість – погана штука.

4. Amantes – amentes. – Коханці – шаленці. / Закохані – шалені.

5. Amor caecus. – Любов сліпа.

6. Amī cus optĭ ma vitae possessio. – Приятель – найкращий скарб у житті.

7. Anĭ mos labor nutrit. – Праця – пожива душі.

8. Ars longa, vita brevis. – Мистецтво довге, вік короткий.

9. Aquam in mortario tundĕ re. – Товкти воду в ступі.

10. Aquam turbā re dedĕ cet, ne pura tibi desit. – Не годиться каламутити воду, щоб тобі не забракло чистої.

11. Aquĭ lam volā re doces. – Учиш орла літати.

12. Audi multa, loquĕ re pauca. – Слухай багато, говори мало.

13. Aurea mediocrĭ tas. – Золота середина.

14. Barba non facit philosophum. – Борода не робить людини філософом.

15. Bona valetū do melior est quam maxĭ mae divitiae. – Добре здоров’я краще за найбільше багатство.

16. Caelum digĭ to attingĕ re. – Торкнутися пальцем неба.

17. Charta non erubescit. – Папір не червоніє із сорому.

18. Contra torrentem brachia dirigĕ re. – Проти течії скеровувати щогли. / Проти хвиль плисти. (Франко)

19. Contra vim mortis non est medicā men in hortis. – Проти сили смерті немає ліків у городах.

20. Cribro aquam haurī re. – Решетом воду черпати.

21. Cui dolet, memĭ nit. – Що кому болить, той про те пам’ятає.

22. Dare verba in ventos. – Давати слова на вітер.

23. De gustĭ bus et colorĭ bus non est disputandum. – Про смаки і кольори не треба сперечатись.

24. De mortuis aut bene, aut nihil. – Про мертвих – або добре, або нічого.

25. De nihĭ lo nihil. – З нічого нічого й не виникає (Лукрецій).

26. Diabŏ lus non est tam ater, ac pingĭ tur. – Не такий страшний чорт, як його малюють.

27. Dictum factum. – Сказано – зроблено.

28. Dimidium facti est coepisse. – Початок – половина зробленого.

29. Dirumpit saccum sus, postquam grana comē dit. – Розриває мішок свиня, коли з’їсть зерно.

30. Divitiae virum faciunt. – Багатство робить чоловіка.

31. Domus propria – domus optĭ ma. – Власний дім – найкращий дім.

32. Dulcia non novit, qui non gustā vit amā ra. – Той не пізнав солодкого, хто не спробував гіркого.

33. Dum ferrum candet, tundendum est. – Слід кувати залізо, поки тепле.

34. Duo pariĕ tes de eā dem fidelia dealbā re. – Білити дві стіни з того самого вапняного горщика.

35. Duos qui lepŏ res sequĭ tur, neutrum capit. – Хто за двома зайцями поженеться, жодного не впіймає.

36. E cantu dignoscĭ tur avis. – Птаха пізнають за співом.

37. Eiusdem farī nae. – З того самого борошна.

38. Equi donā ti dentes non inspiciuntur. – Дарованому коневі в зуби не заглядають.

39. Errā re humā num est. – Помилятися властиво будь-якій людині.

40. Errat interdum quadrŭ pes. – Інколи спотикається чотириногий.

41. Et semel emissum volat irrevocabĭ le verbum. – І один раз сказане слово відлітає безповоротно (Горацій, Гомер).

42. Excitā re fluctus in simpŭ lo. – Робити бурю в ополонику.

43. Ex malis eligĕ re minĭ ma. – З бід вибирати найменшу.

44. Faber est suae quisque fortū nae. – Кожен є ковалем своєї долі (Аппій Клавдій).

45. Facĭ le dictu, difficĭ le factu. – Легко сказати, важко зробити.

46. Fames est optĭ mus coquus. – Голод – найкращий кухар.

47. Festī na lente! – Поспішай повільно!

48. Finis corō nat opus. – Кінець вінчає діло.

49. Flamma fumo proxĭ ma est. – Полум’я – найближче до диму.

50. Fortes fortū na adiŭ vat. – Хоробрим доля допомагає.

51. Frondem in silvis non cernit. – Він не бачить листя в лісі.

52. Fronti nulla fides. – Зовнішності не вір.

53. Grandĭ bus exigui sunt pisces piscĭ bus esca. – Мала риба – пожива для великої.

54. Haeret mihi in summis labris. – Це висить мені зовсім на краєчку губів.