Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Суспільно – географічні концепції та підходи у дослідженні АТУ
|
|
У контексті суспільно-географічних досліджень АТУ розглядається як складна територіальна (географічна) система, яка сформувалась в результаті тривалого територіального поєднання і взаємодії природного, соціально-економічного і політичного середовищ в результаті здійснення соціумом специфічної діяльності управління. Адміністративно-територіальний устрій є тим первинним каркасом, який дає можливість обґрунтовано приймати та впроваджувати управлінські рішення, причому ефективність цих рішень напряму залежить від досконалості устрою, а структура самого устрою, в свою чергу, потребує періодичних змін відповідно до трансформації політичного, соціального та економічного стану суспільства. Завдання суспільної географії при вивченні АТУ – з’ясувати територіальні закономірності і дати конкретні пропозиції для вдосконалення адміністративно-територіальних систем, дослідити питання, пов’язані з територіальними аспектами життєдіяльності суспільства, проаналізувати соціально-економічні зв’язки і доступність управлінських центрів, площу і людність адміністративних одиниць, історико-географічну, природно - ресурсну, соціально-демографічну диференціацію території країни.
АТУ є об’єктом міждисциплінарних досліджень, але значна частина питань АТУ відноситься до суспільно-географічної проблематики. Географи досліджують сутність АТУ як складного суспільно – географічного феномену, який виникнув у результаті еволюції суспільства, ускладнення його взаємодії з навколишнім середовищем, розвитком форм його життєдіяльності, формуванням соціально – політичних інституцій та зон їх впливу.
Методологічно-концептуальна область суспільно-географічного дослідження АТУ охоплює ряд взаємопов’язаних, але цілком виокремлених суспільно-географічних концепцій: територіальної організації суспільства, територіальних соціально-економічних систем, територіальних соціумів, систем розселення, територіальних систем обслуговування, соціально-економічного районування та регіоналізації. Ці концепції містять положення, які повинні стати основними принципами виділення АТО, визначення їх оптимальної кількості на різних рівнях управління, параметрів оптимальної доступності адміністративних центрів. В суспільно – географічному розумінні АТУ являє собою важливу складову територіальної організації суспільства (ТОС), втіленням її ієрархічно впорядкованої функціонально - управлінської структури. Підкреслимо, що концепція ТОС є стрижнем усієї предметної області суспільної географії. Поняття територіальної організації суспільства в широкому розумінні слова охоплює всі аспекти просторової диференціації природного середовища, населення та господарства, розміщення продуктивних сил, регіональних відмінностей у виробничих відносинах, розселенні людей, взаємодії суспільства та природи, територіального поділу праці, а також проблеми регіональної соціально-економічної політики. В більш вузькому розумінні воно включає такі категорії, як політична та адміністративно-територіальна організація держави, регіональне управління, регіональний розвиток.
Методологічно близька до АТУ концепція територіальних соціально – економічних систем (ТСЕС). Територіальна соціально-економічна система (ТСЕС) - таке просторове поєднання населення, соціальної, економічної і екологічної сфер, у якому на основі їх взаємозв’язку, збалансованості та взаємодоповнення створюються оптимальні умови для життєдіяльності суспільства. Головною передумовою формування ТСЕС є формування соціуму – сукупності людей, які мешкають (територіально зосереджені) на певній території, об’єднані певними соціальними взаємовідносинами, спільністю умов життєдіяльності, інтересів і цілей розвитку. Соціум – це населення, яке постійно живе на даній території і зацікавлене у створенні оптимальних умов для власної життєдіяльності, а ТСЕС – це територіальний соціум, основною ознакою якого виступає територіальна єдність. Соціум має свою соціальну, управлінську (адміністративну, муніципальну, громадську) структуру, взаємодіє з навколишнім середовищем. Соціум реалізує специфічні територіальні інтереси, які включають орієнтацію на створення збалансованого господарського комплексу, пропорційний розвиток сфери обслуговування, раціональне природокористування та ін.
Визначення та аналіз реально існуючих, об’єктивно сформованих ТСЕС, їх співвідношення з існуючими адміністративно-територіальними структурами важливе для оцінки ефективності АТУ та визначення шляхів його оптимізації. Неспівпадання меж ТСЕС і АТУ може спричиняти серйозні проблеми. Суспільна географія розглядає територіальний зріз адміністративного реформування, який полягає у вивченні особливостей територій, головних факторів і закономірностей їх розвитку, виділенні об’єктивно існуючих соціально-економічних, природно-господарських, агроландшафтних територіальних систем з метою визначення адміністративно-територіальних (управлінських) утворень, які характеризуються природною, розселенською, соціо-господарською цілісністю і є самодостатніми стосовно власного соціально-економічного розвитку і задоволення потреб населення.
Одним із важливих напрямків суспільно – географічних досліджень АТУ є визначення ієрархічних рівнів ТСЕС, таких, що можуть стати різнорівневими адміністративно – територіальними одиницями. Проблема визначення територіальних рівнів управління в системі АТУ вирішується в площині багаторівневої територіальної організації суспільства і соціально-економічного системоутворення. Рівнями ієрархії територіальних систем, перспективними щодо створення нових адміністративних утворень, є регіональний, субрегіональний, кущовий, локальний (рівень сільської територіальної громади), точковий (населений пункт).
В географії населення сформувалась концепція територіальних систем розселення, що має значний теоретичний і методичний доробок, користується достатньо сформованим понятійно-концептуальним апаратом. Під територіальною системою розселення (ТСР) розуміються сукупність функціонально взаємопов’язаних поселень різних типів і рангів, в межах якої інтенсивність, частота, глибина внутрішніх міжпоселенських зв’язків вище зовнішніх. На даний час у вітчизняному містобудуванні системи розселення класифікують за наявним адміністративним поділом: ТСР - національна, регіональні (обласні), міжрайонні, районні, локальні. Але такий підхід методологічно неправильний. Не система розселення повинна наслідувати адміністративний поділ, а навпаки - АТУ повинен спиратися на об'єктивну історико-географічну основу, якою є розселення населення. Згадаємо, що Одеська область протягом 35 років п'ять разів змінювала свій АТУ. То що ж, кожен раз змінювались і системи розселення? Відповідь очевидна - ні. Система розселення залишалася генетично вкоріненою та практично незмінною.
Територіальні системи розселення повинні виступати як просторовий базис управління, як основа для адміністративно-територіального устрою за принципом внутрішньої спорідненості, пов’язаності та цілісності території. З іншого боку, оптимальне функціонування ТСР будь-якого рівня і рангу може бути досягнуто за умови, що сформоване просторове поєднання міських і сільських поселень виступає і як об’єкт управління з боку офіційних органів управління. Системи розселення традиційно прив’язувались до АТУ, але за ступенем об’єктивності пріоритетним є саме розселення.Дослідження систем розселення на загальнонаціональному, регіональному, локальному рівні повинні створити об’єктивну історико-географічну основу для виділення АТО відповідних ієрархічних рівнів, оцінки їх співвідношення з адміністративно-територіальним поділом і вироблення підходів і рекомендацій щодо вдосконалення останнього.
Необхідною умовою для відтворення і всебічного розвитку територіальних соціумів є розвиток сфери послуг і формування територіальних систем обслуговування у вигляді центрів і зон обслуговування різних рангів. Визначення таких систем відбувається через функціональну ієрархію поселень в системі розселення методом їх ранжування за переліком і радіусами різних видів обслуговування та визначення різнорівневих зон обслуговування. Для встановлення ієрархії поселень і визначення зон обслуговування можуть бути застосовані різні методики, зокрема, теорія центральних місць (за В. Кристаллером та А. Льошем).
Близькою і корисною для обґрунтування АТУ стала розробка питань районування та регіоналізації країни. В соціально-економічний географії організація АТУ розглядалась як окремий вид районування. На теренах колишнього Радянського Союзу було розроблено чимало проектів і здійснено реформ АТУ, спільною рисою яких було намагання поєднати адміністративно-територіальним поділ з економічним районуванням. Основними принципами, що повинні бути покладені в основу АТУ, були економічний профіль території, чисельність та густота населення, національний склад, тяжіння населення до певних економічних центрів, напрямок і характер шляхів сполучення тощо.
На рисунку 41 представлені суспільно – географічні чинники та критерії, які необхідно враховувати при розробці АТУ. Основними суспільно – географічними факторами, що визначають АТУ, є такі чинники:
1) історико-географічні (суспільно-історичні) - форми територіально-управлінських структур, які існували в процесі заселення і освоєння території;
2) природно-географічнічинники: природно-ресурсний; екологічний.;
3) соціально-географічні: розселенський; соціально-демографічний; фактор сфери обслуговування(відображує рівні розвитку соціальної інфраструктури і благоустрою населених пунктів, центри і зони обслуговування території); соціально-політичний; етнонаціональний;
4) економіко-географічні чинники: економічний (показники розвитку місцевого господарства); транспортно-географічний;
5) політико-географічні: управлінський (особливості регіонального управління за різними галузями і сферами діяльності); геополітичний; геоекономічний (загальна стратегія розвитку регіону на тлі національного і міжнаціонального середовища під впливом факторів глобалізації і регіоналізації).
Визначення ступеню та співвідношення впливів зазначених факторів на процеси становлення, функціонування і розвиток адміністративних утворень є важливим напрямом суспільно-географічних досліджень.
Критерії АТУ повинні ґрунтуватись як на потребі ефективного управління територією з адміністративного центру, так і на потребі врахування різних ознак та властивостей, що притаманні окремим територіям.
 |
Рис. 41. Суспільно-географічні фактори і критерії оптимізації
Соціально-економічну самодостатність адміністративно-територіальної одиниці розуміють як можливість виконувати питання місцевого значення за рахунок власних матеріальних та фінансових ресурсів. Головними функціями, що визначають соціально-економічну самодостатність АТО, є забезпечення соціально-економічного та національно-культурного розвитку території і охорони довкілля. Щодо статусу адміністративно-територіальних одиниць, то тут головний критерій – спроможність виконувати ці функції на певному (загальнодержавному, регіональному, місцевому, базовому) рівні – принцип субсидіарності. Критерій відповідності зонам обслуговування населених пунктів виходить з наступних положень: а) транспортна доступність адміністративних центрів; б) відповідність центрів системам обслуговування певних рівнів, що склались в межах даної території, зокрема, відповідність адміністративних центрів центрам обслуговування населення різних рангів; в) вибір на роль адміністративних центрів населених пунктів з високим рівнем соціально-економічного розвитку. Критерій збалансованості площі та чисельності населення, на який орієнтує світовий історичний досвід, є одним з основних при створенні адміністративно-територіальних одиниць.
До визначення критерію ефективності державного управління і місцевого самоврядування треба підходити з двох сторін. З одного боку, адміністративно-територіальний поділ слід розглядати “зверху”, з боку держави, ґрунтуючись на принципі організації ефективного управління територією країни. З іншого боку, на різних територіях всередині країни відбувається об’єктивний процес їх самоорганізації і створюються умови для виникнення місцевого самоврядування. Ці процеси не повинні розглядатися як протилежні, але й не повинні накладатися і дублювати один одного.
Соціально-економічне районування відіграє інтегруючу роль, пов’язуючи в єдине ціле перелічені критерії і фактори за їх просторовими поєднаннями (рис. 41). Необхідно звернути увагу на більшу-меншу участь різних факторів у визначенні критеріїв оптимізації. Провідне місце належить фактору розселення, який приймає участь у формуванні всіх критеріїв.
Запам’ятайте:
· АТУ можна розглядати як складну географічну (територіальну) систему, яка формується внаслідок просторового накладання та взаємодії історико – географічного, етнонаціонального, соціально – економічного і політичного середовища для здійснення суспільством специфічної діяльності управління.
· АТУ – об´ єкт міждисциплінарних досліджень політологів, юристів, економістів, соціологів, управлінців. Значна частина питань АТУ відноситься до предметної області суспільної географії.
· Географи вивчають АТУ з точки зору територіальної організації суспільства, територіальних спільнот (соціумів), територіальних соціально – економічних систем, територіальних систем розселення, територіальних систем обслуговування, соціально –економічного районування та регіоналізації.
· АТУ – базова складова територіальної організації суспільства. АТУ являє собою різновид територіальних соціально – економічних систем.
· Генетичною основою АТУ слугують територіальні системи розселення. У нашій країні системи розселення класифікують за адміністративно - територіальним поділом, а повинно бути навпаки: правильний АТУ – максимально узгоджений з системами розселення, які є більш об’єктивними й генетично вкоріненими.
· Прерогативою суспільної географії є регіоналізація країни та різні види її соціально – економічного районування, які можуть бути складовими АТУ.
· Суспільно – географічні чинники, що визначають АТУ:
= історико – географічні (суспільно – історичні)
= природно – географічні, у т.ч. природно – ресурсні, екологічні;
= соціально – географічні, у т.ч. екістичні (розселенські) та етнокультурні;
= економіко – географічні;
= політико – географічні.
· Критерії АТУ: соціально – економічна самодостатність; відповідність між рангом поселення та його зоною обслуговування; ефективність державного управління та місцевого самоврядування.
Контрольні питання та завдання
1. Які ознаки АТУ дають підстави розглядати його як складну географічну (територіальну) систему?
2. Які аспекти АТУ визначають участь суспільної географії у його дослідженні?
3. Характеризуйте теорії та концепції суспільної географії, які необхідно використовувати при розроблені АТУ країни.
4. Поясніть роль і місце АТУ в загальній територіальній організації суспільства.
5. Характеризуйте зв’язок АТУ з концепцією територіальних соціально – економічних систем (ТСЕС). Які види ТСЕС найбільш близькі до АТУ?
6. Поясніть роль і місце в АТУ територіальних систем розселення. Як ординовані у наш час АТУ та системи розселення? Чому АТУ необхідно узгоджувати з наявними системами розселення, а не навпаки – системи розселення прив’язувати до АТУ?
7. Яку роль для АТУ відіграють схеми соціально – економічного районування та регіоналізації країни, що їх розробляють географи?
8. Поясніть роль і місце для розроблення АТУ концепції територіальних систем обслуговування та теорії центральних місць.
9. Характеризуйте суспільно – географічні чинники та критерії, які необхідно враховувати при розроблені АТУ.
10. За якими критеріями визначають ефективність АТУ?
Рекомендована література
1. Алаев Є.Б. Социально-экономическая география: понятийно-терминологический словарь. – М.: Мысль, 1983. – 350 с.
2. Голиков А.П., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до економічної і соціальної географії. – К.Либідь, 1997. – 320 с.
3. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. – К. Вища школа, 1996. – 231с.
4. Топчієв О.Г. Основи суспільної географії. Одеса: Астропринт, 2001. – 559 с.
5. Топчієв О.Г. Про предметну область і предмет суспільної географії //Український географічний журнал. – 2004. – с. 3 -7.
6. Топчієв О.Г. Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики. – Одеса: Астропринт, 2005. – 632 с.
7. Холина В.Н. География человеческой деятельности: экономика, культура, политика. – М.: Просвещение, 1995. - 320 с.
8. Шаблій О.І. Основи загальної суспільної географії. – Львів: Вид. центр ЛНУ, 2003. – 444 с.
9. Шаблій О.І. Суспільна географія. – Львів: Вид. центр ЛНУ, 2001. – 744 с.
* Постулати – правдоподібні припущення, що не мають доказів і приймаються без них
* Слід пам´ ятати і про повітряний простір – агторію, який географи практично не розглядають
* Нагадаємо, що окремі автори визначали суспільну географію як науку про географічне середовище (Н.К. Мукітанов та ін.). Така дефініція некоректна, оскільки не включає у предметну область географії людину.
* Международная экономика: сто вопросов и ответов (ред.Ю.Г.Козак) – одеса: Астрпопринт, 1998.- 128 с.
* У наш час поширюються регіональні та міжрегіональні мережеві інтеграції виробництв, що реалізують ефективне організаційно економічне поєднання різних виробництв і закладів без обмежень щодо їх віддаленості.
[1] Умовний поріг значного перевищення промисловості чи сільського господарства – дві третини загальних обсягів суспільного виробництва.
*До групи “інші види діяльності” сфери матеріального виробництва віднесені видавництва, кіностудії, студії звукозапису, заготконтори металобрухту та вторинної сировини та ін.
*Радянські економісти вважали, що національний дохід не створюється у галузях невиробничої сфери. Нині, абсурдність такого твердження очевидна.
* Разом з тим до складу рекреації включають так званий торгівельний туризм, коли люди здійснюють міжнародні подорожі для закупівлі та реалізації певних товарів.
[AV1]
|
|