Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Полілінійний і стадійний розвиток світової цивілізації






Суспільно-історичний розвиток людства не має загальноприйнятої хронології та стадійності. Свого часу в нашій країні була “хрестоматійною” - єдино правильною і незаперечною, формаційна схема розвитку людства. На даний час більшого визнання набув цивілізаційний підхід.

В основу формаційного підходу покладена відома схема К.Маркса, за якою людство у своєму розвитку проходить три великі стадії (формації): 1) первинну (архаїчну) з первісно-общинним та азіатським способами виробництва; 2) вторинну, засновану на приватній власності (рабство, кріпацтво, капіталізм); 3) комуністичну, що ліквідує приватну власність. У вітчизняній літературі за цією схемою виділяли п’ять способів матеріального виробництва: 1) первісно-общинний; 2) рабовласницький; 3) феодальний; 4) капіталістичний; 5) комуністичний. При цьому наголошувалась закономірна поступальна заміна одного способу виробництва іншим, більш прогресивним. Незаперечна перевага у суспільному житті надавалась безпосередньо виробництву, способу виробництва. Основою історичного поступу вважалось зростання продуктивних сил - соціально-економічного базису суспільства. Держава, релігія, філософія, право, мораль тощо являють собою певну “ надбудову” над цим базисом. Певному історичному стану базиса повинна відповідати така ж історично зумовлена надбудова. Їхній характер пов’язаний з інтересами окремих груп людей, що мають різне відношення до власності та до користування продуктами спільної праці. Такі групи, названі класами, об’єктивно протистоять і входять у протиріччя між собою. Боротьба класів, головно-експлуататорів та експлуатованих, і є рушійною силою розвитку суспільства. Свого апогею вона сягає якраз за капіталізму, коли невідворотною стає пролетарська революція та встановлення нового, безкласового - комуністичного суспільства.

Сьогодні зрозуміло, що така схема більш-менш сприйнятна для історичного розвитку Західної Європи, і тільки. Вона неприйнятна для азіатських економічних систем і цивілізацій. З нею не узгоджується історико-економічний розвиток Росії та України. Ще меншою мірою вона прийнятна для аналізу суспільно-історичних процесів інших макрорегіонів світу.

Сучасне розуміння історичного розвитку базується на трьох принципах - стадійності, полілінійності та цивілізаційної унікальності поступулюдства. Останнім часом парадигма еволюційного розвитку суспільства доповнюється парадигмою його полілінійності. Ідея полілінійності та стадійності світової історії протистоїть її спрощеному одновимірному, монолінійному трактуванню. Світова цивілізація зароджувалась і утверджувалась у різних ареалах і рухалась у своєму історичному поступі кількома різними, не пов’язаними і не узгодженими між собою лініями. Вже у пізньому палеоліті розрізняють кілька шляхів розвитку господарства: 1) колективне полювання у відкритих місцевостях; 2) індивідуальне мисливство у закритих (гірських та лісових) місцевостях; 3) морський та річковий промисел; 4) збиральництво (джунглі та тропічні узбережжя).

З зародженням скотарства і землеробства та переходом суспільства до відтворювального типу господарства полілінійність розвитку суспільства множиться. Серед них були лінії, яким судилося стати магістральними. Були ж і бічні та навіть безвихідні лінії, такі як кочівництво. Були“ застиглі лінії ”, розвиток за якими на довгий час призупинявся. Зокрема, східні суспільства застигли у своєму розвитку з середини I тисячоліття до н.е. аж до XIX століття.

Полілінійність світової історії охоплює також лінії нереалізованих можливостей: цивілізації поливного землеробства не розкрили своїх потенцій до епохи заліза. Виділяють наскрізні лінії типу “східного” (азійського) та “західного” (європейського) шляхів розвитку. Відомі ситуації випадання з магістрального розвитку історії: рабство в Греції та Римі, державний соціалізм в СРСР. Одна з стрижневих ліній світового історичного процесу полягає в перетворенні Західнохристиянської цивілізації у Новоєвропейсько-Північноатлантичну, а потім у Макрохристиянську цивілізаційну ойкумену ХХ ст.

Ідея стадійності розвитку людства розроблена вже у XVШ ст. і зберігає свій евристичний потенціал і нині. Ідея полілінійності, тобто наявності різних шляхів еволюції людства, започаткована К.Марксом, пізніше - М.Вебером і сформульована як концепція полілінійної еволюції Дж.Стюардом. Стадійний та полілінійний підходи до історичного процесу вдало поєднуються і дають змогу пояснити глобальний розвиток історії та культури в основних типізованих формах.

При стадійному підході до історії насамперед розрізняють два її глобальних періоди - до і після початку цивілізаційного процесу, вихідним пунктом якого була “неолітична революція”, перехід до відтворюючих форм господарства. Доба ранньоцивілізаційних систем - від “неолітичної революції” до виникнення перших цивілізацій, і наступна історія вже сформованих цивілізацій, що охоплює п’ять останніх тисячоліть. Доба ранньопервісних мисливсько-збиральницьких суспільств - передісторія цивілізації, тривала впродовж багатьох десятків тисяч років - від виникнення людини (близько 150 -200 тисячоліть тому) до початку “неолітичної революції” (10 - 12 тис. років тому).

Цивілізаційний процес поділяють на два основних етапи: 1) формування підґрунтя ранніх цивілізацій; 2) власне історія світових цивілізацій. Перший етап охоплює стадії родового та племінного ладу. Формування племінних структур являє собою підґрунтя майбутніх державно-адміністративних форм. Саму ж історію цивілізації поділяють на дві стадії: 1) історія окремих локальних і регіональних цивілізацій, ще слабо пов’язаних між собою; 2) історія всесвітньої макроцивілізаційної суперсистеми, започаткованої промисловим переворотом на межі XVШ-XIX ст. і більш-менш сформованої наприкінці XIX ст.

Цивілізаційний підхід привносить в історію людства структурну дискретність. Історія розглядається як живий динамічний саморозвиток і взаємодія окремих соціокультурних систем, які після проходження первісного стану стають цивілізаціями. Кожна цивілізація має свої часово-просторові координати і у своєму розвитку проходить певні фази. Як показав А.Тойнбі, саме цивілізація як регіональна, визначена у просторі й часі, самодостатня та автономна, здатна до саморозвитку, надетнічна соціокультурна система є оптимальною одиницею осмислення історичного та історично-культурного процесу.

Багато мислителів - від Платона й Аристотеля, через Ібн-Халдуна, Дж.Віко, Г.Спенсера, до М.Я.Данилевського, К.М.Леонтьєва, А.Дж.Тойнбі, Л.М.Гумільова розглядали історію окремих народів як окремі соціальні системи, що здатні до саморозвитку, який рано чи пізно призводить до кризи й загибелі. Реальними соціальними системами, що самоорганізовувалися та саморозвивалися, були спочатку окремі цивілізації, потім - цивілізаційні ойкумени, навколо яких формувалася зовнішня периферія (близька й віддалена). З появою більш інтенсивних зв’язків між ними виникає поліцентрична, аморфна глобальна структура “передсистемного типу”, що поступово виростає у єдину цивілізаційну макросистему.

Але чи є підстави розглядати цілу сукупність народів та цивілізацій як єдину макросистему? Принаймі, з нового часу на це питання можна дати цілком позитивну відповідь. Важче визначити функціональну єдність людства за часів ранніх та традиційних цивілізацій. До доби Великих географічних відкриттів життя протікало переважно в межах окремих цивілізацій та цивілізаційних ойкумен, контакти між якими або не існували взагалі, або ж мали другорядне значення порівняно з “внутрішніми подіями”. Проте вже на межі ер, а можливо, ще й раніше, усі цивілізації Старого Світу мали комунікаційну вісь - Великий шовковий шлях, що пов’язував суспільства Середземноморсько-Передньоазійського регіону, Індостану, Далекого Сходу та прилеглі до них регіони. У процес світових комунікацій спорадично включалися етноси практично всіх материків аж до Австралії. Але ці контакти були вкрай слабкими.

В історичному поступі суспільства поєднані риси лінійності та циклічності. Численні ознаки цивілізації розвиваються за лінійно-поступальною динамікою. В той же час наявні ознаки і циклічного розвитку людства, пов’язані з регулярним відтворенням його складових – самого населення, ресурсів, засобів виробництва, господарської діяльності. Відома концепція поступально-циклічного розвитку суспільства (В.І.Відяпін, Г.П.Журавльова, 1997), за якою в історичному поступові людства розрізняють сім послідовних цивілізацій (лінійний розвиток), при цьому кожна з них розвивається за циклічною схемою – від зародження до розвитку, згасання та заміни наступною цивілізацією (рис. 23): 1)неолітична, яка тривала 30-35 століть; 2) східнорабовласницька (бронзова доба) - 20-23 ст.; 3) антична (залізна доба) - 12-13 ст.; 4) ранньофеодальна - 7 ст.; 5) передіндустріальна - 4, 5 ст.(450 років); 6) індустріальна - 230 років; 7) постіндустріальна –з кінця ХХ ст. Привертає увагу та обставина, що оновлення цивілізацій відбувається дедалі швидше, а їх тривалість експоненційно скорочується.

 

 

 

Рис. 23. Поступально-циклічний розвиток світових цивілізацій

 

За цивілізаційним підходом розвиток людства являє собою послідовну й поступально-циклічну зміну різних цивілізацій. Щоправда, перелік таких цивілізацій та їх хронологія у різних авторів дещо різні. Вважають, що цивілізаційний розвиток відбувається циклічно: кожна цивілізація має стадії зародження, зростання, розквіту, занепаду та відмирання. Разом з тим послідовна зміна цивілізацій має певною мірою лінійний і поступальний характер (рис. 23). Потрібна спеціальна теорія структури, функціонування та взаємодії із зовнішнім світом окремих цивілізаційних систем як самодостатніх і відносно автономних соціокультурних реалій, як унікальних надетнічних феноменів.

Виходячи з принципів стадійності, полілінійності та цивілізаційної унікальності, Ю.Павленко (1996) обґрунтовує таку стадійну схему історичного поступу світового суспільства:

1) стадія первісного суспільства на рівні доісторичних форм розвитку;

2) стадія формування передумов ранніх цивілізацій, що починається з “неолітичної революції” (поява відтворюючої економіки) і в інтервалі між Х та ІІІ тис. до н.е. реалізує перехід від родового, общинного до племінного рівня соціогенезу, коли виникають протоміста, створюються умови для “міської революції”;

3) стадія ранніх цивілізацій давнини (ІІІ - I тис. до н.е.);

4) стадія традиційних цивілізацій (від початку I тис. до н.е. та “осьового часу” до XVI ст.);

5) стадія індустріального суспільства та виникнення макроцивілізації у масштабах планети (в інтервалі між XVI ст. та сучасністю).

Запам´ ятайте:

· Суспільно-історичний розвиток людства не має загальноприйнятої стадійності та періодизації.

· У вітчизняній політичній економіці сповідували формаційну схему суспільного розвитку, започатковану К.Марксом і деталізовану радянськими політиками.

· Рушійною силою суспільно-історичного руху за формаційним підходом є прогресивний розвиток продуктивних сил, що потребував відповідних змін виробничих відносин. Невідповідність між ними породжувала боротьбу класів та революції, які називали “локомотивами історії”.

· Сучасне розуміння історичного розвитку виходить з трьох принципів – стадійності (1), полілінійності (2), цивілізаційної унікальності поступу людства (3).

· Спрощеному одновимірному (монолінійному), однонаправленому розвитку суспільства, що його сповідує концепція соціально-економічних формацій, нині протистоїть ідея полілійності та стадійності світової історії.

· Полілінійність світової історії поєднує як магістральні лінії суспільного розвитку, так і “застиглі лінії”, за якими розвиток призупинився, лінії “нереалізованих можливостей”, ліній зниклих цивілізацій.

· Стрижневою лінією світового історичного процесу судилося стати Західнохристиянсько-Новоєвропейській цивілізації та її наступній трансформації у Новоєвропейсько-Північноатлантичну.

· За стадійним підходом до всесвітньої історії розрізняють два найбільш загальних періоди – доцивілізаційний та власне цивілізаційний.

· Доцивілізаційний період являє собою передісторію цивілізації, яка тривала від появи людини (150 – 200 тисячоліть тому) до початку неолітичної революції (10 – 12 тисяч років тому). Його називають добою (стадією) ранньопервісних мисливсько-збиральницьких суспільств.

· На початку цивілізаційного розвитку виділяють добу ранньоцивілізаційних суспільств зі стадіями родового та племінного ладу. Це доба формування підґрунтя ранніх цивілізацій.

· Власне історія світових цивілізацій охоплює ще дві стадії: 1)історія окремих локальних і регіональних цивілізацій, слабо пов’язаних між собою; 2)історія всесвітньої макроцивілізаційної суперсистеми, що веде свій відлік від промислового перевороту на межі ХVІІІ – ХІХ століть.

· Всесвітню історію нині розглядають як саморозвиток і взаємодію окремих соціокультурних систем, які називають цивілізаціями. Історію окремих народів розуміють як формування, розвиток та згасання окремих цивілізацій – регіональних соціокультурних систем.

· Окремі регіональні та локальні цивілізації зростають до цивілізаційних ойкумен і формують поліцентричну, аморфну (слабопов'язану) глобальну цивілізаційну структуру “передсистемного типу”, яка надалі переростає у єдину цивілізаційну макросистему.

· В історичному поступі людства поєднані ознаки лінійності та циклічності: лінійність представляє загальний напрям цивілізаційного розвитку, циклічність показує стадійний (фазовий) розвиток, окремих цивілізацій.

· За цивілізаційним підходом розвиток людства являє собою послідовну й поступально-циклічну зміну різних цивілізацій. Перелік таких цивілізацій та їх хронологія у різних дослідників різні.

Контрольні питання та завдання

1. Характеризуйте формаційну концепцію суспільного розвитку. Як визначали рушійні сили історії К. Маркс та його послідовники? Якою мірою формаційний підхід підтверджений реальним історичним розвитком різних країн?

2. Назвіть і поясніть принципи історичного розвитку за сучасними поглядами.

3. Поясніть неефективність традиційних монолінійних і однонаправлених концепцій суспільно-історичного розвитку і необхідність переходу до полілінійних і стадійних моделей світової історії.

4. Характеризуйте полілінійність цивілізаційного розвитку людства. Які лінії стали стрижневими і магістральними, які – зниклими чи тупиковими?

5. На які періоди поділяють світову історію за цивілізаційним підходом? Яка глобальна цивілізаційна трансформація їх розмежовує?

6. Яка доба (стадія) відповідає доцивілізаційному періодові?

7. На які стадії поділяють добу ранньоцивілізаційних суспільств?

8. Характеризуйте стадії, що становлять власне історію світових цивілізацій. Яка цивілізаційна трансформація розмежовує зазначені стадії?

9. Поясніть сучасні погляди, за якими всесвітню історію розглядають як саморозвиток та взаємодію окремих цивілізацій – регіональних і локальних соціокультурних систем.

10. Характеризуйте світовий цивілізаційний розвиток як рух від окремих регіональних і локальних цивілізацій до цивілізаційних ойкумен і далі до формування поліцентричних і аморфних глобальних цивілізаційних структур, які у наш час переростають у єдину цивілізаційну макросистему.

11. Поясніть наявність в історичному поступі людства поєднаних ознак лінійного та циклічного руху. Наведіть приклади лінійності, що показує загальний напрям руху, та циклічності, яка акцентує стадійний та фазовий розвиток цивілізацій.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.