Вислови Сенсея

1. Якщо будеш поблажливим до зла, не помітиш, як станеш байдужим до добра. Однак, караючи зло, треба уміти вчасно зупинитися. Тільки так ти зможеш уникнути небезпеки, яка таїться всередині тебе. Той, хто перемагає, не гордиться, не насилує, не радіє. Він перемагає… і в першу чергу самого себе. Так що караючи зло, потрібно пам’ятати про добро.

1. Люди хочуть достойно виглядати не перед Богом, не перед своєю Совістю, а перед іншими людьми. А вся причина цього зла криється у бажанні людському. Адже людина цінує тільки те, що хоче бачити для себе цінним. А те, що вона не хоче бачити для себе цінним, те і значення для неї не має. Заздрість, ненависть, озлобленість проростають не від зовнішнього стимулу, а від внутрішнього кореня самолюбства.
2. Весь світ працює на те, щоб викликати у людини щонайбільше бажань придбати щось, чого нібито їй не вистачає для повного щастя. Весь світ торгує ілюзіями. Він зітканий з брехні і нитки його кріпляться на заздрості. Люди самі породжують ілюзію, підживлюють її своєю неохайністю думок і самі ж живуть у цій ілюзії, сприймаючи її за справжню реальність.
3. Тому що яку би владу людина не мала на Землі, вона ніколи не отримає від неї вдоволення, тому що все одно залишається рабом своїх бажань. А істинна влада є влада над самим собою.
4. Безглуздо давати рибу голодному, бо він її з’їсть і знову зголодніє. Значно мудріше дати йому снасті і навчити ними користуватися.
5. Поки в душі живе любов, - розлука неможлива. Адже головне ти знаєш, що любиш цю людину. Як ти можеш її втратити, якщо вона дійсно дорога твоїй душі, якщо Пам'ять і Любов до неї продовжують жити в тобі самому…
6. Людина – тимчасова. Смерть кладе кінець старості й мукам, звільняючи від обтяжливості буття. Для люблячих душ – це нагорода. Адже за великим рахунком ми не стаємо іншими тільки тому, що вмираємо…
7. Кожна людина, по суті, не живе своїм справжнім життям. Вона вибирає вподобаний їй образ і грає роль, до того ж, як правило, не одну. І настільки в неї вживається, що думає, що це і є насправді її справжнє життя. І як будь-який артист людина залишається незадоволена своєю роллю і мріє про іншу роль, де він бачить себе більш важливим. Чого би людина не досягла, їй здається, що головну роль у своєму житті вона ще не зіграла. І весь час перебуває у мріях, тішить себе цими казками.
8. Але чи не простіше припинити мріяти і вибрати собі у житті роль, достойну звання Людини? І бути тим, ким ти повинен бути. Щоб, засинаючи, ти був спокійний, що твоя совість чиста. Щоб, помираючи, було не соромно за свої думки і вчинки. І щоб стоячи навіть перед Богом, як кажуть християни, на Суді Божому, тобі було що сказати. Щоб твій кошик з добрими ділами був повен, а з лихими був пустий. От що означає бути Людиною. Бо життя надто коротке. І дається воно для того, аби людина довела Богу, що вона гідна звання Людини…
9. Стань собою, своєю Сутністю. Життя і смерть як єдиний потік. У потоці рухається Сутність. У русі набуває неминуще. Ніхто не може по-справжньому оцінити вируючий потік, не увійшовши в його води, бо це є майбутнє. Ніхто не зможе увійти в одну й ту саму воду двічі, бо це є минуле. Є тільки рух потоку, бо це і є теперішнє. Всяка вода рано чи пізно досягає свого джерела і стає ним, повертаючись до первозданної чистоти.
10. Одяг – це всього лише частка єдиного процесу створення і руйнування. Немає нічого безглуздіше, ніж догоджати забаганкам свого одягу. Адже те, що є суть його, замикає тебе у межах свого вузького простору, віддаляючи від світу і занурюючи тебе у сумніви і страхи, породжені цим відчуженням. Він примушує тебе існувати заради його форм і зовнішніх ілюзій, які вигляд його створює для інших, втягуючи тебе все у більші турботи про нього. Адже кожна форма має свої правила. А правила – всього лише сукупність контрастів.

Твій одяг має межу. Він зношується. Ти ж вільний його не носити. Але, зносивши один, ти надягаєш інший одяг. Однак, не руйнуючи межі, гнатися за безмежним згубно.

1. Безглуздо бігати за мертвою сухою колючкою, бо вона не має життя. Це мертве, котрому нічим себе виявити, окрім шипів своїх. Мертве захищає мертве. Мертве не перетвориться на живе від того, що є життя, а живе не стане мертвим від того, що є смерть. І смерть, і життя від чогось залежать, є щось, що їх об’єднує.
2. Нерозумно прославляти того, хто в тобі бачить всього лише майбутню їжу. Тебе привабила висота його польоту. І ти пішов за ним, думаючи про свою вигоду. Та стремління птаха в польоті були іншими. Хоч і високо він ширяє над пустелею, та харчується він її жертвами. Птах же, який харчується падаллю, не страждає від переміни своїх «страв». Бо суть його гниль. Ти обманув сам себе. Ти побачив реальність, і в тебе зникли ілюзії. Але твоя реальність є теж ілюзія. Великий птах був всього лише тінню перед суттю речей. Речі ж мають властивість народжуватися у Безформному і повертатися у Нице.
3. Той, хто покладається на зовнішнє, може лише припускати. Той, хто покладається на внутрішнє, має достовірне знання. Тіло є тлін. Суть його прах. Ти ж міг здобути Мудрість вічності. Тобі достатньо було зробити крок. Але страх загибелі тліну виявився сильнішим. Тлін втік. Ти залишився в печалі, бо Дух завжди прагне вічності. Мудрість вічності не можна осягнути через тліну владу, бо вона перетворить її на безглуздя. Втекти від страху – не означає спастися. Вбити в собі страх – набути бездоганності. Бездоганність же дозволяє зробити крок на грань. Тому що тільки на грані усвідомлюєш джерело Мудрості.
4. Привид, схожий на Мудрість, тільки видається Мудрістю. Пуста метушня початок смути. Той, хто хоче здаватися Мудрецем, щоб похвалитися перед іншими, сумно мечеться в самотності, мріючи про славу. Та суть його є пустота в оболонці Его. Коли знання приходить від незнання, тоді питанням не може бути кінця.
5. Небо і сонце вершать переміни. Вони здатні преображати, аби все живе слідувало своїй природі. Небо і сонце примножують повне та знищують пусте. Пустеля вершить рух у спокої. Вона мертва, але здатна народжувати міражі, аби живе обманювати своїми ілюзіями. Пустеля знищує повне і наповнює пусте. Піщинки ж у масі своїй слідують за рухом піску, тому стихії визначають їхній напрям.
6. Ти прийшов туди, куди дано тобі від народження. Виріс у тому, що було завгодно твоїй природі. Досяг зрілості у тому, що стало твоєю долею. І підеш туди, куди буде дано тобі від смерті. Смерть всього лише початок життя. Життя всього лише наступник Смерті. Прихід життя не можна відкинути. Відхід його не можна зупинити.
7. Чужий слід не схожий на власний. Сліди з’являються там, де їх залишають. Та самі вони не є тим, хто їх залишає. Йдучи чужим слідом, ти гнався за зовнішніми образами, не відаючи їхньої внутрішньої суті. Але кожен прокладає собі той шлях, який відповідає його істинним стремлінням. Пустеля з часом заносить усі сліди своїми пісками, аби новий Подорожній не робив помилок попереднього. От чому важливий свій досвід. Щоб стати Людиною, потрібно прокласти свій власний шлях.
8. Стопа Людини займає мале місце в безкрайній Пустелі. Але, не дивлячись на це, вона може ступати там, де ще ніхто не проходив. Ступаючи ж там, де ще ніхто не проходив, Людина здатна піти далеко і набути більшого. Пізнання її розуму невеликі, але Людина, ввіряючись Невідомому, здатна дійти до Того, Хто її створив.
9. Його можна сприйняти, але не можна передати. Можна дійти до Нього, але не можна осягнути. Його можна любити, але не можна охопити. Його можна зрозуміти на Початку, але не можна пізнати до Кінця. Бо Він є Той, Хто створив усе. Бо Він є Той, Хто Створює своєю Волею.
10. Злато ж є сміття для душі і спокуса для помислів. Це є скверна, яку багато хто прагне, але яка насправді є обман примарний. Істинна цінність для монаха в молитві щирій про душу свою. Не про ситість пуза свого та здоров’я тіла потрібно піклуватися. Бо скільки б ти не їв, рано чи пізно все одно зголоднієш. І яким би не було твоє здоров’я, рано чи пізно плоть твоя все одно помре. Душа ж вічна. І тільки вона варта турботи істинної.
11. Негоже хвилювати Господа про щоб там не було, крім як о спасінні душі своєї. Не про тіло просіть, не про здоров’я, не про живіт свій піклуйтеся, - все сіє є тлін пустий, у бажаннях ненаситний. Бо немає прохання більш достойного, ніж прохання про спасіння душі своєї.
12. Немає нічого неможливого для сповненої прагнення душі.
13. Короткі дні людські на перехресті часів. Скорботні їхні діла перед ликом Господнім. Вже кожна мить людська на чаші терезів. І немає для душ більш важливої турботи, аніж жага обрящити спасіння. Не у вірі зовнішній, але у вірі внутрішній ключ до Врат. Тільки сліпець, засліплений прахом, його не побачить.
14. Дерзай, людино, істинно говорю, як не дано тобі уникнути смерті, так і не дано тобі уникнути Суду Божого.