Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Твій одяг має межу. Він зношується. Ти ж вільний його не носити. Але, зносивши один, ти надягаєш інший одяг. Однак, не руйнуючи межі, гнатися за безмежним згубно.
|
|
І Подорожній знову зачудувався:
- Звідки ти знаєш це про одяг?
- Я був Кравцем цього світу, - пролунала відповідь.
Подорожній роззирнувся:
- Скажи, а як я потрапив сюди?
- Ти прийшов, - відповів Мандрівник.
- Але я пам’ятаю лише спеку і пісок.
- А що ти бачив?
Подорожній став згадувати:
- Я бачив суху колючку, яку ганяв вітер. Вона залишала слід на піску. Я йшов за нею, думаючи, що вона вкаже мені шлях. Та вітер змінив напрямок. Я повернувся назад. І вирішив, що безглуздо бігати за мертвою сухою колючкою, бо вона не має життя. Але колючка вколола мене, коли я підняв її. Навіть мертва, вона продовжувала завдавати біль.
- Ти зустрів мертве, котрому нічим себе виявити, окрім шипів своїх. Мертве захищає мертве. Мертве не перетвориться на живе від того, що є життя, а живе не стане мертвим від того, що є смерть. І смерть, і життя від чогось залежать, є щось, що їх об’єднує, - промовив Мандрівник.
Подорожній же продовжив:
- Я бачив великого птаха. Він летів високо. Я біг за ним, думаючи, що він виведе туди, де я зможу знайти спокій та позбавитися страждань. Я прославляв його політ і тішив себе мрією. Але він привів мене до зграї таких самих птахів, що поїдали мертву, гнилу плоть.
І Мандрівник відповів:
- Нерозумно прославляти того, хто в тобі бачить всього лише майбутню їжу. Тебе привабила висота його польоту. І ти пішов за ним, думаючи про свою вигоду. Та стремління птаха в польоті були іншими. Хоч і високо він ширяє над пустелею, та харчується він її жертвами. Птах же, який харчується падаллю, не страждає від переміни своїх «страв». Бо суть його гниль. Ти обманув сам себе. Ти побачив реальність, і в тебе зникли ілюзії. Але твоя реальність є теж ілюзія. Великий птах був всього лише тінню перед суттю речей. Речі ж мають властивість народжуватися у Безформному і повертатися у Нице.
Подорожній сказав:
- Я бачив змію. У ній відчувався спокій. Від неї віяло прохолодою. І я подумав, що їй відоме місце джерела. Я пішов за нею. Але змія повернулася до мене. І я побачив її зуби, наповнені отрутою. Тіло моє затремтіло від страху і понесло мене геть. Але ж я вважав, що моє тіло є я. Я втратив змію, але весь час думав про неї.
- Той, хто покладається на зовнішнє, може лише припускати. Той, хто покладається на внутрішнє, має достовірне знання, - промовив Мандрівник. Тіло є тлін. Суть його прах. Ти ж міг здобути Мудрість вічності. Тобі достатньо було зробити крок. Але страх загибелі тліну виявився сильнішим. Тлін втік. Ти залишився в печалі, бо Дух завжди прагне вічності. Мудрість вічності не можна осягнути через тліну владу, бо вона перетворить її на безглуздя. Втекти від страху – не означає спастися. Вбити в собі страх – набути бездоганності. Бездоганність же дозволяє зробити крок на грань. Тому що тільки на грані усвідомлюєш джерело Мудрості.
Подорожній пригадав далі:
- Я бачив ящірку. Я думав, що це привид змії. Мені здалося, що від неї віє прохолодою. Я намагався її наздогнати. Та біг її був швидкий і спритний. Вона зарилася в пісок, і я не зміг її знайти. Та це мене не засмутило. Адже вона була всього лише метушлива ящірка, але не змія.
Мандрівник зауважив:
- Привид, схожий на Мудрість, тільки видається Мудрістю. Пуста метушня початок смути. Той, хто хоче здаватися Мудрецем, щоб похвалитися перед іншими, сумно мечеться в самотності, мріючи про славу. Та суть його є пустота в оболонці Его. Коли знання приходить від незнання, тоді питанням не може бути кінця.
І Подорожній сказав:
- Я бачив сонце, безмежний простір неба. Я бачив безкраї бархани пустелі. Я бачив безліч різноманітних піщинок. Та у масі вони були непомітні. Вітер визначав їхній напрям.
На що Мандрівник відповів:
- Небо і сонце вершать переміни. Вони здатні преображати, аби все живе слідувало своїй природі. Небо і сонце примножують повне та знищують пусте. Пустеля вершить рух у спокої. Вона мертва, але здатна народжувати міражі, аби живе обманювати своїми ілюзіями. Пустеля знищує повне і наповнює пусте. Піщинки ж у масі своїй слідують за рухом піску, тому стихії визначають їхній напрям.
І Подорожній признався:
- Я подумав, що я такий самий, як і ця піщинка. Адже я не знаю, хто я. Але якщо я є, значить, мене Хтось створив. А якщо Хтось створив, значить, на те була Його воля. Тоді мої блукання тут всього лише частина Його задуму. Якщо я помру, що зміниться? Адже цим піщинкам не потрібне моє життя. Але навіщо тоді Він створив мене?
- Щоб ти став Людиною, - пролунала відповідь.
- Стати Людиною?! – здивувався Подорожній. – Але що є моє життя?
Мандрівник же прорік:
- Камінь, що впав у пісок – шелест піщинок.
|
|