Вимоги до оформлення писемного тексту

У писемному мовленні надзвичайно велике значення мають виразність, чіткість літер, акуратність тексту (неохайність написаного свідчить про погану звичку й неповагу до того, хто читатиме текст). Друкують звичайно чорним кольором середньої жирності по 57-60 знаків у рядку, враховуючи проміжки між словами.

Якщо виникає потреба скористатися іншим алфавітом (напр., латинкою), то іноземний текст вдруковують або чорною тушшю пишуть (вписують). Поєднання частково надрукованих окремих букв і написаних не допускається.

Розташовувати текст на форматі, тобто стандартному аркуші паперу – у звичному користуванні розрізняють два формати: А 4 (210 х 297) та А 5 (146 х 210) – треба з урахуванням пропорції, естетики співвідношення формату й обсягу тексту. Не варто втискувати в рядок частину фрази, якщо вона може бути перенесена в наступний.

Писати потрібно, залишаючи поля, – цього вимагають і технічні умови, наприклад, підшивання ділових паперів, і традиція зберігати поле для поміток, правок, доповнень, і навіть естетика форматів. Згідно з Державним стандартом (ДСТ), поля повинні бути такими: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє – 20 мм, нижнє – 20 мм.

Друкують звичайно на одному боці стандартного листка білого паперу одного сорту.

Таблиці, малюнки, креслення, схеми, графіки, фотографії у писаному тексті повинні мати розмір стандартного аркуша. Таблиці треба віддрукувати й розграфити. Цифровий матеріал таблиць друкують через 1, 5 інтервала, текст головки й боковини (заголовки рядків) можна друкувати через 1 інтервал. Пропуски в таблицях позначаються тире (–). Цифри треба розташовувати в колонки одна під одною. Небажаними в писемному тексті є виправлення й домальовування чорнилом.

Нумерація сторінок іде за порядком від титульного листа до останнього, без пропусків, повторів, літерних доповнень. Титульний лист є першою сторінкою (нумерацію не ставлять), на наступній сторінці – 2 і т. д.

3. Основні правила оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел – важливий елемент бібліографіч­ного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці робо­ти, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.

Після згадки в тексті відповідної роботи чи після цитати з неї вказують у квадратних дужках номер, під яким ця робота наведена у списку використаних джерел, а при необхідності також номер тому і сторінки: [12]; [27, с. 38]; [13, IV, с. 28]. У монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік ви­дання, сторінка. Приміром: [Караванський 2004: 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку І. Вихованця [42; 44; 46]; у працях [1 – 5].

Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання – лише тоді, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповід­но до їх порядкового номера. Наприклад: «рис. 1.1», «див. табл. 1.1.», «у формулі 1.1»тощо.

Новий стандарт уміщує тільки універсальні, спільні для всіх видів документів правила складання бібліографічного запису, проілюстровані фрагментами опису різних видів документів. Більшість нововведень пояснюють прагненням розробників максимально точно дотримуватися базового принципу Міжнародного стандартного бібліографічного опису (ISBD) – подавати інформацію в бібліографічному описі так, як вона представлена в об’єкті опису.

Приклади бібліографічного запису