Розмова-покарання

Керівникові часом доводиться висловлювати незадоволення поведінкою підлеглого. Яка ж техніка розмови-покарання? Насамперед треба підготувати емоційне тло для сприйняття слів керівника. Таким тлом є не негативні, а позитивні емоції людини. І тільки тоді варто приступити до власне неприємного. Психологічна наука відкрила цікаве явище в пам’яті людей: вони краще запам’ятовують початок і кінець розмови. Початок створює тло для основної її частини, чи установку, а кінцівка залишає в пам’яті ставлення до цієї розмови.

Усярозмова-покарання, як зауважує О. Ю. Панасюк, складається з трьох частин. Мета першої частини – підготувати емоційне тло для сприйняття того, що буде в другій. Ця частина самостійна і за змістом не пов’язана зі вчинком. Усіма можливими засобами намагайтеся завоювати прихильність. Важче перейти від першої частини розмови до другої. Різкий перехід знижує ефективність першої частини. Результативним є прийом, коли на завершення керівникговорить: Ось говорю це Вам, а самому здається, що я знаю нібито двох співробітників з однаковим ім’ям Петро Захарович: один з них – прекрасний спеціаліст (або...), а інший – учора, наприклад, зірвав... Іпереходите до другої частини, де ви засуджуєте вчинок підлеглого. Закінчується ця частина розмови офіційним оголошенням покарання: Ви самі розумієте, Петре Захаровичу, що не покарати Вас я не можу. Тут головне, щоб слухач не перебивав ваш монолог. Якщо буде перебивати, зупиніться, скажіть: Зараз. Я уже закінчую. Потерпіть, будь ласка, ще трохи. Інакше він не почує ключові слова останньої фрази:... але інакше вчинити я не можу, як би високо не цінував Ваші інші заслуги. І далі переходите до третьої частини розмови.

У цьому переході важливі не тільки слова, інтонація, але й паузи. Після того, як ви закінчили фразу про оголошення, припустімо, догани, зробіть паузу приблизно 10-15 секунд, а потім зверніться до підлеглого з проханням: А тепер, Петре Захаровичу, у мене до Вас буде особисте прохання... Якщо можна, звичайно? (Знову пауза – ніби чекання відповіді). Будь ласка, якщо можна, Петре Захаровичу, на майбутнє звільніть мене від таких розмов. Я ж знаю, що Ви можете працювати без порушень. Ось недавно ви чудово...

Обов’язково будь-яка розмова, а не лише розмова-покарання, повинна закінчуватися на позитивній ноті.

Однак така схема не годиться для розмови-звільнення, коли керівник хоче позбутися поганого працівника. Тут, звичайно, не до усмішок, не до компліментів. О. Ю. Панасюк пропонує «формулу звільнення», що складається з шести обов’язкових пунктів – фраз, які керівник повинен сказати підлеглому. Жодна з них не повинна бути пропущеною, бо вони мають логічний смисловийі психологічний зв’язок. Ця формула допоможе, якщо всі шість фраз будуть повторені вами підлеглому буквально слово в слово і, зрозуміло, у тому ж порядку, як наведені.

Викликавши підлеглого до себе в кабінет для розмови-звільнення й запропонувавши йому сісти, скажіть йому таке: Петре Захаровичу! Якщо Ви докорінно зміните своє ставлення до роботи, то буде і співпраця.

Упродовж двох найближчих тижнів забудьте про те, що я Вам сказав.

Приходьте до мене за допомогою й порадою, якщо Вам потрібно.

Я буду поводитись щодо Вас так, ніби ви тільки почали працювати, і зроблю все, що буду в змозі.

Якщо після двотижневого строку Ви покажете, що робота Вам під силу (а ми обидва добре знаємо, що вона Вам під силу), все буде добре.

Якщо ж через два тижні нічого не зміниться, то нарікайте на себе. Я офіційно повідомлю Вам, що Ви будете звільнені, і Вам доведеться шукати іншу роботу.

За допомогою цієї «формули», на думку О. Ю. Панасюка, ви не затримаєте в себе ледаря, але й не придбаєте собі ворога.

4. Проведення конференцій, нарад, дискусій

Організовуючиконференції, наради, формуючи навчальні групи, круглі столи, треба стежити за тим, щоб на них збиралися люди, котрі дотримуються близьких поглядів на питання, які винесені на обговорення. Це, звичайно, не означає того, що успіх забезпечує тільки обмін думками осіб, які мислять однаково. Певна різноманітність навіть необхідна. Але якщо група співрозмовників створена з цілком різних людей, які не розуміють один одного, то не можна розраховувати на успіх справи.

Конференція ділиться на секції з чітким визначенням завдання кожній із груп. Результати роботи дрібних груп, секцій зіставляють, порівнюють, узагальнюють і виробляють єдине рішення з тієї чи тієї проблеми. Якщо ж немає змоги організувати підгрупи, то голова й той, хто керує дискусією, виступають у такому разі посередниками між групами, вони спрямовують свої зусилля на пошук спільних поглядів, зменшення розбіжностей у них.

Нараду організовують тоді, коли справді виникла потреба порадитися. Оптимальна кількість учасників не перевищує 10-12 осіб, інакше не всі зможуть узяти участь в обговоренні. Результати наради залежать передусім від голови, як він керує нею, від того, наскільки він зуміє підготувати нараду і спрямувати її учасників на дискусію. Голова повинен відкрити нараду і в короткому вступному слові охарактеризувати проблематику, яку треба обговорити. Він повинен уміти впевнено керувати обговоренням поставлених питань, давати учасникам змогу висловитися, заохочуючи їх до розмови. Голова має бути тактовним і витриманим, може делікатно втрутитися і спрямувати дискусію в потрібне річище. Він повинен виявити стриманість, щоб його втручання (висунення для обговорення наступного питання, оголошення перерви чи навіть перенесення наради на інший час або день) сприймалися правильно, з розумінням ситуації.

Дуже важливо вміти брати участь в дискусії, а особливо вести її. Л. Зрінські визначає такі найважливіші правила дискусії:

1. Виступай тільки тоді, коли є що сказати предметно.

2. Слухай, про що говорять інші.

3. Зважай на те, що інші учасники також уважно слухають, і не повторюй того, що хтось уже розповідав.

4. Враховуй сказане іншими, а не тільки проголошуй монологи.

5. Правила тактовного ведення бесіди

Законодавці сучасного етикету рекомендують дотримуватися таких правил тактовного ведення бесіди:

1. Не треба розмовляти так голосно, щоб ваша бесіда привернула увагу навколишніх.

2. Під час розмови можна лише помірно жестикулювати, у жодному разі не треба гримасувати, злісно говорити й різко перечити. Нетерпимістю до чужої думки характеризуються люди запальні чи психічно неврівноважені або ж просто некультурні. До того ж гнів заважає розуму бачити істину.

3. Для розмови потрібно обирати теми, які становлять спільний інтерес, можуть зацікавити й вашого співрозмовника. Варто розмовляти не тільки про власні проблеми, а й про стан справ інших. Проте настійливо запитувати людину про її особисті справи – нечемно.

4. У товаристві треба вміти підтримувати розмову, правильно висловлюючись, не вживаючи вульгарних висловів, не переобтяжуючи мову іноземною лексикою й абстрактними поняттями.

5. Ввічлива людина має відповідати на запитання чи розмовляти тією мовою, якою до неї звертаються (зрозуміло, якщо вона нею володіє). Однак у товаристві, де говорять однією мовою, нечемно розмовляти з кимось іншою мовою.

6. Необхідно уважно вислуховувати співрозмовника, цікавитися його поглядами, симпатіями, проблемами. Нетактовно ігнорувати його запитання чи робити вигляд, що ви їх не розчули.

7. Не можна зупиняти співрозмовника, потрібно терпляче вислухати й те, що ви знаєте, і те, з чим ви, можливо, не згодні. Нечемно відразу ж розпочинати суперечку, обстоюючи власну позицію. Дослухавши до кінця аргументи свого співрозмовника, можна стримано й коректно заперечити: На мою думку, це...; Я схильний думати, що...; Даруйте на слові, але... У жодному разі не можна вживати нетактовні форми відповіді опонентові: Я краще знаю...; І зовсім це не так.

8. Розмовляючи, варто дивитися на свого співрозмовника і стежити за його реакцією, щоб скоригувати свою мову в разі втрати слухачами інтересу до вашого повідомлення. Повернути до себе увагу можна завдяки логічності думки, переконливості аргументів, дотепності й емоційності відповіді. Чемна людина, переконавшись у марності своїх зусиль зацікавити співрозмовника, припиняє розповідати.

9. Якщо зустрічаються колеги чи люди зі спільними професійними інтересами, зрозуміло, можлива розмова про роботу, але треба зважати на настрій навколишніхі їхнє бажання обговорювати виробничі проблеми.

10. Під час розмови стримуйте свої почуття. У ході розмови треба повсякчас пам’ятати про необхідність контролю за своїми жестами, позою, інтонацією, тоном.