Тема: охорона праці

1 Опрацювати конспект лекцій по даній темі.

2. Опрацювати відповідну літературу

3. Відповісти на питання для самоперевірки і контролю по вказаній темі

.

При вивченні теми необхідно з'ясувати зміст інституту охорони праці. Потрібно розрізняти охорону праці в широкому значенні — як сукупність соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних та інших заходів в поєднанні з правовими нормами і охорону праці у вузькому значенні, — як інститут трудового права. Студентам необхідно мати на увазі, що цей інститут містить в собі як норми, закріплені в Конституції України, КЗпП України, Законі України від 14 жовтня 1992 р. " Про охорону праці", так і в підзаконних актах — положеннях, правилах, інструкціях, локальних нормативних актах і угодах про охорону праці.

Метою цих актів є створення правового механізму для реалізації конституційного права на працю в здорових і небезпечних умовах, а також на отримання інформації про стан умов праці, про можливий ризик ушкодження здоров'я та ін.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві покладається на власника або уповноважений ним орган. Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охо­рону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.

Забороняється допуск до роботи осіб, що не пройшли навчання, інструктаж або перевірку знань з питань охорони праці. На власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної безпеки.

Власник зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Обов'язкові медичні огляди провадяться згідно з Положенням про медичний огляд працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 45.

Студенти повинні розкрити права та обов'язки власника підприємства, установи, організації (уповноваженого ним органу) щодо організації охорони праці; навчання працівників, проведення попереднього інструктажу з техніки безпеки і виробничої санітарії; дотримання правових розпоряджень в галузі охорони праці. Крім того, необхідно з'ясувати права та обов'язки працівників щодо дотримання правил (нормативів) охорони праці.

У законодавстві передбачене конкретне коло обов'язків працівника стосовно виконання вимог нормативних актів про охорону праці, оскільки без цього неможливо повною мірою забезпечити необхідний рівень безпеки праці на виробництві. Зокрема, працівник зобов'язаний знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди тощо.

Серйозну увагу потрібно приділити Положенню про розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах, організаціях, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 623 (у редакції Постанови

KM України від 17 червня 1998 р. № 923^і), Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221. Власник або уповноважений ним орган зобов'язані відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, а тому необхідно вивчити Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, складається з:

• виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;
• виплати в установлених випадках одноразової допо­моги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого);
• компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Цікавим є питання про відшкодування моральної шкоди за трудовим законодавством. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок мо­ральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконни­ми діями або бездіяльністю інших осіб (п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здо­ров'я.

Пленум також роз'яснив у п. 13 постанови від 31 березня 1995 р. № 4, що за чинним законодавством обов'язок відшкодування моральної шкоди, заподіяної у сфері трудових відносин, настає у випадках, коли це було передбачено умовами укладеного сторонами контракту (п. 18 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 19 березня 1994 р.) або коли така шкода є наслідком небезпечних чи шкідливих умов праці (ст. 173^і КЗпП). Але з такою позицією Пленуму Верховного Суду, на наш погляд, навряд чи можна погодитись.

Виникає питання: чи можна компенсувати моральну шкоду, яка виникла внаслідок порушення трудових прав за підставами, не передбаченими ст. 173^іКЗпП. Трудовим законодавством України не передбачено відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням працівника, необґрунтованим застосуван­ням дисциплінарного стягнення, відмовою у переведенні на іншу роботу згідно із медичними рекомендаціями та ін. У цьому випадку слід керуватися роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься у п. 13 постанови від 31 березня 1995 р. № 4. До речі, у зв'язку з новою редакцією ст. 213 КЗпП Російської Федерації у трудовому законодавстві вперше з'явилася спеціальна норма про компенсацію моральної шкоди у випадках звільнення без законної підстави або з порушенням встановленого порядку звільнення чи незаконного переведення на іншу роботу. На наш погляд, виходячи із загальної теорії прав людини можливо було б ставити питання про відшкодування моральної шкоди в усіх випадках порушення трудових прав працівників, а не лише у випадках, передбачених п. 13 вказаної постанови.

У зв'язку з особливою правовою охороною праці осіб, які працюють на важких, шкідливих і небезпечних роботах, потрібно вивчити ст. 163—169 КЗпП, ст. 9, 10 Закону України " Про охорону праці".

Трудовим законодавством передбачені особливі правила з охорони праці жінок, неповнолітніх, осіб із зниженою працездатністю, а у зв'язку з цим необхідно засвоїти зміст глав XII та XIII КЗпП України.

Охорона праці жінок здійснюється шляхом встановлення Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок. Цей Перелік затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. № 256. Забороняється залучення жінок до робіт, пов'язаних з постійним, протягом робочої зміни, підійманням і переміщенням вантажів масою понад 7 кг (див.: Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 р. № 241). Забороняється залучення жінок до робіт у нічний час, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Законодавством про працю передбачені підвищені гарантії в галузі охорони праці вагітних жінок і жінок, які мають дітей.

Неповнолітні, тобто особи, що не досягли 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством (ст. 187 КЗпП). Забороняється залучати осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Ці норми диференційовані залежно від статі та віку неповнолітніх працівників¹. З метою охорони здоров'я осіб до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються для них, виходячи з норм виробітку для дорослих робітників, пропорційно скороченому ро­бочому часу для осіб, які не досягли 18 років. Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій за умови повної тривалості щоденної роботи.

Законодавством про працю встановлені й інші гарантії в галузі охорони праці жінок і осіб молодше вісімнадцяти років.

Охорона праці на підприємствах, в тому числі праці жінок та неповнолітніх, забезпечується не тільки створенням безпечних і нешкідливих умов праці, а й настанням юридичної відповідальності підприємств і посадових осіб за порушення законодавства про охорону праці. Закон Украї­ни " Про охорону праці" встановлює, що власник зобов'я­заний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.

З розширенням локального та договірного засобів регу­лювання праці повинні розширятися нагляд і контроль не тільки за застосуванням трудового законодавства і правил з охорони праці, а й за встановленням умов праці локально, а також за договорами і угодами.

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю і охорону праці є діяльністю спеціально уповнова­жених органів, яка направлена на захист трудових прав працівників і припинення порушень цього законодавства.

Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на це органи і інспекції, які не залежать в своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Державний нагляд за дотриманням законодавчих та ін­ших нормативних актів про охорону праці здійснюють: Ко­мітет по нагляду за охороною праці України; Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядер­ної безпеки України; органи державного пожежного нагля­ду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологіч­ної служби Міністерства охорони здоров'я України. Місце­ві державні адміністрації і місцеві ради в межах відповідної території забезпечують реалізацію державної політики в га­лузі охорони праці, здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів про охорону праці.

Потрібно відрізняти попереджувальний, попередній, поточний і подальший нагляд і контроль. Попереджуваль­ний нагляд і контроль здійснюється при встановленні ло­кальних умов праці для того, щоб локальні норми не су­перечили законодавству про працю. Такий нагляд і конт­роль також здійснюється для попередження порушень та правил охорони праці при будівництві, експлуатації вироб­ничих споруд, введенні в експлуатацію нових об'єктів.

Попередній нагляд і контроль сприяє запобіганню по­рушенням законодавства про працю, має місце переважно при застосуванні умов праці, які здійснюються власником спільно, за погодженням або з урахуванням думки проф­спілкових органів чи інших уповноважених на представ­ництво трудовими колективами органів.

Поточний нагляд і контроль спрямований на запобі­гання порушенням законодавства про працю, виявлення допущених порушень і вживання необхідних заходів.

Подальший нагляд і контроль здійснюється при вирі­шенні трудових спорів і виявленні вже допущених пору­шень з метою поновлення порушених прав працівників. Подальший нагляд і контроль здійснюють органи прокура­тури, суд.

Необхідно знати, що за порушення законодавства про охорону праці можливо застосування таких видів відпові­дальності, як дисциплінарна, матеріальна, адміністративна і кримінальна.