Розділ 2. Структура Конституції України

Структура Конституції Україні відображає її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягають конституційно-правовому регулюванню. Категорія «структура конституції» є складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативного матеріалу, який містить кожна окрема конституція.

Структура Конституції України є, власне, внутрішньої побудовою єдиного цілісного нормативно-правового акта найвищої юридичної сили. Як справедливо зазначав П. Б. Стецюк, питання структури кон­ституції як документа, очевидно, найкраще і найпростіше розглядати у випадках, коли йдеться про писану одноактну (тобто таку, яка є єдиним логічно побудованим і завершеним документом) конституцією. За наявності конституцій з іншими формами вираження (писаної не-кодифікованої чи змішаної конституцій), розгляд питання про їхню будову як таку певним чином ускладнюється. Конституція України 1996 р. належить саме до писаних одноактних конституцій. Говорячи про її структуру, слід мати на увазі структуру єдиного нормативно-правового акта [15, с. 394].

З позиції структурного підходу до тексту конституції, при підготовці останньої має бути вирішено питання: перше – розподіл конституційних норм за певними групами (главами і розділами); друге – черговість (послідовність) розміщення даних норм (уже об’єднаних у глави і розділи). При цьому, в основі вирішення першого питання (розподіл конституційних норм за певними групами – главами, пізніше – розділах) лежить єдність предмета правового регулювання (іншими словами – спільна група суспільних відносин, які регулюють ці норми), а в основі другого питання (черговості, послідовності розміщення даних норм в уже об’єднаних главах і розділах) – мотив первинності, тобто первинною чи похідною є норма права.

Конституційно-правова практика за своє більш як двохсотрічне існування виробила приблизно таку будову (структуру) конституції держави, в якій мають місце як окремі складові функціональні частини: преамбула, розділи (частини, глави) основного тексту, а також прикінцеві і перехідні положення, а в ряді випадків і додатки.

Структура Конституції України побудована з урахуванням як власного, так і сучасного зарубіжного досвіду. Конституція України 1996 р. належить до кодифікованих конституційних актів. Бона існує у вигляді єдиного нормативно-правового ак­та, до складу якого входять три основні частини: преамбула, основна частина, прикінцеві і перехідні положення. У свою чергу основна частина та прикінцеві й перехідні положення Конституції України складаються із п’ятнадцяти самостійних розділів, позначених латинськими цифрами, що містять 161 статтю (розділи І-ХІV) і 14 пунктів (розділ XV), позначених арабськими цифрами. Окремі статті Конституції Ук­раїни складаються з кількох абзаців, що не нумеруються, а при посиланні на них позначаються як частини відповідної статті [15, с. 396].

Преамбула (від лат. «praeambulus» – той, що передує) вступна частина законодавчого акту, міжнародного договору, декларації тощо, в якій, як правило, викладаються обставини, що є підставою його видання або укладення. Преамбула – частина Конституції, яка містить положення політико-правового характеру, часто з явним ідеологічним навантаженням. Тут звичайно викладені цілі конституції, вказуються історичні умови її створення, інколи проголошуються права і свободи або керівні начала державної політики. Ця частина – найважливіша у політичному та ідеологічному плані. Щодо нормативної природи і юридичної сили преамбул, то часто визнається, що положення преамбул правовими нормами не являються, але мають нормативне значення дня тлумачення і застосування інших положень Конституції. Проте, в тих випадках, коли преамбули містять проголошувані права і свободи (як, до прикладу, преамбула Французької Конституції 1946 р., що продовжує діяти), вони можуть мати те ж юридичне значення, що й норми основної частини Конституції [2, с. 53].

Преамбула як важлива складова конституції існувала за часів створення перших конституцій у світі. Найвідомішою конституцією із числа перших у світі конституцій, що діє й нині, є Конституція США 1787 р. її Преамбула декларує: «Ми, народ Сполучених Штатів Аме­рики, з метою утворення більш досконалого Союзу, утвердження пра­восуддя, забезпечення внутрішнього спокою, організації спільної оборони, сприяння спільному добробуту й забезпечення нам і нашим нащадкам благ свободи, утверджуємо й приймаємо цю Конституцію для Сполучених Штатів Америки» [15, с. 397].

Преамбула Конституції України містить низку важливих державних політико-правових положень, а саме:

– положення про державно-політичне (офіційне) розуміння поняття «український народ», за яким останній визначається як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом утворюють український народ;

– положення про те, що ця Конституція приймається на основі здійснення українською нацією права на самовизначення. Право на самовизначення – це загальновизнане світовим співтовариством право кожної нації творити власну державу в межах своєї етнографічної території або входити до складу існуючих інших держав. Приймаючи Конституцію незалежної Української Держави, її парламент зауважує, що поява Основного Закону України, як поява самої Української Держави в кінці ХХ-го століття, є наслідком реалізації українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення;

– положення про те, що ця Конституція спрямовується на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;

– положення про те, що в парламентарії, приймаючи Основний Закон України, усвідомлюють всю свою відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу. Цим положенням ще раз наголошено про єдність українського народу з європейською культурою і цивілізацією, побудованими на засадах християнської моралі та загальнолюдських ідейних цінностях [2, с. 53-54].

Основна частина Конституції містить норми про права і свободи, про основи суспільного ладу, про систему і статус державних органів, про державну символіку, про порядок внесення змін до Конституції. Конституція України складається з ХV розділів і 161 статті [11, с. 42]:

Розділ І «Загальні засади» Конституції України містить норми, що визначають основи суспільного і державного ладу України. Норми цього розділу Конституції України визначають основні напрями розвитку громадянського суспільства, основні принципи суспільного життя, пріоритети національного правотворення і державотворення, принцип народного суверенітету, права Українського народу, закріплюють форму держави, пріоритет людини, її життя і здоров’я, честі й гідності, недоторканності й безпеки як найвищої соціальної цінності, основні напрями зовнішньополітичної діяльності держави, встановлюють державні символи України тощо.

У II розділі Конституції України «Права, свободи та обов’язки лю­дини і громадянина» визначаються основні принципи прав і свобод людини і громадянина, їх загальні та спеціальні (юридичні) гаранта, а також встановлюються громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні, ідеологічні), екологічні та інші права і свободи людини і громадянина в Україні. Цей розділ також містить норми, що встановлюють основні конституційні обов’язки людини і громадяни­на та гаранта їх виконання.

Важливе місце в структурі Конституції України посідає розділ, присвячений виборам і референдумам (розділ III «Вибори. Референдуми»). Розділ III Конституції Ук­раїни визначає юридичний механізм ініціювання всеукраїнського референдуму на вимогу громадян України (ч. 2 ст. 72), пи­тання обов’язкового всеукраїнського референдуму (ст. 73) та питання, що не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст. 74) [2, с. 54].

Розділ IV «Верховна Рада України» Конституції України норматив­но визначає поняття національного парламенту, порядок його формування та діяльності, конституційно-правовий статус народного депу­тата України, структуру та повноваження Верховної Ради України, суб’єктів законодавчої ініціативи, конституційно-правові основи бю­джетного процесу, парламентського контролю тощо. Цей розділ та­кож встановлює національну грошову одиницю — гривню (ст. 99) та основні завдання Національного банку України (ст. 100).

У розділі V Конституції України об’єднані конституційно-правові норми, що визначають правовий статус Президента України, який є Главою держави і виступає від її імені. Зокрема, у цьому розділі закріплено вимоги до кандидата у Президенти України, порядок обрання Президента України та підстави для дострокового припинення його повноважень, у тому числі в порядку імпічменту, визначено по­вноваження Президента України. Важливою також є ст. 107, яка виз­начає конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України [11, с. 43].

Наступний, шостий розділ Конституції України — «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» — містить норми конституційного права, що визначають структуру та порядок формування Кабінету Міністрів України, його повноваження, юридичну силу актів Кабінету Міністрів України, а також визначає конституційно-правові основи здійснення виконавчої влади на місцях, зокрема, визначає правовий статус місцевих державних адміністрацій.

Розділ VII «Прокуратура» закріплює конституційно-правовий ста­тус Прокуратури України, що становить єдину систему. Конституція визначає лише основні конституційні положення щодо завдань Про­куратури України та порядку призначення та звільнення з посади Ге­нерального прокурора.

Наступним, восьмим розділом Конституції України є розділ «Правосуддя», який містить норми конституційного права України, що визначають основні принципи правосуддя, правовий статус основних суб’єктів правосуддя — Конституційний Суд України та систему судів загальної юрисдикції, конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції. [15, с. 401].

Найбільш «лаконічним» структурним елементом основної частини Конституції України є розділ IX «Територіальний устрій України». Він містить лише дві статті, які визначають основні принципи територіального устрою України (ст. 132) та встановлюють систему адміністративно-територіального устрою України (ст. 133).

Важливим елементом структури Конституції України є розділ X «Автономна Республіка Крим», присвячений регулюванню конституційно-правового статусу цієї невід’ємної складової частини Ук­раїни. Зазначений розділ містить норми, що визначають систему ор­ганів Автономної Республіки Крим.

Два останні розділи Конституції України присвячені механізму організаційно- і нормативно-правового захисту Основного Закону. Так розділ XII «Конституційний Суд України» визначає правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юстиції в Україні.

Розділ XIII Конституції України визначає по­рядок внесення змін до Конституції України. При цьому процедура внесення змін до Конституції України диференціюється залежно від предмета цих змін [11, с. 45].

Заключні (прикінцеві) положення містять різні норми. Тут, як правило, встановлюється порядок набуття чинності Конституції. Перехідні положення визначають строки вступу в дію окремих конституційних норм, які не можуть бути реалізовані зразу, порядок і строки заміни попередніх конституційних інститутів новими. Перехідні положення Конституції України складаються з 14 пунктів [2, с. 55].