Розділ 1. Теоретичні засади виробництва та реалізації продукції.

Вступ

Перехід до ринкової економіки в Україні передбачає розв’язання багатьох виробничих, науково-технічних, організаційних проблем. Найскладнішими є організаційно-економічні проблеми, пов’язані з переходом до розмаїття форм власності, радикальної структурної перебудови економіки, орієнтацією на економічні важелі та стимули управління й менеджменту, поєднання різноманітних організаційних форм господарювання тощо.

Побудова ринкового організаційно-економічного механізму значною мірою залежить від удосконалення методології та організації комплексного економічного аналізу, особливо на рівні підприємства як первинної ланки економічної системи країни. В умовах ринкової економіки економічний аналіз суттєво змінює свою цільову орієнтацію, значно поглиблюється і розширюється зона аналітичного пошуку та діагностики, вдосконалюється методика та організація системних досліджень. Постає необхідність перебудови системи комплексного економічного аналізу відповідно до його нової функціональної ролі.

Зміст економічного аналізу становить комплексне і взаємопов’язане дослідження процесів і явищ господарської діяльності підприємств, об’єднань та їх структурних підрозділів, визначення на цій основі причинно-наслідкових зв’язків і тенденцій розвитку з метою обгрунтування та оцінки ефективності управлінських рішень за встановленими критеріями господарювання.

Метою виконання бакалаврської кваліфікаційної роботи в у напрямі економічної діяльності на підприємстві є систематизація, закріплення і поглиблення набутих в університеті знань в галузі економіки та їх практичне застосування для вирішення реальних виробничо-господарських, економічних та управлінських проблем.

Завдання бакалаврської кваліфікаційної роботи полягає в проведенні теоретичних досліджень в області економіки в виявлення проблем, що виникають при організації економічної діяльності, а також виявлення наукових підходів та розробці економічних, організаційних та управлінських рекомендацій для вирішення даної проблеми.

Об’єктом дослідження є приватне акціонерне товариство «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар», яке займається розливом мінеральноі води.

У першому розділі представлено теоретичні засади виробництва та реалізації продукції, що полягає у визначенні конкретних результатів (організаційних питань) та шляхів їх досягнення на підприємстві, що забезпечило б отримання конкурентних переваг на цільовому ринку.

У другому розділі подано коротку характеристику аналізування виробництва та реалізації продукції на підприємстві ВАТ «МЗМВ «Оскар», а саме: 2.1. аналізування результатів фінансово-господарської діяльності, а саме опис основних напрямів діяльності, аналіз рівня і динаміки фінансових результатів, загальна оціека фінансового стану; аналізування основних показників системи збуту продукції, рівень оновлення продукції, аналіз сезонності та ритмічності; аналізування чинників і резервів збільшення випуску і реалізації продукції, підсумки обрахованих показників.

За допомогою цих підрахунків ми можемо дати чіткий аналіз фінансової стійкості та конкурентноспроможності ПрАТ ”МЗМВ”Оскар”, та запропонувати певні дії щодо покращення виробництва та реалізації продукції.

Розділ 1. Теоретичні засади виробництва та реалізації продукції.

1.1.Поняття та теоретичні засади організації виробничого процесу на підприємстві.

З економічного погляду виробництво – це процес споживання засобів виробництва і робочої сили. Його здійснення можливе за наявності трьох елементів: засобів праці, предметів праці і робочої сили та певних умов споживання, продуманої організації і технології, а умовами здійснення є: зосередження необхідних засобів виробництва і робочої сили в просторі; відповідна побудова і регулювання самого процесу споживання; управління виробничими підрозділами і виробничими процесами.[13, с.3].

В статиці		В динаміці
Субстанція; струк- тура; суть і форма; організації як юри- дичної особи		Процес із прероб- лення входу у її вихід; організація як функція управ- ління цілей, місії

Рис.1. Структура поняття “організація” стосовно виробничих систем.

Наведена схема підкреслює, що і субстанція, і процес залежать від зовнішнього середовища організації. У виробничій системі основою є перероблення входу системи у їїв вихід. Власне тут здійснюється виробництво продукції, яке пов’язане з структурою системи та організацією як функцією упраління для досягнення цілей, місії системи.

Особливості організації виробництва полягають у забезпеченні взаємодії усіх елементів виробництва та виборі таких методів та умов їх використання, які максимально відповідатимуть меті виробництва.

Під час виробництва спільна праця людей, засоби праці, предмети праці і економіка об’єднуються у часі і у просторі, утворюючи певний процес, результатом якого є випуск певного виду заданої продукції. Технологія визначає способи і варіанти виготовлення продукції, тобто технологіч визначає, що потрібно зробити з предметом праці і за допомогою яких засобів виробництва, щоб перетворити його у продукт з необхідними властивостями.

Організація виробництва визначає як краще поєднати предмети і засоби праці, а також саму працю, щоб перетворити предмет праці у продукт з необхідними властивостями з найменшими затратами робочої сили і засобів виробництва.

Економічні зв’язки і відносини належать до підсистеми економіки і виражають усі економічні зв’язки і відносини всередині підприємства та із зовнішнім середовищем.

Усі елементи виробничої системи тісно взаємодіють. Завдання організації виробництва полягає у забезпеченні ефективності цієї взаємодії, виборі таких методів і умов їх використання, які б найкраще сприяли досягненню цілейвиробництва. При цьому важливим є врахування взаємного впливу окремих підсистем. Так, якщо впливати на одну з підсистем, наприклад на підсистему засобів праці, то зміниться й стан інших підсистем.

Розгляд виробництва як системи обумовлює комплекс задач організації виробництва, основними серед яких є:

· забезпечення неперервності, пропорційності і типовості виробничого процесу;

· удосконалення форм організації виробництва;

· удосконалення організації праці і виробництва у часі і просторі;

· гнучка переорієнтація виробництва на інші види продукції;

· визначення та забезпечення оптимальної спеціалізації підрозділів і робочих мсць;

· безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами, удосконалення логістичної системи;

· покращання асортименту і якості продукції.

Практична діяльність свідчить, що навіть на однакових підприємствах задачі організації виробництва відрізняються, що обумовлено складністю зв’язків всередині підприємства та особливостями зв’язків із довкіллям.[ 13, ст. 10]

Виробничі системи є складними, відкритими, динимічними системами. Їхня складність обумовлена великою кількістю та різноманіттям внутрішніх змінних, а відкритість характеризує взаємодію із зовнішнім середовищем, динамічність – полягає в тому, що виробнича система постійно зазнає змін.

Внутрішні змінні є характеристикою самої виробничої системи. Це – цілі, завдання, структура, технологія, працівники (Рисунок 2).

Цілі – це конкретний, кінцевий стан або очікуваний результат організації.Кожна служба чи підрозділ має свої цілі, крім загальної.

Структура – це сукупність відділів та служб, рівні управління та видів робіт, які виконують служби або підрозділи.

Технологія – це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини тощо) у вихідні (у продукт).

Завдання – це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлені терміни. Це робота з предметами праці, інформацією та людми.

Працівники – найважливіший чинник внутрішнього середовища, що впливає на систему.

Зовнішнє середовище

Внутрішнє середовище Техногія   Працівники Цілі   Структура   Завдання

Рис.2 Взаємозв’язок внутрішніх змінних.

Внутрішні змінні значною мірою контрольовані. Керівники створюють і реалізовують набір внутрішніх змінних через процес організації виробництва.

Складові зовнішнього середовища, маючи великий вплив на виробничу систему, є менш контрольованими. Вони взаємозлежні, динамічні характеризуються невизначеністю і складністю.[ 13, ст. 28]

Види виробничих процесів.

Виробничий процес – це поєднання предметів і знарядь праці з живою працею для задоволення потреб виробництва (рис. 3)

Ресурси Використання Результат ресурсів   Засоби праці предмети праці   Персонал

Рис 3. Схема елементів виробничого процесу

Його елементами та поняттями є:

· предмети праці;

· знаряддя праці;

· жива праця;

· простір;

· час;

· задоволення потреб.

Разом вони формують системне поняття “виробничий процес”. Суть цих понять можна виразити так:

1. Предмет праці – предмет, на який діє людина під час праці зі створення проміжного або кінцевого продукту для задоволення певних потреб.

2. Знаряддя праці – засоби виробництва, якими людина користується під час праці.

3. Жива праця – це свідома, доцільна діяльність людини, яка за допомогою знарядь праці діє на предмет праці для перетворення його та задоволення певних потреб.

4. Простір – місце перебігу виробничого процесу.

5. Час – тривалість виробничого процесу.

6. Задоволення потреб – виготовлення продукції, надання послуг або виконання роботи для задоволення певних потреб відповідно до плану.

Виробничі прцеси є трьох видів – основні, допоміжні, обслуговувальні.

Своєю чергою основні виробничі прцеси поділяються на: підготовчі перетворювальні, заключні.[13, ст. 64]

Основний процес виробництва має три етапи:

Підготовчий – це процес підготовки живої праці у просторі і часі і знарядь праці для перетворення предмета праці корисний продукт.

Перетворювальний – це процес перетворення предмета праці зміною його форм, розмірів, фізичних або хімічних властивостей, зовнішнього вигляду, характеристик, показників, стану або потенціалу відповідно до плану або творчого задуму.

Заключний – це процес підготовки перетвореного предмета праці з наданням йому форми товару для передачі замовнику.

Допоміжний процес – це процес, що сприяє нормальному перебігу основаного процесу з перетворення предмета праці безпосереднім забезпеченням його обладнанням, інструментом, паливно-енергетичними ресурсами.

Обслуговувальний процес – забезпечує нормальний хід основних і допоміжних процесів виконанням транспортних послуг, послуг з логістики на “вході” і ”виході” та ін.[13, ст. 65]

За рівнем ієрархії виробничі процеси такі:

· виробничий процес на робочому місці;

· виробничий процес на рівні підрозділу;

· міжцеховий виробничий процес.

Організація виробничих процесів у часі.

Одним із найважливіших завдань організації виробництва є скорочення часу виготовлення продукції, тобто виробничого циклу виготовлення.

Під виробничим циклом розуміють календарний період (години, дні, місяці інколи роки) протягом якого предмет праці проходить усі операції виробничого процесу або певної його частини і перетворюється на завершальний продукт.

Тобто організацію виробничого процесу у часі можна розглядати як спосіб поєднання у часі основних, допоміжних і обслуговувальних процесів з перероблення “входу” організації у її ”вихід”.

Отже, тривалість виробничого циклу складається з тривалості робочого періоду та перерв. Окремо виділяють час робочих процесів, які можуть перебігати у процесі виробництва.

Час технологічних операцій складається з часу підготовчо-заключних операцій (підготовка робочого місця; підготовка до роботи обладнання, інструменту, оснащення та зняття їх наприкінці зміни) та часу виконання основних операцій.

Перерви у робочий час поділяються на організаційні (очікування звільнення робочого місця, затримка поставки комплектуючих тощо.) та регламентовані (перерви на обід, на відпочинок), (Рисунок 4).

Тривалість виробничого циклу

Час технологічних операцій

Час нетехнологічних операцій

У робочий час

У неробочий час

Рис. 4 Структура виробничого циклу

У виробничому процесі бере участь і обладнання, яке може перебувати у двох станах: або працює, або простоює.

Скорочення виробничого циклу є важливою задачею технології та організації виробництва. Скорочення тривалості робочого періоду (тривалості оброблення) досягається головним чином за рахунок технічних (для основних операцій) і частково організаційних (для допоміжних операцій) заходів.[13, ст.95]

Види руху предметів у виробництві.

У виробництві існує три види руху предметів праці – послідовний, паралельний, послідовно-паралельний. Кожний з них має свої особливості предачі виробів від одного робочого місця до іншого, роботи устаткування та пролежування деталей.

При послідовному русі оброблення кожного наступного виробу починаються після закінчення обробки попереднього; при паралельному русі оброблення виробів здійснюється одночасно; при послідовно-паралельному – з використанням обидвох видів руху. Але якщо у перших двох випадках організація виготовлення є простою, то при послідовно-паралельному русі неохідно виконання певних умов.

Організація виробництва партії виробів різних видам рухів має свої особливості.

При послідовному русі вироби передаються на кожну наступну операцію цілою партією після закінчення оброблення на попередній. При цьому устаткування на кожній операції працює без простоїв.

Для паралельного виду організації виробничого процесу характерним є перехід кожної деталі на наступну операцію негайно після закінчення попередньої.

Послідовно-паралельний вид руху поєднує переваги послідовного та паралельного видів руху виробів у виробництві.[13, ст. 98]

Під час побудови такого графіка потрібно дотримуватись таких правил: якщо наступна операція триваліша, ніж попередня, тоді вона починається пізніше на час, який дорівнює часові оброблення одного виробу на попередній операції; якщо наступна операція менш тривала, ніж попередня, тоді вона закінчується на час, який дорівнює часові оброблення одного виробу на цій операції.

Тривалість циклу при такому русі дещо більша, ніж при паралельному, але менша, ніж при послідовному, але відсутні простої обладнання в межах оброблення партії деталей.[1, ст. 101]

1.2. Методичні підходи до організування процесу реалізації продукції підприємства.

Реалізація продукції відбувається через систему збуту підприємства. Отже, у цему підпункті ми розглянемо усі аспекти збутової дільності.

Збутову діяльність підприємств розглядають, як звичайно у двох аспектах.Перший передбачає пошук відповідей на запитання: “Як побудувати ефективну систему розподілу, сформувати канали збуту? Скільки і яких представників залучити до цієї діяльності? ” Другий аспект стосується органзації фізичного переміщення товарів, їх транспортування і складування. Ці питання розглядає збутова логістика.[16, ст.105]

Розподіл— узгоджене, систематизоване розміщення, доставка та реалізація товарів на конкретному ринку.

Ринок— інститут чи механізм, який об’єднує продавців та покупців, коли одні хочуть і спроможні купити, а інші — заінтересовані в продажу товарів та послуг.

Розрізняють ринки:

¾ продавців (попит більший за пропонування) і покупців (попит менший за пропонування);

¾ чистої та монополістичної конкуренції, олігопольні та монопольні;

¾ товарів, капіталу, робочої сили та цінних паперів;

¾ вільні (відкриті) та замкнуті;

¾ внутрішні та зовнішні;

¾ споживчі, виробничі та торгові;

¾ закупівель та збуту.

Особливо важливим для маркетингу є поділ ринків на цільові, побічні та «зону байдужості».

Цільовим ринком фірми є ринок, що його потреби й запити найліпше відповідають можливостям фірми. Відтак фірма бере такий ринок за основний об’єкт своєї діяльності.

Побічний ринок — це ринок, споживачі якого користуються продуктом фірми випадково чи використовують його як альтернативний варіант.

«Зона байдужості» — це ринок, споживачі якого не є при-
хильниками продукції фірми.

Суб’єкти маркетингу — це підприємства, організації чи окремі особи, між якими існують маркетингові зв’язки (рис. 5).[3, ст.19]

Рис. 5. Суб’єкти маркетингу

Канали розподілу товару.

Канали розподілу (збуту) – це сукупність фірм чи окремих осіб, які виконують посередгицькі функції щодо фізичного переміщення товарів і перебирають на себе або сприяють переданню права власності натовари на шляху їх просування від виробника до споживача.

Незважаючи на те, що при використання послуг посередників виробник певною мірою втрачає контроль за реалізацією товарів, бльшість підприємців вважають вигідним залучення посередників. Це пояснюється багатьма причинами зокрема:

· У значної частини виробників не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого маркетингу;

· Посередники можуть забезпечити покупцям необхідний асортимент товарів і високу якість обслуговування, використовуючи свої контакти, досвід та кваліфікацію;

· Навіть якщо виробник здатний створити власні канали розподілу, у багатьох випадках це для нього не вигідно, оскільки ефективніше вкласти кошти у свій основний бізнес;

· Значного зменшеннявитрат на реалізацію товарів через посередників досягають за рахунок скорочення кількості прямих контактів із споживачами.

Графічно цей процес ми можемо відтворити на рисунку 6.У лівій частині рисунка показано, як три виробника намагаються співпрацювати з трьома споживачами методами прямого маркетингу, що потребує здійснення де’вяти окремих контактів. У правій частині показано як участь одного посередника зменшує кількість контактів до шести, тобто на одну третину.

В

С

В

С

В

С

В

П

С

В

С

В

С

В – виробник; С – споживач; П – посередник.

Рис. 6 Скорочення кількості необхідних прямих контактів у разі участі посередника

Усі учасникам каналу розподілу виконують принаймні одну з наведених далі функцій:

· Збирання інфрмації для маркетингових лосліджень;

· Розповсюдження позитивної інформації про товар (участь у комунікаційному процесі);

· Встановлення і підтримання звязків із потенційними споживачами, а саме – сортування, комплектування, монтаж, пакування;

· Формування товарного асортименту;

· Проведення ділових переговорів із споживачами стосовно рівня цін та інших умов перед укладанням угод на поставку;

· Організація товарного руху: транспортування і складування товару;

· Часткове чи повне фінансування витрат на функціонування каналу; кредитування;

· Прийняття на себе ризиків (часткове чи повне) від функціонування каналу і збуту товару.

Практично ці функції можуть виконувати як виробник, так і посередник. Відповідь назапитання, хто має виконувати ту чи іншу функцію, залежить від того, хто може зробити це ефективніше. З появою нових можливостей будь-який канал може перебудувати свою структуру.[16, ст. 106]

Довжина і ширина каналів розподілу

Довжина каналу збуту визначає кількість посередників, через яких товар проходить на шляху від виробника до споживача.

Рівень каналу збуту – будь-який посередник, що виконує ту чи іншу роботу щодо просування товару до споживача. Приклади каналів розподлу різного рівня наведено на рис. 7.

Виробник

Виробник

Виробник

Споживач

Споживач

Споживач

Канал однорівневий Дворівневий

нульового рівня канал канал

Рис. 7 Приклади каналів розподілу різних рівнів.

Канал нульвого рівня або канал прямого маркетингу складається з виробника, який продає свій товар безпосередньо споживачам (через відділ збуту, збутові філії, мережу фірмових магазинів, посилкову торгівлю тощо.)

В однорівневому каналі діє один посередник. На споживчому ринку таким посередником виступає, як звичайно, роздрібний торгівець.На ринку товарів промислового призначення посередниками можуть бути збутові агенти, брокери і ділери.

Дворівневий канал складається з двох посередників. На споживчому ринку такими посередниками бувають оптовий та роздрібний торгівці, на ринку ТПП – промисловий дистриб’ютор і ділери.

Існують канали з більшою кількістю рівнів, наприклад трирівневий, в якому до вже згаданих посередників додаються ще підприємства дрібного гурту, що купують товари в потужних оптовиків і перепродають їх невеликим підприємствам роздрібної торгівлі, котрих великі оптовики, як звичайно, не обслуговують.

Ширину каналу розподілу визначає кількість незалежних учасників на кожному рівні каналу. Існує три підходи до вирішення цієї проблеми.

· При ексклюзивному розподілі фірма різко обмежує кількість оптових і роздрібних торгівців в географічному регіоні, використовує один чи два роздрібні магазини у конкретному торговому регіоні, яким надає виняткове право реалізувати свій товар. Вона прагне підтримати свій престижний образ, контроль над каналами збуту і високий прибуток завдяки високій ціні, свідомо орієнтуючись на менший обсяг збуту. В такій ситуацї фірма, як звичайно, вимагає від посередника, щоб він не торгував товарами конкурентів. Ексклюзивний розподіл характерний для торгівлі новими автомобілями, дорогими парфумами, престижним одягом.

· При селективному розподілі фірма відбирає кращих посередників із тих, які готові надати свої послуги. Вона намагається поєднувати контроль над каналом, престижній образ із достатнім обсягом продажу і прибутку. Такий підхід притаманний реалізації значної кількості товарів довготермінового використання.

· При інтенсивному розподілі фірма використовує численних оптових і роздрібних торгівців. Її цілі – охоплення широкого ринку збуту, отримання високих прибутків через масову реалізацію і зручність мсця придбіння товару для споживача. Такий підхід характерний для торгівлі тютюновими виробами, жувальними гумками тощо.

Маркетингові системи

Поряд з традиційними каналами розподілу у світовій практиці останнім часом набули популярності вертикальні маркетингові системи.

Кожен учасник традиційного каналу являє собою окреме підприємство, яке прагне забезпечити собі максимальний прибуток, навіть якщо при тому знизиться прибутковість інших членів каналу і ефективність системи розподілу загалом.[16, ст. 108].

ВМС складаються з виробника, оптових і роздрібних торгівців, котрі співпрацюють як єдина система. Узгодження дій кожного з учасників можуть зумовлювати різні фактори, які і визначають і тип ВМС.

· Якщо всі ланки розподілу є власністю одного її члена – це корпоративні ВМС. Найчастіше власником є виробник, але ним може бути і торговельни посередник. Так, близько 50% товарів, що реалізуються через відому американську корпорацію роздрібної торгівлі “Сірз” надходять в її магазини з підприємств, частина акцій яких належить самій корпорації.

· Договірні ВМС складаються з незалежних фірм, що пов’язані з договірними відносинами і координують програми своєї діяльності для спільного досягнення кращих комерціних результатів. Зокрема поширена практика створена договірних ВМС на основі надання торговельних привілеїв.

Наприклад фірма “Кока-кола” видає ліцензії на право торгівлі на різних ринках власникам заводів, які закуповують у неї концентрат напоїв, газують його, розливають у пляшки і продають місцевим роздрібним торгівцям. Існують інші види договірних ВМС.

· Керовані ВМС координують свою діяльність не внаслідок приналежності до певного власника, а завдяки економічній могутності одного з учасників системи. Так, корпорація “Проктер енд Гембл” досягає надзвичайно тісного співробітництва з продавцями своїх товарів, допомагаючи їм в організації експозиції, формуванні політики цін, проведенні заходів стимулювання, забезпечуючи потужну рекламну підтримку.

Створення ВМС усіх типів має на меті головне: можливість контролювати діяльність каналів розподілу і запобігати винекненню конфліктів між окремими його учасниками, якщо вони намагаються досягнути власних цілей.

Ще один різновид маркетингових систем – горизонтальні маркетингові системи (ГМС). Вони виникають при обєднанні двох ао більше підприємств, які спрямовують свої зусилля для ефективного використання маркетингових можливостей.

В окремої фірми може не вистачати фінансових ресурсів, виробничих потужностей або довіду для самостійної діяльності; вона може побоюватись брати на себе ризик. Співробітництво може здійснюватись на окремих на тимчасових або постійних засадах.

Прикладом ГМС може слугувати харківська інформаційно-комерційна мережа “Промпостач”, яка вже об’єднує сотні підприємств, оптових баз, інших організацій, має потужний банк даних і видає тижневий каталог.

Багатоканальні маркетингові ситеми (БМС) створюють для повнішого охоплення різних ринків.Таку систему організувала фірма “Світоч” яка реалізує частину своєї продукції через фірмові магазини; другу частину – через мережу дистриб‘юторів, які працюють із роздрібною торгівлею на всій території України; третю частину – через дрібногуртові магазини-склади.

Вибір каналу розподілу.

Рішення про вибір каналу розподілу дуже важливі для будь-якої фірми.

· Прямі канали розподілу (канали нульового рівня) найчастіше використовують фірми, які хочуть контролювати всю свою маркетингову програму і мати тісні контакти із споживачами на обмежених цільових ринках. Вони більше поширені на ринку продукції промислового призначення.

· Непрямі канали розподілу, що передбачають участь торговельних посередників, як звичайно, вибирають фірми, що прагнуть розширити свої ринки й обсяги збуту. При тому вони згодні відмовитись від багатьох збутових функцій, але відповідно, і від певної частки контролю над каналами збуту і контактів із споживачами.

Категорії вибору раціональної системи розподілу неможливо вибрати однозначно. Ефективність функціонування каналу визначають щонайменше трьома показниками:

· Періодом часу за який товар проходить шлях від виробника до споживача (швидкістю товарного руху);

· Витратами на реалізацію (у розрахунку на одиницю товару) і наявністю можливостей їх знаження;

· Обсягом реалізації продукції за одиницю часу (швидкістю збуту товару).

При виборі каналу розподілу й визначенні його довжини та ширини належить ураховувати такі основні фактори:

· Споживачів (їх кількість, концентрацію, частоту здійснення покупок, розмір середньої покупки);

· Товар (його вартість, технічну складність, термін зберігання, габаритий масу, функціональне призначення);

· Цілі й ресурси компанії (приміром, престижні цілі, пов’язані з ексклюзивним розподілом і вузьким каналом)

· Конкурентів (їх кількість, асортимент товарів, методи збуту продукції тощо.)

Важливе значення при виборі каналів розподілу мають і характеристики власне і посередників, як оптових, так і роздрібних, що їх залучають до участі у функціонуванні каналу.

Посередницька діяльність у каналах розподілу — це вико­нання спеціалізованими підприємствами, організаціями чи окремими особами спеціальних функцій зі сприяння налагоджуванню та реалізації комерційних відносин виробників і споживачів на товарному ринку.

Основними принципами посередницької діяльності є:

¾ рівноправність сторін;

¾ підприємливість;

¾ оперативність та мобільність;

¾ обслуговування контрагентів;

¾ економічна заінтересованість контрагентів;

¾ комерційні засади діяльності;

¾ договірні взаємовідносини.

Класифікують посередницькі підприємства та організації на засаді виконуваних ними функцій та набору послуг, тобто як функціонально-універсальні та функціонально-спеціалізовані; останні, у свою чергу, поділяють на інформаційно-контактні, інформаційні, пошукові, довірчі, інформаційно-обчислювальні, рекламні, лізингові тощо. Мають значення також товарна спеціалізація (товарно-універсальні й товарно-спеціалізовані), статус (незалежні, формально незалежні, залежні), організаційні основи діяльності (адміністративні та договірні), методи реалізації товарів (торгівля за контрактами безпосередньо з продуцентами чи споживачами, реалізація товарів за угодами комісії, консигнації чи купівлі-продажу, торгівля без спеціально укладених угод), спосіб винагороди (за рахунок різниці в цінах, узгод-
жених націнок, конкретних виплат), спрямованість на захист відповідних інтересів (постачальників, споживачів, своїх власних) тощо.

Основними типами торговельних посередників є прості представники (агенти, брокери, маклери), довірчі представники, комісіонери та консигнатори, оптовики (купці, дистриб’ютори), торгові доми та ін.[14, ст. 81]

Форми організції оптової торгівлі.

Оптова торгівля охоплює будь-яку діяльність у спраі продажу партій товарів та послуг тим, хто купує їх для подальшого перепродажу (роздрібна торгівля) або професійного використання (промислові підприємства, організації, установи). Взаємні продажі серед організацій оптової торгівлі також є важливою складовою їх діяльності.

Оптова діяльність може здійснюватись у трьох основних організаційних формах:

· Через оптові підрозділи фірм-виробників;

· Через належних оптових посередників;

· Через залежних оптових посередників.

Збутові філії розміщують у містах де зосередженні численні споживачі даної продукції. Вони мають складські приміщення для зберігання значних товарних запасів, а також систему сервісного обслуговування, якщо це зумовлене типом ринку і видом товару.

Збутові контори підприємств фізичних операцій з товарами не виконують, як звичайно, мають лише їх взірці. Завданнями цих підрозділів є встановлення контактів із споживачами, рекламна діяльність, збирання замовлень та їх розміщення, організація транзитної поставки товарів зі складу підприємства чи його збутових філій.

Незалежні оптові посередники, це ті які перебирають на себе право власності на товар і відповідно ризик його подальшої реалізації.Це найпоширеніший у світовій практиці тип оптових посередників.

Незалежні оптові посередники, яких ще називають “оптовиками-купцями”, поділяються на дві групи:

· Оптовики з повним циклом обслуговування;

· Оптовики з обмеженим циклом обслуговування.

Комерційні оптові організації з повним циклом обслуговування надають широке коло послуг:

· Формують товарний асортимент;

· Зберігають товарні запаси;

· Надають торговий кредит;

· Забезпечують доставку продукції;

· Допомагають виробникам у проведенні маркетингових досліджень, рекламній діяльності, плануванні тощо.

Торгівці оптом розрізняються між собою широтою асортиментного набору товару. Вузькоспеціалізовані торгівці оптом працюють з однією асортиментною групою товарів при значній її насиченості (одяг, ліки). Оптовики змішаного асортименту займаються різними асортиментними групами товарів.

Дистриб’ютори торгують цілком від свого імені, укладають угоди як із продавцями, так і з покупцями, мають склади, займаються сервісом продукції і виконують багато інших посередницьких функцій. Довол часто виступають як генеральні посередники певного виробника.

Оптовики з обмеженим циклом обслуговування виконують значно менше функцій. Приміром, вони можуть не мати складських приміщень, не надавати кредит, не займатися доставкою, не брати участь у маркетингових дослідженнях. Це різноманітні види посередників, серед яких, зокрема:

· Оптовики-комівояжери;

· Оптовики організатори.

Залежні оптові посередники. До них можна віднести агентів і брокерів, які, на відміну від оптовиків-покупців, не беруть на себе право власності на товар, що його реалізують.

Брокери зводять споживачів із продавцями і беруть участь у переговорах щодо умов поставки товару. Вони добре проінформовані про кон’юктуру ринку, мають широкі ділові зв’язки.

Послуги брокера оплачує та сторона, яка його залучає. При тому він не утримує товарних запасів, не бере участі у фінансуванні угоди і, як звичайно, не може завершити її без офіційного схвалення замовника.

Агенти, які працюють з виробниками на більш довготривалих умовах, ніж брокери, бувають різних видів: агенти виробника, збутові агенти та агенти-комісіонери.

Агенти виробника працюють з виробником за договором доручення і виконують збутові операції від імені і за рахунок довірителя, отримуючи за це винагороду. Вони можуть працювати на декількох виробників і мають справу з неконкурентними товарами, що доповнюють один одного. Таким агентам може бути надане вийняткове право реалізації цих товарів на певній території, що діє змогу уникати конфліктів, викликаними зіткненням інтересів, і мати достатньо повний асортимент продукції для своєї території збуту. Вони не надають кредитів, не мають складів, лише іноді допомагають виробникам у маркетингових дослідженнях плануванні.

Збутові агенти за умовами договору відповідають за маркетинг усієї продукції виробника, переважно невеликого. Можна сказати, що вони перетворюються у маркетинговий підрозділ виробника і в межах наданих повноважень ведуть переговори про ціни, кредити, поставки та інші умови продажу. Суттєво впливають на маркетингові стратегії дрібних виробників.

Комісіонери – це посередники, що мають склади для зберігання товарів, які вони продають за договором комісії від свого імені і за рахунок виробника. Комісіонери отримують товари для реалізації на принципах консигнації.

Види роздрібної торгівлі

Роздрібна торгівля – сфера підприємницької діяльності, пов’язана з продажем товарів та послуг кінцевим споживачам для особистого використання.

Форми організації роздрібної торгівлі можуть бути різними.

До роздрібних посередників належать:

· Ділери;

· Магазин роздрібної торгівлі;

· Організації позамагазинної роздрібної торгівлі.

Широта і насиченість товарного асортименту

Форма власності

Рис.8 Критерії класифікації магазинів роздрібної торгівлі

Ділер – належний підприємець, який займається роздрібним продавцем техніки, що має масовий попит (автомобілі, сільгосптехніка, складна побутова техніка тощо.). Ділер купує ю техніку, зберігаючи марку фірми, забезпечує її гарантійний і позагарантійний сервіс, постачання запчастинами, виконує ремонт.

Цінова політика.

· Середній рівень цін

Більшість магазинів пропонує товари саме за середніми цінами і відповідно середньої якості та середнього рівня послуг.

· Високий рівень цін

Магазини високих цін, пропонуючи своїм покупцям товари і послуги вищої якості, керуються принципами: “Ви пам’ятатимете товари довго і після того, як забудете їх ціни”. Такі магазини орієнтуються на покупців із високим рівнем доходів, в яких серед спонукальних мотивів переважають не ціни, а престижність і висока якість товару.

· Низикий рівень цін.

Магазини низьких цін торгують стандартними товарами за порівняно низькими цінами для масового споживача. При зниженій нормі прибутку на одиницю товару вони забезпечують прибутковість за рахунок обсягів збуту.

Позамагазинна роздрібна торгівля.

· Торговельні автомати;

· Торгівля на знос;

· Торгівля на замовлення товарів поштою або телефоном.

1.3. Значення, основні напрями та інформаційне забезпечення аналізу виробництва та реалізації продукції.

Підприємства постійно планують свою діяльність на основі договорів, які складені споживачами продукції й постачальниками матеріально-технічних ресурсів, і визначають перспективи розвитку виходячи йз попиту на ту продукцію, яка виробляється, роботи, послуги. У своїй діяльності підприємства зобов'язані враховувати інтереси споживача і його вимоги до якості продукції та послуг, які пропонуються.

Актуальність роботи полягає в тому, що успішне функціонування підприємства в ринкових умовах можливе лише за розумів здійснення безперервного аналізу виробництва та реалізації. Підприємство в сучасних умовах, де домінують законі конкуренції, вимушене адаптуватися до вимог споживачів, постійно змінюючи свій асортимент продукції, її якість та структуру. Доцільність чи тихнув інших змін на підприємстві винна бути доведена фактичними даними, які є результатом ґрунтовного аналізу всіх параметрів виробництва.

Важливим фактором у напрямку розвитку економіки є ефективне використання матеріальних ресурсів з різними властивостями, їх досконала організація й постійна робота з ними в напрямку найбільшого ефекту. На це має бути спрямована політика будь-якого підприємства.

У сучасних ринкових умовах суб'єктам господарювання надається повна самостійність у прийнятті та реалізації управлінських рішень, підвищується їх економічна та юридична відповідальність за результати господарської діяльності. Об'єктивно зростає значення виробничої стійкості господарюючих суб'єктів.

Економіка України розвивається за економічними законами ринку, що передбачає прояв ринкових відносин між різними суб'єктами господарювання. Кожний з їх має свої економічні інтереси, які можуть не збігатися. Заставою виживання й основою стабільного функціонування підприємства служити розумна організація виробництва та реалізації продукції, що робить істотний вплив на кінцеві результати його господарювання.

Між показниками обсягу виробництва і реалізації продукції існує тісний взаємозв’язок. Залежно від конкретних умов пріорітети можуть змінюватись: при існування значного попиту основну увагу звертають на пошук резервів збільшення обсягу виробленої продукції, а при насичені ринку прогнозований попит є основою для обгрунтування виробничої програми підприємства. В зв’язку з цим виникає потреба в формуванні альтернативних управлінських рішень щодо виробництва і реалізації продукції, їх порівняльній оцінці, виборі найраціональніших з них і контролю за результатами впровадження. Відповідно зростає важливість проведення економічного аналізу, мета якого полягає в оптимізації обсягу і номенклатури продукції для задоволення попиту у високоякісній продукції, а також дл максимального використання виробничого потенціалу і досягнення стабільних результатів господарської діяльності.

Для аналізу виробництва і реалізації продукції використовують планову обліково-звітну інформацію. Планова інформація міститься в стратегічних, поточних і оперативних планах, а також у бізне-планах.

Обліково-звітна інформація для проведення ретроспективного аналізу міститься в первинних і звітних документах. До первинних документів належать: відомості випуску продукції; рахунок фактури; акти про банк; товарно-транспортні накладні тощо. Основними звітними формами є статистична і фінансова звітність. До статистичної звітності належать: форма №1 – підприємство “Звіт про основні показники діяльності підприємства”; форма №1 – підприємництво, малі “Звіт про основні показники діяльності малих підприємств”; форма №1-п (термінова) “Терміновий звіт про виробництво промислової продукції”; форма №1-п (квартальна) “Квартальний звіт про виробництво промислової продукції”; форма №1-послуги “Звіт про обсяги реалізовних послуг”; форма №5-НТ (оновлення) “Звіт про оновлення продукції машинобудування”. Основні показники реалізації продукції наведені у формах фінансової звітності: форма №2 або 2М “Звіт про фінансові результати” і форма №5 “Примітки до річної фінансової звітності”.[14, ст. 136]

Джерелами необлікової інформації є протоколи зборів трудового колективу та виробничих нарад, пояснювальні та доповідні записки, результати маркетингових досліджень і господарсько-правові матеріали (договори, рішення гоподарського суду) тощо.

Аналіз виробництва і реалізації продукції

Аналіз рівня, динаміки і структури обсягу виробленої та реалізованої продукції Аналіз рівня та динаміки виробленої і реалізованої продукції.

Аналіз структури обсягу виробленої та реалізованої продукції

Аналіз номенклатури, асортименту та оновлення прдукції Аналіз номенклатури та асортименту продукції

Аналіз оновлення продукції

Аналіз сезонності та ритмічності виробництва (реалізації) продукції Аналіз сезонності виробництва (реалізації) продукції

Аналіз ритмічності виробництва продукції

Аналіз виконання договорів поставки продукції Загальна оцінка виконання договірних зобов’язань

Оцінка виконання договорів за асортиментом, якістю і термінами поставки

Аналіз якості за узагальнувальними та непрямими показниками

Аналіз якості за індивідуальними показниками

Рис. 9 Аналіз виробництва та реалізації продукції.

Для аналізу тенденцій зміни виробництва і реалізації продукції проводять аналіз рівня і динаміки обсягу виробництва і реалізації продукції підприємства. Продукція як результат виробництва конкретного підприємства охоплює товари, виконані роботи і надані послуги. Продукція може вимірюватись натуральними та вартісними показниками. Найточніше відображають виготовлдену продукцію натуральні показники, хоча їх застосовують при аналізі лише однорідної та одноякісної продукції. Вартісні показники дають змогу узагальнити дані про обсяг виробництва продукції підприємством чи його окремими підрозділами.

Аналіз номенклатури й асортименту продукції. Продукцію аналізують за груповою номенклатурою та асортиментними видами з метою визначення виробів, які користуються попитом на ринку і підлягають виробництву на підприємстві, прогнозування термінів зміни окремих видів продукції та їх модернізації з урахуванням потреб споживачів.

Аналіз сезонності та ритмічності виробництва продукції. Виробництво продукції підприємством має досить часто сезонні коливання, тобто більш-менш стійкі відхлення за місяцями чи кварталами року, які зумовленні специфічними умовами виробництва чи споживання певного виду продукції. Для аналізу сезонності визначають індекс сезонності, який розраховують як віношення фактичного обсягу виробництва або реалізації продукції за місяцями до середнього.Важливою умовою виконання виробничої програми підприємства, його договірних забов’язань є ритмічність виробництва. Ритмічність виробництва передбачає точне дотримання запланованих годинних, добових, місячних графіків виробництва.

Аналіз реалізації продукції тісно пов’язаний з оцінкою виконання договірних забов’язань підприємства-постачальника продукції перед споживачами. Основною формою договорів є прямі договори поставки продукції між підприємствами-виробниками та торговельними підприємтсвами.

Важливим показником діяльності промислового підприємства є якість продукції. Якість продукції трактують як сукупність споживчих властивостей продукції, які задовольняють певні потреби споживачів відповідно до її призначення. Аналіз якості продукції тісно пов’язаний з оцінкою рівня конкурентноспроможності конкретних виробів.