Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Виділяють чотири основні стадії конфлікту.






Перша — виникнення конфліктної ситуації На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками. Якщо конфлікт має намірений харак­тер, то протиріччя, що було в прихованій формі, загострю­ється із ініціативи однієї з сторін.

Друга — усвідомлення конфлікту. Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, супер­ницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Формується оцінка ситуації як конфліктної — визначаються причина, привід, склад учасників, перебираються варіанти дій та визначається оптимальний з них, приймається рішення на дію. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, шукати компроміс, уникати конфлікту чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гост­рої форми і досягти перемоги.

Третя — зовнішній вияв конфлікту, його апогей. Відбува­ється відкрите зіткнення протиборствуючих сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторо­ни можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів (безпосередньо або через третю особу), причому найбільш ефективний результат таких перегово­рів — взаємні поступки.

Четверта — вирішення, завершення конфлікту. На цій ста­дії учасники оцінюють наслідки своїх дій, співставляють до­сягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвиваєть­ся далі; в останньому випадку він заново проходить через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні.

?? І. Виникнення обєктивної конфліктної ситуації.На цій стадії завдяки взаємодії протилежностей виникають протиріччя в позиціях двох соціальних суб’єктів, проте конфлікт існує лише в потенції.

ІІ. Виникнення субєктивної конфліктної ситуації. Вона виникає завдяки усвідомленню певними соціальними суб’єктами суперечності своїх інтересів, позицій, думок. Але ця суперечливість ними ще не виражається.

Перші дві стадії називають латентною фазою конфлікту, це „підводна” частина конфлікту, яка зовні не проявляється і, як правило, прихована від оточуючих.

ІІІ. Демонстраційна стадія. Існування даної стадії пов’язано з тим, що, як зазначає Р.Дарендорф, кожний конфлікт прагне до явного виразу зовні. Вона пов’язана з акцентуванням уваги іншої сторони на суперечності позицій. На цій стадії сторони конфлікту виступають як опоненти, що прагнуть переконати один одного в справедливості своїх претензій або перевазі своїх думок, цінностей тощо. Без цієї стадії конфлікт не був би можливий, оскільки маніфестація позицій та поглядів як-раз і дозволяє з’ясувати, що протиріччя між сторонами дійсно існують і вони не зникнуть самі по собі. У цей період завершується формування образу конфліктної ситуації, уточнюються цілі свої і формується уявлення про цілі опонента.

ІV. Стадія конфліктної поведінки. Вона починається з інциденту. Сторони здійснюють відкриту боротьбу, яка проявляється вже не тільки в комунікаційних актах, але і в певних діях, пов’язаних з відстоюванням своїх інтересів, позицій, захистом ресурсів. На цій стадії конфлікт поступово „переступає по сходинках”. Це називається ескалацією конфлікту (від латинського scala – сходинки). Зазначають, що ескалація може бути безперервною – постійно зростає напруга відносин та сила ударів, якими обмінюються конфліктери; хвилеподібною – напруга то посилюється, то спадає; крутою – це дуже швидке зростання гостроти конфлікту; в’ялою – повільно зростає гострота конфлікту. У разі в’ялої ескалації може виникнути хронічний (затяжний) конфлікт, який довго затримується на цій стадії (рис. 9).

V. Стадія затухання конфлікту та його розвязання. Ця стадія часто починається після досягнення кульмінації – верхньої точки ескалації. Уважають, що при кульмінації конфлікт досягає того, що обом сторонам або, у крайньому разі, одній, стає зрозумілим, що продовжувати його більше не слід. Кульмінація підводить до усвідомлення необхідності шукати вихід із конфлікту. Іноді конфлікти протікають без кульмінації, оскільки сторони починають застосовувати заходи щодо погашення конфлікту ще до крайнього загострення протиріч. Завершення конфлікту вдається досягти різними методами, про що буде йтися далі.

 

VI. Стадія залишкового впливу конфлікту (постконфліктна стадія). Конфлікт може завершуватися без наслідків. Частіше такі наслідки виникають. Вони можуть мати суб’єктивний або об’єктивний характер, бути конструктивними чи деструктивними. Найчастіше мають місце комплексні наслідки: і суб’єктивні, і об’єктивні, і конструктивні, і деструктивні.

6. Основні типи конфліктогенів, їх вплив на динаміку конфлікту.

Все розмаїття конфліктогенів поділяють на три групи:

1) прагнення до зверхності;

2) прояви агресивності;

3) прояви егоїзму.

/. Прагнення до зверхності виявляються у наступних формах:

• прямі вияви (наказ, погроза, зауваження, негативна оцінка, критика, звинувачення, сарказм);

• поблажливе ставлення (прояви зверхності з відтінками доброзичливості: " Як можна цього не знати? ", " Заспокойтесь", " Ви ж розумна людина, а робите...");

• хвалькуватість (перебільшення своїх успіхів);

• категоричність, надмірна впевненість у своїй правоті, зловживання " Я-висловлюваннями" (" Я вважаю", " Я впевнений", " Всі чоловіки — зрадники", і припинимо цю розмову");

• нав'язування порад;

• перебивати співбесідника (підвищувати голос, ви­правляти);

• приховування важливої інформації (поява пліток в організації, якщо керівник вчасно не повідомляє інформацію);

• порушення етики (образити, не вибачатися, не привітатися тощо);

• кепкування;

• брехня — дуже сильний конфліктоген;

• нагадування про ситуації, у яких партнер виявив слабкість ("...а я тобі допоміг..."). З цього приводу давньоримський історик і політик Тацит зауважив: " Благодіяння приємні, якщо за них можна відплатити, якщо ж ні — то замість вдячності виникає ненависть";

• перенесення відповідальності на інших.

2. Агресивність має наступні різновиди (з латини — напад).

1)За походженням:

• природна — як риса особистості, її виявляють тести на рівень агресивності;

• ситуативна — як реакція на ситуацію;

• вікова (наприклад, підліткова).

2)За використовуваними засобами:

• вербальна;

• фізична.

Людина з підвищеною природною агресивністю дуже конфліктна особа, яка отримує психологічне розвантаження за рахунок інших (вампір).

З низькою агресивністю — апатична, безхарактерна людина, не здатна відстояти свою думку, нерішуча.

Ситуативна агресивність виявляється як захисна реакція на конфліктну ситуацію, спричинена фрустрацією (емоційним станом людини, викликаним непередбаченою перешкодою на шляху до мети). Схильність до фрустрації є індивідуальною характеристикою емоційно-вольової сфери людини, яку можна виявити за допомогою тесту Розенцвейга.

3. Егоїзм — ціннісна орієнтація особистості, де пріоритетними виступають корисливі потреби без врахування інтересів інших людей.

Наприклад, у транспорті — година пік. Пасажир просить іншого пройти вглиб салону, а у відповідь чує: " А мені і тут добре", " Я зараз виходжу". Егоїзм подібний до зверхності у тому, що перешкоджає співпраці. Розрізняється тим, що егоїстична людина не схильна допомогти іншому, об'єднати з будь-ким свої зусилля, прагне виграти за рахунок іншого. Зверхня людина погоджується на співпрацю і може її виконувати, проте лише на правах лідера. Завищена самооцінка і егоцентризм особистості виникають у дитинстві, а тому їх нелегко позбутись дорослій людині.

7. Поняття внутрішньоособистісного конфлікту, їх класифікація

внутрішньоособистісний конфлікт – це конфлікт всередині психологічного світу особистості, який представляє собою зіткнення її протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів ). Внутріособистісний конфлікт - це такий стан особистості та її структури, при якому одночасно в ній існують взаємовиключні і суперечливі мотиви, цілі, ціннісні орієнтири, з якими особистість не в змозі впоратися на даний момент, не може виробити моделі поведінки та пріоритети. Можна дати і трохи більш просте визначення. Внутрішньоособистісний конфлікт - це таке стані особистості та її внутрішньої структури, яке характеризується протиборством елементів усередині неї.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.