Українські Інь і Янь

Як свідчать О.Бадер, А.Кифішин і Б.Михайлов — дослідники найдавнішого храму планети ШуНун/Кам’яна Могила (ХІІ–ІІІ тис. до н.е., м. Мелітополь), на кам’яних скрижалях цього давньоукраїнського святилища вперше у світі зустрічається ім’я бога-творця Енліля, який розділив усесвіт (Киан) на землю (Ки) та небо (Ан) [1; 8; 11].

Вельми показовим є те, що співзвучні запорізьким символам: Ки і Ан – так звані «китайські» символи (ІІ–І тис. до н.е.) Інь (земля) і Янь (небо), широко вживаються на скіфо-трипільській (IV–III тис. до н.е.) кераміці (мал.1). 1 — Скіфо-трипільські символи Інь і Янь, старші щонайменше на 1–2 тисячі років від їхніх китайських аналогів

Ім’я бога-творця Енліля згодом у великій кількості зустрічається в численних археологічних та історичних джерелах Сумерської/Шумерської/Самарської цивілізації (V-ІІІ тис. до н.е.), що була локалізована на території сучасного Іраку — в басейні річок Тигр і Євфрат. А його релігійно-міфологічному спадкоємцю — богу неба Ану — шумери/сумери/самари будували багато храмів та робили жертвопринесення [7].

царі у стародавньому Шумері носили титул енсі, який походив, очевидно, від імені бога неба Ана. Хоча історики свідчать, що використовувався в подібних цілях і менш вагомий, на погляд шумерських/самарських аборигенів, титул лугаль (від їхнього походження з Лугані/Луганщини?).

Можливо, це й така собі «випадковість», але цікаво зіставити, що ім’я сумерського/шумерського/самарського бога Еа «чомусь» є найпоширенішим у гідронімах (назвах річок) та топонімах (назвах населених пунктів) саме на українських землях [9]:

— по території етнічно-української Курської області Росії (поблизу кордону із Сумською областю України) протікає річка з цікавою назвою — Сея, там же стоїть місто Севськ;

— починаючи з земель вже згаданої Курської області, продовжує свій шлях по території Сумської області мальовнича річка Сейм;

— по етнічно-українському Східному Приазов’ю (колись — територія скіфо-елінського Боспорського царства зі столицею в українському місті Пантікапей/Керч) і досі протікає річка Ея і стоїть місто Єйськ;

— поблизу столиці північно-африканської держави Лівії — міста Триполі, заснованого трипільцями/антами, на стародавніх римських картах (І ст. до н.е.) зображено місто Ея

Аналізуючи ці дані, дивлячись на карту світу, не складно вирахувати найоптимальніший шлях переселення сумерів/самарів/сіверів з території північно-східної України через Приазов’я, Малу Азію (Троада, Каппадокія, Карія) на Близький Схід (Палестина, Шумер) і на Північ Африки (Сахара, Єгипет).

• Сумери — «чорноголові будини»

Сумерська цивілізація була, справді, вражаюче неповторною, високорозвиненою і мала аграрно-промисловий характер. На думку С. Крамера, сумери володіли писемністю ще до приходу в Месопотамію [14]. Прийшли вони «з півночі» і називали себе чорноголовими. З презирством ставилися до кочових народів, які «не знають будинків (бо не будини. — В. Б.) і не вирощують пшеницю».

Якщо оцінювати «північність» України відносно Близькосхідного Сумеру, то це не викликає сумнівів.

Жителі Чернігівщини та Сумщини, яких здавна називають сіверянами, мають ще одну назву — чорні клобуки (шапки). Та і в самій назві обласного центру «Чернігів» досить явно прочитується словосполучення «чорна голова».

Але й це не все. «Батько історії» Геродот стверджував, що саме в цих місцях проживав народ, який він називає будинами [6] («що знають будинки», як стверджували близькосхідні сумери/шумери).

Кімерійці, до речі, теж носили чорні конусовидні шапки і проживали на території сучасної України, тільки на її півдні.

Таким чином, багато чого сходиться: «чорноголовість, північність, писемність, хліборобство, імена богів, титули царів, традиції поховання померлих» і т.ін. Та й філологи впевнені, що слова сівери/сумери/шумери/самари мають один корінь.

Для нас принципово немає особливої різниці, де була мала батьківщина сумерських/шумерських/самарських царів: на Чернігівщині, Сумщині, Запоріжжі, Луганщині чи Дніпропетровщині. Головне, що все це — Україна, на території якої життя не переривалося щонайменше останніх 40 тис. років [3].