Бесіда.

Хід уроку

І. Етап орієнтації.

Слово вчителя. Доброго ранку! Сьогодні я призначила вам зустріч біля підніжжя монумента в берлінському Трептов -парку – «Воїна - визволителя». (Демонстрація фото слайду). В меморіалі захоронено біля 7 тисяч радянських воїнів, із загальної кількості 75 тисяч загиблих воїнів при штурмі Берліна. Центр композиції – бронзова фігура радянського солдата, який стоїть на обломках свастики. В одній руці солдат тримає опущений меч, а другою підтримує врятовану ним німецьку дівчинку.

Словникова робота. Війна (від праслов’янського voi – погоня) –

1. Організована збройна боротьба між державами, суспільними класами.

2. Стан ворожості між ким-небудь, суперечка, сварка; боротьба.

Слово вчителя. Війна… Страшне слово. Страшніше, ніж смерть, тому що смерть – неминуче природне явище, а війна - страхіття, викликане злою волею інших людей.

Асоціативна розминка.

- Які образи виникають у вас, коли ви чуєте слово «війна»?

- Що вам відомо про Другу світову війну?

- Яка роль українського народу у цій війні?

Слово вчителя. Висловити все про війну не вдасться нікому, тому що не має міри людському героїзму, стійкості, виявлених у війні, немає міри горю і стражданням, якими накрила всіх війна. Письменники, художники, кінорежисери, композитори звертаються у своїх творах до теми війни, щоб залишити в пам’яті події, які розкривають велич перемоги людського духу в цій страшній війні. Забуття – підстава для повторення. Величне з відстані років можна розгледіти краще, тому ще не одне покоління пильно вдивлятиметься у події тих років.

ІІ. Етап ціле покладання.

Слово вчителя. До сьогоднішнього уроку ви готувались разом з рідними. Для цього необхідно було перегорнути сторінки сімейних альбомів, згадати імена тих, хто відвоював мирне небо для кожної сім’ї окремо. Згадаймо їх імена.

(Учні по черзі називають імена членів сім’ї воєнного покоління, які загинули або брали участь у бойових діях періоду Великої Вітчизняної війни. На партах вони розташовують їхні фотографії).

ІІІ. Етап проектування.

Бесіда.

- Як нащадки зберігають пам’ять про загиблих у війні?

- Як ви розумієте вислів «проявити вдячність до тих, хто загинув заради життя на землі»?

- Чому письменники та поети звертаються до теми війни?

- З творами яких поетів ми познайомимось на уроці? (Відповіді учнів, які готували випереджальні завдання)

Слово вчителя. Погляньте на фотографії. Ви помітили, що наша спільнота збільшилась? Ми чекаємо ще на кількох людей, кого війна зачепила своїм крилом, і хто наблизив день перемоги для народів європейських країн та нашої Батьківщини. (Демонстрація слайду із портретними зображеннями К.І. Галчинського, А. Маргул – Шпербера, С.Гудзенка, Ю. Друніної). Сьогодні вони завітають до нашої інтегрованої майстерні.

IV. Етап організації виконання плану діяльності.

1. Слово вчителя. 1 вересня 1939 року німецькі війська вдерлись до Польщі. До цього часу Німеччина вже приєднала до своєї території Австрію, частину Чехії, однак до цього часу не зустрічала серйозного опору своїм агресивним діям. В перший рік війни перед німцями стояло завдання: взяти воєнно – транзитний склад на півострові в Гданьскій бухті. Стійкість оборони нечисленного контингенту польських солдат стала несподіванкою для німецького командування. З 1 по 7 вересня 1939 року тривала оборона. Дві сотні поляків протистояли 3, 5 тисячам німецьких солдат. Німці направили в Гданьську бухту навчальний лінкор, після перших невдач застосували важку артилерію та авіацію. Лише 2 вересня з 18: 05 по 18: 45 47 бомбардувальників скинули загалом 26, 5 тонн бомб. В історію ця подія ввійшла під назвою оборона Вестерплятте.

Виразне читання поезії К.І. Галчинського «Пісня про солдатів Вестерплятте» (переклад Д.Самойлова)

Когда пришли лихие дни

и сгинули солдаты,

на небо строем пошли они,

солдаты с Вестерплятте.

(А в том году было чудесное лето.)

И пели так: - Для нас пустяк,

что ранены сегодня,

зато легко, чеканя шаг,

идти в луга господни.

(А на земле в том году была уйма вереску для букетов.)

Стояли в Гданьске мы стеной,

покуда не были смяты,

теперь восходим в мир иной,

солдаты в Вестерплятте.

И тот, кто взор и слух напряг,

услышит отдаленно

в высоких тучах мерный шаг

Морского батальона.

А мы поем: - Превыше туч

живем, на солнце греясь,

пойдем гулять средь райских кущ,

ломая райский вереск.

Но если будет в дни зимы

земля тоской объята,

опять придем в Варшаву мы,

солдаты с Вестерплятте.

- Яким настроєм наповнив вас вірш?

- Від чийого імені веде оповідь ліричний герой?

- Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору? (антитеза: «лихие дни – чудесное лето», «луга господни – чудесное лето», повторення фрази «Солдаты с Вестерплятте»)

-

- Чи є в даній поезії символи, їх значення і зміст? («…в дни зимы земля тоской объята…»)

Слово учасника дослідницької групи. ( Демонстрація фотослайду - портрет К.Галчинського). У автора цієї поезії було два імені, одне видумане, жартівливе – Ільдефонс, інше, дане при народженні – Константи. Два імені для читача з’єднались воєдино. Спочатку небагатьом було зрозуміло, що в польську літературу прийшов поет, котрому визначено було сказати в ній нове слово. Нове слово було почуте, коли Галчинського не стало. Через кілька років по смерті він став любов’ю Польщі.

Він з’явився на світ в Варшаві, в сім’ї залізничника, 23 січня 1905 року. Батька його звали Константи, а матір Ванда. Константи Галчинський народився талантом і став поетом. Його доля трагічна не тільки тому, що він поет, але і тому, що він поляк І половини ХХ століття. Він пройшов через всі кола пекла польської національної катастрофи 1939 року. Писав вірші, де були місяць, скрипка і музика Баха. Всі заплутані вузли його життя розрубала війна. 24 серпня 1939 року Константи Галчинський отримує мобілізаційну повістку. А вже 17 вересня він потрапляє в полон. Два вірші, датовані 16 вересня, - «Пісня про солдатів Вестерплятте» і «Сон солдата» - дружині поета Наталії передає один із друзів. А потім шестирічне табірне життя поета. Інколи до дружини, Наталії Галчинської, доходять вірші її чоловіка…

Кінець війни Галчинський зустрічає на кордоні Голандії. В літературних колах вже ходять чутки про його загибель. Знайомі в Італії по пам’яті збирають і видають том його віршів.

В 1946 році Константи Галчинський повертається на батьківщину та разом з родиною оселяється в Кракові.

2. Слово вчителя. Якщо Пушкін – сонце російської поезії, то Галчинський – зелений листок поезії польської. Його творчість ще мало відома в Україні, відкриття його багатопланової творчості попереду. Сьогодні з його творчості ми можемо дізнатися про долю маленької людини у вирі великої війни.

(Демонстрація наступного слайду)

Слово члена дослідницької групи. Про цього поета в літературній енциклопедії сказано лаконічно: «Альфред Маргул – Шпербер (народився 23 вересня 1898 року в м. Сторожинець, Буковина) – румунський поет, писав вірші німецькою мовою. Навчався в Чернівцях, Відні. Учасник першої світової війни. Після її закінчення жив в Америці, в 1924 році повертається в Європу, потім на батьківщину».

Німецькомовний поет Румунії був, як це визначено часом, євреєм. В якості псевдоніма він додав до свого простого прізвища ім’я матері (Маргула) і став Маргул – Шпербером. В 20-і роки його вже друкують в Німеччині, Австрії – скрізь, де читають німецькою. Думка всіх була єдиною – з’явився класик. А те, що він живе в Трансильванії – мало хто, де живе?

Та прийшли 30-і роки, його друзі поступово потрапляють в місця, про які сьогодні людство згадує з болем і жахом. Чистота його німецької мови не могла зрівнятися ні з чиєю, але… Все ж таки, завдяки друзям, його не зачепили. До кінця війни східноєвропейський єврей Маргул – Шпербер жив приватними уроками … німецької мови.

Видатний німецький поет Буковини і всієї Румунії, наставник Пауля Целана, Альфред Маргул – Шпербер прожив довге життя, бачив багато різних політичних режимів. Незважаючи на своє єврейське походження, він навіть при фашистах був затребуваним завдяки винятковій освіченості, хоча не міг їм співчувати. Навіть ім’я рідного Бухенланда – Буковини потім нагадуватиме йому про нацистські злочини.

Виразне читання поезії «По имени лагеря смерти» (переклад А.Чорного)
Я и забыл: под Веймаром был он.
Лишь помню я: там жгли людей в огне.
В названии его — как будто стон
О Буковине, «буковой стране».

Ночным удушьем заползает в сон
Ужасная догадка: там, вдали
Пар облаков над полем вознесён,
Не дым ли это тех, кого сожгли?

- Яким настроєм наповнив вас вірш?

- Яка картина постає в вашій уяві, коли ви читаєте цей вірш?

Слово вчителя. Тема Бухенвальду ятрила рану багатьом поетам. В 1958 році в Німеччині відбулось відкриття меморіалу ІІ світової війни «Бухенвальд». На території колишнього табору смерті було зведено башту, увінчану дзвоном, набат якого повинен нагадувати людям про жертви фашизму і війни. Вже через дві години після цього повідомлення російський поет Олександр Соболєв прочитав своїй дружині Тетяні рядки:

…Сотни тысяч заживо сожженных

Строятся

Строятся

В шеренгу к ряду ряд…

Композитор Вано Мураделі через два дні після прочитання віршів зателефонував Соболєву і сказав: «Пишу музику і плачу… Які вірші!»

Так народилась пісня «Бухенвальдський набат», яка вже більше сорока років застерігає людей – це не повинно повторитись!

Прослухайте пісню, та ще раз перечитайте рядки вірша А.Маргула – Шпербера. Що, на вашу думку, спільного та відмінного у змісті цих творів?

Звучить «Бухенвальдський набат» (сл. О.Соболєва, муз. В. Мураделі) у виконанні дитячого гурту «Непоседы», паралельно учні переглядають документальну відеохроніку, зняту після визволення Бухенвальда

Свої висновки учні узагальнюють у діаграмі Венна: спільне – тема (табір смерті Бухенвальд); відмінне - звучання ідейного змісту (у Маргула – Шпербера це питання – розчарування «Як можна пов’язати топонімічну назву, в основі якої природа, а отже, все живе, і табір смерті, де знищувалась людина не лише фізично, але й духовно, морально, етнічно?», у «Бухенвальдському набаті» - пісні – епосі ритм звучить як застереження та заклик – це не повинно повторитись!)

Слово вчителя. Константи Галчинський та Альфред Маргул – Шпербер зустріли війну у зрілом у віці 35-ти та 40- річними чоловіками. А наступних наших гостей війна наздогнала двадцятирічними.

Слово члена дослідницької групи. Семен (Саріо) Петрович Гудзенко народився 5 березня 1922 року в Києві. Італійське ім’я Саріо йому дала мати. Коли в 43-му його почали публікувати, поет написав матері: «Не лякайся, коли зустрінеш вірші за підписом «Семен Гудзенко» - це я, тому що Саріо не надто звучить з Гудзенко. Сподіваюсь, що ти не образишся…» Влітку 41-го записався добровольцем на фронт в мотострілкову бригаду. В лютому 42-го був важко поранений в тилу ворога. Після одужання працював в бригадній газеті «Перемога за нами», де друкував вірші з початку війни:

… Будь проклят сорок первый год

И вмерзшая в снега пехота...

Рядки 46-го року, в яких провісництво долі:

Мы не от старости умрем,

От старых ран умрем…

Гудзенко помер через вісім років після закінчення війни. Наслідки контузії, отриманої на фронті, повільно вбивали його. Як згадував Є.Долматовський: «Останні місяці життя поета – це новий подвиг, який по праву можна поставити поряд з подвигом Миколи Островського, Олексія Маресьєва. Прикутий до ліжка поет, знаючи, що недуга його смертельна, залишався романтиком, солдатом, будівником». Євген Євтушенко в антології «Спочатку було слово…» написав: «… був киянин, український єврей, російський поет Семен Гудзенко».

В своїх віршах він передав думки і почуття покоління, яке рвучко піднявшись з-за шкільної- студентської парти, пішло на фронт.

Його вірш «Нас не нужно жалеть» став піснею завдяки композиторові В.Зубкову. Глядач почув її у кінофільмі «Циган» у виконанні Михая Волонтира.

(Звучить пісня «Нас не нужно жалеть» (сл. С.Гудзенко, муз.В. Зубкова)

Під час її прослуховування учні мовчки читають вірш, потім – виразне читання 1 учнем або ученицею.)