Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Текст екскурсії






Основні відомості та історії Площі Свободи. Площа Свободи — центральна площа Харкова, є шостою за величиною площею Європи та одинадцятою — світу. На сучасному етапі її оточують будівлі областної адміністрації, Держпрому, університету ім. Каразіна. З моменту заснування площі (планування — 1923/25, мощення — 1930/31) до 1996 року носила назву Площа Дзержинського, саме так вона іменується у зарубіжних підручниках архітектури та архітектурній енциклопедії. Німецькі окупанти в 1942 році назвали її «площею Німецької армії». У 1990-х деякий час носила назву Площа Незалежності, а з 1998 називається Площею Свободи.

Ідея створення такого грандіозного архітектурного рішення у забудові міста з’явилась у 20-х роках ХХст. Переживши виснажливі роки революції та Громадянської війни, Харків, перетворившись на столицю Радянської України. Відчував гостру нестачу адміністративних установ. Новій столиці нової держави потрібне було і нове обличчя, яке б швидко запам’ятовувалось та впізнавалося кожним громадянином великої держави.

Для вирішення цих проблем потрібен був проект грандіозної розбудови певної частини міста з цілим комплексом спеціальних будівель та установ. З цією метою було прийнято рішення створити державне пайове товариство, членами якого стали численні республіканські трести. На певному етапі постала проблема вибору необхідної ділянки для проведення будування. Врешті-решт зупинилися на пустирі, розташованому на північному заході від вулиці Сумської.

До XVIII ст. ці землі належали харківським військовим, що успадкували їх від своїх попередників – слобідських козаків. На початку ХIX ст. ці землі були передані Харківському університету для побудови тут університетського містечка. На початку ж ХХст. На цьому місці розміщалися клініки та учбові корпуси медичного факультету, за якими знаходилися пустир та численні яри.

У 1923 році було проведено конкурс проектів планування цієї території, на якому перемогла робота молодого архітектора Віктора Карповича Троценка. Проект відповідав вимогам часу і був пронизаний духом авангардизму. Суть забудови даної ділянки зводилася до формування житлових кварталів навколо трьох концентричних кілець, що розділялися радіальними вулицями, які виходили з центрального округлого саду-скверу.

Суперечки про форму площі та межі її частин велися до 1920-х років. Планувалося навіть розділити площу на дві, а між ними від саду Шевченка до майбутнього готелю «Інтернаціонал» побудувати монументальну будівлю, яка продовжувала б вулицю Тринклера. Від цього плану відмовилися.

У 1924 році до ідеї Троценка було додано проект створення площі колосальних масштабів – понад 11 га, яка б напряму була поєднана з центральним концентричним кільцем забудови. Уздовж цього кільця також мали бути побудовані основні адміністративні споруди не менших масштабів. Отже, проект Троценка у 1925 році був розісланий як основа для подальшої розробки «обличчя» площі та будівель, що до неї прилягають. Так з’явилося будівельно-архітектурне обрамлення, що складалося з Будинку державної промисловості, Будинку проектів, Будинку кооперації та готелю «III Інтернаціонал», будівлі ЦКПК (б) У та Ветеринарного інституту. Найбільш цікавим виявився саме центральний – внутрішній архітектурний ансамбль, що розкинувся навколо внутрішнього кільця і складався з Держпрому, Будинку проектів та Будинку кооперації. Усі зазначені будівлі були виконані у стилі конструктивізму, такому собі хитросплетінні кубічних та прямокутних форм грандіозного масштабу. Доречно зауважити, що Будинок кооперації не був завершений до Великої Вітчизняної війни, а в часи відбудови його було поновлено, але також з рисами стилю «сталінського неоренесансну». Таким чином, архітектурний ансамбль головної площі Харкова було завершено

Одна з найбільших у світі площ вийшла незвичної форми у вигляді хімічної реторти. Прагнення надати площі більш чітку конфігурацію призвело до її просторового розчленування на прямокутну частину, що слугує головним міським форумом, та круглу, в центрі якої до війни була величезна клумба, а потім на її місці було спорудження Круглий сквер (1965). Щоб архітектурно підкреслили різницю між частинами площі, встановили пам'ятник Леніну на межі двох частин. Він був відкритий 5 листопада 1963 року. Загальна його висота — 20, 2 м, висота бронзової скульптури Леніна — 8, 5 м. П'єдестал виконаний із червоного граніту. На постаменті висічені тематичні рельєфи, що зображують групу революціонерів, які йдуть під червоним прапором на бій за радянську владу, і групу трудівників країни — будівельників комуністичного суспільства. Автори проекту пам'ятника — скульптори М. Вронський, А. Олійник, архітектор А. Сидоренко.

Основні відомості та історія Держпрому. Згідно з планом, першою спорудою, побудованою на площі, був Держпром. Він став початком формування цілісного архітектурного комплексу. У Харкові, який став столицею УРСР в були відсутні споруди, які б підкреслювали столичний статус міста. Постала гостра потреба в приміщеннях для розміщення трестів і наркоматів, які тимчасово займали житлові будинки.

21 березня 1925 року на засіданні Української економічної ради було представлено докладну записку, яка пояснювала економічний зиск від спорудження офісної будівлі для організацій, що керували промисловістю УРСР. Було запропоновано швидко організувати таке будівництво, щоб підготовчі роботи розпочались вже будівничого сезону 1925 року.

У хмарочосі вирішили розмістити «Пайове товариство будівництва і експлуатації будинків держпромисловості в місті Харкові», в яке входили 22 державних трести, Промисловий банк УРСР, Зовнішторг УРСР і Держторг УРСР.

Дійсний проект Будинку Державної промисловості було обрано за результатами конкурсу, оголошеного 5 травня 1925 року. Авторами конкурсної програми були інженер-будівельник Я. І. Кенський і професор Харківського технологічного інституту Олександр Молокін. На конкурс було представлено 19 проектів. Першу премію отримала робота «Непроханий гість» ленінградських архітекторів Сергія Серафимова, Самуїла Кравцяі Марка Фельгера.

Влітку 1925 року почалися перші земляні роботи над спорудою, за допомогою людської і кінської сили, із застосуванням примітивнихінструментів і механізмів — лопат, ніш, візків, дробарок, тощо. Будівники переважно вручну викопали в землі котлован під будівлю об'ємом 20 000 м³ і вивезли землю на кінській тязі на плоских возах —«грабарках».

Створення такого значного об'єкта стало можливе завдяки головному інженеру будівництва — Павлу Роттерту. Під його керівництвом на будівництві були розроблені робочі креслення унікальної конструкції, підготовлені фахівці — кваліфіковані робочі і інженери, розроблена технологія індустріального залізобетону і багато іншого.

Весною 1926 року будівництво вирішено було закрити через фінансові труднощі. Тоді начальник будівництва Держпрому Павло Роттерт виїхав до Москви, де зумів знайти підтримку будівництва від Фелікса Едмундовича Дзержинського. В березні 1926 року він повернувся на будівництво хмарочоса, а вже в серпні 1926 року було прийнято рішення про позачергове фінансування будівництва.

На урочистій закладці Держпрому 21 листопада 1926 року, яку виконували Григорій Іванович Петровський і Чубар Влас Якович, будівлі було присвоєно ім'я Дзерджинського.

Для будівництва вперше у світі були розроблені і застосовані точні розрахунки складних просторових рамних залізобетонних конструкцій. Автори нового способу (графоаналітичний метод постійних точок) — харківські інженери-конструктори А. В. Прейсфрейнд і М. М. Пайков.

Будівля Держпрому зводилась методом «плавучої опалубки» — прогресивним на той момент, — і тому вдає із себе фактично монолітний массив залізобетону. Звідси висока міцність будівлі. Також існує пояснення міцності, що ґрунтується на тому, що Держпром складається з групи різновисоких башт, сполучених переходами, внаслідок чого власні резонансні частоти башт, накладаючись один на одного, значно ослабляють коливання всієї будови (цей метод застосовують в Японії при споруді хмарочосів у сейсмонебезпечних зонах.

До п'яти тисяч робітників щодня (взимку 500—600), половина з яких жила в дерев'яних бараках, трудилися у три зміни і завершили будівництво менш ніж за два з половиною робочих сезони. Загалом трудозатрати склали 1 560 000 людино/днів.

Урочисте відкриття «першого радянського хмарочоса» вібулось 7 листопада 1928 року, в честь одинадцятої річниці Жовтневої революції. Споруда побудована в рекордно короткий термін — 3 роки. Вартість будівництва склала 14 176 000 карбованців.

Про масштаби Держпрому красномовно розповідають цифри: загальна площа забудови — одинадцять тисяч квадратних метрів, довжина фасаду — триста метрів. Цей грандіозний експеримент у стилі конструктивізму відкрив нову сторінку в історії світової архітектури, став хрестоматійним зразком містобудування, ознаменував початок нової епохи розвитку Харківщини як потужного адміністративного, суспільного, виробничого, інтелектуального центру України.

Основні відомості та історія Будинку Кооперації (зараз північний корпус ХНУ ім. В.Н. Каразіна). Як і Держпром Будинок Кооперації був спочатку виконаний у стилі конструктивізму. Сьогодні — північний корпус ХНУ ім. В. Н. Каразіна — один із перших хмарочосів Харкова і України. Будинок кооперації, задуманий як центр управління сільським господарством Української РСР, почали зводити з північно-східного боку Держпрому. Будівництво розпочалось в 1929 році, але не з залізобетону (як інші харківські висотки), а з цегли. Це значно змінило час будівництва. Будівництво було зупинено через п'ять років у зв'язку з переїздом української столиці до Києва. До початку Великої Вітчизняної війни будівництво не завершили, з трьох етапів був виконаний лише один (в кінці 1931 року).

Будівля частково була ушкоджена під час війни. Добудували хмарочос тільки в 1954, але стиль«конструктивізм» будинок змінив на «сталінський ампір».

Проектом планувалось, що в будівлі буде розміщено Будинок Уряду України. Але згодом Будинок Кооперації було передано Управлінню сільського господарства. З 1934 напівзбудований «хмарочос» віддали військово-господарській академії. На початку ХХI ст. будівлю було передано під північний корпус ХНУ ім. В.Н. Каразіна.

Основні відомості та історія Будинку Проектів (зараз головний корпус ХНУ ім. В. Н. Каразіна). Будинок Проектів — один з перших хмарочосів України і Харкова. 1932 — 1973 роки, будинок був найвищим в Україні. Один з трьох харківських висоток.

Для обрання оптимального проекту будівлі був розпочатий всесоюзний конкурс на кращий проект.5 лютого 1930 року перемогу здобули архітектори Сергій Савич Серафимов і Марія Андріївна Зандберг, з проектом «Догнати і обігнати». Будівництво розпочалось в 1930 році, будували Дім Проектів, як і Держпром, із монолітного залізобетону, але з дерев'яним перекриттям поверхів (ця економність відобразилась на будівлі в часи війни). Завершилось спорудження 14-поверхового «гіганта» в 1932 році. Як і всі харківські висотки будівля мала конструктивізний архітектурний стиль.

В роки Великої Вітчизняної війни, будівля була пошкоджена, але вистояла війну, а до 1961 року була повністю реставрована по проекту архітекторів Володимира Полиєвктовича Костенка і В. І. Ліфшица, таінженерів О. Іванченко і В. Дудніка.На реконструкцію хмарочоса був також представлений проект, що передбачав будівлю у стилі«сталінських висоток».Через реставрацію будівля сильно змінилась і втратила свої первинні конструктивістський стиль та об'ємно-просторову пластику.

Багато архітекторів вважають, що рішення цієї будівлі вдалося Сергію Серафимову значно краще, ніж повністю очищені від декору, дещо брутальні форми Держпрому.

Будівля Дому Проектів була тонше пророблена в деталях, форми побудовані на контрасті центральної висотної домінанти, підкресленої вертикальними щілинами скління, і просторових «крил», в яких переважають горизонтальні розчленовування. Контраст глухих і засклених поверхонь, завершення центрального корпусу в вигляді плоскої «широкої» плити, вертикальні і горизонтальні крізні просвіти, проникні променісонця на фасаді, орієнтованому на північ в місцях примикання бічних частин до центральної — такий вигляд мав Дім Проеків до війни. Під час війни будівля дуже постраждала від пожежі та вибухів, у повоєнний час її було капітально реконструйовано. Сьогодні в корпусах колишнього Будинку проектів розміщується Харківський національний університет імені Василя Каразіна..

Короткий відомості історії ХНУ ім. В.Н. Каразіна. У 1805 році було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського Університету на місці Губернаторського палацу по вулиці Університетській. Він був заснований з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський.

У 1920 році університет перейменовано в Академію теоретичних знань, У 1921— була створена вища школа Харківський Інститут Народної Освіти, на базі ліквідованого Харківського Державного Університету. В 1932—1933 роках на базі Інституту Народної Освіти, Інституту Народного Господарства та фахівців інших інститутів Харківський державний університет було відновлено. У 1936 Харківському державному університету надано ім'я російського письменника О. Ґорького (хоч він не мав ніякого відношення до Харківського Університету). За війни університет евакуйовано до міста Кизилорда в Казахстані. У 1943 —1944 ХДУ повернувся до Харкова.

Пам'ятник Каразіну, засновнику ХНУ ім. Каразіна. Відлитий за скульптурою Андріолетті. Відкрито влітку 1907 року на Сумській межі Університетського саду. У лютому 1934, у зв'язку з будівництвом на тому ж місці пам'ятника Шевченку, Каразіна перенесли на Університетську вулицю; в 2004 перенесено до центрального входу в університет.

Короткі відомості та історія Центрального Комітету Комуністичної Партії України (зараз Харківська обласна адміністраці я). Ще один елемент ансамблю – будівля Центрального Комітету Комуністичної Партії(більшовиків) України було пошкоджено під час війни, і тепер це типовий зразок післявоєнного сталінського «неоренесансу», колишній Харківський Обком КПУ, теперішня Будівля обласної адміністрації. Побудоване на місці зруйнованої під час війни будівлі Центрального Комітету КП(б)У, архітектори Орєхов та Костенко.

Короткі відомості та історія готелю «III Інтернаціональ» (зараз готель «Харків»). Готель «Харків» (колиш. назва «Інтернаціональ») — 8-поверховий готель, побудований в стилі конструктивізм архітектором Г.А Яновицьким в 1932—1936 роках. Це остання будівля, що з'явилася на площі до війни. Оригінальна за композицією споруда в стилі конструктивізму розміщувалася на розі вулиці Тринклера біля переходу від прямокутної до круглої частини майдану — вона ніби з'єднувала їх в одне ціле. Свого часу цей сміливий проект завоював золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі. Під час війни «Інтернаціонал» було зруйновано, а відновили будівлю на початку п'ятдесятих років під керівництвом автора попереднього проекту Г. Яновицького. Сьогодні це готель «Харків».

Список використаних джерел:

1. Брошюра «Открой для себя Харьков. Уникальные экскурсионные маршруты» ООО «Дея Тур». – Режим доступа: https://komandirovka.kharkov.ua

 

2. Вікіпедія –вільна енциклопедія. - https://ru.wikipedia.org

 

3. Кеворкян К.Э. Первая столица / Координатор проекта И.Ю. Можейко; Худож.-оформитель И.В. Осипов. – Харьков: Фолио, 2007. – 414 с.

 

4. Мандруємо Україною. – Режим доступа: https://www.ukrmandry.com.ua

 

5. Орленко И.А. Туристу о Харькове – Kharkov. A tourist’s guide-book: Путеводитель. – Х.: Прапор, 1986. – 167 с.

 

6. Официальный сайт г. Харьков. – Режим доступа: https://www.kharkov.ua

 

7. Улицы и площади Харькова. Историко-информационный справочник. – Режим доступа: https://streets-kharkiv.info

 

8. Харьков: Архитектура, памятники, новостройки: Путеводитель / [Б.Г. Клейн, И.Н. Лаврентьев, А.Ю. Лейбфрейд и др.; Сост.: А.Ю. Лейбфрейд, В.А. Реусов, А.А. Тиц]. 2-е изд., испр. и доп. – Х.: Прапор, - 1987. – 151 с.

 

9. Харьков туристический. 100 мест, которые нужно увидеть. — Харьков: «Теленеделя-Харьков», 2011. – 100 с.

 

10. Харьковский турист – туризм в Харькове и области. – Режим доступа: https://tourist.kharkov.ua






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.