Поняття, загальна характеристика, система злочинів проти правосуддя (371-400).

Конституцією України органи правосуддя віднесені до самостійної гілки влади. У зв’язку із цим посягання на нормальну їх діяльність є злочинами підвищеної небезпеки.

Злочини проти правосуддя належать до відносно мало поширеної у судовій практиці – кримінальні справи такого виду одиничні. Разом з тим, вони порівняно поширені в реальному житті. Дача завідомо неправдивих показань свідками, протиправний вплив на потерпілих, свідків з боку обвинувачених чи їхніх родичів має місце чи не в кожній кримінальній справі. Багато обгрунтованих нарікань на справедливість судових рішень. При колосальному зростанні кількості цивільно-правових угод і спорів з приводу виконання їх число звернень з позовами та скаргами до судових органів адекватно не зростає, поширеними є випадки звернення за допомогою про стягнення заборгованостей до кримінальних угрупувань. Поширеність посягань проти правосуддя, при безкарності більшості з них засвідчує високу суспільну небезпеку цих злочинів, необхідність використання всіх передбачених законом засобів для боротьби з ними.

У теорії кримінального права проблемам відповідальності за злочини проти правосуддя приділялася певна увага. Однак, майже не проаналізовано в спеціальній літературі законодавчих новел останніх років, які знайшли відображення у нормах Кримінального кодексу 2001 р.

Ряд питань застосування законодавства про злочини проти правосуддя роз’яснено в постановах Пленуму Верховного Суду України. Проте в цих постановах немало неясних та спірних положень. Без сумніву, таке становище в кримінально-правовій літературі та судовій практиці, яка знайшла відображення в узагальненнях Пленуму Верховного Суду, негативно впливає на стан практики, ускладнює вивчення відповідних положень курсу Особливої частини кримінального права України.

Отже, вивчення науково-практичних положень щодо злочинів проти правосуддя є актуальним з урахуванням їх високої суспільної небезпеки, значення правової протидії їх розповсюдженню на сучасному етапі становлення правової держави в Україні.

Визначення поняття „правосуддя” пов’язане із встановленням кола органів, які займаються відповідною діяльністю. З цього питання в теорії кримінального права намітилися принаймні два підходи до розуміння правосуддя. Суть розбіжностей полягає в тому, чи охоплюється цим поняттям діяльність лише судових, чи й інших правоохоронних органів.

Перша позиція базується на буквальному розумінні слова „правосуддя” як діяльності лише судів з розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої юрисдикції. Для такого розуміння правосуддя є певні підстави. Так, у статті 124 Конституції України визначено, що „Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами”, а розділ VІІІ Конституції України „Правосуддя” регламентує порядок створення і функціонування судової гілки влади. В теоретичних роботах останніх років також чітко простежується точка зору, відповідно до якої судові органи відокремлюються від правоохоронних органів. І законодавець, на відміну від попередніх періодів розвитку кримінального законодавства, сьогодні норми про відповідальність за посягання на судову діяльність, на суддів зосередив у розділі „Злочини проти правосуддя”, а посягання на діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки передбачає в розділі „Злочини проти авторитету органів державної влади, самоврядування”.

Прихильники іншої позиції також апелюють до положень Конституції України. Аргументуючи свою точку зору, вказують на те, що в самій Конституції є підміна двох понять(1). По-перше, те, що в розділі VІІІ Конституції України називається „Правосуддя”, насправді стосується судової влади як однієї з трьох гілок влади. По-друге, суд, як і будь-який державний орган, не є самодостатнім, не може діяти без взаємодії з іншими спеціалізованими державними інституціями, зокрема з тими органами, які готують кримінальні справи до судового розгляду (дізнання та досудового слідства) та які займаються виконанням судових рішень.

Об’єктивність, справедливість та законність правосуддя не можна забезпечити, якщо ці органи діятимуть неправильно, вчинятимуться посягання на їхню діяльність. Тому правосуддя як функція держави здійснюється виключно судами, але забезпечується ефективною діяльністю і спеціальних правоохоронних органів. По-третє, концепція, згідно з якою правосуддя включає виключно судову діяльність, не узгоджується з нормами діючого кримінального законодавства.

У відповідному розділі Особливої частини більшість норм – це норми, які передбачають відповідальність за посягання на правильну діяльність саме не судів, а інших органів.

Більш переконливою слід визнати другу позицію, відповідно до якої правосуддя (в тому значенні, в якому його вживає кримінальне законодавство) – це діяльність як судів, так і органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також органів, які відають виконанням судових рішень.

Правосуддя полягає в розгляді і вирішенні конкретних справ. У теорії права безспірним є положення, що правосуддя здійснюється стосовно:

1. кримінальних справ – проведення за ними дізнання, досудового слідства, судового розгляду, виконання вироків, постанов, ухвал;
2. цивільних справ, які розглядаються судами загальної юрисдикції, - їх судовий розгляд.

Не вирішеним у теорії є питання про те, чи охоплюється поняттям правосуддя розгляд і вирішення цивільних справ спеціалізованими судами, зокрема, арбітражними, а також розгляд і прийняття рішень у так званому порядку адміністративної юрисдикції. Вирішуючи порушене питання, слід, насамперед, насамперед, враховувати положення Конституції України та спеціальних нормативних актів, якими регламентуються статус відповідних органів, порядок прийняття та значення винесених ними рішень.

Є підстави визнавати здійсненням правосуддя діяльність арбітражних судів із розгляду цивільних справ.

Щодо адміністративної юрисдикції, то питання про це вирішується диференційовано. Розгляд справ про адміністративні правопорушення в судовому порядку, розгляд судами скарг на дії адміністративних органів, слід вважати правосуддям. Таке твердження ґрунтується на тому, що суди безспірно виступають органами правосуддя, адміністративні справи розглядають з дотриманням відповідних процесуальних вимог, а прийняте судом рішення має таке саме значення, як у будь-якій кримінальній чи цивільній справі. Діяльність позасудових органів з накладення адміністративних стягнень, вирішення інших органів в адміністративному порядку з вказаних раніше підстав правосуддям не являється.

Правосуддя – це суспільні відносини, пов’язані з процесуальною діяльністю компетентних державних органів (дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду та органів виконання судових рішень) із розслідування, судового розгляду, прийняття і виконання рішень, вироків, ухвал та постанов у кримінальних, цивільних та адміністративних справах

Під правосуддям як об’єктом злочинного посягання слід розуміти лише діяльність, яка відповідає таким ознакам:

1) правосуддя здійснюється тільки у формах цивільного чи кримінального судочинства, вона регламентована Цивільним процесуальним, Арбітражним процесуальним та Кримінально-процесуальним кодексами України;

2) правосуддя – це лише правозастосовча діяльність, яка полягає в реалізації норм права стосовно конкретних життєвих ситуацій;

3) діяльність із здійснення правосуддя спрямовано на охорону законних прав та інтересів громадян, суспільства, держави в процесі судочинства, при прийнятті рішень, а також при їх реалізації.

Видові об’єкти злочинів визначають особливості суб’єктів відносин, проти яких спрямовані злочини зазначеного виду, і блага, які належать цим суб’єктам і яким може бути заподіяна або спричиняється шкода. Зокрема, можна виділити три групи таких суб’єктів:

1) особи як учасники або інші суб’єкти кримінального чи цивільного процесу;

2) органи дізнання, слідства, прокуратури, суди загальної юрисдикції;

3) органи виконання покарань та судових рішень.

Злочини проти правосуддя посягають на 5 різновидів суспільно корисних благ, які належать переліченим вище суб’єктам:

1) права та інтереси особи, що охороняються законом, якими вона наділена як учасник або інший суб’єкт кримінального або цивільного процесу;

2) інтереси всебічного, повного і неупередженого розслідування і судового розгляду кримінальних справ;

3) безпека, честь та гідність суддів;

4) інтереси своєчасного присікання та розкриття злочинів;

5) інтереси забезпечення неухильного виконання судових рішень та вироків.

Відповідного до цього можна виділити такі види злочинів проти правосуддя:

1. Злочини проти конституційних принципів діяльності органів розслідування, прокуратури і суду

2. Злочини проти безпеки, честі та гідності суддів, народних засідателів, присяжних.

3.Злочини проти прав та інтересів суб’єктів кримінального або цивільного процесу

4. Злочини проти інтересів всебічного, повного і неупередженого розслідування і судового розгляду кримінальних справ

5. Злочини проти інтересів своєчасного присікання та розкриття злочинів

6. Злочини проти інтересів забезпечення неухильного виконання судових рішень

7. Злочини проти встановленого порядку надання правової допомоги при здійсненні правосуддя в кримінальному, цивільному та адміністративному процесі.

Злочини проти правосуддя передбачені 18 розділом Особливої частини Кримінального кодексу України.

Родовим об’єктом такого роду посягань є суспільні відносини, що забезпечують здійснення правосуддя в державі. Іншими словами – це відносини, забезпечують нормальне функціонування органів судової влади, а також органів т осіб, які забезпечують або сприяють здійсненню правосуддя.

Безпосередні об’єкт вказаних злочинів – суспільні відносини, пов’язані з регулюванням певних аспектів діяльності щодо здійснення правосуддя.

Деякі злочини проти правосуддя вимагають встановлення і додаткового безпосереднього об’єкта, оскільки їх вчинення пов’язане із насильством, примусом, заподіянням тілесних ушкоджень або смерті (примушування давати показання, погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, умисне знищення майна захисника та ін.). Такими об’єктами є життя і здоров’я особи, власність, громадська безпека і громадський порядок, авторитет відповідних органів тощо.

Цілий ряд аналізованих посягань як обов’язкову ознаку складу передбачають предмет злочину (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали, умисне знищення майна судді, невиконання судового рішення, розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист та ін.). Такими предметами виступають: 1) вирок, рішення, ухвала, постанова; 2) майно, яке належить судді, народному засідателю чи присяжному або ї близьким родичам; 3) відомості про заходи безпеки; 4) дані досудового слідства; 5) майно, на яке накладено арешт або яке описано чи підлягає конфіскації та ін.

Деякі злочини проти правосуддя конкретизують і потерпілу особу (незаконне затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, порушення права на захист, дії, що дезорганізують роботу виправних установ, втручання в діяльність захисника чи представника особи і ін.). Потерпілими, зокрема, можуть бути: 1) підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок; 2) особа, взята під захист; 3) потерпілий, експерт; 4) суддя, народний засідатель, присяжний або їх близькі родичі; 5) захисник чи представник особи або їх близькі родичі; адміністрація виправної установи; 6) засуджені особи та ін.

Із об’єктивної сторони злочини проти правосуддя сконструйовані по-різному. Більшість із них відносяться до злочинів із формальним складом, які вважаються закінченими в момент посягання, незалежно від того чи настали наслідки (приховування злочину, втеча з місць позбавлення волі або з-під варти, втручання в діяльність судових органів, примушування давати показання і т.д.).

Другу групу утворюють злочини із матеріальним складом (умисне знищення або пошкодження майна судді, невжиття заходів безпеки щодо особи, взятої під захист, розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист і ін.), які є закінченими з моменту настання суспільно небезпечних наслідків. Серед таких наслідків кримінальний закон, зокрема, називає шкоду здоров’ю потерпілої особи, інші тяжкі наслідки, втрата майна або приведення його у непридатний для використання стан. Характерним для таких злочинів є і причинний зв'язок між діянням і наслідками.

В третю групу входять злочини проти правосуддя із формально-матеріальним складом (погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного, у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, погроза або насильство щодо захисника та ін.), які в одній своїй частині є закінченими в момент вчинення діяння (погроза вбивством, насильством), а в іншій – з моменту настання наслідків (смерть потерпілої особи, заподіяння тілесного ушкодження).

Абсолютна більшість злочині 18 розділу вчиняється шляхом активної дії (перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, втручання в діяльність судових органів, приховування злочину і т.д.), хоча є і посягання, які в цілому характеризуються бездіяльністю (невиконання судового рішення, відмова свідка від давання показань, невжиття заходів безпеки щодо особи, взятої під захист, ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі та ін.).

Інколи злочинам проти правосуддя властиві із об’єктивної сторони і інші ознаки. Зокрема, спосіб вчинення (примушування давати показання шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство), час вчинення (завідомо неправдиве показання під час провадження дізнання, досудового слідства), знаряддя вчинення злочину (втеча з місць позбавлення волі із використанням зброї), місце посягання (тероризування засуджених в установах виконання покарань), обстановка вчинення злочину (посягання на життя судді у зв’язку з його діяльністю по здійсненню правосуддя).

Із суб’єктивної сторони злочини проти правосуддя вчиняються умисно, причому умисел прямий. Однак, злочини, що передбачені ст. ст. 380, 381 КК України характеризуються змішаною формою вини, тобто умисел або необережність щодо діяння і тільки необережність щодо наслідків.

В деяких випадках обов’язковими також є мотив або мета вчинення (постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали з корисливих мотивів, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину з корисливих мотивів, втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, організація організованої групи з метою тероризування засуджених або нападу на адміністрацію виправної установи та ін.).

Суб’єктом злочинів проти правосуддя можуть бути:

1. Загальний суб’єкт, тобто особа віком з 16 років (приховування злочину, втручання в діяльність судових органів, втручання в діяльність захисника чи представника особи та ін.);

2. Особа, віком з 14 років (посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного, посягання на життя захисника чи представника особи і ін.);

3. Спеціальний суб’єкт, а саме: працівники правоохоронних органів, суддя, свідок, експерт, перекладач, службова особа, особи, що перебувають в місцях позбавлення волі та ін.

Таким чином, злочини проти правосуддя – це суспільно небезпечні, винні (умисні або через необережність), протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які забезпечують здійснення правосуддя в державі, вчиненні суб’єктом злочину.

В залежності від безпосередніх об'єктів, усі злочини, передбачені у розділі XVIII Особливої частини КК, можуть бути об'єднані у такій системі:

1. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду. Сюди входять: завідомо незаконні затримання, привід або арешт (ст. 371 КК України); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК України); порушення права на захист (ст. 374 КК України); постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375 КК України) та ін.

2. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, засідателів та інших учасників судочинства. У цю групу входять: посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377 КК України); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК України) і ін.

3. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі. Сюди слід включити примушування давати показання (ст. 373 КК України); завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК України); завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК України); відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків (ст. 385 КК України) та ін.

4. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю злочину. У цю групу входять: невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист (ст. 380 КК України); розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 381 КК України); розголошення даних досудового слідства або дізнання (ст. 387 КК України); приховування злочину (ст. 396 КК України) та ін.

5. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення) і призначеного ним покарання. Це невиконання судового рішення (ст. 382 КК України); ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК України); злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391 КК України); дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392 КК України); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393 КК України) та ін.