Основна частина

4. Бесіда та слухання музики.

Учитель: Чому людей, які співають власні пісні під гітару, часто на­зивають саме бардами, а не інакше? Англійське слово bard — кельтського походження. Барди — це у давнину співаки-оповідачі у кельтських племенах, що проживали колись на території сього­днішніх Ірландії та Шотландії.

Ірландські барди могли бути і придворними, і мандрівними спі­ваками. Акомпанували вони самі собі на струнному смичковому інструменті — кроті. Інструмент цей із трьома або шістьма стру­нами чимось схожий на маленьку ліру або російські гусла. Барди співали різні пісні: героїчні пісні-балади, релігійні, бойові, ліричні і сатиричні.

Барди — мудрі поети-співаки, глашатаї істини, лицарі правди і добра, які надихали воїнів на великі подвиги і проголошували мир і любов. Роль цих співаків була величезною, як і повага, якою вони користувалися. Багато з кельтських вождів і королів із гордістю носили почесне звання барда. Існує переказ про те, як ворогуючі стани, готові до бою, під звуки ліри іменитого барда складали зброю і, прослухавши пісню, із ворогів перетворювалися на друзів.

Часто співак-бард перебував у почті вождя або на службі у коро­ля, але з часом барди все більше ставали незалежними професійни­ми музикантами й оповідачами, вони могли мандрувати від двору до двору, вирушаючи туди, де їх краще приймали.

У наш час бардами називають авторів-виконавців «авторської» пісні.

У другій половині XX століття з'явилось нове культурне яви­ще — авторська пісня, яка стала символом альтернативної куль­тури. Річ у тому, що «глянсова» естрадна культура не відповідала вимогам і гострим питанням часу, тому автори намагалися донести думки і сподівання сучасних людей до суспільства. Так виникає сучасний монотеатр, в якому автор виконує одночасно ролі поета, композитора і виконавця.

Пісні бардів широко розповсюдилися і стали популярними в СРСР у 1960-ті роки. Відтоді музичні смаки мінялися неодноразово. На­роджувалися і сходили нанівець різні напрями в музиці, а бардівські пісні жили, не зраджували собі, коло їх прихильників розрос­талося. З'являлися нові автори, змінювалися теми пісень, зачіпали­ся сучасні проблеми. У чому полягає особливість авторської пісні? У довірливому, дружньому ставленні до слухачів, які не просто слухачі, а повноправні співучасники співу зі сцени. Бардівські пісні не примушують вас схоплюватися з місць, пританцьовувати, роз­махувати руками, притоптувати в такт, як під час виконання поп- музики. Ці пісні закликають до співпереживання, до іронічного ставлення до багатьох явищ нашого життя, до любові до усього живого.

Чим гострішими ставали проблеми су­спільства — тим виразнішим ставав голос митця-барда. Саме таким поетом став для нашого часу Володимир Семенович Висоцький (1938—1980).

Напевно, у кожної людини, знайомої з творчістю Володимира Висоцького, є «свій особистий Висоцький», є вірші чи пісні, які подобаються більше за інші.

Важливе місце у творчості Висоцького посідають пісні про війну, про людей із пло­ті й крові, сильних і змучених, мужніх і добрих, яким можна довірити особисте життя і Батьківщину.

Творче життя В. С. Висоцького пов'язане з Театром драми і ко­медії на Таганці у Москві (Росія).

Сьогодні про Висоцького багато пишуть, про нього роблять теле­передачі, знімають кінофільми, випускають платівки і книги. По­ети, художники, композитори присвячують йому свої твори. Слова В.Висоцький

його пісень викарбовують на мармурі обелісків на честь загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни. Ким він був передусім — актором, поетом чи співаком? Складно визначити. Можна впевнено стверджувати, що він був особистістю.

Пісні Висоцького — ліричні, драматичні, сатиричні, про друж­бу й війну, про любов і ненависть, про обов'язок, мужність, совість тощо. Люди, які слухали його пісні, були впевнені, що він особисто пережив усе те, про що писав. Сам Висоцький так говорив про ав­торську пісню: «Я хочу сказати й запевнити, що авторська пісня вимагає дуже копіткої роботи. Ця пісня весь час живе з тобою, не дає тобі спокою ані вдень, ані вночі».

Висоцький написав понад 600 пісень, зокрема пісні до музичної казки Л. Керролла «Аліса в Країні див». Послухайте дві пісні — «Пісню про загублений час» та «Пісню про добро та зло» та дайте відповідь на запитання.

(Питання для прослуховування)

Над чим примушують замислитися ці пісні?

Слухання «Пісні про загублений час» та «Пісні про добро та зло»В.Висоцького

Учні: Над вічними питаннями та місцем людини в світі.

Учитель: Із далекого минулого дійшла до нас прекрасна загадкова мелодія, відома нам як пісня «Місто золоте». Остаточно не з'ясовано, хто є автором музики та слів цієї пісні, але завдяки Борису Гребенщикову та групі «Акваріум» ми маємо змогу послу­хати та отримати насолоду від цієї пісні — пісні про мрію, про ніжність та кохання. Її лірична мелодія звучить проникливо та роз­криває нам вічну істину: «Кто любит — тот любим, // Кто светел — тот и свят».

Слухання пісні «Місто золоте» Б. Гребенщикова

Учитель: Рух авторської пісні подарував нам масу талантів, що досягли вершин, недо­сяжних для їх послідовників. Яскравим прикладом подібного Б. Гребенщиков

дарування став Бу­лат Шалвович Окуджава (1924—1997).

«Музика зміцнює дію поезії. Поезія під акомпанемент стала противагою роз­важальній естрадній пісні, бездуховному мистецтву, імітації почуттів. Вона писалася думаючими людьми для думаючих людей. Хто з фанатичних прихильників нинішніх естрадних кумирів вникає в сенс тих слів, що вони співають? Авторська пісня — це серйозні роздуми про жит­тя людини, можливо, трагічні, можливо, гострі. Адже авторська піс­ня народилася якраз із цих трагічних роздумів, з гострих сюжетів, з клокотання душі», — так писав у своїх роздумах Б. Окуджава, яко­го поряд із Володимиром Висоцьким та Юрієм Візбором вважають засновником бардівської пісні. Вони піднесли авторську пісню на ви­сокий рівень: це стосується Б.Окуджава

як текстів їхніх пісень — досконалої по­езії, так і мелодій та дивовижно щирого й проникливого виконання.

5. Вокальна імпровізація-розспівування.

Учитель: Пригадайте слова, пов’язані з темою нашого уроку, з творами, які ми слухали (пісня, жанр, бард…)

Спробуємо заспівати власні мелодії з цими словами – по одному, ланцюжком. (Учні по одному імпровізують).

6. Розучування пісні «Музикант» Б.Окуджава.

Учитель: У піснях Булата Окуджави відкриваються прості істини. Про що ці пісні? Про кохання, віру, дружбу, братерство, вірність, милосердя. А разом з тим якщо уважно вслухатися в його пісні, то можна почути і тривогу, і біль...

Учитель: Тепер послухайте пісню «Музикант». Чи може, на вашу думку, музикант «соорудить из души костёр»?

(Учитель виконує пісню «Музикант»)

.

1. Музыкант играл на скрипке, я в глаза ему глядел.

Я не то, чтоб любопытствовал, я по небу летел.

Я не то, чтобы от скуки, я надеялся понять,

Как умеют эти руки эти звуки извлекать.

Из какой-то деревяшки, из каких-то грубых жил,

Из какой-то там фантазии, которой он служил,

Да ещё ведь надо в душу к нам проникнуть и поджечь...

А чего с ней церемониться? Чего её беречь?

2. Счастлив дом, где пенье скрипки наставляет нас на путь

И вселяет в нас надежду, остальное как-нибудь.

Счастлив инструмент, прижатый к угловатому плечу,

По чьему благословению я по небу лечу.

Счастлив тот, чей путь не долог, пальцы злы, смычок остёр,

Музыкант, соорудивший из души моей костёр!

А душа (уж это точно), ежели обожжена —

Справедливей, милосерднее и праведней она.

Учні: Так, може.

Учитель: Який музикант оспівується у цій пісні?

Учні: Дуже талановитий музикант.

Робота над текстом.

Вчитель пояснює незрозумілі слова. Учні за учителем промовляють текст в ритмі пісні, виділяючи головний наголос у фразі.

Розучування мелодії.

Мелодія вивчається репродуктивним методом фразами. Рух мелодії кожної фрази учні показують рукою. В процесі розучування звертається увага на чистоту відтворення мелодії, плавність при виконанні. Вивчається вся пісня.