Писемність та давньоруські літописи в середньовічній Русі.

Дослідники мови твердять, що вже в другій половині 9 – на початку 10 ст. в наших предків існувало письмо.

Той давній алфавіт було створено на основі грецького – та це й не дивно з огляду на давні зв’язки східних слов’ян із греками; у Візантії, з якою молода Руська держава мала найтісніші відносини, державною мовою також була грецька.

Доказом існування власної оригінальної абетки в давніх українців є знахідка напису на стінах Софійського собору.

Iз прийняттям християнства на наших землях поширилася старослов’янська, або староболгарська книжна мова – мова православної церкви. Суттєво відрізняючись від народнорозмовної мови, вона все ж мала з нею спільні риси, оскільки ґрунтувалася на близькій, теж слов'янській мові, і тому була зрозуміла, особливо освіченим людям – духівництву, князям та боярам.

Вчені кажуть, що у КиївськiйРусiiснувало два варiанти писемної літературної мови: церковнослов’янська, якою писалися найважливіші богослужбові книжки, та книжна староукраїнська – нею писали різні документи та літературні твори світського спрямування.

Втім, обидві писемні мови істотно відрізнялися від живої тогочасної української мови, якою користувалися в усному мовленні. Та так було не лише в руських землях, а й скрізь у Європі, де літературною (книжною) мовою для багатьох народів була латина.

До нашого часу від доби Київської Русі та Галицько-Волинської держави збереглося дуже мало книг. Найдавнішими, з-поміж них, є Реймське Євангеліє, Остромирове Євангеліє, «Ізборник Святослава» 1073 р. та «Ізборник» 1076 р., Мстиславове Євангеліє. Цей список очолює славнозвісне Реймське Євангеліє, яке привезла до Франції дочка Ярослава Мудрого Ганна. Вчені датують його 40-ми рр. 11 ст.

Найдавнішою датованою книжною пам’яткою Русі є Остромирове Євангеліє. Створили цю книгу в Києві в 1056–1057 рр., про що свідчить спеціальний запис. Остромирове Євангеліє – пам’ятка виняткової мистецької вартості.

З-поміж найдавніших книг, що збереглися донині, є й такі, які призначалися для світського читання. Йдеться про «Ізборники» – збірки різних творів грецьких авторів богословського та повчального змісту, більша частина яких розтлумачує складні місця із Біблії, це, так би мовити, своєрідні енциклопедичні довідники.

Їх збереглося два – 1073 і 1076 рр. Перший у назві береже ім’я київського князя Святослава Ярославича, хоч, як зазначають дослідники, замовляв цю книгу його брат – князь Ізяслав. «Ізборник Святослава» розкішно орнаментований мініатюрами, заставками, численними ініціалами.

«Ізборник» 1076 р. оздоблений значно скромніше, хоча не поступається першому ретельністю переписувача.

Із книжкових пам’яток 12 ст. найбільш відоме Мстиславове Євангеліє, переписане близько 1115 р. Мстиславове Євангеліє написане було в Києві на замовлення Мстислава Володимировича, сина великого князя київського Володимира Мономаха.

Нечисленні книжкові пам’ятки, що збереглися від часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави, є рідкісними перлинами з того величезного книжкового багатства, що його мала наша земля.

На думку дослідників, тільки у Софійському книгосховищі налічувалось до 950 томів рукописних книжок.

Ще до виникнення писемності у східних слов’ян існувала багата усна народна творчість: обрядові пісні, легенди, загадки, сказання, заклинання, епічні й ліричні пісні.

Чудовими пам’ятками давньоруської творчостi були билини.

Найдавнiшими, найбiльшими за обсягом i найвартiснiшими у художньому та iсторичному аспектах вважаються билини Київського, або Володимирового, циклу. Оповiдi в них пов’язанiзi стольним градом Києвом i його князем Володимиром Красним Сонечком. Билини київського циклу складалися в 10–11 ст. Вони оспiвуютьмужнiсть i хоробрiстьбогатирiв, якiсамовiддано боронили рiдну землю вiдворогiв.

Початки літературного життя на наших теренах, крім уснопоетичної творчості, мали ще одне джерело – літературні твори інших народів, які через переклади церковнослов’янською мовою прийшли після впровадження християнства.

Із прилученням руських земель до християнського світу нашим предкам відкрилася найбагатша скарбниця людського досвіду й мудрості – Біблія.

Крім Біблії, перекладалися й апокрифи – твори на біблійну тематику, які з різних причин не були визнані церквою.

Іншим популярним жанром перекладної літератури були житія – розповіді про життя і подвиги святих.

Перекладалися й книги світського спрямування. Особливо популярним на Русі був збірник крилатих висловів, прислів’їв із Біблії та творів античних письменників «Пчола».

Оригінальна, тобто власна, незапозичена літературна творчість наших предків за часів Київської Русі була започаткована літописами. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ». Його створено на початку 12 ст. При складаннi «Повісті минулих лiт» використано найдавніші літописи. У «Повiстi…» викладено події від 860 р. до 1111 р. Один із пізніших списків цього літописного зведення зберіг ім’я автора-упорядника – ченця Києво-Печерського монастиря Нестора. До продовжень «Повiстi...» належить Київський лiтопис, який охопив час вiд 1111 р. до 1200 р. Він розповідає про подiї в різних землях Київської Русi, але в центрі оповідей – Київ i Київська земля. Основний зміст літопису – княжа боротьба за київський стіл, боротьба русичів проти половців.

Найвидатнішою пам’яткою літописання Галицько-Волинської держави є Галицько-Волинський літопис. Лiтопис складається із двох частин. У першiй ідеться про подiї в Галицькiйземлi з 1205 р. до кiнця 50-х рр. 13 ст. Вона є, власне, життєписом князя Данила Романовича. Друга частина Галицько-Волинського лiтопису пов’язана із Волинською землею та волинськими князями.

З-поміж інших жанрів оригінальної літератури варто згадати про церковні проповіді. Найвизначнiшим автором повчальних проповiдей був один зі засновників Києво-Печерського монастиря Феодосiй Печерський. Урочистiпроповiдi складалися для освiчених людей – князiв, бояр, духовенства. Чудовим зразком урочистої проповiдi є «Слово про закон i благодать» митрополита Iларiона. У записах Лаврентiївського списку пiд 1096 р. вмiщено пам’ятку, вiдомупiд назвою «Повчання» Володимира Мономаха. «Повчання» звернене до дiтей Мономаха. За переконанням Мономаха, князь подає своїм дiтям приклад взiрцевого правителя, навчає гiднiй цього високого звання поведiнцi та способу життя.

Однією з найпопулярніших книг на Русі був «Києво-Печерський патерик». Із книги дізнаємося про історію Києво-Печерського монастиря, його перших подвижників, зокрема засновників монастиря святих Антонія та Феодосія, художника Аліпія.