Закони функціонування та трансформації міжнародних систем.

М. Ніколсон виділив п'ять типів міжнародних систем.

1. Чистий ієрархічний тип -- існує один-єдиний центр влади, з яким взаємодіють усі останні члени системи.

2. Тип чистої взаємодії -- кожний учасник взаємодіє з рештою на паритетних засадах: жоден з них не користується будь-яким пріоритетом.

3. Проста реалістична система -- два центральних учасники, якими є домінуючі держави, напряму взаємодіють між собою. При кожній з них існують держави-сателіти, які можуть контактувати один з одним лише через свою державу-патрона, оскільки не мають прямих зв'язків ні між собою, ні з іншим центральним учасником, ні з сателітами цього іншого центрального учасника.

4. Змішана реалістична система -- поєднує в собі домінування і взаємодію, коли є чотири і більше домінуючих учасників, кожен з яких має своїх caтeлiтів. Відносини між центральними учасниками і їх сателітами у цьому випадку співпадають із простою моделлю реалізму, однак відносини між самими головними учасниками є типом чистої взаємодії.

5. Комплексна система -- домінуючими учасниками є держави подібно до змішаної реалістичної системи, а другорядними -- складові елементи держав (підприємства, організації, індивіди тощо). Згідно концепції реалізму, держави в панівними учасниками міжнародних відносин, здатними контролювати взаємодію між недержавними одиницями. Однак в умовах, коли уряди поступово втрачають здатність здійснювати посередництво у взаємодіях між своїми та чужими недержавними одиницями-учасниками, відбувається розширення і зміцнення зв'язків між такими внутрішньодержавними учасниками.

Ж. -П. Дерріенік називає шість типів примусів (тобто структурних характеристик) міжнародних систем:

1) число акторів;

2) розподіл сили між ними;

3) співвідношення між конфліктом і співробітництвом. Система може бути більш конфліктною, ніж кооперативною, або навпаки - більш кооперативної, ніж конфліктною. Якщо другий тип системи інституалізується, то вона може трансформуватися в " організовану міжнародну систему", і тим самим виправдається гіпотеза Арона про досягнення " світу через закон". З іншого боку, тип " ієрархічної системи" Каплана, де найбільш потужний актор нав'язує межі конфліктів, також може трансформуватися в організовану міжнародну систему, виправдавши на цей раз гіпотезу Р. Арона про можливість добитися " світу через імперію";

4) можливості використання тих чи інших засобів (сили, обміну або переконання), що допускаються даною системою;

5) ступінь зовнішньої централізації акторів, тобто впливу характеру даної міжнародної системи на їх поведінку;

6) відмінність статусів між самими акторами.