Теорія конкуретних переваг. Ромб Портера

Портер наприкінці 80-х pp. здійснив чотирирічне дослі­дження десяти країн, які займають важливе місце у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії,

У центр уваги поставив завою­вання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 віднос­но складних галузях економіки та індустріальних сегментах.

Розроблена тео­рія конкурентної переваги країн розглянута у фундаментальній праці " Конкурентна перевага країн», 1991 p.

4 властивості країни, що формують середо­вище, у якому конкурують місцеві фірми – детермінанти. Це середовище може спри­яти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому.

1. Факторні умови, тобто ті конкретні фактори {наприклад, квалі­фікована робоча сила, інфраструктура), які не­обхідні для успішної конкуренції у даній галузі. важливий не стільки запас факторів на даний момент, скільки швидкість, з якою вони утворюються, вдосконалюються та пристосовуються до потреб галу­зей. Крім того, наявність деяких факторів у великій кількості може не посилювати, а, навпаки, зменшувати конкурентну перевагу. брак деяких факторів часто впливає на стратегію та спону­кає до оновлення, призводячи до тривалої конкурентної переваги

2. Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит напродукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю. попит на внутрішньому ринку визначає характер та швидкість впровадження новацій, що здійснюються фірмами краї­ни. Він характеризується трьома важливими рисами: структурою внутрішнього попиту (природа купівельних потреб), обсягом та характером зростання внутрішнього попиту і механізма­ми, за допомогою яких переваги на внутрішньому ринку передаються на закордонні ринки. Для конкурентної боротьби важливіший не кількісний, а якісний бік попиту на внутрішньому ринку.

3. наявність або відсутність у країні споріднених галузей чи галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на міжнародному ринку. Наявність у країні конкурентоспроможних спорід­нених галузей часто веде до виникнення нових високорозвинених видів виробництва.

4. Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, характер конкуренції на внутрішньому ринку. фірма створюється, організуєть­ся, управляється залежно від характеру конкуренції на внутрішньо­му ринку.

Детермінанти національної конкурентоспроможності — це комп­лексна система, яка постійно розвивається. Кожний детермінант впливає на всі інші.

До подій, які мають особливо важли­ве значення для розвитку конкурентоспроможності, М. Портер за­раховує такі: винахідництво; великі технологічні зрушення; різкі зміни цін на ресурси, такі як нафтовий шок; значні зміни на світових фінансових рин­ках або в обмінних курсах; активізація світового чи місцевого по­питу; політичні рішення закордонних урядів; війни.

ос­танньою змінною є роль уряду. Уряд часто є головним покупцем різної продукції. Ця роль може і допомагати, і перешкоджати розвитку національ­ної промисловості. Уряд може створювати умови для розвитку спо­ріднених галузей та постачальників. Урядова політика може впливати на страте­гію фірм, їх структуру, суперництво, використовуючи регулювання ринків капіталу, податкову політику та антитрестівські закони.

Національні успіхи у розвитку промисловості залежать також від певних осіб — лідерів.

Теорія конкурентних переваг: країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі завдяки взаємодії конкурентних переваг у чотирьох національних детермінантах (властивостях країни): факторних умовах; умовах попиту; споріднених та обслуговуючих галузях; стратегії фірми, її структу­рі та конкуренції, — з'єднаних у динамічну систему, так званий ромб.