Світосистемний підхід у країнознавстві. Глобалізаційні інтерпретації сучасності

Концептуальна сутність глобалізації як суспільно-географічного процесу.

Культурологічний підхід. стиснення простору й часу так трансформує структуру й масштаби людських відносин, що за сучасних умов соціальні, культурні, політичні та економічні процеси набувають глобального масштабу. Це передбачає зменшення значення інших географічних масштабів, а завдяки стандартизованим глобальним продуктам, що створюються глобальними корпораціями, які не містять у собі ознак прив'язки до конкретної місцевості або спільноти, відбувається гомогенізація культури.

Економічний підхід розкриває сутність глобалізації через бурхли­вий розвиток світових ринків, інтернаціоналізацію економічних процесів, транснаціоналізацію і, як наслідок, універсалізацію суспільного розвитку.

Геополітична теорія також заслуговує на увагу. За сутністю поглядів вона умовно поділяється на три школи: класичної геостратегії, теорію органічної держави і постмодерністську школу, ядром якої виступає напрям геополітичної економії. Зародження школи класичної геостратегії наприкінці XIX ст. тісно пов'язує відмінності в потенційній силі держав і регіонів, ви­ходячи з їхнього географічного положення. Теорія органічної держави, засновником якої вважають Ф. Ратцеля, концептуально ґрунтується на аналогіях у законах розвитку суспільства і теоріях розвитку живих організмів Ч. Дарвіна. стає теорія світових систем І. Валлерстайна — макросоціологічна концепція суспільного розвитку. Одним із важливих складників цієї концепції є уявлення про стадійність або циклічність світових політико-економічних процесів, про їхній глобальний взаємозв'я­зок. Утверджується концепція, в якій, виходячи з ієрархії фаз хвиль М. Кондратьєва, політико- економічні відносини у світі визначаються термінами " ядро — напівпериферія — периферія".

Важливим є також екологічний підхід до визначення глобалізації, який акцентує увагу на таких важливих проблемах, як нерівно­мірність використання людиною природних ресурсів, екологічна справедливість, необхідність об'єднання зусиль для забезпечення виживання людства на планеті.

На думку багатьох дослідників, глобалізація є багатовимірним, об'єктивним і суб'єктивним чинником становлення постіндустріального суспільства, у складі якого слід вирізняти:

1. Демографо-екологічну складову. Її сутність визначається причинно-наслідковим впливом зростання кількості населення, його потреб і обсягів споживання на біосферу й, у зв'язку цим, зростанням значущості екологічного імперативу суспіль­ного розвитку, в тому числі в контексті вчення про ноосферу.

Технологічну складову, вплив якої визначається бурхливим зростанням і планетарним поширенням технічних систем і технологічних процесів, які змінюють усі сфери життя сус­пільства і спричинюють утворення технологічного й інформаційного простору — системи цінностей, стереотипів, ідей та інших аспектів духовного життя людства.

Економічну складову, змістову сутність якої характеризують процеси інтернаціоналізації світової економіки й формування інтернаціоналізованих відтворювальних циклів. Наслідком впливу цієї складової на суспільний розвиток є формування ядер, де створюється світовий дохід.

Геополітичну складову, яку, з одного боку, визначає розпад колоніальних імперій та федеративних держав, особливо у другій половині XX ст., аз іншого — наслідки й перспективи перетворення двополюсного (СІЛА, СРСР) світу на багато- полюсний.

Соціокультурну складову, вплив якої на суспільний розвиток реалізується через розгортання НТП, міжнародного обміну культурними цінностями і, на думку деяких дослідників, навіть уніфікацію і стандартизацію відносин у духовній сфері, при одночасному відродженні впливу світових релігій, націо­нальних культур, самобутності родини та індивідуалізації освіти.

обґрунтування поняття світосистема як результату і процесу формування глобальної геопросторової єдності причинно- наслідкових ефектів зростання масштабності потоків і структур суспільної активності, швидкості й інтенсивності генетичних та функціональних взаємодій в системі " людина — природа", зважаючи на попередні висновки щодо суспільно-географічної сутності глобалізації, видаються доволі логічними.

поняття світосистеми як результат і як процес формування глобальної геопросторової єдності генетичної і функціональної взаємодії:

· натуросфери, що охоплює територію земної поверхні та аква­торію Світового океану, включаючи надра (літосферу), атмо­сферу, гідросферу, біосферу, й утворює " життєвий простір" функціонування людства;

· соціосфери, в якій відбувається індивідуальне й суспільне від­творення людини як елемента демо- й адміносфери;

· еконосфери, як сукупності відносин, що виникають у процесі матеріального і нематеріального виробництва;

· техносфери, яка охоплює взаємодію технічних засобів освоєн­ня життєвого простору з природно-ресурсним потенціалом території на основі науково-технічного прогресу;

· культуросфери, що відтворює культурні цінності та якісні властивості суспільного життя у відносинах міжцивілізацій- ного діалогу;

· політосфери, що визначає суспільні відносини, основою яких є проблема завоювання, утримання й використання влади.

У такому разі функціонально-компонентний склад такого глобаль­ного системного утворення як світосистеми формують:

• демографо-екологічна підсистема, яка в контексті вчення про ноосферу й з урахуванням екологічного імперативу розуміється як глобальна геопросторова природно-ресурсна основа, передумова й наслідок відтворення людини і соціуму у взаємодії з природою, а отже як сукупність причинно-наслідкових зв'язків між людиною і природою у формуванні життєвого простору;
• економічно-господарська підсистема, що охоплює сукупність виробничих відносин із використання й розвитку продуктивних сил в єдиному економічному просторі вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили, — світогосподарська система націо­нальних відтворювальних комплексів, інтернаціоналізованих від- творювальних циклів національних, інтернаціональних і міжнародних економічних відносин;
• інформаційно-технологічна підсистема, яка уособлює в собі технічні системи й технологічні процеси, що є наслідком розумової діяльності людини з освоєння навколишнього світу, втілення знань про закономірності природи та можливості їхнього використання для забезпечення власної життєдіяльності й розвитку (технології) і забезпечує реалізацію (обмін) матеріально-речовинних, енергетич­них, людських та інформаційних потоків у світосистемі;
• соціально-культурна підсистема, сутність якої визначається відносинами і структурами, що формуються в результаті суспільного відтворення людини, у процесі генетичного й функціонального обміну культурними цінностями;
• політична підсистема, яка відтворює правові та адміністратив­ні відносини й структури, пов'язані з відносинами влади, управ­ління й функціонування державних і наддержавних інститутів сучасності.

Важливу системотворну роль при цьому відіграють чотири типи просторів — географічний, економічний, інформаційний і соціокуль- турний, в межах яких функціонують підсистеми, що забезпечують цілісність й існування світосистеми.

У процесі глобалізації проявились нові риси міжнародного геогра­фічного поділу праці. Це тренди: " розмивання" самодостатності гос­подарства окремих країн і формування єдиного світового ринку; активізація міжнародних інвестиційних потоків і формування єдиного світового ринку капіталу, яким оперують із порівняно невеликої кількості найбільших фондових та електронних бірж; зростання значення нових інформаційних технологій, які особливо велику роль відіграють у розвитку науки, культури, а також управ­ління та фінансово-банківської діяльності.

Світова економіка являє собою цілісну диверсифіковану багаторівневу ієрархічну систему, що охоплює сукупність між­народних форм науки, техніки і виробництва, обігу різно­манітних товарів, послуг, фінансових ресурсів.

Категорія " світове господарство" трактується доволі широко. Найбільш поширеними у довідковій та науковій літературі є такі визначення:

Світове господарство, всесвітнє господарство — сукупність національних господарств усіх країн світу, їхніх виробничих та економічних взаємозв'язків: взаємовідносин у формі зов­нішньої торгівлі, вивозу капіталу, міграції робочої сили, укла­дання міжнародних угод, створення міжнародних економіч­них організацій, обміну науково-технічною інформацією та ін.

Світове господарство — це глобальна система національних господарств та недержавних утворень, пов'язаних міжнародним поділом праці.

Світове господарство — сукупність національних господарств, - пов'язаних між собою мобільними факторами виробництва, що взаємодіють у різних формах.

Світова економіка являє собою цілісну диверсифіковану багаторівневу ієрархічну систему, що охоплює сукупність між­народних форм науки, техніки і виробництва, обігу різно­манітних товарів, послуг, фінансових ресурсів.

Загальновизнаними компонентами світового господарства ви­ступають національні державно оформлені господарства країн. Новими елементами (компонентами) світосистемних процесів є:

· міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, СОТ, ФАО, ЮНКТАД та ін.);

· регіональні організації, яких налічується близько 60. Серед них особливо вирізняються регіональні інтеграційні системи;

· транснаціональні корпорації та банки (ТНК та ТНБ), кіль­кість яких сягає десятків тисяч;

· інституційні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії тощо);

· неурядові організації;

· великі, особливо т. зв. світові міста (Нью-Йорк, Токіо, Лондон і десятки інших), які формують світову мережу.

Світове господарство — глобальна багаторівнева диверсифікована система національних господарств та недержавних утворень, пов'язаних міжнародним географічним поділом праці, що взаємодіють між собою у різних формах.

Як і будь-яка інша суспільно-географічна система, світове господарство характеризується такими компонентами: територією, світовою спільнотою людей, матеріальним виробництвом та невиробничою сферою.