Цивілізаційні структури у країнознавстві й цивілізаційний підхід

У сучасному науково-популярному й науковому обігу є кілька варіантів значення слова " цивілізація":

1. Цивілізація — сукупність живих істот із певною духовною і матеріальною культурою, яка поєднує в собі усі компоненти, необхідні для існування суспільства.

2. Цивілізацію також розуміють як місто, міську спільноту.

3. Цивілізація — це сучасна світова культура, добре організоване й гуманістично налаштоване суспільство, яке забезпечує основні права особистості, в тому числі право власності, свободу совісті й віросповідання.

4. Цивілізація — рівень суспільного розвитку, матеріальної та духовної культури масштабних спільнот, які виявили себе в історії або існують нині, з притаманним для них розмаїттям соціального і духовного життя, своїми базовими цінностями і принципами побу­дови життя, тобто самобутністю, що формується досвідом історич­ного розвитку і стає основою самосвідомості й установлення відмінностей від інших спільнот.

5. У процесі історичного розвитку, взаємодії і взаємовпливу у світосистемі сформувалася специфічна реальність, яку зазвичай також визначають поняттям " цивілізація". У цьому значенні під цивілізацією розуміють глобальну соціокультурну спільноту, що формується на основі універсальних, тобто надпокальних цінностей, які відтворюються у світових релігіях, системах моралі, права, мистецтва. Такі цінності поєднуються з масштабним комплексом практичних і духовних знань.

Підсумовуючи наведені визначення, цивілізацію можна розгля­дати як сукупність способів буття і діяльності групи людей, що виражаються у матеріальному житті, інтелектуальному рівні, моральних нормах, політичній і соціальній організації життя.

Протягом останніх років на зміну формаційному прийшов цивілізаційний підхід, який, до речі, завжди панував на Заході. Його стрижнем стало поняття " цивілізація". Це поняття трактували як певну культурну цілісність, котра вбирає в себе уявлення про розвиток людської особистості й розуму, про громадянське суспіль­ство, прогрес науки і виробництва, про зростання добробуту людей.

Можна стверджувати, що за нового та новітнього часу сформу­валася теорія цивілізацій, яка найбільшою мірою проявилася у працях російського пізнього слов'янофіла Н. Данилевського, росій­ського й американського соціолога П. Сорокіна, німецького філо­софа О. Шпенглера, німецького соціолога А. Вебера, французького історика Ф. Броделя, англійського історика А. Тойнбі та інших видатних істориків і філософів (Порівняльне вивчення, 1998). Серед сучасних дослідників найбільш відомими є праці американ­ського політолога С. Хантінгтона.

Деякі вчені, наслідуючи О. Шпенглера, виділяють в історії люд­ства поступову зміну лише двох основних фаз розвитку — варвар­ства і цивілізації. Проте більшість дослідників дотримується думки, що всесвітньо-історичний процес являє собою послідовну зміну кількох світових цивілізацій.