Новітній етап формування політичної карти

Розпочався в 1914 році і триває до сьогодення. Характеризується перерозподілом вже поділеного світу, який супроводжувався процесами деколонізації і визнання суверенітету десятків держав.

Початок періоду відповідає початку І Світової війни, що почалася в 1914 р. як конфлікт двох блоків – Троїстого союзу і Антанти. Троїстий союз був створений за ініціативи Німеччини, і до його складу увійшли Австро-Угорщина, а в 1878 р. – Італія. Але за Лондонський пактом 1915 р., що був секретною угодою між Італією і Антантою, Італія виходить з Троїстого союзу. До Німеччини і Австро-Угорщини приєднуються Османська імперія (Туреччина) і Болгарія, і союз стає Четверним. Антанта була військово-політичним блоком Франції, Великої Британії та Росії, що виник ще у 1901-1904 рр. на противагу Троїстому союзу. У І Світовій війні Німеччина воювала на два фронти: на західному захопила Бельгію, Францію, на сході – перемагала Росія (хоча захоплена була Україна, Білорусь, Прибалтика). В 1917 р. в Росії відбувається Жовтнева революція і навесні 1918 р. між нею та Німеччиною і союзниками укладено Брестський мирний договір, за яким Росія мала вийти з війни. Однак, восени 1918 р. умови цього договору були анульовані радянським урядом. Влітку 1918 р. був укладений Версальський договір, за яким офіційно була завершена І Світова війна.

Результатом війни була сильна зміна політичної карти, адже розпалися чотири імперії.

У 1919 р. розпалася Німецька імперія, що втратила 13% своєї території (без заморських колоній). Франції вона повернула Ельзас і Лотарингію, Данії – північний Шлезвіг, Польщі – Познань і деякі території на сході Пруссії (східна Померанія), окремі території були повернуті Бельгії.

Російська імперія розпалася після Жовтневої революції 1917 р. Починаючи з цього року частина територій оголосила незалежність – першою стала Фінляндія, а в 1918 р. – країни Балтії, Білорусь, Польща, Україна, Азербайджан, Грузія, Вірменія. 30 грудня 1922 р. був створений СРСР. В кінці 1939-40 рр. відбулося розширення території за рахунок східних районів Польщі, західної частини України, Білорусі, Прибалтики, частини території Фінляндії (Карельський перешийок з Виборгом), частини Румунії (Бессарабія, Північна Буковина).

В 1918 р. Османська імперія оголосила про свою капітуляцію і цей рік є останнім для неї, а в 1923 р. з’явилася Турецька республіка. У 1918 р. Туреччина втратила свої колоніальні володіння: Сирія та Ліван відійшли до Франції, Палестина, Ірак та Йорданія – до Великої Британії, володіння на Аравійському півострові (Неджд, Хіджаз, Ємен, Ассир). В 1932 р. Неджд, Хіджаз, Ассир увійшли до складу Саудівської імперії. Радянський уряд подарував Туреччині частину Вірменії з виходом до Чорного моря.

На території колишньої Австро-Угорської імперії виникли нові держави – Австрія, Угорщина, Чехословаччина. Частина території (Трансільванія) була передана Румунії, частина – Югославії, де у 1929 р. з Королівства сербів, хорватів і словенців сформувалось Королівство Югославія. Частина території разом з Галичиною увійшла до складу Польщі, яка у 1918 р. стала республікою.

Надалі на політичній карті відбувалися активні процеси національно-визвольного руху та деколонізації, осередками яких були Британська Індія (Індія, Пакистан, Бангладеш, Бірма) та французький Індокитай (Лаос, Камбоджа, В’єтнам). У 1926 р. було прийнято положення про статус домініонів – вони визнавалися рівними з Великою Британією державами, не звітували перед нею ні щодо зовнішньої, ні щодо внутрішньої політики, а об’єднувала їх лише спільна британська корона. Закон про новий статус домініонів був прийнятий у 1931 р. і пізніше підписаний королем.

Період 1940-50-их рр. є періодом завершення ІІ Світової війни, ініціаторами якої були Німеччина та Японія. Перемога держав антигітлерівської коаліції при вирішальному внеску СРСР призвели до зміни політичної карти на користь переможців, що відбулися в Центральній Європі, на Близькому та Далекому Сході, в Південно-Східній Азії. В Центральній Європі територія Німеччина скоротилася за рахунок того, що до Польщі відійшли її історичні землі на схід від річки Одра та частина Східної Пруссії. Інша частина Східної Пруссії перетворилася на Калінінградську область Росії. Український кордон був проведений по лінії Керзона, яка була закладена ще в 1918 р. і, таким чином, значна частина етнічних українських земель опинилася за межами території України (Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя), але в 1945 р. до складу УРСР ввійшло Закарпаття.

Посилився процес деколонізації через який почала розвалюватись Британська імперія. В 1947 р. проголосила незалежність Індія, що поділилася на два домініони – власне Індію (до 1950 р.) та Пакистан (до 1957 р.). У 1947 р. існувала Британська Співдружність націй, яка після виходу Індії стала Співдружністю націй – вільною співдружністю незалежних держав, які свого часу входили до Великої Британії, а їх символом є голова – корона Британії. У 1965 р. був створений Секретаріат Співдружності націй.

Зміни Франції після ІІ Світової війни спричинені тим, що 1943 р. незалежність отримали Сирія і Ліван. Була придумана нова форма – Французький союз, який було узаконено в 1946 р. французькою конституцією. В ньому були надані певні обмежені права колишнім колоніям, але контроль над ними зберігався. У 1946 р. Французький союз ще включав заморські департаменти (наприклад Алжир), заморські території (наприклад Французька Полінезія) та території, що приєдналися (В’єтнам, Камбоджа, Лаос). В останніх в 1950-их рр. відбувалося наростання національно-визвольного руху і в 1953 р. незалежність виборює Лаос, наступного року – В’єтнам, а ще через рік – Камбоджа.

Японія після ІІ Світової війни втратила значні території, серед яких: Корея, що була колонією Японії з 1910 по 1945 р. (згодом була розділена на дві частини – південна відійшла до США, а північна – до СРСР), В’єтнам, який був захоплений Японією під час війни на короткий термін, Індонезію, окупація якої завершилась разом із капітуляцією та Сахалін і Курильські острови.

На початку 1946 р. розпочалася анти західна кампанія проти колишніх союзників з боку СРСР. Цього ж року Вінстон Черчілль під час промови у Фултоні, США сказав, що «радянський тоталітаризм змінив фашистський режим», що можна вважати початком «холодної війни».

В середині 1980-их рр. до соціалістичного табору входили 15 країн, з яких 9 – європейські (включаючи СРСР), 5 азійських та Куба. В Європі до них належали Албанія, Болгарія, НДР, Польща, Румунія, СРСР, Чехословаччина, Югославія та Угорщина, в Азії – В’єтнам, Китай, КНДР, Лаос, Монголія. В 1990-их роках відбулася криза соціалістичної системи і відбувся початок сепаратистських рухів.

Сепаратизм спричинив появу у 1971 р. держави Бангладеш, що була східною частиною Пакистану. Найяскравішим прикладом сепаратизму можна вважати розпад Радянського союзу в 1991 р., в результаті чого утворилося 15 незалежних держав. Іншим прикладом є розпад Соціалістичної республіки Югославія: в 1991-92 рр. чотири з шести держав (Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія) оголосили незалежність; влітку 2006 р. незалежність отримала Чорногорія, що від’єдналася від Сербії. В 1993 р. відбувся розпад Чехословаччини на Чехію та Словаччину.

Напіввизнаними державами, що утворилися внаслідок процесів сепаратизму є: Турецька республіка північного Кіпру (1983 р.), Придністровська Молдавська республіка (1991 р.), Абхазія (1994 р., референдум – 1999 р.), Нагірно-Карабаська республіка (1991 р.), Косово (лютий 2008 р.).

Разом з тим, відбувалися процеси об’єднання та повернення територій: в 1990 р. відбулося об’єднання ФРН і НДР, в 1999 р. під юрисдикцію Китаю повернувся Сянган (Гонконг), в 2002 р. від Португалії повернувся Аоминь (Макао).