Політична карта Азії. Політична карта Азії у XVI – першій половині XVII ст

Політична карта Азії у XVI – першій половині XVII ст. відрізнялася відносною стійкістю – на ній як і раніше вирізнялися кілька великих централізованих держав.

У Передній Азії панівне положення посідали Османська Імперії та Іран. Османська Імперія на початку другої половини XVI ст. крім нових надбань у Європі включала території Курдистану, Хіджазу, Сирії та Іраку, вийшовши до берегів Червоного моря та Перської затоки. Східніше Османської Імперії на території Ірану та південного Азербайджану на початку XVI ст. поширювалася Сефевідська Імперія, яка була створена династією Сефевідів. Однак, згодом вони були змушені поступитись туркам-османам великими територіями у Закавказзі – Вірменією, Карабахом, південним Азербайджаном, Курдистаном. На політичній карті Середньої Азії виділялася Індія, проте на початку XVI ст. вона розпалася на окремі феодальні держави, зокрема завершився розпад Делійського Султанату, на місці якого його завойовник Бабур створив нову державу. Бабур походив від Тимура та Чингізхана, тому його народ називався тимурідами або великими моголами. Звідси й назва створеної ними держави – Імперія Великих Моголів, яка досягла найбільшого розквіту вона у другій половині XVI ст. за правління Акбара, якому вдалося розширити територію аж до північної частини Індостану з прилеглими областями.

В Південно-Східній Азії в XVI ст. існували дрібні феодальні князівства на чолі з мусульманськими династіями. Найбільшим з них був Султанат Бантан у західній частині острова Ява, що утворився після розпаду Імперії Маджапахіт. В Середній Азії в цей час з’явилося дві держави – Бухарське Царство та Хівинське Ханство.

В Східній Азії продовжували панувати Китай та Японія. В Китаї, в XVI – на початку XVII ст. панувала династія Мінь, яка змогла домогтися васальної залежності від Маньчжурії, Кореї, В’єтнаму, Тибету. В середині XVII ст. маньчжури зайняли Пекін, вигнали імператора династії Мінь та проголосили нову правлячу маньчжурську династію Цінь (панувала в Китаї до 1911 року). Японія до кінця XVI ст. була феодальною роздробленою державою. Головну роль у її об’єднанні відіграли сьогуни-полководці, що стали головами самурайського уряду. Саме завдяки правлінню сьогунів вдалося покласти край безвладдю в країні. Найвідомішим сьогунатом є Токагава, за якого вдалося об’єднати всю країну зі столицею в місті Едо (сучасне Токіо). Вбачаючи небезпеку в християнстві, ця влада розірвала усі зв’язки із Західним світом (окрім Нідерландів, яким був наданий дозвіл на торгівлю).

Серед форм правління цього часу для азійських держав найпоширенішою залишалася східна деспотія.