Світовий банк

Світовий банк створено у 1944 році як Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Коли він розпочинав свою діяльність, спрямовану на прискорення ліквідації наслідків Другої світового війни, до його складу входило 38 країн. З того часу їх кількість зросла до 184 – це майже усі країни світу.
Світовий банк не є “банком” у загальному розумінні цього слова, це міжнародне співтовариство країн або “акціонерів”, які мають своїх представників у Раді виконавчих директорів. Ці представники визначають політику Банку і здійснюють нагляд за його діяльністю.
Світовий банк має представництва у 100 країнах.

Світовий банк підтримує зусилля країн, спрямовані на інвестування капіталу у людські ресурси шляхом будівництва шкіл, оздоровчих центрів, постачання питної води та електроенергії, формування орієнтованих на розвиток урядів та захисту довкілля. Банк надає консультації і позики для впровадження конкретних проектів. В міру зростання кількості країн-членів і зміни потреб Світовий банк збільшував свою мережу, і нині вона охоплює п’ять різних організацій, які разом утворюють Групу Світового банку:

· Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) надає допомогу країнам з середнім рівнем доходу. Більшість своїх коштів МБРР одержує шляхом продажу облігацій на міжнародних ринках капіталу.

· Міжнародна асоціація розвитку (МАР) підтримує найбідніші країни з доходом на душу населення не більше, ніж $885, яким вона надає безвідсоткові позики, технічну допомогу та консультації з питань політики.

· Міжнародна фінансова корпорація (МФК) сприяє розвитку країн-клієнтів шляхом фінансування інвестицій у приватний сектор.

· Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) заохочує іноземні інвестиції шляхом надання гарантій іноземним інвесторам на покриття збитків, спричинених некомерційними ризиками у країнах, що розвиваються, створюючи, таким чином, сприятливі можливості для інвестицій у цих країнах.

· Міжнародний центр врегулювання спірних питань щодо інвестицій (МЦВСПІ) забезпечує інструменти для врегулювання шляхом погоджувальних або арбітражних процедур спірних питань щодо інвестицій між іноземними інвесторами та країнами-одержувачами інвестицій.

Основні партнери Світового банку – це уряди і населення його країн-членів. Разом з тим Банк – це єдина організація в світі, що допомагає країнам з перехідною економікою та країнам, що розвиваються, шляхом надання позик або грантів.

Світовий банк не слід плутати з Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), який також було засновано під час Бреттон-Вудської конференції в 1944 році. Попри те, що функції МВФ доповнюють функції Групи Світового банку, в організаційному плані це абсолютно автономна організація. Якщо Світовий банк надає допомогу країнам, що розвиваються, МВФ спрямовує свою діяльність на стабілізацію міжнародної монетарної системи і здійснює моніторинг світових валют.

Він підтримує упорядковану систему надходжень і платежів між країнами, що мають різні валюти, валютні курси та державну політику.

Політична карта – результат відображення територіальної диференціації політичних процесів, «дзеркало політичної ситуації». Таким чином, політична карта світу відображає різні території, країни, держави, а також розкриває їх форми правління і державного устрою; вона також відображає якісні (зміна форм правління) і кількісні (поява нових держав) зміни в політичній ситуації.

Історія формування політичної карти поділяється на наступні етапи:

• стародавній (5 тис. до н.е. – V ст. н.е.) – пов’язаний з виникненням, розквітом, занепадом перших монархій і республік;
• середньовічний (V – XV ст.) – для нього характерна значна мозаїчність та динамічність політичної карти світу;
• новий (межа XV-XVI ст. – початок І світової війни) – час великих географічних відкриттів і, як наслідок, поява колоніальних імперій;
• новітній (1914 р. – наші дні) – пов’язаний з новим перерозподілом поділеного світу; переважають здебільшого якісні зміни на політичній карті світу.