Основними валютними системами є національна та світова та регіональна. Світова та регіональна валютні системи є формами міжнародних валютних відносин.

97. Національна валютна система є органічною складовою систе­ми грошових відносин окремих держав, регулюється національним законодавством кожної країни, яке встановлює механізм взаємодії грошових одиниць різних країн, спосіб їхньої взаєм­ної конвертованості, встановлення та регулювання валютних курсів, формування і використання золото-валютного запасу, міжнародних кредитних ресурсів тощо.

98. Регіональна валютна система. Третьою основною формою валютної системи є міжнародна (або регіональна). Найбільшого розвитку вона набула в ЄС. Введення євро стало важливим чинником глибокої інтеграції всіх сторін суспільного життя країн — учасниць Європейської валютної системи.

99. Світова валютна система виникла наприкінці ХІХ ст. Її характерними елементами були: стабільність золотих валют у більшості розвинутих країн; чіткий механізм визначення валютних курсів; валютний ринок, узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі.

100.Світова валютна система пройшла в своєму розвитку окремі етапи розвитку світової валютної системи

101. Під час Першої світової війни всі країни припинили розмін кредитно-паперових грошей на золото. Це означало крах світової валютної системи. Золото не виковувало функцій засобу обігу та засобу платежу.

102.На якісно новому рівні (на основі золотодевізного стандарту, тобто обміну валют основних країн на золото) світова валютна система почала функціонувати на початку 20-х років XX ст. Обіг незначної кількості золотих монет мав місце лише у США, а Франція та Англія відновили золотозлитковий стандарт (центральні банки обмінювали банк- Міжнародні валютні відносининоти тільки на золоті злитки масою 12, 5 кг).

103. Але вже у 1931 р. Англія, у 1933 р. — США і у 1936 р. — Франціявідмінили золотий стандарт. Це було кінцем твердих співвідношень валют (паритетів).

104. Бреттон-Вудська валютна система. Нові положення щодо формування і функціонування валютної системи були закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р. Основні елементи цієї системи:

1) функціонування золотодоларового стандарту, за якого Міністерство фінансів США гарантувало іноземним центральним банкам або урядам обмін доларів на золото (тобто наявність зовнішньої конвертованості лише у доларах);

2) фіксація ринкових курсів валют у межах не більше 1% в обидва боки (^±) від золотих або доларових паритетів;

3) прирівнювання долара до золота на основі фіксованої ринкової ціни на золото (офіційна ціна однієї унції золота становила 35 дол., а вміст долара дорівнював 0, 8 г золота) і водночас заборона вільних (приватних) купівлі-продажу золота;

105. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років внаслідок посилення економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, нереальності офіційної ціни золота (у 1973 р. вона становила 42, 22 дол. за унцію, а ринкова — 112), зростання дефіциту державного бюджету США та платіжного балансу тощо. У 1971 р. золоті запаси США становили лише 22% доларових активів. Інші країни почали відмовлятися від долара (ним було запруджено міжнародний платіжний обіг), вимагаючи його обміну на золото. За цих умов США відмінили обмін доларів на золото, для іноземних урядів і центральних банків, що призвело до краху золотодоларового стандарту.

106. Ямайська валютна система. У 1976 р. в Кінгстоні (на Ямайці) члени МВФ оголосили про перехід до якісної нової світової валютної системи, в основу якої покладено такі основні принципи:

1. Перехід до плаваючих курсів та перетворення СДР на світовий грошовий еталон.
2. Юридичне закріплення процесу демонетизації золота.
3. Посилення міждержавного валютного регулювання

107. Сучасний валютний ринок — це розгалужена система механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та інозем­них валют з метою використання їх для обслуговування міжнародних платежів

108. Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці країни, виражену в грошових одиницях інших країн

109.Валютний курс встановлюють котирування іноземних валют.

110. Котирування — це визначення офіційними державними органами (національним банком чи іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують.

111.Основними важелями валютного регулювання є такі: девальвація та ревальвація національної грошової одиниці; • валютна інтервенція.

112. Девальвація — це цілеспрямовані дії відповідних інституціональних структур, що мають за мету зниження обмінних курсів валюти власної країни.