Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Розвиток міжнародного поділу праці спрямовується на забезпечення зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.
|
|
Поняття світового господарства. Основні етапи розвитку світового господарства.
Міжнародний поділ праці, науково-технічне співробітництво. ТНК і розвиток міжнародних виробничих зв'язків. Інтернаціоналізація господарчого життя й економічна інтеграція.
Суть і причини вивозу капіталу. Форми вивозу капіталу. Масштаби і напрями вивозу капіталу. Міжнародний кредит.
Всесвітній ринок товарів і послуг. Сучасні тенденції розвитку світової торгівлі.
Суть, форми, причини міграції робочої сили.
Еволюція і сучасний стан світової валютної системи.
Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство. Сили ресурсного самозбереження України і розвиток її експортного потенціалу. Форми інтеграційного співробітництва та зарубіжними партнерами.
Суть і формування механізму зовнішньоекономічних зв'язків України.
Україна в міжнародній науково-технічній та виробничій кооперації.
1. Світове господарство— сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансових та інших організаційних об'єднань та підприємств, об'єднаних міжнародним поділом праці, й відповідна система міжна родних економічних відносин.
2. Характерними рисами розвитку сучасної світової спільноти є інтернаціоналізація економічних відносин, глобалізація економіки.
3. Основні формиміжнародних економічних відносин: міжнародна торгівля, науково-технічні зв'язки, валютно-фінансові відносини, міграція робочої сили тощо.
МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ
4. Основою світового господарства є поглиблення міжнародного поділу праці.
5. Міжнародний поділ праці — інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі.
6. Формуючись на основі технічного і технологічного поділу праці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, міжнародний поділ праці відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності.
7. Безпосереднім наслідком міжнародного поділу праці є розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, інтернаціоналізація в рамках світогосподарських зв'язків усього циклу відтворювального процесу — виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.
Розвиток міжнародного поділу праці спрямовується на забезпечення зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.
9. Форми міжнародного поділу праці: загальна, часткова, одинична.
10. Відповідно до загальної форми праці в міжнародному поділі праці країни експортери поділяють на індустріальні, сировинні та аграрні.
11. Згідно із частковою формою у міжнародній торгівлі розвивається міжгалузевий обмін готовими виробами.
12. Одинична форма означає спеціалізацію країни на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару. В її межах виділяють подетальну, поопераційну (або технологічну), типорозмірну.
13. Типорозмірна спеціалізація передбачає спеціалізацію деяких країн на виробництві певних готових товарів окремого типу. Наприклад, США спеціалізується на випуску потужних гусеничних тракторів – а Німеччина – колісний тракторів малої потужності.
14. Неухильне поглиблення і всебічний розвиток міжнародного поділу праці розглядається економічною теорією як вияв загального економічного закону розвитку продуктивних сил суспільства.
15. Спочатку у сфері світового ринку переважав загальний поділ праці. Це зумовлювало розвиток переважно міжгалузевих зв'язків — міжнародний обмін сировинними ресурсами і продуктами сільськогосподарського виробництва.
16. Далі ця форма світогосподарських зв'язків була доповнена обміном готовими виробами промисловості. Інтенсивний розвиток часткового і одиничного поділу праці та істотне зростання на їх основі рівня інтернаціоналізації виробництва почало здійснюватись на пізніших етапах машинного виробництва.
17. У кінцевому підсумку загальний смисл нових процесів у міжнародному поділі праці,
18. • пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів, що зумовило розвиток процесу деіндустріалізації промислово розвинених країн — скорочення в їхніх структурах виробництв базових галузей, запровадження енерго- і матеріалозберігаючих технологій призвело до тенденції зниження попиту на сировинні ресурси. в розвинених країнах
19. • інтенсивний розвиток міжнародного ринку науково-технічних знань—веде до торгівлі ліцензіями, науковою інформацією, «ноу-хау», науково-технічними консультаціями, програмами-моделями, науковими та іншими видами інтелектуального обміну.
20. • важливим структурним елементом стала інтернаціоналізація сфери послуг.Продаж послуг все тісніше переплітається з виробництвом і збутом товарів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Провідна роль у процесі інтернаціоналізації сфери послуг належить транснаціональним корпораціям.
Науково-технічне співробітництво. Світові господарські зв'язки набувають в основному двох форм міжнародного технологічного обміну: некомерційних (публікації науково-технічних результатів, проведення наукових конференцій і виставок, обмін спеціалістами, особисті контакти) та комерційних (купівля-продаж ліцензій, які є угодами між продавцем (ліцензором) і покупцем (ліцензіатом)).
22. У світовій практиці існує кілька способів оплати ліцензій, але найпоширенішими є паушальний і роялті.
23. Паушальний платіж (нім. повністю, сумарним) оплата ліцензії покупцем повністю 1 одноразово.
24. Перевагою такого способу для продавця є одержання всієї суми одразу; без комерційного та інших видів ризику, що можуть виникнути під час дії угоди. Подібні платежі застосовуються за передачі «ноу-хну відносно нескладних технологій. Паушальний плагіж використовується інколи за поставок нового устаткування, продажу ліцензій на нову технологію як гарпн тія від збитків.
25. Роялті (англ.— привілеї) —авторські відрахування платежі, одержані власником у вигляді винагороди (компенсації) за право використання ліцензії. Вони запроваджуються у формі певного відсотка від суми продажу або від ціни одиниці продукції. Ставки диференціюються залежно від змісту, терміну дії ліцензії, обсягу виробленої ліцензованої продукції. ріінчц ставок різний і коливається в межах від 2 до 10%.
26. Основними формами угод при обміні технологією є: 1. Ліцензійна торгівля. 2. Угоди про «но-хау».. 3. Угоди про торгівлю, яка здійснюється при наданні техніко-технологічних знань, необхідних для придбання» монтажу й використання машин, устаткування, приладів, а. також матеріалів і напівфабрикаті», отриманихшляхом закупівлі, оренди, лізингу та іншихспособів. 4. Угоди про співробітництво в процесі техніко-технологічного утримання машин, устаткування, приладів, матеріалів і напівфабрикатів. 5. Угоди про надання інжинірингових послуг. Такі послуги надають спеціальні інженерно-консультаційні фірми.. 6. Угоди про передання технології в межах виробнич ої та науково технічної кооперації в процесі об’єднання економічних і насамперед науково-технічних потенціалів двох або більше суб'єктів.
27. Основними носіями часткового і одиничного поділу праці стали транснаціональні корпорації..
1) У міжнародній конкурентній боротьбі між гігантськими монополістичними об'єднаннями в останні 10—15 і спостерігається дія двох суперечливих тенденці й: посилення конкурентної боротьби, з одного боку, і переплетіння інтересів багатьох ТНК, зростання кооперації між ними, особливо, при проведенні науково-дослідних робіт —з іншого..
28. Розвиток міжнародних виробничих зв'язків. Головною тенденцією розвитку сучасного світового господарства є інтернаціоналізація виробництва.
29. Основним її чинником став перехід розвинутих країн у 60- 80-ті роки XX ст. на нову високотехнологічну базу з переважанням інформаційних технологій.
30. Інтернаціоналізація виробництва — об'єктивний історичний процес налагодження міжнаціональних формувань і стійких виробничих зв'язків між різними країнами, зумовлений розвитком міжнародного поділу праці, виробничою і науково-технічною спеціалізацією і кооперацією, внаслідок чого виробничий процес в окремо взятій країні стає частиною процесу, що відбувається в інтернаціональному або світовому масштабах.
ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ Інтернаціоналізація виробництва зумовлює необхідність утворення відповідних організаційних форм, які дають змогу долати перепони, породжувані державними кордонами.
32. Міжнародна економічна інтеграція — процес зрощення, об'єднання економік різних країн на основі розвитку та поглиблення стійких взаємозв'язків у виробництві і розподілі праці, взаємодії відтворювальних структур на різних рівнях національних господарств.
33. Основними формами економічної інтеграції є: преференційні (лат. ргеіегепііз — перевага) торговельні угоди, зона вільної торгівлі, митний сою з, загальний ринок, економічний та валютний союзи і політичний союз.
34. У різних регіонах світу сформувалося кілька десятків інтеграційних об'єднань: Європейське економічне співтовариство, яке налічує понад 20 держав Європи, в розвинутих країнах — НАФТА (Північна Америка), в країнах, що розвиваються, — МЕРКОСУР в Латинській Америці, в країнах з перехідною економікою — СНД на території колишнього СРСР, АТЕС — Азіатсько-Тихо-океанський регіон, ОПЕК,
35.. Світове господарство набуває нової якості: перетворюється на логічно цілісну і структурно завершену систему.
36. Складовими цієї системи є:
37. • усуспільнення виробництва і праці на світогосподарському рівні;
38. • інтернаціоналізація грошових відносин, кругообігу капіталу в усіх його формах і на всіх стадіях розвитку;
39. • переплетіння транснаціонального капіталу різних країн;
40. • формування стійких взаємозв'язків між державою та транснаціональним капіталом;
41. • зростання ролі міжнаціональних та транснаціональних економічних і політичних інституціональних структур.
42. Економічні процеси поступово вивільняються з сфери безпосереднього державного впливу, їхнє регулювання свідомо надається міжнародним (світовим) та регіональним інституціональним утворенням. Міжнародний валютний фонд, Світовий банк,
43. ВИВІЗ КАПІТАЛУ Суть і причини. На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI — XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій — у XX ст. — вивезення капіталу.
44. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладенн я: дешева робоча сила, сировина тощо.
45. Вивіз капіталу з однієї країни в іншу відіграє важливу роль у посиленні інтернаціоналізаці ї господарського життя.
46. Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та. наддержавні органи. З середині 90-х; років обсяг виробництва на зарубіжних філіалах ТНК перевищив масштаби міжнародної торгівлі. Ці процеси отримали назву «другої економіки»
47. Головна мета експорту капіталу полягає у прагненні його власника отримати більш високий доход., а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).
48. Водночас вивіз капіталу вигідний не лише його експортеру, а й країні, куди він спрямовується. Іноземні інвестиції сприяють, з одного боку, розширенню виробництва та збільшенню кількості робочих місць, з іншого — зростанню продуктивності та технологічному оновленню підприємств. Особливо це стосується країн з перехідною економікою (в тому числі України), які не мають достатніх власних фінансових ресурсів і тому докладають всіляких зусиль для залучення іноземних інвестицій.
49. Вивезення капіталу — процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з ме тою виробництва і привласнення монопольне високих прибутків, а також отримання інших вигод.
50. Вивезення капіталу долає протекціоністські бар'єри, які перешкоджають вивезенню товарів, процесу інтернаціоналізації виробництва та ін.
51. Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах:
52. підприємницького і позичкового капіталу та міжнародної науково-технічна допомоги
53. Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення (інвестування) в промислові, сільськогосподарські, транспортні, фінансові та інші підприємства й організації за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їхніх акцій.
54. Підприємницькі вкладення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є повним власником підприємства або володіє його контрольним пакетом акцій, та портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю н ад ним.
55. Позичковий капітал експортується у вигляді коротко - (строком до одного року) і довгострокових (на період до 20 років) кредитів уряду або підприємцям інших країн, вкладення грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордон.
56. Позичковий {кредитний) капітал — грошовий капітал, наданий у позику його власником іншій особі у формі кредиту з метою одержання прибутку.
57. Кредитний капітал у сфері зовнішньоекономічних зв'язків є міжнародним кредитом, який надається позичальником на умовах повернення у визначений термін зі сплатою відсотків. Плата за його використання — відсоток від вартості кредитного капіталу, який ї в ціною кредитного капіталу.
58. Міжнародна науково-технічна допомога виступає у вигляді грантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, розробки економічних, фінансових і технічних програм, стажування і навчання за кордоном тощо.
59. У процесіруху міжнародного капіталу спостерігається дія таких основних закономірностей:
- Прискорене зростання іноземних капіталовкладень.
- Постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними
- Посилення процесів монополізації в експорт капіталу
- Посилення інтернаціоналізаціївласності.
60. Особливості вивезення капіталу на сучасному:
1) якщо раніше головні потоки інвестицій спрямовувались у слаборозвинуті країни, то нині —• у розвинуті країни світу.
2) все важливішими елементами вивезення капіталу стає розміщення цінних паперів у міжнародних фінансових центрах та депозитно-позичкові операції транснаціональних банків (ТНБ),
3) у процесі вивезення капіталу посилюється суперництво між трьома основними економічними центрами світового господарства — США, Західною Європою та Японією;
4) в часу енергетичної кризи, що почалася в 1973 р., інтенсивно відбувається експорт капіталу з окремих багатих на нафту країн Близького Сходу у формі нафтодоларів;
5) серед різних форм руху міжнародного капіталу переважаютьнедержавні форми.,
61. Мета вивезення державного капіталу — створення сприятливіших умов для вивезення транснаціонального та інших видів недержавного капіталу, з його допомогою формується економічна інфраструктура.
62. Важливою умовою вивезення державного капіталу є державні гарантії для недержавних кредитів. Тому державному капіталу більше властива форма кредитів та субсидій. Для міжнародних фінансово-кредитних організацій основною формою вивезення капіталу в надання кредитів.
63. Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки для країн-експортерів і країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивним є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експертерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевших ринків робочої сили та ін.
64. Негативні наслідки цього процесу — погіршення платіжного балансу (до моменту повернення в країни всіх або частини прибутків від експорту капіталу), звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці, збереження або модифікація в необхідному напрямі економічної системи.
65. Позитивними наслідками міжнародного руху капітал у для країн-імпортерів є впровадження досконаліших техніки і технології, передових форм організації виробництва, зменшення безробіття, приплив іноземної валюти, прискорений розвиток існуючої економічної системи або її вдосконалення (таким чином; розвивалася економіка Сінгапуру, Південної Кореї, Тайваню та інших нових індустріальних країн). Негативні наслідки цих.процесів — поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних та політичних інтересів
66. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС Загальний стан зовнішньоекономічних зв'язків країни характеризується її платіжним балансом.
67. Платіжний баланс — це співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць)
68. Якщо надходження платежів перевищує видатки, платіжний баланс вважають активним (таким, що має позитивне сальдо); у протилежному випадку — пасивним (таким, що має від'ємне сальдо).
69. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ Економіку, яка бере участь у міжнародній торгівлі, називають відкритою..
70. Міжнародна торгівля — сфера товарно-грошових відносин, що охоплює пересування, купівлю-продаж товарів, послуг та інформації за межі державного кордону певної країни.
71. Товари, що купуються і завозяться в країну, це імпорт, а товари, що продаються і вивозяться — експорт. Сума експорту та імпорту кожної країни становить її зовнішньоторговельний товарообіг.
72. Різниця між сукупним імпортом і експортом протягом певного періоду часу (рік, квартал.та ін.) утворює сальдо торговельного балансу країни.
73. Воно є активним (позитивним), якщо експорт за вартістю перевищуєімпорт, або пасивним (від'ємним), якщо ситуація протилежна.
74. Перевищення імпорту над експортом спричиняє зовнішньоторговельнийдефіцит.
75. Пасивне сальдо торговельного балансу покривають за рахунок національного доходу країни, оплачуючи золотом або конвертованою валютою.
76. Зовнішня торгівля розвивається не стихійно. Вона регулюється міжнародними угодами та торговими бар'єрами, до яких належать заборонні мита та квоти на імпорт. В процесі її реалізації спостерігається суперечливе поєднання протекціонізму і лібералізму.
77. Протекціонізм - державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішній ринок :
78. Лібералізм - державна політика, спрямована на зменшення митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.
79. Система протекціонізму здійснюється такими методами:
80. встановленням високих митних тарифів на товари», які ввозять з-за кордону;
81. нетарифними обмеженнями, до яких належать кількісні (встановлення квот, добровільні • обмеження експорту, ліцензування), а також підвищення вимог до технічних, санітарних стандартів, оподаткування товарів на внутрішньому ринку та ін
82. Негативними наслідками протекціонізму є підвищення цін на товари і послуги внутрішнього ринку за рахунок тарифів (акцизного податку на імпортні товари), необхідності внаслідок цього купівлі частини дорожчих товарів вітчизняного виробництва.
1) У зовнішній торгівлі діють такі закономірності:
- Випереджаюче зростання торгівлі послугами порівняно з темпами міжнародної торгівлі.
83. 2 Випереджаюче зростання торгівлі готовими виробами порівняно з товарами паливно-сировинної групи, а в межах перших — машинами й устаткуванням.
- Поступове зростання торгівлі напівфабрикатами, окремими деталями, виробами для складання кінцевого продукту.
- Збільшення у світовій торгівлі частки внутрішньо фірмового обміну
- Випереджаючі темпи зростання міжнародної торгівлі між розвинутими країнами світу,
- Дія закону нерівномірності у сфері міжнародної торгівлі.
- Зростання в експорті розвинутих країн світу частки продукції, виробленої за допомогою інтелектуально та інформаційно насиченої прац і
- Посилення ролі державного та наддержавного регулювання.
- Поступова лібералізація міжнародної торгівлі
84. ДИНАМІКА ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ.
85. Серед основних статей українського експорту на першому місці знаходиться продаж продукції металургійної промисловості (майже 40 % усього експорту). Частка експорту хімічної та нафтохімічної промисловості дорівнює 8, 8 %, машинобудування — 5, 6, АПК — близько 5 відсотків.
86. У структурі імпорту основне місце займає ввезення в Україну енергоносіїв — нафти та газу. Останнім часом у зв'язку з реконструкцією промислових підприємств зростає імпорт продукції машинобудування.
87. Зростають обсяги послуг (транспортних, трубопровідних тощо), що надаються іноземним партнерам.
88. Міграція робочої сили.
89. Міжнародна міграція робочої сили означає процес формування її інтернаціональної вартості, а також певну сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнення створеного нею необхідного та додаткового продукту.
90. Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має позитивні та негативні наслідки.
91. До позитивних для країни-експортера робочої сили належать: зменшення безробіття; набуття емігрантами нових знань і досвіду; поліпшення їх (та членів їхніх сімей) умов життя; отримання країною експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже поліпшення її платіжного балансу (до того ж, повертаючись після еміграції, наймані працівники привозять із собою цінності і заощадження на суму, яка приблизно дорівнює їх грошовим переказам).
92. До негативних наслідків для країни-експортера робочої сили відносять насамперед відтік кадрів високого рівня освіти та кваліфікації.
|
|