Загострення конфлікту з Тимчасовим урядом.

Останній конфлікт між Тимчасовим урядом і Центральною Радою ледь не спричинив фатальних наслідків. Під час обговорення «Інструк­ції» на шостих загальних зборах УЦР фракція українських есерів внесла пропозицію про підготовку та скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Хоча ця ідея знайшла широку підтримку в Малій Раді й Генераль­ному секретаріаті, Тимчасовий уряд розцінив це як антидержавний крок. Міністр юстиції П. Малянтович наказав прокуророві київської судової палати негайно розпочати слідство з метою притягнення В. Винниченка та інших генеральних секретарів до кримінальної відповідальності. Ке­рівника Генерального секретаріату викликали до Петрограда для пояс­нень. Центральна Рада опинилася під загрозою розпуску. Однак жовтневі події в північній столиці відкрили нову сторінку в історії революції. Під­сумок цього етапу Української революції підбив В. Винниченко. Переоцінка реальних революційних здобутків у той час, очевидно, по­яснюється тим, що діячі УЦР та Генерального секретаріату і не намага­лися підняти планку політичних вимог вище. Врешті-решт доводилося задовольнятися тим, що дозволяли обставини.

1. Погіршення соціально-економічного становища. Корніловський заколот.

На літо - початок осені 1917 р. господарство виснаженої чотириріч­ною війною Російської імперії перебувало в глибокому занепаді. Необхід­ність фінансування війни призводила до зростання інфляції (випуск па­перових грошей, не забезпечених золотом). У зв'язку з цим посилювався податковий тиск на населення.

З весни 1917 р. численні страйки робітників спричиняли простої під­приємств. Як результат - чимало з них тимчасово чи назавжди було за­крито, зростало безробіття. Селянство розорювалося. З фронту тікали дезертири. Усе це посилювало невдово­лення правлячим режимом і збільшувало соціальну напруженість.

Неспроможність Тимчасового уряду навести лад на фронті та в тилу не влаштовувала значну частину консервативних сил (поміщиків, бур­жуазії, генералітету, офіцерства та ін.). Вони вирішили повалити Тимчасовий уряд і вста­новити військову диктатуру. Центром змови стала ставка Верховного головнокомандувача російської армії генерала Л. Корнілова.

У реалізації своїх планів він сподівався на допомогу військових сил Південно-Західного та Румунського фронтів і штабів Київського й Одеського військових округів. За його на­казом 7 вересня 1917 р. 3-й кінний корпус та інші формування під командуванням генера­ла Кримова рушили на Петроград. 8 вересня Л. Корнілова було оголошено заколотником і усунуто з посади. Наступного дня революцій­ні сили столиці створили Комітет народної боротьби з контрреволюцією. За цим прикладом подібні організації створювалися й в інших місцевостях. В Україні 10 вересня при Генеральному секретаріаті було утворено Особливий ко­мітет охорони революції й видано відозву до населення про боротьбу з контрреволюцією.

Під керівництвом комітетів робітники й солдати контролювали рух ешелонів, ізольовували й знешкоджували осередки заколотників. Ак­тивну участь у цій боротьбі взяли солдати Житомира та Бердичева, де знаходився штаб Південно-Західного фронту. Завдяки їхнім діям при­душено спробу надіслати сили на допомогу Корнілову. Рух контррево­люційних військ на Петроград було зупинено. 14 вересня колишнього головнокомандувача і його прихильників заарештовано.

Корніловський заколот і його ліквідація сприяли зменшенню автори­тету Тимчасового уряду та посиленню в масах впливу більшовиків.