Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Приватні бібліотеки для читання в українській культурі ХІХ століття
|
|
В історії розвитку бібліотек вагоме значення мали приватні публічні бібліотеки, які створювалися при книжкових магазинах й називалися «бібліотеки для читання», «кабінети для читання» («cabinet de lecture»). За припущенням англійського дослідника П. Кауфмана, вперше зародилися вони у Франції наприкінці XVII ст. Наприкінці XVIIІ – початку ХІХ ст. відкривалися у Москві, Санкт-Петербурзі. На Україні «бібліотеки для читання» вперше виникли в Одесі на початку ХІХ ст. Це були заклади з постійним книжковим фондом, які за окрему плату надавали право користуватися послугами бібліотеки. За характером діяльності “бібліотека для читання” була наближена до книгарні, а інколи просто заміняла книжковий магазин у якому можна було взяти книжку на короткий термін.
Прихильники української культури ентузіасти-меценати виділяли кошти на заснування таких бібліотек. Так, в кінці 20-х років XIX ст. одеський книгопродавець М. Клочков відкрив при своїй книгарні приватну публічну бібліотеку – “бібліотеку для читання”. За перший місяць свого існування “бібліотека для читання М. Клочкова” нараховувала 50 абонентів. Користування бібліотекою було платним і становило на рік 35 крб., на півроку – 20 крб., на місяць – 5 крб. Застава бралась у розмірі 25 крб. Працювала бібліотека з 8-ої ранку до 8-ої вечора [2].
Також великою популярністю і успіхом користувалися кабінет для читання, відкритий при книжковому магазині В. Золотова і В. Картамишева та бібліотека – «кабінет для читання», відкрита 1845 р. В. Золотовим спільно з відомим видавцем та книгопродавцем К. Тотті [2].
Піклуючись про задоволення читацьких інтересів власники бібліотек видавали друковані каталоги («розписи» або «реєстри».) Так, до каталогу “Библиотеки для продажи и чтения русских и иностранных книг, выданных К. Тотти” з 1847 по 1851 роки, увійшло понад 10 українських творів: “Енеїда” І. Котляревського, повісті й оповідання Г. Квітки-Основ’яненка та ін. Каталог включав твори російської та зарубіжної літератур, а також французькі видання, які можна було читати безкоштовно. Один з тодішніх відвідувачів захоплено повідомляв, що у цій бібліотеці були твори В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лермонтова; вражали чистота і бездоганний смак, з яким була впорядкована бібліотека, та оперативність надходження до неї літературних новинок.
1833 р. одеський нотаріус В. Сотников створив так звану “Довідкову контору”, де щодня з 9-ої до 18-ої за 10 коп. дозволялося читати російські й зарубіжні газети. 
Так, у першій половині XIX ст. в Одесі вже існувало п’ять приватних публічних бібліотек комерційного характеру. В існуванні таких закладів були зацікавлені інтелігенція, духовенство, купецтво, міщани, а також ті особи для яких купівля дорогих книг була великою розкішшю. Згодом, у другій половині XIX ст., приватні бібліотеки – «бібліотеки для читання» – почали утворюватися по великих містах України – Києві, Миколаєві, Полтаві, Харкові, Херсоні тощо [2].
В історії розвитку бібліотек помітний спогад про себе залишила унікальна приватна публічна книгозбірня П. Должикова в м. Києві, яка спочатку мала назву «Громадської Бібліотеки для читання російських та французьких книг, періодичних видань, а також музичних нот», проте з часом її почали називати «центром книжкової торгівлі», «довідок з різних питань культури», «книжковою енциклопедією», «поемою про книгу», «аптекою для душі», що певним чином підкреслювало її призначення [4].
Метою книгозбірні було «…доставить желающим полную возможность чтения своевременно за самую дешовую плату, имеющия выходить в 1841 году и следующих годах русские книги и повременные издания, и покупать все без исключения вновь выходящие по возможности сходной цене» [3].
Робота в бібліотеці була організована на високому професійному рівні. Інформація про її діяльність та нові надходження систематично висвітлювалася на сторінках газети «Киевские губернские ведомости». Варто відзначити, що П. Должиков, опікуючись про поширення книг серед широких верств населення, постійно дбав про нові форми загальнодоступності своєї книгозбірні. Так, ним було створено напівабонемент для бідного населення, повільно читаючих, де за половину встановленої вартості читачам відпускалося по чотири твори і стільки ж видавалося за вибором «кабінету». При цьому книги, надруковані церковним шрифтом, видавалися безкоштовно. Обслуговувала бібліотека і мешканців села. За невеликі кошти література з фонду бібліотеки пересилалася до інших міст [4].
На особливу увагу заслуговує і така унікальна форма загальнодоступності бібліотеки, яка отримала назву «летючої бібліотеки» – по місту перевозили скриню з книгами та пропонували за певну плату різні за змістом книги, що сприяло неординарній популярності бібліотеки серед різних груп читачів [3].
Власники таких бібліотек дбали і про збереження книжкового фонду. Зазвичай на друкованих каталогах вони зазначалали застережливе звернення до читачів: “Получаемые для чтения книги надо бережно сохранять и возвращать в том виде, в каком были взяты из библиотеки. За поврежденные книги или переплеты вычитается из залога их стоимость” [4].
Отже, діяльність приватних бібліотек переконливо засвідчує, що «бібліотеки для читання» певною мірою виконували функції публічних бібліотек, що позитивно вплинуло на процес залучення до читання масової читацької аудиторії, відіграло важливу культурно-освітню роль. Функціонуючи на комерційній основі, приватні бібліотеки сприяли книгорозповсюдженню з метою перетворення читання на постійний спосіб духовного життя широких верст населення, заохочуючи його до літератури, виховуючи повагу до книги та знання.
|
|