Висновки. Самоусунення на значний час владних структур України, керівництва масових

Самоусунення на значний час владних структур України, керівництва масових

профспілок від проблеми визначення суті та механізмів становлення нової системи економічних і соціальних відносин призвело до хаотичного, але водночас керованого знищення системи відносин, які існували до початку трансформаційних процесів в умовах незалежності. Такі обставини позбавили трудящих їх сталого місця у соціальній структурі, зруйнували звичні світоглядні процеси до розуміння суті та змісту своїх стратегічних інтересів, механізмів та інструментів їх забезпечення. Це, своєю чергою, сприяло ігноруванню принципу соціальної справедливості під час формування нових

відносин власності, позбавило трудящих багатьох можливостей із самого початку системної трансформації суспільства, економічних відносин, стати її рівноправним учасником (тобто суб’єктом) та партнером інших суб’єктів, які очолили та орієнтували об’єктивно необхідні зміни у своїх інтересах. За цих умов спрямованість, стандарти, цілі та рівень соціального партнерства, природно, визначаються не працівниками і часто-густо не в інтересах найманих працівників, більшості людей праці.

Такі тенденції не тільки стримують, а й спотворюють суть, принципи, спрямованість та можливості становлення й розвитку системи соціального партнерства в Україні. Насамперед формування такої системи відбувається в основному згори, шляхом видання певних указів, постанов, розпоряджень без ініціативи найманих працівників, громадських організацій. Відповідно й суть, зміст та якість становлення системи соціального партнерства не відповідає справжнім потребам економіки і суспільства.

За умов, що склалися внаслідок хаосу (значною мірою організованого) перших років трансформації, реальним шляхом до створення життєздатної економічної системи соціального партнерства як системи участі трудящих у формуванні та розвитку економічних, господарських, соціальних відносин та системи соціального захисту значної частини населення країни може бути лише складний шлях формування державної політики, адекватної потребам та перспективам постіндустріального суспільства, а не короткостроковим інтересам окремих фінансово-промислових та олігархічних груп.

Це має бути політика збереження людського капіталу, підтримка та регулювання тенденцій становлення і розвитку соціального капіталу, виважена активна позиція та політика законодавчої і виконавчої влади щодо формування в країні середнього класу.