Як посилатися на джерела

Посилання на джерела

Бібліографічний опис

Як посилатися на джерела

Називати джерела у тексті доводиться двічі: у короткій (вказівній) формі після цитування, назви автора чи публікації, а також у повному вигляді, у вичерпному бібліографічному описі – наприкінці тексту.

Нині в Україні діє міждержавний стандарт бібліографічного опису джерел. На наукові дослідження (монографії, дисертації, наукові звіти, магістерські роботи тощо) поширюються рекомендації Вищої Атестаційної комісії України (ВАК України).

Посилання в тексті найчастіше подаються з використанням квадратних дужок із вказівкою порядкового номера за переліком посилань.

Наприклад: „ У працях [1–5] стверджується...”; „Поняття розглядається у дослідженнях українських і російських учених [1; 5; 25; 57]”; „Автор наголошує... (19, с. 35)” і т.д.

Неправильно: „Поняття вибору розглядається у (142)”; „Про це йдеться також у [83, 180, 275]”.

Якщо в науковому тексті наводиться конкретна цитата, то в квадратних дужках зазначається номер позиції у списку використаних джерел і вказується конкретна сторінка. Наприклад: [5, с. 55].

Посилання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їхнього порядкового номера. Наприклад: „рис. 1.1”, „див. табл. 1.1.”, „у формулі (1.1)” тощо.

Не забороняється використовувати текстові посилання на публікації газет і журналів, вказуючи після цитування чи перефразування у квадратних дужках дату публікації, якщо назва періодичного видання згадується у контексті. Наприклад:

У статті іспанського професора Джо М. Понса „Фахова менеджмент-освіта”, опублікованій у журналі „Синергія”, зазначено: „...” (2004. – № 1. – С. 5).

Оглядач газети „Дзеркало тижня” вказує на нові фактори ризику... (2005. – 11–16 лип.).

Подібне можливе й тоді, коли в статті чи іншому, невеликому за обсягом тексті, цитується одна праця (скажімо, йдеться про реферат, рецензію, реферативний огляд). Тому не має потреби постійно повертатися до списку використаних джерел, варто зазначити після першого посилання: надалі вказівка на це джерело подаватиметься в тексті, де в квадратних дужках зазначатиметься сторінка.

Наприклад: Як зауважує Джон М. Леннон... [с. 5]; на думку автора, існує три варіанти бібліографічного опису [с. 669–697]; учений наголошує... [с. 345].

Можливі також посилання – найчастіше в кінці документу, з використанням наскрізної нумерації (в межах всього тексту чи окремих розділів – прийнятно для монографій, підручників, брошур, а також дисертацій), рідше – примітки в кінці кожної сторінки (підрядкові примітки), нумерація може бути посторінкова або наскрізна).

Існують такі типи людей: „черепахи”, „хамелеони”, „леви”, „дикобрази”, „безбарвні” [1].

Таким чином, дослідниця вважає, що „черепаху” не слід „викликати на відвертість, „дикобраза” – тривожити негативними прогнозами розвитку явищ тощо” [2].

Якщо підряд повторюється одне й те ж джерело (колективна монографія, енциклопедія, журнал, архівний фонд та ін.), то вдруге не варто повторювати вже описані вихідні дані.

Використовуються словесні еквіваленти: „ Там само” (рідше – „Там же”; англійський варіант – Ibid), після яких указуються тільки ті вихідні дані, що не збігаються з попереднім описом.

Зав’ялова О. Злиття і поглинання: від чого залежить успіх // Синергія. – 2004. – № 1 (8). – С. 31–35.

Кушплер Л. Практики управління людськими ресурсами на українських підприємствах // Там само. – С. 4–10.

Але

Зав’ялова О. Злиття і поглинання: від чого залежить успіх // Синергія. – 2004. – № 1 (8). – С. 31–35.

Кузьменко Д. Косяк селедки // Комп& ньон. – 2004. – № 2. – С. 14–17.

Кушплер Л. Практики управління людськими ресурсами на українських підприємствах // Синергія. – 2004. – № 1 (8).– С. 4–10.