Гановить

^ Р т = Ш ° (п - 2). (IV.3.7)

Для наведеного прикладу

У В = а - а „ + т ° п = 76°30'-278°22' + 180-4 = 720° -201°52' = 518°08' / j ~ т к п

Якщо дирекційні кути ап та ак невідомі, то їхні значення можна знайти

АУ У; -УІ

а формулами оберненої геодезичної задачі tga /= = —, де л,,

АА^ X • — Xj

Vі - координати початкового, а X j, У;. - координати кінцевого пунктів

іаданоДгаол ні аопбрчяимсклую ювітдьп оввеілдинчои. ну кутової нев'язки у ході

A - (IV-3-«)

і порівнюють її з допустимою кутовою нев'язкою, значення якої для тахео-

Метричного ходу знаходять за формулою

//, *, „= (IV.3.9)

їхні значення записують у колонку 2 відомості під теоретичною сумою

горизонтальних кутів.

Якщо \fp І — fp до»' т о нев'язку f р розподіляють з оберненим знаком

J, fp порівну у виміряні горизонтальні кути у вигляді поправок: ов, але з

п

таким розрахунком, щоб ^ 8р - ~fр •

Потім обчислюють значення виправлених горизонтальних кутів і запису-

ють у колонку 3 відомості.

Рвип, =Рвим, + 8Рі (IV.3.10)

Сума виправлених поправками горизонтальних кутів повинна дорів-

нювати їхній теоретичній сумі, тобто Рвип і = ^ (Зт.

Тахеометричне знімання

За виправленими горизонтальними кутами знаходять дирекційні кути

сторін ходу за формулами

ан =0Сп + Д ±180° (виміряні ліві за ходом горизонтальні куги), (IV.3.11)

ан=ССп— Д ± 180° (виміряні праві за ходом горизонтальні кути), (IV.3.12)

де ап та ан - дирекційні кути попередньої та наступної ліній ходу; Д

горизонтальний кут утворений цими лініями.

У наведеному прикладі дирекційний кут сторони 5-1 ходу визначають за

формулою ан — ап + Д ± 180°, оскільки виміряні в ході горизонтальні кути ліві

а5Л =278°22' + 88°35'-180° = 186°57'.

Аналогічно обчислюють усі інші дирекційні кути ходу. їхні значення

записують у колонку 4. Контролем правильності визначення дирекційних кутїв

є отримання вихідного значення дирекційного кута а 7 8.

У колонку 5 виписують горизонтальні прокладення з точністю до

сантиметрів.

За формулами прямої геодезичної задачі знаходять прирости координат

АХ j = dt cos а, 1

А У, - = di sin а, j '

а також їхні практичні суми та.

Теоретичні суми приростів координат визначають за формулами

%1& хя = хк-хя\

І Ж = у к - у п у

(IV.3.13)

(IV.3.14)

де Хп, Уп та Хк, Ук - координати початкового та кінцевого пунктів

тахеометричного ходу. У наведеному прикладі це пункти 5 та 8.

Після цього обчислюють нев'язки в прирости координат

ЛГ-Еа^-ЕА*.'

Абсолютна лінійна нев'язка в периметрі ходу становить

(iv.3.16)

(IV.3.15)

а відносна

Розділ IV

Допустиму лінійну нев'язку для тахеометричного ходу визначають за

Ормулою

Р

F доп

тписують у відомість у вигляді дробу

Fдоп

400л/и

(IV.3.18)

(IV.3.19)

400/п/р

2 п - кількість виміряних ліній.

Якщо feidn < fdon, тоді нев'язки fAX та / д у розподіляють з оберненим

таком в обчислені прирости координат у вигляді поправок

хі р 1

/ау •d;

(IV. 3.2.0)

Р

Поправки заокруглюють до 0, 01 м так, щоб їхні суми дорівнювали

ев'язкам /дд, та / д у з протилежним знаком, тобто

I X = ~ftx

Знаходять виправлені прирости координат

(IV.3.21)

/. обч + vv

& y i.mn=A y i. o 6 4+Vy i

(IV.3.22)

записують їхні значення у колонки 9 і 10 відомості.

Суми виправлених приростів координат повинні дорівнювати теоретичним

Координати пунктів тахеометричного ходу знаходять за формулами

(IV.3.23J

Xп+1 + АХПіП+1,

УИ+1=УП+ДУ„> П+1.

(1V.3.24)

Контролем правильності знаходження координат пунктів тахеомеї

зичного ходу є значення координат кінцевого пункту ходу (у наведеному прик

іаді пункту 8).

< N

§•