Збудована 20 350 20 1000

Підсумовуючи, зробимо такі висновки:

1. Розраховано допустимі довжини теодолітних ходів з оптимальною

: істю ліній и, за умови t = и. Оскільки співвідношення k = t/u можна

овати, то відповідно змінюватимуться і допустимі довжини ходів.

2. Якщо t < и, то, не змінюючи точності вимірювання кутів, можна

шити допустиму довжину ходу. Тоді точок ходу стане менше, а значить, і

і ходу. Тобто проектують хід з довшими сторонами. Зрозуміло, що

стимі довжини ходів можна збільшити, навіть не змінюючи кількості кутів

(і, достатньо точніше вимірювати кути.

3. У табл. ІІ.2.4 наведено допустимі довжини ходів, що прокладають між точ-

з відомими координатами. Допустимі довжини висячих ходів удвічі коротші.

ІІ.З. Виконання горизонтального знімання

(польові роботи)

11.3.1. Прокладання теодолітних ходів

Польові роботи розпочинають з рекогностування, тобто закріплення

ини теодолітних ходів на місцевості знаками. Вибирають місця закладання

гів так, щоб:

1) з кожного з них було видно сусідні пункти ходу;

2) поверхня землі між двома сусідніми пунктами ходу була сприятлива

имірювання ліній стрічкою;

3) пункти закладають в місцях тривалого їх збереження і зручних для

мовання кутів;

4) з пунктів теодолітного ходу було видно значну частину місцевості;

5) довжини сторін теодолітного ходу повинні бути в межах, наведених у

ІІ.2.5. Усі пункти теодолітних ходів на забудованих територіях згідно з

укцією [8] закріпляють центрами довготривалого збереження (рис. IJ.3.1).

Горшонтшп, но інімшінч

\ * р хр І _

м

• к, I

о *

о

о о О \ 7 °

Г~\

Т

Elf.

• - V

о

Рис. 11.3.1. Типи центрів знімальної основи тривалого збереження:

а - бетонний паралелепіпед; б - металева труба, штир, залЬничний костиль,

які забетоновані (вбиті) у тверде покриття; в - пень а забитим цвяхом, штирем

Зімкнутий теодолітний хід має вигляд полігона або багатокутника.

Вершини багатокутника є пунктами зімкнутого теодолітного ходу. Лінії між

сусідніми пунктами - сторони теодолітного ходу, а кути, утворені горизонталь-

ними прокладеннями цих ліній, - горизонтальні кути теодолітного ходу

(рис. II. 3.2).

Лінії та кути теодолітного ходу вимірюють відповідними приладами.

Мета прокладення теодолітного ходу - визначити прямокутні координати

(X, 7) усіх вершин багатокутника. Для цього використовують точки ДГМ або

мереж згущення, на які спирається цей хід. На рис. II. 3.2 такий пункт П22 пока-

заний трикутником. Слово " спирається" означає зв'язок точок теодолітного

ходу з пунктами ДГМ. Тут цей зв'язок забезпечується додатковими

вимірюваннями чотирьох кутів а ь аг, аз, а4 та лінії d\. Такий зв'язок н

топографії називається прив'язкою пунктів теодолітного ходу до пунктів ДГМ

або пунктів мереж згущення.

Для контролю прив'язують не один пункт (на рис. II.3.2 це пункт 1), а хоча

б два пункти теодолітного ходу.

Саме за результатами вимірювань кутів та ліній теодолітного ходу, а

також вимірювань прив'язки визначають

координати точок теодолітного ходу, за

якими потім будують план.

Зімкнуті теодолітні ходи, про-

кладені на межах ділянки, не завжди

дають можливість виконати знімання

ситуації всередині ділянки. Тому через

середину ділянки додатково про-

кладають розімкнуті теодолітні ходи Рис. ц.з.2. Зімкнутий теодолітний

(рис. 11.3.3). хід (полігон)

Рис. 11.3.3. Розімкнутий теодолітний хід, прокладений

між точками з відомими координатами

На рис. II. 3.3 трикутниками по-

казано пункти з відомими координатами.

Якщо хід спирається на пункт з

відомими координатами тільки на по-

чатку ходу або тільки в кінці ходу, то