Гаусса-Крюгера

Загальні відомості з топографії

підписують на вихідних крайніх лініях цього аркуша; усі інші лінії підписують

двома останніми цифрами числа.

Для визначення координат точки К (рис. 1.2.14) достатньо виміряні

віддалі КК{ та КК2 від точки К до найближчої південної і західної ліній

координатної сітки з координатами Х= 5603 км У= 5293 км відповідно.

У наведеному прикладі КК, = 0, 85 км; ККг - 0, 78 км.

Отже, Хк = 5603 км + 0, 85 км = 5603, 85 км, Ук = 5293 км + 0, 78 км

^> 293, 78 км.

Для контролю можна виміряти віддалі від точки К до інших сторін

квадрата й отримані величини відняти від абсцис 5604 і ординат 5294.

На топографічній карті підписують також геодезичні координати вершин

рамки трапеції, північна та південна сторони трапеції є частинами паралелей, а

іахідна та східна сторони - частинами меридіанів. Саме ці сторони іі

v і ворюють внутрішню рамку трапеції. Зазначимо, що меридіани та паралелі, які

оОмежують рамки трапецій у проекції Гаусса, зображено кривими лініями. Ллє

v межах однієї трапеції ця кривина не є помітною. Тому на карті ці лінії прямі.

Крім того, на карті викреслюють мінутну рамку (затемнені та світлі

відрізки). Вона дає змогу визначати на карті геодезичні координати В та L, які

часто ототожнюють з географічними координатами < р та Я. Щоб знайти ці

координати точки К (рис. 1.2.14), проводять на карті найближчу для цієї точки

південну паралель (з'єднані однакові мінути на західній і східній сторонах

рамки). Проводять також найближчий до точки К західний меридіан

(з'єднавши однакові мінути північної та південної сторін рамки). Попередньо (з

ючиістю до 1') одержимо Вк =50°ЗҐ; Ьк = 66°05'. Для визначення десятих

часток мінути широти та довготи необхідно виміряти відрізки від точки К до

проведених паралелі та меридіана, тобто до точок К\ і Кг, і порівняти ці

відрізки з відрізками, що відповідають одній цілій мінуті (з темними або світ-

ними мінутними відрізками): скільки десятих частин вони становлять порівняно

з однією мінутою. В нашому випадку К\ = 0, 7', К2 = 0, 4'.Отже, отримаємо

Вк = 50*31, 7'; LK = 66°05, 4'.

Отже, за допомогою проекції Гаусса встановлено зв'язок між

ісографічними координатами точок земної поверхні та прямокутними

координатами їхнього зображення на площині. Оскільки в проекції Гаусса

маємо плоске зображення поверхні усієї Землі, то карги, що відображають одну

Розділ I

ону можна скласти без будь-яких розривів. А це значна територія (одному

радусу на сфері відповідає «111 км).

На жаль, між сусідніми зонами розриви будуть. Тому, під час роботи на

іежі двох зон виникають деякі труднощі. їх до певної міри спрощують, ввівши

мути перекриття зон, ширина яких 4'. Смуги завширшки 2' створено вздовж

ахідної та східної меж зони. Так, на аркуші карти (рис. 1.2.14) у смузі

іерекриття зони № 5 додатково нанесено виходи ліній координатної сітки зони

fe 4. Вони розміщені зовні мінутної рамки, а їхні оцифрування подано за

іежами зовнішньої рамки (зовнішня рамка карти - суцільна темна лінія).

Рис. 1.2.14. Визначення геодезичних та прямокутних координат точок

місцевості, відображених на топографічній корті

'8

Загальні відомості з топографії

У результаті, наприклад, координати точки К можна визначити і в зоні № 5,

і н зоні № 4. Для цього потрібно провести необхідні лінії координатної мережі зони

№ 4 (04 і 19), а потім виміряти найкоротші відрізки від точки К до проведених:

меридіана (19-19) та паралелі (04-04), порівняти ці відрізки зі стороною квадрата,

яка дорівнює 1 км. Отримаємо: Хк =5604, 35 км, УА=4719, 20 км. Так вста-

новлюється зв'язок між суміжними зонами, якщо роботу виконують на їх межі.

1.3. Найпростіші геодезичні прилади

та вимірювання на місцевості

1.3.1. Позначення точок на місцевості та провішування ліній

Точки на папері та на місцевості позначають по-різному. Точка на папері

це крапка, позначена олівцем, або отвір від уколу голки циркуля-вимірника. Па

місцевості найпростіше позначити і закріпити точки забитими в землю

дерев'яними кілками, довжина яких 15—30 см і товщиною 3-5 см. Такі точки

використовують, виконуючи топографічні знімання. Забитий в землю кілок

називають точкою або пікетом. На кілку роблять потрібний напис. Якщо кілок

забивають врівень із землею або майже врівень, то біля нього забивають другим

кілок - сторожок, який ніби " стереже" закріплену точку і полегшує її відшу-

кування. Саме на сторожку роблять потрібні надписи. Якщо потрібно позначити

і очку точніше, у верхній зріз кілка забивають цвях, центр головки якого і слугує

точкою. Якщо необхідно закріпити на місцевості точку фундаментально, тобто

па триваліший період, у землю закопують дерев'яні стовпи завдовжки 0, 7-1, 5 м

з хрестовинами, які слугують якорями (рис. 1.3.1). Частину стовпа, яка буде

засипана землею, попередньо засмолюють або обпалюють, щоб запобігти

передчасному гниттю. Деколи для позначення й закріплення точок

використовують залізні труби або рейки, які закопують в землю, а їх нижні кінці

бетонують. У міських умовах в асфальт забивають залізні цвяхи або костилі.

Для того щоб закріплені точки було видно здалека, над ними ставлять

переносні або постійні сигнали-знаки. Найпоширенішими знаками є віхи. Віха

це кругла в діаметрі палиця (довжина 2-4 м, товщина 3-5 см) пофарбована

смугами (ширина 20 см) білою та червоною фарбами. Віха має бути прямою, без

викривлень. Бажано на нижній, загострений кінець віхи надіти металевпіі

наконечник, щоб легше було втискати віху в ґрунт.

Пряма лінія вважається визначеною на місцевості, якщо вона закріплена

двома точками, що лежать на цій лінії. Тому на місцевості для позначення будь-

якої лінії часто обмежуються двома кінцевими точками цієї лінії. Однак фізична

/9

Розділ I

- іі іі іі Jі

Рис. 1.3.1. Стовп з хрестовиною

поверхня землі нерівна, профіль міс-

цевості між двома точками А та В

(рис. 1.3.2.) є кривою, з якою пряма АВ

не збігається. Тому прийнято говорити