Термінологічний словник

Банківський процент — процент, установлений як плата за здійснювані банком операції.

Грошова база (гроші підвищеної сили) — гроші, емітовані центральним банком у вигляді готівки або записів по рахунках, що являють собою зобов'язання центрального банку проти внутрішніх та закордонних активів.

Грошовий ринок — сукупність грошових інститутів, що спрямовують потоки грошових коштів від власників (продавців) до позичальників (покупців). Об'єктом купівлі-продажу на грошовому ринку слугують короткострокові боргові зобов'язання.

Депозитний процент — ставка процента, який виплачується по вкладах населення та юридичних осіб.

Ефект витіснення — зниження обсягів інвестицій у результаті зростання процентної ставки.

Ефект доходу — зміна співвідношення між поточним та майбутнім споживанням як реакція на зміну сукупного доходу, що спричинений зміною процентної ставки.

Ефект заміни — зміна пропорції між поточним та майбутнім споживанням як результат зміни відносної вартості першого і другого.

Ефект Фішера — процентні ставки реагують на зміни інфляції у співвідношенні один до одного.

Інвестиційне оточення — система, що забезпечує акумуляцію та розподіл фінансових ресурсів у сучасній економіці.

Інвестиційні можливості фірм — дохідність інвестицій, що визначає попит. В економічній теорії розглядається як один з основних факторів, що визначає обсяг інвестицій та процентну ставку в економіці.

Індивідуальна пропозиція заощаджень — залежність між процентною ставкою та обсягом заощаджень.

Конкурентний ринок — ринок, на якому жоден з учасників не має змоги впливати на ціну.

Маржа — різниця між ставками позичкового та депозитного процента, яка представляє собою прибуток банку.

Міжбанківський процент — процент по кредитах, що видаються одним комерційним банком іншому.

Мобільність капіталу — ступінь свободи, з якою капітали переміщуються з країни в країну під впливом зміни процентних ставок.

Нейтральність грошей — проявляється, коли кількість грошей в економіці впливає тільки на рівень цін, не впливаючи на зміну процентних ставок, рівень зайнятості та інші реальні показники.

Обліковий процент — процент, установлений як плата за кредити, що надаються центральним банком комерційним банкам.

Опосередковане фінансування — переміщення грошей між суб'єктами ринку через фінансових посередників.

Позичковий процент — ставка процента, що виплачується позичальником банку за користування позичкою.

Попит на гроші — потреба суб'єктів економіки в певній сумі грошових коштів.

Пропозиція грошей — загальний обсяг монети, паперових грошей, депозитів та інших ліквідних активів в економіці.

Пряме фінансування — переміщення грошей по ринкових каналах безпосередньо від власників до позичальників.

Ринкова пропозиція заощаджень — сумарна пропозиція заоща­джень всіх домашніх господарств.

Ринок грошей — сектор грошового ринку, де об'єктом операцій виступають короткострокові фінансові інструменти (до 1 року).

Ринок капіталу — сектор грошового ринку, на якому купуються і продаються середньострокові та довгострокові кошти (більше 1 року).

Ставка рівноваги — ставка процента, в умовах якої попит та пропозиція на грошовому ринку досягають рівноваги.

Схильність до заощаджень — вибір населення між поточним та майбутнім споживанням, який визначає пропозицію грошей на ринку.

Фінансовий інструмент — фінансовий актив або цінний папір.

Фінансовий посередник — суб'єкт ринку, метою діяльності яко­го є торгівля фінансовими інструментами.

Завдання для перевірки знань

1. Поясніть, яке місце займає грошовий ринок в структурі грошового обороту та в чому полягає роль грошового ринку в економіці.

2. Дайте характеристику взаємозв'язку національного та світового фінансового ринків. Яким показником вимірюється міцність цього зв'язку? Назвіть основні аспекти впливу міжнародного фінансового ринку на вітчизняний ринок капіталів.

3. Поясніть, у чому полягає різниця між грошовим ринком, ринком грошей та ринком капіталів.

4. Які принципові відмінності існують між прямим та опосередкованим фінансуванням на грошовому ринку? Назвіть основні функції фінансових посередників та дайте їм характеристику.

5. Чи може грошовий ринок створити ефективний механізм трансформації заощаджень в інвестиції? Обґрунтуйте власну думку і дайте характеристику монетаристської та кейнсіанської версій. Яке значення для банківської діяльності в цілому мають висновки Мілтона Фрідмена та Джона Мейнарда Кейнса щодо існування ефективної моделі вирівнювання заощаджень та інвестицій?

6. Як, на Вашу думку, можна пояснити позицію кейнсіанської школи щодо важливості впливу на грошовий попит спекулятивного мотиву, мотиву перестороги та мотиву переважання ліквідності?

7. Обґрунтуйте, чому знецінення ощадних вкладів населення в період високих темпів інфляції негативно впливає не тільки безпосередньо на вкладників, а й на економіку в цілому.

8. У чому полягає вплив зміни процентної ставки в грошово-кредитній сфері та реальному секторі економіки?

9. За яких обставин відбувається відхилення реальної процентної ставки від номінальної та який вплив це має на грошовий ринок?

10. Основні чинники сучасної облікової політики НБУ.

Теми рефератів

1. Фінансове посередництво на вітчизняному грошовому ринку.

2. Проблеми та перспективи ринку цінних паперів в Україні.

3. Канали прямого та опосередкованого фінансування на грошовому ринку в Україні.

Тема 4. Грошові системи

Методичні вказівки

Вивчаючи цю тему, необхідно усвідомити, що грошова система створюється державою і має нормативно-правовий характер, тобто це явище суб'єктивне на відміну від грошового обігу, який є об'єктивним.

Складовими елементами грошової системи є такі: грошова одиниця та її найменування, масштаб цін, валютний курс, види законних платіжних засобів, платіжний оборот та його організація, інструменти регулювання грошового обігу, органи, що здійснюють таке регулювання. Під час вивчення теми необхідно чітко засвоїти ви­значення цих елементів грошової системи.

Грошові системи різних держав класифікуються за певними критеріями. Залежно від типу економіки, розрізняють грошову систему ринкової економіки та грошову систему, що обслуговує неринкову економіку.

Грошова система ринкової економіки характеризується тим, що тут до мінімуму зведено втручання державних органів у грошову сферу, а вирішальну роль в організації та функціонуванні грошової системи відіграють законодавчі органи країни та центральний банк. У грошовій системі неринкового типу вирішальна роль належить /ряду. Уряд визначає влаштування грошового обігу, а банки стають виконавцями уряду, їх роль підпорядкована урядові.

За критерієм регулювання валютних відносин із зовнішнім світом грошові системи класифікуються як відкриті та закриті. Відкрита грошова система створює сприятливі умови для зовнішньоекономічної діяльності, оскільки тут має місце вільна конвертованість з усіх грошових операцій та вільний рух валюти. Закрита грошова система — це така система, де немає вільної конвертованості валюти, держава тут контролює валютні операції, виходячи із своїх інтересів.

За ступенем та механізмом регулювання грошового обігу грошові системи країн поділяються на саморегулювальні та такі, що регулюються ззовні. Саморегулювальною є грошова система, в якій у грошовому обігу є монети з благородних металів — золота та срібла. Ззовні, тобто банками, іншими фінансово-кредитними інстру­ментами, регулюється система паперово-грошового типу.

Під час вивчення теми необхідно усвідомити процес створення грошової системи в Україні. Проблеми цього створення визначалися сукупністю економічних і політичних факторів. В Україні поступово створена національна грошова система. У грудні 1991 р. уряд прийняв рішення випустити купоно-карбованець багаторазового використання, що знаходився в обігу паралельно з рублем. У листопаді 1992 р. Президент України видав указ про введення у безготівковий обіг купоно-карбованця та виведення з обігу рубля. З 2 вересня 1996 р. в обіг в Україні введена національна грошова одиниця — гривня. Грошова система України є самостійною, замкненою, перехідною до ринково­го типу, опосередковано регульованою, паперово-грошовою.

Особливу увагу слід звернути на методи регулювання грошового обігу. Серед цих методів — пряме регулювання і опосередковане (непряме) регулювання. При прямому регулюванні, що має місце у командно-адміністративній економіці, уряд установлює директиву по емісії грошей, наданню кредитів, організує прямий контроль за грошовими операціями, активно втручається у грошову сферу, об­межуючи права економічних суб'єктів. При опосередкованому ре­гулюванні грошового обігу, що здійснюється у ринковій економіці, усім суб'єктам грошової сфери, перш за все банкам, надається сво­бода дій при кредитуванні, здійсненні розрахунково-касового об­слуговування тощо. Методи прямого регулювання грошового обігу можуть частково застосовуватися і в ринковій економіці. Парламент визначає грошово-кредитну політику, на проведення якої спрямовується вся банківська діяльність, у роботу банків уряд не втручається. Грошово-кредитна сфера регулюється за допомогою таких інструментів центрального банку, як обліковий процент, норма обов'язкового резервування коштів на кореспондентських рахунках комерційних банків тощо.

Під час вивчення теми треба усвідомити суть інфляції, що при­таманна тією чи іншою мірою паперово-грошовій системі будь-якої держави. Формами інфляції є ріст товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, хронічний бюджетний дефіцит, падіння валютного курсу національної грошової одиниці тощо, а в кінцевому підсумку — зниження купівельної спроможності грошей. Слід збагнути, що інфляція не виникає зненацька, а розвивається як процес, що можна розподілити на кілька стадій. Ці стадії розрізняються співвідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів знецінення грошової одиниці. Треба пам'ятати, що однією з закономірностей інфляції є зростання темпів знецінення грошової одиниці. Залежно від цього явища розрізняють такі типи інфляції: повзуча, відкрита, галопуюча, гіперінфляція. Економічний стан, коли кризовий спад збігається з інфляцією, є стаінфляцією. На стадії гіперінфляції гроші втрачають здатність виконувати свої функції, розростаються барте­рні операції, порушується грошова система.

Серед комплексу заходів, пов'язаних з оздоровленням і впорядкуванням грошового обігу, особливе місце належить грошовій ре­формі, яку проводить держава. Грошова реформа — це повна чи часткова перебудова грошової системи стосовно нових соціально-економічних умов. Грошові реформи за глибиною реформування грошових систем можна класифікувати за такими типами: створення нової грошової системи, часткова зміна грошової системи, проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою стримання інфляції чи подолання її наслідків. Слід звернути увагу на те, що головною метою грошової реформи є стабілізація валюти. Світовий досвід знає три методи стабілізації валюти: нуліфікацію, девальвацію та ревальвацію (реставрацію). Проведення грошової реформи та створення власної грошової системи у державі Україна — об'єктивна необхідність, що забезпечує її повну незалежність.

Плани семінарських занять

Заняття 1

1. Суть грошової системи, її призначення та місце в економічній
системі країни. Елементи грошової системи.

2. Основні типи грошових систем та їх еволюція.

2.1. Системи металевого обігу (біметалізм та монометалізм).

2.2. Системи обігу нерозмінних грошових знаків.

3. Створення і розвиток грошової системи в Україні.

Заняття 2

1. Державне регулювання грошової сфери: суть та методи регулювання. Центральний банк як орган державного регулювання грошової сфери.

2. Поняття грошово-кредитної політики центрального банку, її цілі та типи. Інструменти грошово-кредитної політики.

3. Фіскально-бюджетна і грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової сфери. «Сеньйораж» і монетизація бюджетного дефіциту.

4. Суть інфляції, її причини, форми прояву та закономірності розвитку. Види інфляції.

Заняття З

1. Соціально-економічні наслідки інфляції.

2. Особливості інфляції в Україні в перехідний період. Дискусії щодо використання «регульованої інфляції» в подоланні економічної кризи.

3. Поняття, цілі та види грошових реформ.

4. Особливості проведення грошової реформи в Україні.

Термінологічний словник

Гривня — грошова одиниця незалежної держави Україна. «Гривня» як грошова й вагова одиниця Стародавньої Русі походить від наймену­вання обруча — прикраси із золота чи срібла, який носили на шиї («за­гривку»). Частина цього обруча (рублена гривна), що оберталася в ролі грошей, стала основою найменування грошової одиниці «рубль».

Грошова система — форма організації грошового обігу, що встанов­люється державними законами або рішеннями міжнародних органів.

Девальвація — офіційне зниження державного металевого вмісту та валютного курсу (чи тільки курсу) національної грошової одиниці щодо іноземних валют.

Інфляція — знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок надмірного їх випуску і переповнення ними каналів обігу.

Масштаб цін — вагова кількість грошового металу, що законодавчо закріплена за грошовою одиницею. Так, ваговий вміст одного рубля Росії, що був установлений грошовою реформою 1895 — 1897 pp. C. Ю. Вітте, дорівнював 0, 774234 г щирого золота, а ваговий вміст рубля СРСР з 1.01.1961 р. — 0, 987412 г щирого золота. Ваговий вміст одного долара США у 1934 р. дорівнював 0, 888671 г щирого золота. Валютною реформою 1976 — 1978 pp., проведеною згідно з рішеннями країн ямайської валютної систе­ми, золотий вміст грошових одиниць країн — учасниць МВФ ска­совано.

Норма обов'язкового резервування — кошти, котрі комерційні банки зобов'язані зберігати у центральному банку. Підвищення або зниження норми відповідно зменшує чи збільшує суму вільних грошових коштів комерційного банку для активних операцій.

Нуліфікація — оголошення державою знецінених паперових грошей недійсними або обмін знецінених паперових грошей на нові грошові знаки у надзвичайно низькій пропорції, так що плата за такі гроші має суто символічне значення.

Облікова ставка процента — плата, що оголошується й стягується центральним банком за кредитні ресурси, які надаються комерційним банкам.

Операції на відкритому ринку — купівля і продаж центральним банком державних цінних паперів. Купівля цих паперів комерційними банками скорочує їх кредитні ресурси, а викуп цінних паперів центральним банком розширює кредитні ресурси комерційних бан­ків. Відповідно це впливає на грошову масу в обігу.

Платіжний оборот — уся сукупність платежів грошима у готівковій та безготівковій формах щодо погашення всіх грошових зобов'язань, що виникають між економічними суб'єктами.

Ревальвація (реставрація) — офіційне підвищення державного золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу на­ціональної грошової одиниці щодо іноземних валют.

Теми рефератів

1. Грошова система та її елементи в Україні.

2. Грошова система економіки ринкового типу.

3. Процес створення грошової системи в Україні.

4. Методи регулювання грошового обігу в Україні.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке грошова система?

2. Які складові елементи грошової системи, їх визначення.

3. Які ви знаєте типи грошових систем?

4. Охарактеризуйте металеву грошову систему.

5. Що таке біметалізм і монометалізм, золотомонетний стандарт?

6. Охарактеризуйте паперово-грошову систему.

7. Дайте характеристику грошової системи ринкового типу.

8. Дайте характеристику грошової системи неринкового типу.

9. Охарактеризуйте грошові системи відкритого та закритого типів.

10. Які ви знаєте методи регулювання грошового обігу?

11. Особливості грошової системи України.

12. Що таке інфляція, які форми її прояву?

13. Які ви знаєте закономірності інфляції, охарактеризуйте їх.

14. Дайте характеристику типам інфляції.

15. Що таке грошова реформа, які її види?

16. Дайте характеристику методам стабілізації валют.

17. Грошова реформа в Україні та особливості її проведення.

Тема 5. Кредит у ринковій економіці

Методичні вказівки

Під час вивчення цієї теми необхідно виходити з того, що кредит є однією з форм економічних відносин, необхідність у яких зумовлена об'єктивними потребами суспільства. Слід мати на увазі, що для формування кредитних відносин потрібен ряд передумов: достатній рівень розвитку товарного виробництва, висока ефективність господарювання економічних агентів, існування довіри між ними та наявність механізмів захисту прав кредитора.

Важливо навчитись розрізняти методи перерозподілу коштів: фі­нансовий і кредитний, засвоїти переваги та недоліки кожного з них, розібратись у сферах їх застосування.

Розглядаючи необхідність кредиту, необхідно звернути увагу на нерівномірність кругообороту капіталу та особливості її прояву на підприємствах із сезонним та несезонним характером виробництва.

Розуміння суті кредиту як форми руху вартості на зворотній основі пов'язане з вивченням еволюції кредитних відносин. Слід звернути увагу на те, що різним етапам розвитку суспільного виробництва притаманні відмінні форми кредитних відносин. Необхідно розібратись у відмінностях лихварського кредиту від кредиту в умовах капіталістичного способу виробництва, звернувши увагу на характер використання авансованих коштів, джерела і рівень плати за кредит і, особливо, на економічну роль кредиту.

При капіталізмі кредит існує на основі позичкового капіталу. Категорія «позичковий капітал», як і «кредит», тісно пов'язані з категорією «гроші», тож важливим є зрозуміти відмінності між ними (див. рис. 6.1). Також слід мати на увазі, що кредит пов'язаний з іншими економічними категоріями, такими як «фінанси», «процент», «товар», «ринок», «ціна».

Рис.5.1. Форма руху кредиту

Далі слід перейти до розгляду етапів та закономірностей руху кредиту, джерел його формування у ринковій економіці, суб'єктів та об'єктів кредитних відносин. Треба пам'ятати, що кредитні відносини розвиваються відповідно до кругообороту капіталу на макро- та мікрорівнях, починаючи з формування кредитних ресурсів і завершуючи погашенням за­боргованості (див. рис.5.1). Слід зрозуміти поняття «економічні межі кредиту» та з'ясувати їх важливість для управління економікою країни.

Вивчаючи форми та види кредиту, треба пам'ятати про багатогранність критеріїв класифікації кредиту. Слід розібратись у перевагах та недоліках кожної з форм кредитних відносин і перейти до аналізу окремих видів кредиту: комерційного, банківського, державного, міжнародного, споживчого. Необхідно звернути увагу на відповідність тих чи інших видів та форм кредиту (див. рис. 6.2), зрозуміти роль кожного з видів кредиту в ринковій економіці.

Рис5.2. Зв'язок форм та видів кредиту

Особливе місце серед інших видів кредиту посідає банківський кредит. Слід звернути увагу на те, що за об'єктами кредитування банківський кредит розподіляють на кредити в основний і оборот­ний капітал, а також на споживчі потреби. За строками наданий кредит поділяють на короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий; щодо забезпеченості — на забезпечений і незабезпечений (бланковий) залежно від порядку надання — прямий і непря­мий. Важливо зрозуміти принципи банківського кредитування: забезпеченість, поверненість, платність, цільовий характер викорис­тання і необхідність їх дотримання в практичній діяльності банку.

Плата за кредит виступає у формі позичкового процента. Треба розібратись у суті позичковогопроцента, знати джерела його сплати, навчитись розрізняти види процентних ставок. Особливо важливо зрозуміти фактори, що впливають на зміну ринкових ставок процента (у тому числі інфляції як альтернативної вартості), навчитись розраховувати норму процента, ознайомитися з методикою нарахування процентів за кредитами і депозитами (див. рис.5.3, 5.4, 5.5).

Актуальним є питання ролі процента в ринковій економіці. Необхідно проаналізувати функції позичкового процента як інструмента перерозподілу прибутків у суспільстві та збереження інвести­ційних ресурсів, зрозуміти механізм державного регулювання економічних процесів за допомогою позичкового процента.

Під час вивчення функцій кредиту слід звернути увагу на те, що в економічній літературі немає однозначного погляду на це питання. Вважається, що кредит виконує перерозподільну, емісійну і контрольно-стимулювальну функції.

Розглядаючи перерозподільну функцію кредиту, слід звернути увагу на те, що за допомогою кредиту здійснюється перерозподіл вартості не лише між окремими економічними агентами, а й між галузями економіки, регіонами і в глобальному масштабі.

Доцільно простежити еволюцію емісійної функції кредиту: від заміни дійсних грошових знаків кредитними грошима до створення грошей для грошового обігу. У цьому значну допомогу нададуть знання, отримані в результаті опрацювання попередніх тем курсу. Необхідно проаналізувати зв'язок між перерозподільною та емісійною функціями кредиту.

Найбільш дискусійною є третя функція кредиту — контрольно-стимулювальна. Під час її розгляду слід звернути увагу на необхідність контролю кредитора за використанням коштів, з одного боку, і на розуміння позичальником потреби повернути кредит, що стимулює його ефективніше використовувати кошти, з іншого боку.

Для розуміння ролі кредиту необхідно звернути увагу на те, що він стимулює економічне зростання, забезпечує перелив капіталу, підвищує ефективність грошового обігу та є важливим інструмен­том державного регулювання економіки.

На завершення вивчення теми слід розібратись у проблемах роз­витку кредитних відносин в Україні, використовуючи матеріали ле­кцій, підручників, а також звернувшись до періодичних та спеціаль­них наукових видань.

Рис.5.З. Порядок розрахунку норми процента

Рис. 5.4. Формула нарахування простих процентів за депозитами і кредитами банків

Puc. 5.5. Формула нарахування складних процентів (процент на процент)

Плани семінарських занять

Заняття 1

1. Необхідність кредиту. Загальні передумови формування кредитних відносин.

2. Суть кредиту як форми руху вартості на зворотній основі. Позичковий капітал і кредит.

3. Стадії та закономірності руху кредиту. Об'єкти, суб'єкти та типи кредитних відносин.

4. Форми та види кредиту. Принципи банківського кредитування.

Заняття 2

1. Поняття економічних меж кредиту, види, причини і наслідки їх порушення. Кредитні відносини та інфляція.

2. Процент за кредит: суть, види, економічні межі руху та фактори зміни ставки процента.

3. Функції кредиту та їх класифікація. Роль кредиту в розвитку економіки.

4. Розвиток кредитних відносин у перехідній економіці України.

Термінологічний словник

Банківський кредит — вид кредиту, що надається банками під­приємствам, домашнім господарствам і державам.

Бланковий кредит — кредит, який видається без забезпечення — лише під зобов'язання повернути кредит. Надається, як правило, на­дійним позичальникам. Комерційні банки можуть надавати бланкові позики лише в межах наявних власних коштів.

Державний кредит — вид кредиту, при якому одним із суб'єктів кредитних відносин (як правило, позичальником) виступає держава.

Довгостроковий кредит — кредит, що охоплює позики, які на­даються на строк понад 3 роки і призначені для формування основ­них фондів.

Економічні межі кредиту — границя відносин з приводу передачі вартості у тимчасове використання.

Емісійна функція кредиту — у сучасній економіці гроші виникають унаслідок банківського кредитування. Нестача платіжних засобів у економіці також може покриватись за рахунок розширення комерційного кредиту.

Забезпечення кредиту — матеріальні й нематеріальні активи, які в разі неповернення кредиту кредитор може використати для компенсації своїх збитків.

Іпотечний кредит — економічні відносини, що виникають з приводу надання кредиту під заставу нерухомого майна.

Комерційний кредит — вид кредиту, що надається продавцем покупцеві у вигляді відстрочення платежу за реалізовані товари і послуги.

Контрольно-стимулювальна функція кредиту — використання кредиту передбачає контроль з боку кредитора над використанням коштів позичальником. З іншого боку, необхідність віддати кредит стимулює позичальника ефективніше використовувати кошти.

Короткостроковий кредит — кредит, що надається для задоволення короткострокових (до 1 року) потреб позичальника, які виникають у зв'язку з витратами виробництва й обігу та не забезпечуються надходженням коштів у відповідному періоді.

Кредит (лат. credo — вірити) економічні відносини між юридичними та фізичними особами, а також державами з приводу отримання позики в грошовій або товарній формі на засадах поверненості, строковості, платності.

Кредитна експансія — комплекс заходів, спрямованих на розширення банківського кредитування (збільшення грошової пропозиції). Спрямована на прискорення економічного зростання і застосовується при антициклічному регулюванні економіки.

Кредитна операція — угода про надання кредиту, що супроводжується відповідними записами в балансах кредитора і позичальника.

Кредитна рестрикція — комплекс заходів, спрямованих на скорочення банківського кредитування (зниження пропозиції грошей). Використовується для обмеження платоспроможного попиту і скорочення інфляції.

Кредитний ризик — ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків за користування кредитом.

Кредитор — суб'єкт кредитних відносин, який надає кредит іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Кредитоспроможність — спроможність суб'єкта повернути кредит у випадку його надання. Є однією з головних умов надання кредиту.

Лихварський кредит — економічні відносини, що виникають за умови порушення рівноваги між кредитором і боржником та пере­ваги на боці кредитора.

Лізинговий кредит — економічні відносини між юридичними особами, що виникають у випадку оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Міжнародний кредит — вид кредиту, що обслуговує рух пози­чкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Норма процента — співвідношення доходу на позичковий капітал з сумою наданої позики (вимірюється у процентах).

Об'єкти кредиту — економічні процеси, відносно яких укладається кредитна угода.

Перерозподільна функція кредиту — розподіл через кредитний механізм позичкового капіталу між окремими економічними агентами, галузями народного господарства, регіонами і в глобальному масштабі.

Плаваюча процентна ставка — процентна ставка, розмір якої може змінюватись під час дії кредитної угоди.

Позичальник — суб'єкт кредитної угоди, що отримав у тимчасове користування кредит.

Позичковий капітал — грошовий капітал, який передається у позику і приносить його власнику дохід у вигляді позичкового процента.

Позичковий процент (лат. pro centum — на сотню) — плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування кредитом.

Принцип кредитування — положення кредитного механізму, що визначають процес кредитування. До принципів кредитування належать: строковість, забезпеченість, платність, цільовий характер використання.

Регулювальна функція кредиту — у сучасних умовах кредит виступає засобом державного регулювання економічних процесів.

Середньостроковий кредит — кредит, який охоплює позики строком від 1-го до 3-х років, призначені для оплати обладнання, поточні витрати, фінансування капітальних вкладень.

Споживчий кредит — вид кредиту, що надається у грошовій чи товарній формах населенню фінансово-кредитними інститутами та нефінансовими організаціями (фірмами) з метою придбання товарів тривалого користування. Реалізується у вигляді банківського і спо­живчого кредиту.

Суб'єкти кредиту — учасники кредитної угоди: як мінімум, кредитор і позичальник.

Фіксована процентна ставка — процентна ставка, розмір якої не змінюється протягом дії кредитної угоди.

Теми рефератів

1. Розвиток кредиту в економіці України (на прикладі однієї з галузей).

2. Роль кредиту в становленні ринкової економіки в Україні.

3. Форми та види кредиту в Україні.

4. Позичковий процент та фактори його диференціації.

Запитання для самоконтролю

1. Чим викликана необхідність у кредиті?

2. Які є методи перерозподілу коштів і в чому їх відмінність?

3. Назвіть особливості прояву розвитку кредиту в різних галузях народного господарства.

4. Як відбувалась еволюція кредитних відносин?

5. У чому полягає відмінність лихварського кредиту від кредиту, що функціонує при капіталізмі?

6. Без якої істотної риси кредит перестає бути самим собою?

7. Що спільного і в чому відмінність між економічними категоріями «гроші» і «позичковий капітал»?

8. Поясніть поняття «межі кредиту» та розкажіть про види меж кредиту.

9. Назвіть джерела утворення кредиту в суспільстві.

10. В якому із своїх видів кредит виконує емісійну функцію?

11. В яких формах функціонують комерційний, банківський, споживчий, державний та міжнародний кредити?

12. Які фактори впливають на зміну процентної ставки?

Тема 6. Кредитні системи

Методичні вказівки

Під час вивчення цієї теми слід звернути увагу на відмінності між категоріями «кредитна система» та «банківська система».

Інституційний склад кредитної системи:

§ банківська система;

§ небанківські кредитно-фінансові установи:

§ інвестиційні компанії;

§ інвестиційні фонди;

§ страхові компанії;

§ пенсійні фонди;

§ кредитні спілки;

§ ломбарди;

§ лізингові та факторингові компанії тощо.

Загальною ознакою установи, що належить до кредитної систе­ми, є участь у кредитних відносинах (акумулюванні та перерозподі­лі позичкового капіталу) на постійних засадах. Студент повинен уміти навести приклади та бачити перспективу розвитку кредитної системи.

Під час вивчення теми слід звернути особливу увагу на банківську систему, яка є складовою частиною кредитної системи. Склад сучасної банківської системи такий.

Перший рівень: Центральний (емісійний) банк та його організаційна структура (в Україні — Національний банк України; Кримське Республіканське управління; обласні управління).

Другий рівень: ділові банки (в Україні – комерційні банки) із своєю організаційною структурою (філії, відділення).

Побудова банківської системи у кожній країні визначається національним законодавством з цих питань і може істотно розрізнятися в окремих країнах. Так, згідно із законодавством США, інвестиційні банки — не банки, як це трактується законодавством України, а, скоріше, інвестиційні компанії. Важливо зрозуміти ознаки, за якими до банків належать такі, що:

§ приймають депозити;

§ видають кредити;

§ здійснюють розрахунки;

§ мають обов'язкові резерви у центральному банку.

Вивчаючи цю тему, слід звернути особливу увагу на центральний банк як головну ланку кредитної системи та його функції. Головним завданням центрального банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. Це завдання реалізується шляхом виконання центральним банком його функцій.

Під час вивчення теми треба зрозуміти головні функції центрального банку:

§ грошово-кредитне регулювання економіки;

§ емісійна;

§ «банк банків» та банкір уряду;

§ банківський нагляд.

Вивчаючи функцію грошово-кредитного регулювання, треба зо­середити увагу на інструментах грошово-кредитної (монетарної) політики центрального банку:

§ обліковій ставці процента;

§ нормі обов'язкового резервування коштів комерційних банків;

§ операціях на відкритому ринку.

Національний банк України відповідно до своїх функцій здійс­нює такі операції:

§ надає комерційним банкам кредити;

• веде рахунки банків-кореспондентів, здійснює розрахунково-касове обслуговування комерційних банків та інших кредитних установ;
• купує та продає цінні папери, що випускаються державою;
• надає кредити банкам під заставу цінних паперів;
• виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньо­економічної діяльності;
• купує і продає іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті;
• проводить операції з резервними фондами грошових знаків;
• організує інкасацію й перевезення грошових знаків та інших цін­ностей;
• здійснює інші операції відповідно до своїх функцій.

У зв'язку з виконанням своїх функцій Національний банк України:

§ бере участь у розробці основних напрямів розвитку народного господарства України, державного бюджету України, прогнозу грошових доходів і витрат населення;

§ розробляє основні напрями єдиної грошово-кредитної політики;

§ концентрує кредитні ресурси, створені за рахунок коштів статут­ного та інших фондів, республіканського бюджету, коштів на депо­зитних рахунках і коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках, а також переданих за плату Ощадним банком коштів, які формуються за рахунок вкладів населення;

§ на договірних засадах продає і купує кредитні ресурси;

§ утворює фонд регулювання кредитних ресурсів банківської сис­теми за рахунок частини залучених банками ресурсів і депозитів, визначає розміри формування цього фонду;

§ проводить єдину кредитну політику в республіці, установлює правила розрахунків і ведення касових операцій, порядок веден­ня обліку і звітності в банках, визначає розмір плати за залуче­ні з інших банків ресурси, виходячи із загальної процентної по­літики;

§ організує і здійснює касове виконання державного бюджету республіки;

§ зосереджує на рахунках своїх установ валютні кошти валютно­го фонду Кабінету Міністрів України, бере участь у розробці зве­деного валютного плану, забезпечує проведення єдиної валютної політики, представляє інтереси України у відносинах з банками інших країн, у міжнародних банках, розробляє порядок і правила здійснення операцій в іноземній валюті, із золотом і дорогоцінни­ми металами. Установлює офіційні курси іноземних валют до на­ціональної валюти, публікує ці курси в пресі, організує роботу ва­лютної біржі;

§ спільно з комерційними банками здійснює обслуговування дер­жавного боргу, виконує операції, пов'язані з розміщенням держав­них позик, їх погашенням і виплатою процентів по них;

§ реєструє новостворені комерційні банки;

§ дає дозвіл на створення комерційних банків за участю іноземних юридичних осіб та іноземних громадян;

§ дає дозвіл комерційним банкам на відкриття їх філій і представ­ництв як на території України, так і за її межами;

§ визначає порядок видачі ліцензій на проведення операцій комер­ційними банками;

§ готує кадри для банківської системи у середніх спеціальних навчальних закладах, проводить перепідготовку банківських спеці­алістів на договірних умовах;

§ установлює комерційним банкам економічні нормативи.

Під час вивчення теми необхідно зосередити увагу на комерційних банках, їх видах, організації діяльності. Слід зрозуміти структу­ру банківської системи України. Крім того, потрібно знати класифі­кацію комерційних банків:

§ за формою власності: державні, пайові та акціонерні, приватні (в Україні не створюються);

§ за ознакою операцій, що здійснюються: універсальні, спеціалізо­вані, за кількістю ліцензій на конкретні види банківської діяльності, що ліцензуються окремо;

§ щодо походження акціонерного капіталу: без іноземного капіталу, з частково іноземним капіталом, з 100-відсотковим іноземним капіталом;

§ за власною організаційною структурою: з філіями, без філій.

Слід знати, що комерційний банк набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації Національним банком України.

Під час вивчення теми слід звернути особливу увагу на операції, що їх здійснюють комерційні банки України:

§ залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;

§ здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

§ ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

§ фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

§ випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредити­вів, акцій, облігацій, векселів тощо);

§ купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних папе­рів, а також операції з ними;

§ видача поручительств, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

§ придбання права вимоги щодо поставки товарів і надання по­слуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих ви­мог (факторинг);

§ придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

§ купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах;

§ купівля і продаж в Україні й за кордоном монетарних металів;

§ залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вкла­ди та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

§ довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

§ надання консультаційних послуг;

§ проведення операцій по касовому виконанню державного бю­джету за дорученням Національного банку України;

§ здійснення інших операцій з дозволу Національного банку України.

Необхідно звернути увагу на небанківські кредитні установи, які існують в Україні, розібратися з їх роллю у нагромадженні та мобілізації грошового капіталу. Звернути увагу на учасників ринку цін­них паперів, які створюють істотну конкуренцію банкам під час здійснення ними інвестиційних та довірчих операцій. Охарактери­зувати роль контролюючих органів та макроекономічне значення регулювання діяльності інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств, страхувальників.

Слід запам'ятати, що основні форми діяльності небанківських кредитно-фінансових установ на ринку позичкових капіталів зводя­ться до акумуляції збережень населення, надання кредитів корпора­ціям та через облігаційні позички, іпотечних та споживчих позик.

Під час вивчення теми необхідно з'ясувати питання про стійкість банківської системи, тобто її здатність стабільно виконувати свої функції. Стійкість банківської системи забезпечується самими бан­ками та з боку центрального банку. З цією метою Національний банк України встановлює для комерційних банків обов'язкові економічні нормативи.

Плани семінарських занять

Заняття 1

1. Кредитна система як елемент інфраструктури грошового ринку. Складові елементи кредитної системи та їх характеристика.

2. Основи організації та функції банківської системи.

3. Центральні банки, їх походження та призначення.

4. Розвиток Національного банку України, його структура і функції.

Заняття 2

1. Банки другого рівня, їх походження, види, принципи побудови та функції.

2. Операції комерційних банків та їх характеристика.

3. Небанківські фінансово-кредитні установи, їх призначення та види. Проблеми небанківських фінансово-кредитних установ в Україні.

4. Стійкість банківської системи як вирішальна передумова її успішного функціонування. Механізм забезпечення стабільності банківської системи.

Термінологічний словник

Актив банку — частина бухгалтерського балансу (ліва сторона), яка характеризує склад, розміщення і використання коштів банку, згрупованих за їх економічним значенням у процесі відтворення.

Активи високоліквідні — кошти та активи, які можуть бути легко трансформовані у наявні кошти.

Активи робочі банку — кошти на коррахунку, в касі, вкладені в майно, розміщені в інших банках, цінних паперах, надані кредити, інші кошти та інші активи, що дають прибуток банку.

Активні операції банку — фінансові операції з розміщення ві­льних коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій банку належать: надання кредитів та позичок, придбання цінних паперів, вкладення коштів у комерційні проекти, лізингові, факторин­гові операції, операції з векселями та інші банківські операції.

Акціонерний капітал банку — сплачена частка основного капіта­лу, вкладеного в банк у обмін на вимогу щодо частки в будь-яких майбутніх прибутках, які розподіляються у формі дивідендів. Основ­ними формами акціонерного капіталу в порядку черговості пред'­явлення вимог на прибуток, що розподіляється, є привілейовані та прості акції. Використовується також для позначення статті в пасиві балансу, що вказує суму, яку внесли акціонери і яка разом з нерозподіленим прибутком та іншими фондами становить власний капітал.

Балансовий прибуток банку — загальна сума прибутку від усіх видів діяльності банку, яка відображається в балансі. Складається з прибутку від операційної діяльності та надходжень і збитків від позареалізаційних операцій.

Банк — кредитна установа, яка мобілізує кошти, надає їх у позичку, здійснює розрахунки між економічними суб'єктами.

Банківська операція — діяльність банку, пов'язана з виконанням його специфічно банківських функцій. Коло банківських операцій в Україні виключно визначене законодавством.

Банківська ліквідність — здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку.

Банківські ресурси — сукупність коштів, які знаходяться в роз­порядженні банку і використовуються ним для здійснення кредит­них та інших активних операцій.

Великий кредит — сукупний розмір позик, що є у комерційного банку стосовно одного позичальника, який перевищує 10% власних коштів (капіталу) банку.

Власні кошти банку — сукупність різних за призначенням фондів, які забезпечують економічну самостійність і стабільність банку.

Дворівнева банківська система — банківська система, в якій емі­сійно-організаційні банківські функції відокремлені від інших і реалізу­ються в так званому першому (верхньому) рівні банківської системи.

Депозит банківський — грошові кошти фізичних і юридичних осіб або цінні папери, які передані на зберігання до банку за відповідну плату.

Залучені кошти банку — сукупність коштів, які акумулюються банком на різних рахунках клієнтів у вигляді депозитів, або це придбані на грошовому ринку міжбанківські кредити чи централізовані ресурси.

CAMEL — одна з рейтингових банківських систем; так називається за першими (англійськими) літерами складових показників — капітал, активи, менеджмент, дохідність, ліквідність.

Комерційний банк — банківська установа, яка належить до другого рівня банківської системи України.

Кредити стандартні — кредити незалежні від виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити, пролонговані у встановленому порядку, але не більше двох разів, із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців.

Кредити нестандартні — кредити, пролонговані більш як 2 рази або з загальним строком пролонгації понад 6 місяців; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до ЗО днів недостатньо забезпечені кредити.

Кредити сумнівні — прострочені до ЗО днів незабезпечені кредити; прострочені від ЗО до 60 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

Кредити небезпечні — прострочені від ЗО до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.

Кредити безнадійні — прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

Кредитна система — сукупність установ, які реалізують кре­дитні відносини у конкретній державі.

Кредитна спілка — громадська організація, головною метою якої є фінансовий та соціальний захист її членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

Кредитний портфель — сукупність усіх позик, наданих бан­ком з метою отримання прибутку. Банк може видавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитором, шляхом укладення угоди з позичальником. Надання кредиту може відбуватись у формі позик, простих векселів, підтверджених авансів, векселів, строк сплати яких вже настав, рахунків факторингу, овердрафтів, короткострокових комерційних векселів, банківських акцептів та інших подібних зобов'язань. Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у т.ч. і про­строчених, пролонгованих та сумнівних до повернення кредитів. Кредитний портфель не включає в себе відсотки нараховані, але ще не сплачені, не профінансовані, зобов'язання видати кредит, кредитні лінії, які ще не списані, гарантії та акредитиви, депозити в інших банках.

Кредитний ризик — ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків, що належать кредитору.

Кредитно-інвестиційний портфель — сукупність усіх позичок, наданих банком, та придбаних цінних паперів.

Кредитоспроможність — наявність передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Визначається показниками, які характеризують позичальника: його акуратністю при розрахунках за раніше отримані кредити, його поточним фінансовим станом, здатністю в разі необхідності мобілізувати кошти із різних джерел.

Ліквідність банку — спроможність банку з точки зору виконання як звичайних, так і непередбачених зобов'язань.

Ломбард — спеціалізована небанківська кредитна установа, яка видає позички під заклад рухомого майна.

Ланка кредитної системи — група установ кредитної системи, яка функціонує за однаковими принципами чи реалізує єдину групу кредитних відносин (банки, інвестиційні компанії, страхові компанії).

Маржа банківська — різниця між курсами валют, цінних паперів, відсотковими ставками й іншими показниками.

Монетарна політика — те саме, що й грошово-кредитна політика.

Небанківські фінансово-кредитні інститути — фінансові по­середники, діяльність яких не пов'язана з базовими операціями грошового ринку.

Нецінова конкуренція — конкуренція за кредитні ресурси та кре­дитні вкладення між фінансовими інститутами, що виконують неоднорідні за характером операції, за якими не можна порівняти ціну (наприклад, страхування та інвестування на ринку цінних паперів).

Облікова ставка НБУ — величина плати (у процентах), що стя­гується Національним банком України за проведення операцій по кредитуванню комерційних банків шляхом рефінансування їхніх ак­тивних операцій (обліковий кредит).

Обов'язкові банківські резерви — сума грошових коштів, яку повинні постійно зберігати комерційні банки на своїх рахунках в центральному банку. Визначаються у вигляді норми в процентах до банківських пасивів.

Овердрафт — дебетове сальдо за контокорентним рахунком, з яким погодився банк, різновид кредиту.

Пасив банку — одна з двох частин бухгалтерського балансу (права сторона), в якій на певну дату в грошовому виразі відобра­жені джерела утворення коштів банку.

Пасивні операції банків — операції, за допомогою яких банки. формують свої ресурси для здійснення активних операцій.

Платоспроможність — здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов'язання.

Позичальник — фізичні чи юридичні особи, які можуть отрима­ти в тимчасове користування кошти на умовах повернення, платнос­ті, строковості.

Процентний ризик — ризик змін процентних ставок, що нега­тивно позначається на прибутку банку.

Ризик ліквідності — ризик, при якому в банку виявиться недо­статньо грошових коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки.

Рейтинг банку — показник, за яким проводиться порівняння банків за допомогою обраних критеріїв.

Рефінансування — погашення старої заборгованості шляхом випуску нових позик, головним чином заміною короткострокових зобов'язань довгостроковими цінними паперами.

Ризик банківський — можливість понесення втрат у разі виник­нення несприятливих для банку обставин.

Ризик відсотковий — небезпека втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками.

Статутний фонд — сукупність власних коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) у грошовій формі, які на­даються ними у постійне розпорядження банку.

Страхова компанія (страховик) — установа, яка спеціа­лізовано займається реалізацією відносин щодо захисту майно­вих інтересів фізичних та юридичних осіб під час настання окремих подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що акумулюються із отриманих ними страхових внесків (страхових премій).

Трансформаційна функція банківської системи - - можливість змінювати (трансформувати) строки грошових капіталів, їх розміри та фінансові ризики шляхом мобілізації грошових коштів одних суб'єктів ринку, і передаючи їх різними способами іншим суб'єктам.

Факторинг — придбання права на стягнення боргів (покупка дебіторів).

Центральний банк — банк першого рівня в дворівневій банків­ській системі.

Якість активів банку — спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

Якість управління банком — оцінка методів управління банком з точки зору ефективності діяльності, установленого порядку праці, методів контролю дотримання існуючих нормативних актів та чин­ного законодавства.

Теми рефератів

1. Банківська система України.

2. Центральний банк, його функції та роль.

3. Комерційні банки України.

4. Небанківські фінансово-кредитні установи в Україні.

5. Грошово-кредитна політика центрального банку держави.

Запитання для самостійного контролю

1. Що лежить в основі розмежування понять «банки» і «небанківські фінансові інститути»?

2. Що є спільного у функціях центрального та комерційних банків?

3. Чи є відмінності у функціях банків і небанківських фінансово-кредитних установ?

4. Як треба змінити норму обов'язкових резервів, якщо постане потреба збільшити масу грошей в обігу?

5. Чи емітують гроші комерційні банки, чи це тільки функція центрального банку?

6. На чому базується процес грошової мультиплікації?

7. Для чого центральний банк купує валюту на валютному ринку?

8. Чи може центральний банк в порядку банківського нагляду обмежити кредитну діяльність комерційного банку?

9. Як зміняться темпи зростання грошової маси, якщо центральний банк знизить облікову ставку?

10. Чому переважна більшість комерційних банків України є універсальними?

11. У чому полягає єдність І відмінність цілей кредитних товариств і комерційних банків?

12. Яка мста встановлення НБУ показника мінімального для комерційного банку статутного фонду?

13. Яка мета встановлення НБУ оціночних показників діяльності комерційних банків?

Тема 7. Валютні відносини та валютні системи

Meтодичні вказівки

Під час опрацювання теми слід звернути увагу на те. що основ­ним елементом зовнішньоекономічної діяльності є валютні відноси­ни, які виникають при функціонуванні грошей у міжнародному обороті. Економічні зв'язки на світовому ринку прямо і безпосередньо залежать від розвитку поділу праці й формування спеціалізації та кооперування виробництва. Завдяки цьому формуються такі об'єктивні взаємозалежності та взаємодоповнення національних еконо­мік, за яких вони втрачають свою окремішність і самостійність та перетворюються на інтегральні частини єдиного структурно ціліс­ного міжнародного економічного організму.

Реалізація еквівалентності міжнародного обміну товарів та по­слуг можлива лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента. Коли гроші обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнарод­ний засіб обігу і платежу, вони реалізують себе у функціях світових грошей. Функціональною формою останніх є валюта.

Протягом тривалого часу в ролі світових грошей завдяки своїм яко­стям виступало золото. Базою вартісних відносин була національна вар­тість, що формувалася в межах кожної окремої країни. Але золото пос­тупово втратило свої монетарні функції. Спочатку відбулася демонетизація золота на рівні функціонування національних грошей, а згодом і міждержавних відносин. Змінюється природа і функціональна роль сві­тових грошей. Вони перетворюються на самостійну грошову форму і є матеріальним носієм інтернаціональної вартості. Національні гроші втрачають свою самостійність при обслуговуванні міжнародних відно­син, але продовжують виконувати весь комплекс функцій, пов'язаний з обслуговуванням обігу товарів і послуг на внутрішньому ринку.

Головним призначенням світових грошей стає виконання функції інтернаціональної міри вартості, за якою порівнюються не безпосе­редньо вартості окремих товарів, а купівельні спроможності націо­нальних валют. Таким чином, вони поєднують національні грошові знаки вартості.

Визначення «валюта» в широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни, а також використовується для визначення коштів, виражених у грошових одиницях тільки іноземних дер­жав або міжнародних кредитних організацій.

Валюту можна поділити залежно від: емітента, функціональної структури, від режиму використання.

Нині ключові позиції у системі міжнародних валютних відно­син займають колективні валюти — це форма світових грошей, позбавлених товарної основи. Інституційною підвалиною, що за­безпечує можливість застосування колективних валют, є утворен­ня і функціонування міжнародних валютних союзів. У межах окремих союзів колективні валюти використовуються не тільки як міжнародна інтернаціональна міра вартості, шляхом зіставлення валютних курсів, а і як міжнародний платіжний засіб і засіб на­громадження.

Сформувалося кілька видів міжнародних колективних валют:

СДР — спеціальні права запозичення, уведені в систему розра­хунків МВФ з 1 січня 1970 року;

ЄВРО — Європейська валютна одиниця, функціонує з січня 1999 р. в рамках валютної системи «Спільного ринку».

Подібні за призначенням колективні валюти працюють у межах угруповань окремих країн, що здобули політичну незалежність піс­ля краху колоніальної системи.

Вартісний еквівалент ЄВРО і СДР визначається на базі стандартного «кошика валют» країн — учасниць ЄВС та МВФ відповідно. Вміст кошика періодично переглядається.

При зовнішньоекономічній діяльності практично завжди постає потреба в обміні однієї національної валюти на іншу. Саме тому ор­гани влади кожної держави встановлюють валютний курс -- спів­відношення між грошовими одиницями двох сторін, яке використо­вується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Інакше кажучи, валютний курс - це ціна грошової одиниці, виражена у валюті іншої країни, або в міжнарод­них розрахункових одиницях.

Валютний курс в умовах ринкової економіки є звичайним крите­рієм умов обміну, оскільки ціна формується залежно від попиту та пропозиції.

Основними сферами використання валютного курсу є купівля або продаж валюти у зв'язку з експортом товарів і послуг, притоком у країну капіталів та кредитів, наданням кредитів іншим країнам та вивезенням за кордон капіталів.

Необхідність установлення валютного курсу пояснюється тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може ви­ступати законним купівельним та платіжним засобом. Саме тому об'єктивне визначення валютного курсу має важливе значення для забезпечення безпечних і взаємокорисних операцій різних країн.

Існує кілька різновидів валютного курсу. Відповідно до чинних у окремих країнах нормативів, курси іноземних валют встановлюють­ся їх котируванням. Котирування — це визначення офіційними державними органами (центральним банком чи іншою фінансовою установою) курсу (ціни) іноземної валюти. Котирування буває пря­мим та зворотним. Пряме котирування визначає кількість націо­нальної валюти за одиницю іноземної. Як правило, базою котиру­вання є долар США. У вигляді прямого котирування офіційно виз­начаються курси більшості валют світу.

Непряме (зворотне) котирування визначає кількість іноземної валюти за одиницю національної валюти.

При котируванні валют указується курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким банки купують валюту. Котирування може бути обов'язковим для суб'єктів валютних опе­рацій або суто номінальним — орієнтовним.

Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Співвідношення купіве­льної спроможності валют стосовно певної групи товарів і послуг у двох країнах — країні А і країні В — визначає паритет купівельної спроможності.

В Україні використовуються валютні курси іноземних валют, ви­ражених у валюті України, курси валютних цінностей, відображені в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одини­цях. Ці курси встановлює Національний банк України на основі ре­зультатів торгів валютними цінностями на міжбанківській валютній біржі України. Крім того, НБУ може встановлювати інші способи визначення курсів валютних цінностей, відображених у розрахунко­вих одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах.

В умовах золотого стандарту рівень валютних курсів визначався рівнем золотого паритету валют — співвідношення кількості чисто­го золота, що міститься в грошовій одиниці іншої держави, тобто співвідношення їх золотого вмісту. При цьому відхилення валютно­го курсу від золотого паритету були незначними. Вони обмежували­ся лише вартістю витрат на перевезення золота з однієї країни до іншої.

Після краху золотого стандарту та переходу до паперово-грошових систем валютні курси почали наближено відхилятися від золотих паритетів.

На валютний курс в умовах паперово-кредитних систем впливає цілий ряд факторів:

§ зміни попиту та пропозиції іноземної валюти в країні, яка залежить від стану платіжного балансу;

§ знецінення паперових грошей усередині країни, різниця в рівнях відсоткових ставок у різних країнах, спекулятивні валютні операції, державне регулювання;

§ політична та економічна ситуація в країні, ступінь довіри до на­ціональної валюти.

Класифікувати валютні курси можна як фіксовані й плаваючі. Фіксовані курси визначилися на основі золотого паритету або на до­говірній основі. Після 1976 р. фіксовані курси були скасовані й був уведений режим плаваючих курсів. Режим «вільного плавання» встановлюють лише найсильніші валюти, валютні курси яких фор­муються самостійно на ринку під впливом попиту та пропозиції. Та­кими валютами є долар США, німецька марка, англійський фунт стерлінгів, японська ієна та деякі інші. Інші країни прив'язують свої валюти до «вільно плаваючих» або до «валютних кошиків». При цьому держави з такою валютою намагаються впливати на її курс методом валютної інтервенції.

Нестабільність валютних курсів в умовах паперово-кредитних систем негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних зв'яз­ків. Зниження валютного курсу вигідне експортерам, а, відповідно, погіршує імпортні можливості країни. При підвищенні валютного курсу, навпаки, дорожчає експорт.

Можливість купівлі та продажу іноземної валюти за національну передбачена конвертованістю. Конвертованість характеризується здатністю вільного обміну національної грошової одиниці на інші валюти і, навпаки, без прямого втручання держави в цей процес. Конвертованість є атрибутом ринкової економіки і тому виходить за рамки валютних відносин. Таким чином, конвертованість передба­чає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу тощо. У сучасних умовах вона є однією з ланок валютної політики й визначається інституційними нормами.

Розрізняють повну й часткову, зовнішню й внутрішню конверто­ваність.

Основними чинниками неконвертованості національної валюти е спад виробництва, завищений валютний курс, національні внутріш­ні ціни. Саме тому національну валюту можна зробити конвертова­ною тільки завдяки глибинним перебудовам у бюджетній, емісійній та кредитній системах.

Вивчаючи тему, необхідно зосередити свою увагу на тому, що невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ри­нок, який надає функціонуванню валютних відносин реального еко­номічного змісту.

Сучасний валютний ринок являє собою розгалужену систему ме­ханізмів, функціонування яких покликане забезпечити операції з ва­лютою для обслуговування міжнародних платежів. Іншими словами, валютний ринок — це вся сукупність конверсійних та депозитно-кредитних операцій у іноземних валютах, що здійснюються між контрагентами — учасниками валютного ринку по ринковому курсу або відсотковій ставці.

Головна відмінність конверсійних (обмінних) операцій від депо­зитно-кредитних полягає в тому, що перші не мають тривалості в часі, тобто здійснюються в певний момент часу, тоді як депозитні операції мають тривалість у часі й різну строко