Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Франція






Становлення натуралістичного театру у Франції. Театрально-естетичні ідеї Еміля Золя. " Вільний театр" Андре Антуана. Режисерська діяльність Орельєна Люньє-По. Поетика символістської драми: драматургія, театрально-естетичні погляди і театральна діяльність Моріса Метерлінка. Неоромантизм в європейському театрі кінця XIX ст.: драматургія Едмона Ростана. Творчість Сари Бернар. Бенуа-Констан Коклен-старший, його акторське амплуа. Жан Муне-Сюллі – трагічний герой. Театр «Стара Голуб’ятня», режисерська й педагогічна діяльність Жака Копо.

Провідні театри. Театральна архітектура. Декорації. Театральні машини. Костюми

Актори

Одним із найпопулярніших акторів другої половини XIX століття можна назвати БЕНУА КОНСТАНА КОКЛЕНА (1841-1909). Він прославився як талановитий актор і як автор низки теоретичних трактатів і статей з проблем акторської майстерності. У 1880 році була видана його книга «Мистецтво і театр», а в 1886 році побачив світ посібник з акторської майстерності «Мистецтво актора». Протягом одинадцяти років (с 1898 по 1909 год) Коклен працював директором театру «Порт-Сен-Мартен» і зробив багато для розвитку театрального мистецтва у Франції.

ЖАН МУНЕ-СЮЛЛІ (27 лютого 1841 – 01 березня 1916) – видатний французький актор. Народився в заможній родині адвоката. Вперше вийшов на сцену в паризькому театрі Одеон в 1868 році. У 1870 році, з початком франко-пруської війни був мобілізований в армію, служив лейтенантом у Дордоні. У театрі Комеді Франсез дебютував у 1872 році в ролі Ореста з расінівської «Андромахи». Іншою віхою в становленні Муне-Сюллі як талановитого актора були ролі шляхетного лицаря-розбійника Ернані й слуги Рюї Блаза в драмі В. Гюго «Ернані». З кращих ролей Муне-Сюллі слід відзначити і його втілення шекспірівських Гамлета й Отелло. До виконання ролі Гамлета актор готувався близько 10 років. «Гамлет» на французькій сцені був поставлений у переробці Дюма-батька й Меріса, яка надала трагедії Шекспіра рис французької романтичної мелодрами. Тому й Гамлет Муне-Сюллі для нас незвичайний: він мужній, енергійний і дотепний, йому чужа шекспірівська світова скорбота, він не знає сумнівів і вагань. Основою для репертуару цього французького актора були Шекспір і французька класична трагедія, а також Софокл і Гюго. Жан Муне-Сюллі був одним із найбільших трагіків французької сцени XIX століття. У 1889 році артист був удостоєний звання кавалера ордена Почесного легіону.

САРА БЕРНАР народилася в сім’ї інженера в 1844 р. Навчалася в драматичному класі Паризької консерваторії, в 1862 р. дебютувала в театрі «Комеді Франсез» в «Іфігенії в Авліді» Расіна. Працювала в «Жимназ», «Порт-СенМартен», Одеон. У 1872 р. на сім театральних сезонів повернулася в «Комеді Франсез». Бернар грала молодих героїнь в класичній і сучасній драмі. Для неї писали в твори сучасні французькі драматурги. Особливим успіхом у глядачів Сара Бернар користувалася в п’єсах Дюма-батька, а її кращою роллю була Маргарита Готьє в «Дамі з камеліями». В цьому театрі Сара Бернар грала з ампутованою ногою, сидячи в кріслі в довгій сукні, «Федру» Расіна. Тоді їй було 75 років.

Актриса мала красивий голос, відточену дикцію і пластику, однак віртуозна майстерність, вишукана техніка, художній смак, спостережливість поєднувалася в неї із штучністю і надуманістю гри. Її прекрасний голос справляв на публіку більше враження, аніж її зовнішність (дуже худа) чи мімічна гра. Сара Бернар була королевою паризьких сцен. Вона стала примою Комеді Франсез, про неї говорили не змовкаючи в газетах як про рідкісне обдарування, актрису, яка однаково здатна грати трагічні пристрасті й ніжну поетичну жіночність. Коли вона приїхала в Росію (Імператорська дирекція надала їй кращі сцени — Великий театр у Москві й Маріїнський у Петербурзі), публіка ночами чергувала на морозі, аби купити квиток на її спектакль. Після смерті Сари Бернар у 1923 р. театр якийсь час очолював її син Моріс Бернар, а потім він перейшов у власність різних антрепренерів, які продовжували, як і при житті Сари Бернар, ставити «Сірано де Бержерака», «Даму з камеліями». Але тимчасові успіхи не врятували театр, і він закрився в 1936 р.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.